3. Характеристика інших джерел міжнародного економічного права

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 

Не менш важливим джерелом міжнародного економічного права вважається міжнародно-правовий звичай. Саме в ньому можуть бути закріплені неписані, як самі собою зрозумілі правила організації і здійснення міжнародних економічних відносин. Вони використовуються з мовчазної згоди сторін (мовчазний договір) і, як правило, не мають свого формального (письмового) закріплення в жодному договорі або угоді. Такі норми, як правило, виникають і розвиваються в процесі тривалої практики міжнародних відносин. На це звернуто увагу у ст. 38 Статуту Міжнародного суду: «Міжнародний звичай як доказ загальної практики визнано правовою нормою». Тобто не будь-яка практика може стати міжнародним звичаєм, а лише та, яка віддзеркалює лінію обов’язкової поведінки, на яку погодилось міжнародне співтовариство.

Міжнародні звичаї, як певні регулятори міжнародних відносин, часто використовуються в галузі торговельного мореплавства та деяких інших. Тривале використання правил, закладених у міжнародних звичаях, веде до переростання їх у міжнародно-правові норми.

Отже, звичаї, правила, закріплені в них, стають джерелами міжнародного економічного права. Для прикладу можна послатися на таке: держави мають невід’ємний суверенітет над своїми природними ресурсами і багатствами. Це загальновідоме положення. Ураховуючи його часте використання у сфері міжнародних економічних відносин, воно спочатку було закріплене в резолюції Генеральної Асамблеї ООН, а потім у ряді міжнародних актів і в такий спосіб перетворилось у норму МЕП.

Слід зазначити, що, як і в міжнародному публічному праві, в міжнародному економічному праві останнім часом спостерігається використання звичаїв, які створюються не в результаті тривалої практики, а через визнання державами кількох або навіть одного нормативно-правового або неправового акта. Такі норми спершу формулюються, наприклад, у рекомендаціях міжнародних економічних організацій, які не мають нормативного характеру, а потім визнаються державами як звичаєві норми і регулюють їх відносини вже в цій якості.

Предметом дискусій, які ведуться в межах МЕП, є також і деякі питання, пов’язані з його джерелами. Одним із них є питання про те, чи є джерелом МЕП рішення міжнародних організацій. На нашу думку, оскільки вони, як правові акти, містять у собі відповідні правила та принципи здійснення міжнародних економічних відносин, розраховані на неодноразове їх використання і здебільшого не мають конкретного адресата, їх можна і треба розглядати як джерела міжнародного економічного права. До таких актів належать резолюції Генеральної Асамблеї ООН, а також її міжнародних організацій. Проте є й така думка, що, оскільки резолюції та рішення Генеральної Асамблеї ООН мають рекомендаційний характер, то вони не є обов’язковими для виконання і не мають правового характеру.

Останній підхід дає змогу здійснювати зовнішньоекономічні відносини на нерівноправній, дискримінаційній основі, особливо у взаємовідносинах з країнами, що розвиваються, забезпечує збереження колоніального характеру таких відносин. Але він суперечить самій ідеї створення й існування ООН та інших міжнарод­них організацій. Відомо, що закріплені, наприклад, у Статуті ООН основні принципи міжнародного права є базою для міжнародно-правового регулювання міжнародних економічних відносин. Держави — члени ООН, вступивши до цієї міжнародної організації, беруть на себе зобов’язання дотримуватися цих прин­ципів в усіх напрямах зовнішньої діяльності, зокрема і в сфері міжнародних економічних відносин.

У Статуті ООН містяться норми, які сприяють утвердженню рівності «великих» і «малих» націй, економічному прогресу всіх народів. Їх ігнорування членами ООН слід розглядати як порушення норм міжнародного права.

Норми Статуту ООН набувають свого подальшого розвитку у багатьох резолюціях її Генеральної Асамблеї. Так, у резолюції 2625 (ХХV) від 25 жовтня 1970 р., яка схвалила Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, Генеральна Асамблея підкреслила, що ця Декларація є важливим кроком у розвитку міжнародного права і відносин між державами у справі забезпечення дії правових норм.

Особливо важливе значення в галузі міжнародного економічного права мають акти створеної Генеральною Асамблеєю Конференції ООН з торгівлі і розвитку (КТР). Саме вона на своєму першому засіданні прийняла Принципи міжнародних торговельних відносин і торговельної політики.

Важливу роль у розвитку міжнародних економічних відносин відіграють акти й інших міжнародних організацій. До них можна віднести Декларацію про встановлення нового міжнародного економічного порядку і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку, які були прийняті на VI спе­ціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р.; Хартію економічних прав і обов’язків держав, прийняту на 29-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р.; Лімську декларацію про промисловий розвиток і співробітництво, прийняту на конференції Організації ООН з промислового розвитку в 1975 р., та ін. Усі ці акти слід розглядати як джерела міжнародного економічного права.

Своєрідними джерелами міжнародного економічного права є міжнародні кодекси поведінки. Вони почали створюватись наприкінці 70-х років з ініціативи країн, що розвиваються. У цих міжнародно-правових документах систематизовані правила поведінки відповідних суб’єктів міжнародних економічних відносин (лінійних конференцій, транснаціональних корпорацій) або у відповідному напрямі економічної діяльності (передання технологій — Кодекс поведінки у галузі технологій; контроль за обмеженням ділової практики — Кодекс узгоджених на багатосторон­ній основі справедливих принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою). Одним із перших таких кодексів був розроблений Конференцією ООН з торгівлі і розвитку Кодекс проведення лінійних конференцій, норми якого регулювали організацію лінійних перевезень у галузі торговельного море­плавства.

Важливим кодексом є Міжнародний кодекс рекламної діяльності, який був розроблений Міжнародною торговельною палатою. Він поширюється на всі види реклами будь-яких товарів і послуг.

Поведінку державних службовців регулює Міжнародний кодекс поведінки державних посадових осіб, який був прийнятий відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН 12 грудня 1996 р.