4. Правове регулювання міжнародних залізничних перевезень

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 

Ефективність економічного співробітництва між країнами багато в чому залежить і від рівня розвитку залізничного транспорту, який покликаний забезпечувати перевезення вантажів і пасажирів з однієї країни в іншу.

Міжнародні залізничні перевезення регулюються спеціальною багатосторонньою конвенцією, яка була підписана в Берні у 1924 р. Колишній Радянський Союз не був учасником цієї конвенції, а міжнародні залізничні перевезення здійснював на основі окремих двосторонніх конвенцій, укладених з деякими сусідніми державами у 1927 р. Крім того, в 1951 р. у Будапешті практично всі країни — члени Ради Економічної Взаємодопомоги на конференції представників залізниць підписали Угоду про міжнародне залізничне вантажне сполучення.

Важливе значення для організації залізничних перевезень у межах держав СНД має угода про координаційні органи залізничного транспорту, якою було створено спеціальний орган — Раду з залізничного транспорту, яка складається з глав адміністрацій і органів управління залізничним транспортом. Основним її завданням є координація роботи залізничного транспорту.

Під час укладання двосторонніх і багатосторонніх угод на перевезення вантажів і пасажирів, як правило, дотримуються певних загальних, стандартних умов.

Приймаючи вантаж для міжнародних перевезень, застосовують правила залізниці країни-відправника, але з урахуванням правил, які діють у країні, до якої надсилається вантаж. Усе це дістає своє закріплення у відповідних двосторонніх або багатосторонніх міжнародних угодах.

В угодах обумовлюється, що до перевезення забороняється приймати вибухонебезпечні, легкозаймисті предмети, горючі гази, самозаймисті і радіоактивні речовини, всілякі боєприпаси. Що стосується негабаритних, важковагових, довгомірних вантажів, а також вантажів, які перевозяться у спеціальних цистернах (наприклад, кислоти), то вони можуть бути прийняті до перевезення лише за попередньою згодою країни призначення (транзиту).

У міжнародних угодах обумовлюються також вимоги до тари й упаковки, які мають забезпечити збереження вантажів під час транспортування. При оголошенні цінності вантажу необхідно враховувати його фактичну вартість, а якщо він не призначений для продажу, то ринкову. За оголошення цінності стягується на користь перевізника відповідна плата. Усі спірні питання, які виникають на основі міжнародного договору перевезень, розглядаються у претензійному і судовому порядку. До суду звертаються лише у тому разі, якщо у встановлений строк не надійшла відповідь на претензію або якщо вона відхилена. Вантажовідправники подають претензії до залізниці через станцію відправлення вантажу, а вантажоотримувач — до залізничної дороги станції призначення.

Свої особливості має і міжнародне перевезення пасажирів. Наприклад, вартість проїзду пасажирів і перевезення багажу визначається ставками або внутрішнім тарифом країн, що беруть участь у цих перевезеннях, або спеціальними ставками міжнарод­них тарифів, що встановлюються у межах міжнародних угод відповідними державами.