2. Джерела міжнародного митного права

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 

Як уже зазначалося, норми і принципи будь-якої галузі, підгалузі міжнародного права та їх інститутів знаходять своє юридичне вираження і закріплення у відповідних формах (міжнародних договорах, актах міжнародних організацій, судових і арбітражних прецедентах, міжнародних звичаях тощо). Для всіх галузей міжнародного права, як і для міжнародного права в цілому, одним із найважливіших джерел є міжнародний договір. Не є винятком у цьому і міжнародне митне право.

Розглядаючи міжнародні договори як джерела міжнародного митного права, слід зауважити, що вони можуть мати як універсальний, так і регіональний характер. До універсальних багатосторонніх міжнародних договорів слід віднести Конвенцію про створення Ради митного співробітництва від 15 грудня 1950 р. (Брюссель), Конвенцію про номенклатуру для класифікації товарів у митних тарифах від 15 грудня 1950 р. (Брюссель), Митну конвенцію про ввезення комерційних автотранспортів на обмежений строк від 18 травня 1956 р. (Женева), Митну конвенцію відносно матеріалу життєзабезпечення мореплавців від 1 грудня 1964 р. (Брюссель), Міжнародну конвенцію про спрощення і гармонізацію митних процедур від 18 травня 1973 р., відому ще як Конвенція Кіото, Митну конвенцію про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МТД від 14 листопада 1975 р. (Женева), Міжнародну конвенцію щодо взаємної адміністративної допомоги, у відверненні, розслідуванні та припиненні порушення митного законодавства від 9 червня 1977 р. (Конвенція Найробі), Конвенцію ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів від 27 травня 1980 р., Міжнародну конвенцію про гармонізовану систему описання і кодування товарів від 1 червня 1983 р. (Брюссель), Конвенцію про тимчасове вивезення від 26 червня 1990 р. (Стамбул) та ін.

Зазначені Конвенції є різними за змістом, обсягом і регулюють різні питання. Так, наприклад, Міжнародна конвенція про спрощення і гармонізацію митних процедур складається із преам­були, п’яти глав, у яких закріплено 19 статей. У преамбулі відзначається, що відмінності між національними митними процедурами можуть ускладнити міжнародну торгівлю й інші міжнародні обміни, а тому інтересам усіх держав відповідає спрощення, гармонізація митних процедур, що сприятиме ефективному розвитку торгівлі й іншим міжнародним обмінам.

Глава 1 цієї Конвенції називається «Визначення». У її ст. 1 дається визначення терміна «Рада» (мається на увазі Рада Митного Співробітництва).

Глава 2 «Сфера застосування Конвенції і структура додатків (ст. 2—5)». Зазначається, що Конвенція застосовується сторонами договору. Разом з тим зазначається, що Положення даної Конвенції не перешкоджають застосуванню заборон і обмежень, які встановлені відповідно до національного законодавства. У цьому ж розділі визначається зміст додатків, які повинні включати вступ, визначення основних митних термінів, що використовуються в них, зміст стандартів та рекомендованої практики і зауважень до них.

Глава 3 «Роль Ради і Постійного технічного комітету» (ст. 6—7) визначає правовий статус Ради митного співробітництва та Постійного технічного комітету. Так, Рада згідно з Положеннями Конвенції стежить за здійсненням і розвитком Конвенції, зокрема приймає рішення щодо включення до неї нових Додатків. Раді підпорядкований Постійний технічний комітет, на який теж покладені відповідні функції.

Глава 4 «Різні Положення» (ст. 8—9) зазначає, що будь-який Додаток обов’язковий для держав-учасниць і є складовою Конвенції. Тут же говориться про те, що якщо сторони створюють Митний або Економічний союз, то вони повинні повідомити Генерального секретаря Ради, що їх територія буде розглядатися як єдина територія.

Глава 5 «Заключні Положення» (ст. 10—19) присвячується питанням розгляду спорів між Сторонами Договору, порядку участі будь-якої держави у цій Конвенції, порядку набуття нею чинності та ін.

Серед джерел міжнародного митного права є також багатосторонні угоди, які укладаються на регіональному рівні між відповідними країнами. Прикладом може бути Угода про співробітництво і взаємодопомогу у митних справах від 15 квітня 1994 р., яка укладена в рамках СНД.

Немало укладається між державами і двосторонніх угод, що стосуються митної справи. З участю України укладено понад 30 угод та договорів з окремих питань митної справи. Так, з республікою Грузією укладені 13 квітня 1993 р. такі угоди: Угода про процедуру митного оформлення транзитних вантажів і взаємодію митних органів України і Республіки Грузія під час такого оформлення; Угода про митне оформлення транзитних вантажів і багажу громадян; Угода про взаємне визнання митних документів і митних забезпечень; Угода про співробітництво в боротьбі з контрабандою та порушення митних правил та ін. Подібного роду угоди укладено нашою державою з Азербайджанською Республікою, Республікою Білорусь, Республікою Казахстан, Литовською Республікою, Республікою Молдова, Російською Федера­цією та іншими країнами як близького, так і далекого зарубіжжя.

Міжнародні організації, що діють у сфері митної справи, приймають акти, які є джерелами міжнародного митного права. Так, Всесвітня митна організація розробляє рекомендації, що забезпечують одноманітне тлумачення і застосування Конвенцій, укладених як за результатами роботи Ради, так і стосовно номенклатури для класифікації товарів у митних тарифах і оцінки товарів у митних цілях. Ці рекомендації підготовлені Групою з вивчення можливості створення Європейського митного союзу. Крім того, розробляються рекомендації щодо примирення під час розгляду спорів з тлумачення і застосування Конвенцій. Сторони спору можуть раніше домовитися, вважати для себе рекомендації Ради обов’язковими (ст. 3 п. 4—5 Конвенції про створення Ради митного співробітництва).

Ще раніше Радою митного співробітництва (8 червня 1971 р.) були прийняті рекомендації «Про спрощення митного контролю авіапасажирів на основі двоканальної системи». Мова йде про зелений і червоний канали, які сьогодні називають зеленим і червоним митними коридорами. Відповідно до цих рекомендацій по зеленому каналу (коридору) проходять без митного огляду пасажири, які не мають при собі товарів або мають лише товари, що можуть завозитися без сплати імпортного мита і податків, і на завезення яких не поширюються заборони й обмеження. А по червоному каналу (коридору) проходять усі інші пасажири, які повинні виконати необхідні митні формальності.

Нинішня практика митного контролю передбачає і так званий третій канал. Так, у країнах — членах Європейського Союзу на підставі відповідних угод для їхніх громадян в аеропортах введено окремий третій канал, де вони проходять митне оформлення.

До міжнародних організацій, які поряд з виконанням інших функцій, займаються і митними питаннями, слід включити Світову організацію торгівлі, Конференцію ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), регіональні організації (наприклад, Європейські Співтовариства, СНД, Євразійське економічне співтовариство) та ін., які також приймають відповідні акти, що можуть розглядатися джерелами міжнародного митного права. Так, важливу роль у розробленні митних кодексів держав — учасниць СНД відіграли Основи митних законодавств держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав, які були затверджені рішенням Ради глав держав СНД від 10 лютого 1995 р. У цьому документі визначені принципи правового, економічного та організаційного регулювання митної справи у державах — членах Співдружності. До речі, зазначені Основи використовувалися і під час підготовки Мит­ного кодексу України та Митних кодексів держав — членів СНД.

13 березня 1992 р. у рамках СНД була підписана Угода про принципи митної політики (Україна і Азербайджанська Республіка Угоди не підписали).

Крім цього, статутні документи відповідних міжнародних організацій містять окремі норми та принципи, що входять до системи міжнародного митного права. Наприклад, у Договорі про заснування Європейського співтовариства, підписаного у Римі 25 березня 1957 р., є розділ IX «Спільна торговельна політика» (ст. 131—134) та розділ X «Митне співробітництво» (ст. 135), в яких зазначається, що, утворивши Митний союз між собою, держави-члени, виходячи зі спільних інтересів, прагнуть сприяти гармонійному розвитку світової торгівлі, поступовому скасуванню обмежень у міжнародній торгівлі та зниженню міжнародних бар’єрів (ст. 131), здійсненню митного співробітництва між державами-членами (ст. 135) тощо.