2.5.2. Соціальні порівняння

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 

Порівняння є однією з важливих розумових операцій людини, що відбувається на основі психічної здатності зіставляти ознаки порівнюваних об’єктів, оцінювати їх. Продуктом порівняння є ухвалення рішення, що найчастіше в літературі розглядається як вибір. Соціальне порівняння — поняття, що означає зіставлення суб’єктом деяких своїх власних характеристик з характеристиками іншого суб’єкта на основі певної прийнятої їм системи цінностей. Як правило, спілкуючись, суб’єкти завжди порівнюють один одного. Мета такого порівняння полягає у тому, щоб визначити свій власний статус стосовно статусу іншого суб’єкта для виявлення можливості зайняти домінуючу позицію.

І. С. Кон вважає, що індивід оцінює себе двояко: 1) шляхом порівняння рівня своїх домагань з об’єктивними результатами своєї діяльності і 2) шляхом порівняння себе з іншими людьми. Автор підкреслює, що навіть простий опис, фіксація тієї чи іншої якості здебільшого містять у собі момент оцінки і порівняння. «Навряд чи хто-небудь вимірював довжину свого носа в сантиметрах, — пише І. С. Кон. — Однак кожний знає, великий у нього ніс чи маленький, красивий чи некрасивий. Осягається це шляхом порівняння. Старанний, розумний, сильний, красивий, запальний, слухняний — усі ці визначення мають оцінний зміст і обов’язково припускають порівняння з кимось» [22, с. 32—33].

В експериментах американського психолога К. Гергена досліджувалася динаміка самооцінок і соціального порівняння. Людям, які були запрошені на роботу у фірму, пропонувалося самостійно оцінити деякі свої особисті якості. Потім в офісі, де відбувалася співбесіда, з’являвся «ще один претендент на ту саму посаду», ролі «претендентів» виконували спеціально найняті експериментаторами люди. В одному випадку це була добре одяг­нена, самовпевнена, інтелігентного вигляду людина з портфелем у руці, в іншому — занепала особистість (у брудній м’ятій сороч­ці і туфлях на босу ногу). Після цього випробуваному пропонувалося знову заповнити бланк анкети для самооцінки. В результаті, якщо як претендент виступала добре одягнена людина, то рівень самооцінки випробуваного знижувався, якщо погано одягнена — то самооцінка підвищувалася.

Таким чином, самооцінки змінюються не тільки залежно від змісту та успішності виконуваної діяльності, а й від зовнішніх чинників соціального порівняння.

Проблема вивчення механізмів соціального порівняння одержує певні пояснення в рамках теорії когнітивного дисонансу Л. Фе­стингера. Ґрунтуючись на цій теорії, Л. Фестингер припустив, що, якщо людина робить усупереч своїм переконанням, то вона зазнаватиме деякий дисонанс, який буде тим сильніше, чим слабкіше тиск із боку. Так, у разі сильного соціального тиску людина вже не буде відчувати себе суб’єктом дії. Способом зменшення дисонансу є зміна людиною своєї первісної установки, пристосування її до вчинку, певне самовиправдання. Якщо психологічний тиск змінюється пропорційно силі дисонансу, то найбільша зміна установки відбудеться у ситуації найменшого зовнішнього примусу.

В експерименті Л. Фестингера і Дж. Карлсміта двом групам студентів доручили по черзі виконувати одноманітну, нудну роботу. При цьому випробуваних із другої групи, що очікували своєї черги в коридорі, усіляко переконували, що студенти першої групи виконують дуже цікаву роботу. Після виконання роботи обома групами випробуваних членам першої заплатили по одному долару, а членам другої — по двадцять. Після того як випробуваних попросили оцінити виконану роботу, члени першої групи заявили, що робота була «дуже цікавою». У свою чергу члени другої групи заявили, що робота була вкрай нецікавою.

І. С. Кон так інтерпретує результати даного експерименту: «Коли людину підкуповують і при цьому хабар малий, вона змушена, раз уже взялася за справу, зізнатися собі, що її «купили за дешево». Таке визнання знижує її самоповагу, і, щоб уникнути цього, вона переконує себе, що зробила так не через «жалюгідні гроші», а зі щирого переконання. Якщо ж сума велика, вона пояснює свою поведінку тим, що «ніхто не відмовився б від такої угоди». Змінювати свої справжні погляди на предмет їй у цьому разі не потрібно: її поведінка відверто цинічна» [22, с. 94].

Соціальне порівняння як розумова операція на рівні індивіда засновано на зіставленні величезної кількості об’єктивних ознак суб’єктів: інтелект, здібності, матеріальний добробут, сила, сприт­ність, вага суперника та ін. Для того щоб використовувати чинник порівняння з метою досягнення більш високого статусу, людям з давніх-давен була необхідна рекламна діяльність (самореклама) — демонстрація власних можливостей, іноді з деяким перебільшенням наявного потенціалу, і відображення цих можливостей у знаковій формі (прикраси, бойове розфарбування, жести, звуки, одяг, спеці-
альні форми прояву поваги, підпорядкування тощо).

На думку деяких авторів, психологічне поняття порівняння тіс­но пов’язано з етичним поняттям заздрості. Так, філософ
Ф. Бекон писав, що в заздрості завжди таїться порівняння, а де неможливе порівняння, немає і заздрості. Американський філософ Б. Рассел якось заявив, що саме заздрість є основою демократії. Італійський філософ М. Унамуно, підтверджуючи дану ідею, відзначав, що демократія заздрісна, і що саме заздрість спонукувала демократичні республіки скасовувати титули, почес­ні звання, винагороди. Однак автор додає, що пізніше звичайно місця графів і маркізів займали генерали, доктори наук та ін. Аналізуючи дану ситуацію, російський дослідник Н. С. Пряжніков пише: «На жаль, в останні роки в Росії помічається справжній «бум нагород і премій». Більш того, чим менше створюється скільки-небудь значних художніх шедеврів, що відбивали б те, що хвилює людей у такий непростий час, тим більше таких «нагород» і тим помпезніше все це обставляється на різних «презентаціях» і «номінаціях»...» [55, с. 74—75].

Нині статус людини у суспільстві, рівень її особистих досягнень визначається не безпосередньо, а в умовах численних форм соціальних порівнянь. Крім того, термін «соціальне порівняння» можна використовувати до конкуруючих організацій і навіть до держав, що змагаються на міжнародній арені.