2. Міжнародні економічні договори — основне джерело МЕП

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 

Міжнародні економічні договори є найбільш типовою та поширеною формою регулювання зв’язків між суб’єктами міжнародних економічних відносин. Це зумовлюється тим, що вони є засобом регулювання, який може найкращим чином забезпечити досягнення поставлених сторонами економічних цілей і водночас гарантувати дотримання принципу поваги суверенітету та невтручання однієї держави у внутрішні справи іншої.

Міжнародні економічні договори — це добровільно укладені між державами рівноправні угоди економічного характеру, в яких закріплюються норми та принципи, що регулюють міжнародні економічні відносини. Такого роду норми та принципи можуть міститися не лише в міжнародних економічних договорах, а й у загальнополітичних міжнародних договорах, які одночасно слід розглядати і як джерела міжнародного права в цілому. Так, у Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі, підписаному 1 серпня 1975 р. в Гельсінкі 33 державами Європи, а також США і Канадою, закріплені не лише основні принципи відносин між державами, а й норми-рекомендації щодо розвитку міжнародного економічного, промислового, науково-технічного співробітництва.

Або інший приклад. У листопаді 1991 р. був укладений договір про основи міжнародних відносин України і Азербайджанської Республіки. У ньому містяться норми як суто політичного характеру (наприклад, ст. 1, в якій Договірні сторони визнають одна одну суверенними державами і зобов’язуються утримуватися від дій, що можуть завдати шкоди їх державному суверенітету), так і економічного характеру (наприклад, ст. 11, в якій ідеться про заохочення взаємовигідних економічних, торговельних і науково-технічних відносин).

Розглядаючи систему джерел міжнародного економічного права, варто зазначити, що вона відрізняється від джерел національного права більшості країн світу. Серед них ми не знайдемо, як правило, таких джерел, як договори, рішення міжнародних організацій, звичаї, судові прецеденти. Здебільшого до джерел національних систем відносять закони та інші підзаконні нормативно-правові акти. Водночас у ряді випадків міжнародні договори можуть бути джерелом національного права, але не всі, а лише ті, які ратифіковані парламентами держав. Ці договори стають складовою національного законодавства відповідних держав. Наприклад, у ст. 9 Конституції України закріплено положення про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. А укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення від­повідних змін до неї.

Україна як самостійний суб’єкт міжнародних економічних відносин уже уклала договори про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу з багатьма країнами світу, в яких поряд із загальнополітичними принципами містилися норми, що закріплювали загальні положення про економічне співробітництво.

Залежно від кількості учасників договірних відносин міжнародні договори можуть бути двосторонніми і багатосторонніми.

В одних договорах закріплюються норми загального, універсального порядку, розраховані на тривале їх використання. До цієї групи належать торговельні договори, угоди про товарообіг і платежі та деякі інші. До другої групи договорів відносять такі, в яких обумовлені конкретні зобов’язання (наприклад, сприяти будівництву конкретних об’єктів). Звичайно, такі договори динамічніші і вичерпують свою юридичну силу, як правило, одноразовим застосуванням.

Серед міжнародних договорів як джерел міжнародного економіч­ного права особливе місце посідають багатосторонні конвенції, що містять кодифіковані норми. Останні мають цілий ряд переваг над нормами, що містяться в інших джерелах. Наприклад, їх важливою рисою є стабільність змісту, що забезпечує високий рівень передбачуваності поведінки учасників міжнародних відносин; ці норми відрізняються якістю та науковою обґрунтованістю, визначеність цих норм полегшує їх застосування та контроль за виконанням.

Практика міжнародного економічного співробітництва виробила певні види договорів, які застосовуються останнім часом, а саме: торговельні договори, угоди про товарообіг, угоди про економічне і технічне співробітництво, угоди про інвестиції, кредитні угоди та ін.