2. Правове регулювання відносин у межах міжнародних економічних договорів

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 

Специфіка суб’єктів (контрагентів), між якими виникають міжнародні економічні відносини, різноманітність предметів, які лежать в основі цих відносин, та інші чинники зумовлюють певну складність правового регулювання у цій сфері. Тим більше, що в основі міжнародних економічних угод лежать різні договори в галузі торгівлі, фінансів, транспорту, промислового й сільськогосподарського співробітництва, науково-технічного про­гресу та ін. Навіть у межах одного різновиду договору, як правило, спостерігається значне розмаїття предметів договору, вартості, строків, економічного становища контрагентів тощо.

Отже, складність міжнародних економічних відносин обумовлює складність їх правового регулювання. Крім цього, слід мати на увазі й те, що національні правові системи, інститути та норми, які використовуються в окремих випадках для регулювання міжнародних економічних відносин, мають ще суттєві розбіжності. І, звичайно, у даному випадку ще не уніфіковано національне законодавство, краще було б, щоб ці відносини регулювалися на рівні норм міжнародних договорів та інших міжнародних актів. Але оскільки таких актів ще недостатньо, остільки більш широко використовуються норми національного права та звичаї.

Важливе значення у справі регулювання укладання міжнародних економічних договорів має Закон України від 22 грудня 1993 р. «Про міжнародні договори».

Одним із найважливіших нормативних актів у нашій державі, який регулює зовнішньоекономічну діяльність, є Закон «Про зов­нішньоекономічну діяльність», прийнятий Верховною Радою України 16 квітня 1991 р. У цьому законі закріплені загальні положення, які розкривають значення термінів, що використовуються в ньому (аудит, валютні кошти, демпінг, експорт, імпорт, квота, представництво тощо), систему принципів і види зовнішньоекономічної діяльності, основи її регулювання, захист прав і законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, питання відповідальності та ін.

Важливі норми, що використовуються або використовувались у сфері регулювання міжнародних економічних відносин, містяться і в інших законах України, зокрема «Про іноземні інвестиції» (від 13 березня 1992 р.), в Декреті Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування» (від 20 травня 1993 р.), у «Митному кодексі України» (від 12 грудня 1991 р.), у законах «Про інвестиційну діяльність» (від 18 вересня 1991 р.), «Про Єдиний митний тариф» (від 5 лютого 1992 р.) та ін.

З деяких питань зовнішньоекономічної діяльності приймаються постанови Верховної Ради України. Так, 12 травня 1992 р. цим органом була прийнята Постанова «Про порядок проведення бартерних операцій у 1992 р. у галузі зовнішньоекономічної діяльності».

Кабінет Міністрів України також приймає постанови щодо регулювання зовнішньоекономічних відносин (наприклад, Постанова від 7 квітня 1992 р. «Про порядок оплати податку на валютну виручку від експорту продукції (робіт, послуг) у 1992 р.»).

Підкреслюючи цивільно-правовий характер зовнішньоекономічних договорів, слід зазначити, що тут можуть використовуватися і норми адміністративного, митного, валютно-фінансового, трудового, податкового та іншого законодавства. Так, сторони (контрагенти) міжнародних економічних відносин не можуть не враховувати норми, які регламентують порядок ввезення і вивезення товарів, проходження митного контролю, їх якості, виду валюти, яка використовується для їх оплати, тощо. Наприклад, у разі направлення згідно з договором спеціалістів за кордон необхідно знати чинне там законодавство, оскільки у ряді країн в окремих сферах існують обмеження щодо використання праці іноземних громадян, обумовлені необхідністю забезпечення трудової зайнятості місцевого населення.

Відомо, що систему органів державного управління зовнішньоекономічною діяльністю, їх правовий статус визначають нормативні акти, що входять у систему саме цієї галузі законодавства. Так, 8 травня 1992 р. була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України «Питання Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України», в якій було зазначено, що Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України є правонаступником колишніх Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і Міністерства торгівлі України. Нині це міністерство називається Міністерством економіки та з питань Європейської інтеграції України.

Отже, правове регулювання відносин, що виникають на основі міжнародних економічних відносин, має комплексний міжгалузевий характер, тобто спостерігається своєрідна «кооперація» норм різних галузей національного права.

Розглядаючи систему правового регулювання міжнародних економічних відносин через норми національного права, не можна не звернути увагу на існуючі при цьому відмінності, що певним чином негативно впливають на розвиток міжнародного співробітництва. Ця обставина обумовлює необхідність пошуку шля­хів уніфікації правових національних систем, яка давала б можливість активніше організовувати і здійснювати міжнародне економічне співробітництво. Наприклад, свого часу на рівні РЕВ були вироблені такі уніфіковані нормативні акти, як Загальні положення поставок, Загальні положення технічного обслуговування, Загальні умови монтажу та здійснення інших технічних послуг, Загальні умови спеціалізації і кооперування виробництва та ін. Незважаючи на те, що РЕВ уже не існує, ці нормативні акти є основою відповідних міжнародних економічних відносин між державами Східної Європи.

Серед універсальних міжнародних організацій необхідно виділити передусім Комісію ООН з права міжнародної торгівлі. У результаті діяльності цієї комісії були розроблені такі важливі міжнародно-правові акти, як Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу, Акт про міжнародний комерційний арбітраж та ін.

Усі ці акти мають важливе значення для регулювання міжнародних економічних відносин. Приміром, у Преамбулі Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, яка була прийнята у Відні (Австрія) у 1980 р., зазначено, що держави-учасниці, беручи до уваги загальні цілі резолюції 6-ї спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН про встановлення Нового міжнародного економічного порядку та вважаючи, що розвиток міжнародної торгівлі на основі рівності і взаємовигоди є важливим елементом у справі сприяння розвитку дружніх відносин між державами, а також те, що прийняття однакових норм, які регулюють договори міжнародної купівлі-продажу товарів і враховують різні суспільні, економічні і правові системи, сприятиме усуненню правових бар’єрів у міжнародній торгівлі та її розвитку, підписали згадану Конвенцію.

Важливе значення для регулювання відносин, що виникають у межах міжнародних відносин, має Правове керівництво щодо складання міжнародних контрактів на будівництво промислових об’єктів, яке розроблене і затверджене у 1987 р. Комісією ООН з права міжнародної торгівлі. Це досить об’ємний документ (близько 350 сторінок), про зміст якого свідчать назви його глав (розділів), зокрема: дослідження, що передують укладенню контракту; вибір методу укладення контракту; процедура укладення контракту; загальні зауваження щодо укладення контрактів; загальна характеристика робіт і гарантія якості; передання технології; ціна й умови платежу; поставка устаткування і матеріалів, робота на будівельному майданчику; інженер-консультант; субпідряди; перевірка і випробування в процесі виробництва і під час будівництва; завершення, здавання і приймання об’єкта; перехід ризику; передання права власності; страхування, забезпечення виконання зобов’язань; прострочення, дефекти та інші випадки невиконання зобов’язань; застереження про раніше оцінені збитки і штрафні неустойки, відшкодування збитків, застереження про особливо складні обставини, застереження про внесення змін; зупинення будівництва; припинення дії контракту; поставка запасних частин і надання послуг після завершення будівництва; передання прав і обов’язків за контрактом; вибір права, яке застосовується; урегулювання спорів.

Як бачимо, основні положення цього документа мають загальний, універсальний характер і можуть бути використані під час укладення договорів різних типів.

Немало зроблено у створенні правової основи міжнародних економічних договорів Європейською економічною комісією ООН — однією, як уже зазначалося, із міжнародних економічних організацій. Цією Комісією, зокрема, розроблені Керівництво щодо складання договорів на спорудження великих промислових об’єктів; Керівництво щодо складання договорів про міжнародне передання виробничого досвіду і знань у машинобудуванні; Керівництво щодо складання міжнародних договорів про промислове співробітництво; Керівництво щодо складання міжнародних договорів між сторонами, що об’єднуються для здійснення конкретного проекту; Керівництво щодо складання міжнародних договорів не консультативного інжинірингу; Керівництво щодо складання міжнародних договорів на послуги, пов’язані з матеріально-технічним обслуговуванням, ремонтом та експлуатацією промислових та інших споруд.

Європейська економічна комісія ООН розробила також Загальні умови експортних поставок машинного обладнання та Загальні умови договору купівлі-продажу для експорту споживчих товарів. У цих документах викладені стандартні умови, що враховуються під час оформлення міжнародних економічних договорів. Чимало фірм посилаються на них під час оформлення договорів.

Ряд документів розроблено також і Міжнародною торговою палатою. Це Уніфіковані звичаї і практика для документарних акредитивів (редакція 1983 р.), Уніфіковані правила щодо інкасо торгових документів (редакція 1978 р.), Міжнародні правила щодо тлумачення торговельних термінів («Інкотермс») (редакція 1980 р.).

Існують також типові контракти і керівництва щодо складання договорів, розроблені різними міжнародними професійними асоціаціями. Так, Організацією щодо координації Європейської металообробної промисловості розроблені Керівництво щодо складання міжнародних договорів на дослідження і розробки; Керів­ництво щодо складання договорів на передання «ноу-хау», зразок договору патентної ліцензії та ін. Ці документи мають суто рекомендаційний характер.

3. Види міжнародних економічних договорів

Основою поділу будь-яких договорів, зокрема і міжнародних економічних, є їх класифікація. Найчастіше зустрічаються такі види договорів: 1) односторонні, двосторонні та багатосторонні; 2) оплатні й безоплатні; 3) формальні, реальні й консенсуальні.

При поділі на односторонні й двосторонні договори береться до уваги те, що одна чи дві сторони мають відповідні обов’язки. Якщо договірні зобов’язання має лише одна сторона, то це — односторонній договір, якщо дві — двосторонній договір. Більшість договорів є двосторонніми. До односторонніх належать лише окремі види договорів, наприклад договір дарування.

Двосторонні договори — це такі договори, в яких обидві сторони мають взаємні зобов’язання і відповідні права, тобто коли кожна зі сторін виступає і як кредитор, і як боржник.

Як уже зазначалося, міжнародні економічні договори (угоди) мають в основному двосторонній характер. Прикладом двостороннього договору є Угода між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про торговельне співробітництво, текст якої наводиться нижче.

Угода

між Урядом України
і Урядом Турецької республіки
про торговельно-економічне співробітництво

Уряд України і Уряд Турецької Республіки, що надалі іменуються Договірні Сторони, прагнучи зміцнювати та розширювати взаємовигідні торговельно-економічні відносини між своїми країнами на стабільній і збалансованій основі, підтверджуючи своє бажання зміцнювати історичні відносини дружби та добросусідства, що базуються на принципах рівності та взаємної поваги і вигоди, вирішили укласти угоду про торговельно-економічне співробітництво між своїми країнами.

Договірні Сторони вживатимуть усіх необхідних заходів для розвитку і розширення торговельно-економічних зв’язків на довгострокових, стабільних і збалансованих засадах і зміцнюватимуть економічне співробітництво в межах існуючих можливостей і відповідно до чинного національного законодавства.

З цією метою Договірні Сторони створюватимуть сприятливі умови для стабільного співробітництва між відповідними установами та організаціями двох країн.

Стаття 2

Договірні Сторони надаватимуть одна одній режим найбільшого сприяння відповідно до системи мита та митних зборів кожної країни, пов’язаних з імпортом та експортом. Ці положення не будуть поширюватись на: а) переваги, що надаються будь-якою з Договірних Сторін сусіднім країнам з метою полегшення прикордонної торгівлі; б) переваги, що виникають при укладенні угод, які ведуть до створення митного союзу або зони вільної торгівлі, членом яких є або може стати кожна зі Сторін;

в) переваги, що припускаються при укладенні спеціальних угод у сфері торговельно-економічних відносин із країнами, що розвиваються.

Стаття 3

Договірні Сторони, відповідно до своїх законів, правил і встановленого порядку, сприятимуть через свої відповідні установи полегшенню та прискоренню видачі експортних та імпортних ліцензій для виконання контрактів, підписаних на основі положень цієї Угоди.

Стаття 4

Договірні Сторони з метою сприяння доступу на ринки одна одної та розвитку двосторонньої торгівлі домовилися підтримувати і прискорювати процес обміну інформацією, заохочувати контакти між представниками ділових кіл, обмін делегаціями, сприяти їх участі в міжнародних виставках та ярмарках, що проводяться в обох країнах.

Вони будуть заохочувати відкриття представництв зовнішньоторговельних організацій, компаній, фірм, банків тощо на територіях одна одної відповідно до своїх законів та встановленого порядку.

Стаття 5

Імпорт та експорт товарів і послуг буде здійснюватись на основі контрактів, що укладатимуться між фізичними та юридичними особами обох країн із застосуванням світових цін і відповідно до їх законів і правил та міжнародної торговельної практики. Жодна з Договірних Сторін не буде нести відповідальності за зобов’язаннями фізичних та юридичних осіб, які виникатимуть щодо таких комерційних контрактів.

Стаття 6

Договірні Сторони робитимуть усе необхідне для звільнення від мит­них податків і платежів імпортованих зразків продукції, а також товарів, що експонуються на ярмарках і виставках.

Усі розрахунки і платежі, які стосуються імпорту та експорту товарів і послуг між двома країнами, здійснюватимуться у вільно конвертованих валютах відповідно до чинного у кожній з країн валютного законодавства.

Стаття 8

Договірні Сторони заохочуватимуть інвестиційне та технічне співробітництво між двома країнами, зокрема шляхом створення спільних підприємств на їх територіях для потреб як своїх внутрішніх ринків, так і ринків третіх країн.

Крім названих напрямів співробітництва, Договірні Сторони визнали можливим взаємодіяти у таких сферах: сільське господарство і харчова промисловість; модернізація легкої промисловості; суднобудівництво; виробництво медичного устаткування; засоби зв’язку; транспорт; будівництво; туризм.

Стаття 9

Беручи до уваги важливість банківської сфери у розвитку взаємної економічної і торговельної діяльності, Договірні Сторони домовилися підтримувати співробітництво між своїми банками.

Стаття 10

Договірні Сторони вирішили створити українсько-турецьку міжурядову економічну комісію для сприяння виконанню цієї Угоди, розгляду питань, які виникають у ході її реалізації і для підготовки рекомендацій своїм Урядам щодо подальшого розширення двосторонніх економічних і торговельних зв’язків.

Комісія складатиметься з представників Урядів обох країн. Її засідання відбуватимуться почергово в Україні і Туреччині у взаємно погоджені строки.

У разі необхідності Договірні Сторони можуть залучати до роботи комісії експертів і радників.

Стаття 11

При закінченні строку дії цієї Угоди застосування її положень продовжуватиметься стосовно всіх невиконаних зобов’язань по контрактах, укладених у період чинності цієї Угоди.

Стаття 12

Ця Угода набирає чинності з того часу, коли Договірні Сторони повідомлять одна одну по дипломатичних каналах про виконання необхідних національних процедур для її затвердження.

Ця Угода укладається строком на п’ять років і автоматично продовжуватиметься на наступні однорічні періоди, якщо жодна з Договірних Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення дії цієї Угоди щонайменше за шість місяців до закінчення строку її дії.

Здійснено в м. Анкарі 4 травня 1992 р. у двох примірниках, кожний українською та турецькою мовами, причому обидва тексти мають однакову силу.

За Уряд України        За Уряд Турецької Республіки

Друга група договорів — оплатні і безоплатні. Практика міжнародного економічного співробітництва та зовнішньоекономічних відносин свідчить про те, що переважно договори укладаються на взаємовигідній, оплатній основі. Це відповідає одному із уже згадуваних загальних принципів міжнародного права — принципу взаємовигоди. У межах оплатних договорів, коли одна зі сторін отримує якусь користь, вона повинна забезпечити іншій стороні відповідну, як правило, еквівалентну вигоду. Так, протягом семи місяців 1992 р. тривали дискусії щодо оплати газу, який повинен надходити з Туркменістану в Україну. Врешті-решт, у вересні 1992 р. був підписаний договір на поставку газу без урахування витрат на його транспортування.

Безоплатними називаються договори, для яких не характерна взаємна компенсація. Інколи їх називають ще добродійними, або благодійними, договорами. Це договори дарування, безвідсоткової позики, звільнення від оплати боргу, надання безоплатних послуг та ін.

Якщо розглядати договори та зовнішньоекономічні угоди (контракти) з погляду яких-небудь фактичних обставин, то їх можна поділити на формальні, реальні та консесуальні.

До формальних договорів слід віднести такі, для укладення яких, крім взаємної згоди сторін, потрібне дотримання певної форми. Відповідно до чинного в багатьох країнах законодавства недотримання форми договору веде до визнання його недійсним з усіма негативними наслідками, що випливають з цього. Як правило, згода, до якої дійшли сторони, має бути викладена у письмовому документі, який підписується сторонами, а якщо це передбачено законодавством, то й зареєстрована у відповідних державних органах (нотаріаті, суді та деяких інших). У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 6) зазначено, що форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом її укладення. Угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною через недодержання форми, якщо додержані вимоги законів України.

Реальними визнаються договори, в основі яких лежить не лише досягнення згоди, а й їх гарантоване виконання. До цієї групи договорів відносять, наприклад, договори позики, застави, зберігання. Проте в законодавстві Швейцарії, Польщі, Угорщини та Югославії чітко простежується тенденція ігнорування існування поняття реального договору, нехтування необхідності відмежування реальних договорів від консенсуальних. І це слід враховувати при укладенні договорів із суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності цих країн.

Консенсуальні договори — це такі, за якими з усіх суттєвих умов досягнута згода сторін. Вони вважаються укладеними і набирають чинності не в момент виконання, а в момент досягнення згоди.

Існує й інша, набагато ширша, класифікація міжнародних договорів.

Міжнародні економічні договори можна поділити на кілька видів і за їхнім змістом. Розглянемо окремі види цих договорів.

Торговельні договори (інколи вони мають ще й інші назви, а саме: «договір про торгівлю і мореплавство», «договір про торгівлю і судноплавство», «торговельна угода» тощо) встановлюють принципи торговельно-економічних відносин між двома країнами, а також закріплюють певні норми (правила), що створюють правову базу таких відносин. У межах цих договорів вирішуються питання митного збору, торговельного мореплавства, транспорту, діяльності торговельних представництв та іншої діяльності юридичних та фізичних осіб на території відповідної держави.

Угоди про товарообіг укладаються між урядами країн. У них обумовлюються найменування (асортимент) і кількість товарів, які поставляються з однієї країни в іншу протягом відповідного періоду, інші питання.

Угоди про товарообіг тісно пов’язані з угодами про платежі, в яких визначено порядок їх здійснення.

Угоди про економічне і технічне співробітництво, як правило, мають комплексний, дещо універсальний і довгостроковий характер, оскільки в їх межах здійснюється діяльність зовнішньоекономічного характеру в різних галузях економічного і промислово-технічного співробітництва. Прикладами таких угод можуть бути угоди про економічне і технічне сприяння в будівництві підприємств та інших об’єктів.

Угоди про науково-технічне співробітництво передбачають діяльність зовнішньоекономічного характеру на основі дво- і багатосторонніх договорів у конкретних галузях науки і техніки.

Довгострокові програми розвитку промислового і науково-технічного співробітництва — різновид, як правило, двосторонніх договорів, розрахованих на тривалу перспективу в окремих напрямах або галузях співробітництва.

Кредитні угоди — договори, в яких визначаються основні умови та принципи надання міждержавних кредитів.

Угоди про режим інвестицій укладаються між окремими країнами і визначають порядок усіх видів майнових цінностей, що вкладаються у відповідні підприємства, галузі економіки.

Податкові угоди спрямовані на усунення подвійного оподаткування товарів, послуг, що надаються в межах економічного та науково-технічного співробітництва.

Міжнародна договірна практика виробила й інші види договорів та угод, більш детальна характеристика яких буде дана в інших розділах підручника.