Экономика интересует?

Подготовка к ЕГЭ по физике в РУДН
unikum.rudn.ru
Подготовка к ЕГЭ по физике в РУДН
unikum.rudn.ru
ahmerov.com
загрузка...

4.2. Соціально-психологічні детермінанти поведінки людини

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 

В історії вітчизняної психологічної науки, принаймні в конкретних дослідженнях, поняття «спілкування», «комунікація», «спільна діяльність» часто протиставлялися «індивідуальній психіці», «індивідуальній свідомості», «індивідуальній діяльності» людини або розглядалися як похідні від останніх. Однак ґрунтуючись тільки на аналізі характеристик індивідуальної психіки або психічної діяльності, неможливо пояснити численні її прояви, джерелом яких є соціальні контакти. Проте в психології концепція «особистості, яка саморозвивається» має дуже сильні історич­ні позиції і дотепер підтримується багатьма авторами.

Так, наприклад, те, що піврічна дитина піднімається і сідає, може бути пояснено кількома теоріями, як індивідуально, так і соціально орієнтованими. У першому випадку даний факт пояснюють потребою дитини піднятися, щоб бачити далі, тобто внутрішньою пізнавальною потребою, заданою їй від народження; у другому випадку — тим, що її намагаються підняти і посадити батьки, тобто зовнішнім соціальним впливом. На практиці очевидно відбувається так, що вроджену пізнавальну активність дитини батьки «формують», «опредметнюють» певними діями, до­даючи їм той вигляд, що зумовлений сформованими в тому чи іншому суспільстві культурними традиціями. Так, на Заході дитину вчитимуть сидіти на стільці, а на Сході — на підлозі зі схрещеними ногами. У якихось ситуаціях соціально неадекватні дії дитини (наприклад спроба змінити звичну позу, тобто «сісти інакше») можуть призводити до осуду, санкціям, каратися батьками, а прагнення в усьому їм наслідувати, робити так, як вони вимагають, — буде заохочуватися та емоційно підкріплюватися.

«Наприкінці дитячого віку дитина починає робити перші кроки, — пише дитячий психолог професор В. С. Мухіна. — Переміщення у вертикальному положенні — важка справа. Маленькі ніжки ступають з великою напругою. Управління рухами ходьби ще не склалося, і тому дитина постійно втрачає рівновагу. Найменша перешкода у вигляді стільця, який треба обійти, чи дрібного предмета, що потрапив під ступню, є складною для дитини, і вона після одного-двох кроків падає на руки дорослих чи на підлогу. Що ж усе-таки змушує її переборювати страх перед падінням і знову й знову додавати всі зусилля для того, щоб робити перші кроки? Спочатку це участь і схвалення дорослих» [47, с. 74].

Велике значення в плані розуміння ролі соціальних чинників для індивідуального розвитку людини мали роботи Б. Ф. Ломова. Ґрунтуючись на розроблених ним наукових принципах, можна зробити однозначний висновок про те, що рекламна діяльність обов’язково повинна вивчатися як діяльність спільна. У цьому разі системний підхід зобов’язує дослідників розглядати її як «суб’єкт-суб’єктні» відносини.

Деякі дослідження показують, що в рамках системи рекламних комунікацій очевидно можна говорити про особливий тип «соціально орієнтованого суб’єкта», тобто суб’єкта як вищої фор­ми психічної інтеграції, що виникає у певних соціальних системах. У книзі «Мислення і спілкування» А. В. Брушлинський
і В. А. Полікарпов пишуть: «Якщо вже у вихідному пункті аналізу врахувати, що саме людство є суб’єктом у найбільш повному
і точному значенні слова, тоді стає очевидною істотна роль міжособистісних відносин навіть у ході, здавалося б, «чистих» суб’єкт-об’єктних взаємодій» [6, с. 204].

Як і бізнес-структура, окрема людина може вибудовувати свою діяльність на різних рівнях. Ми можемо говорити про людей-стратегів, людей-тактиків і людей-операціоналістів і відповід­но думати про те, яку рекламу готова сприймати кожна з них:

стратег бачить ближні і далекі цілі, володіє ситуацією дійсного і прогнозованого майбутнього, пов’язує свою діяльність із суспільними інтересами, розуміє зміст і наслідки своїх дій для себе ж у майбутньому;

тактик бачить тільки ближні цілі (живе сьогоденням), володіє тільки конкретною ситуацією і вміє використовувати її максимально, орієнтований на миттєвий результат, добре володіє поведінковими тактиками, особливо якщо це стосується взаємин з людьми, вміє використовувати людей і ситуації у своїх інтересах, знає маніпулятивні прийоми, рідко в чомусь сумнівається;

операціоналіст не думає про цілі і не бачить їх, володіє тільки окремими прийомами, діями, що застосовує відповідно до інструкцій, розпоряджень керівника чи лідера, не піклується про результати своєї діяльності в цілому, вважає, що відповідальність за його дії несе хтось інший (рекламодавець, виробник, уряд, суспільство, якісь люди).

Одним із важливих психологічних понять, що викликає сьогод­ні інтерес учених у зв’язку з вивченням соціальних чинників рекламної діяльності, зокрема, самореклами людини, є поняття «образу Я». На початку XX ст. соціолог Ч. Х. Кулі сформулював теорію «дзеркального Я». Відповідно до цієї теорії, уявлення людини про себе («образ Я») формується під впливом думок оточення і включає три компоненти: 1) уявлення про те, якою людина здається іншій людині; 2) уявлення про те, як цей інший оцінює людину; 3) самооцінка, почуття гордості чи приниження, пов’язані з оцінками інших людей.

Відповідно до цієї теорії «ідея Я» формується вже в ранньому віці в процесі взаємодії індивіда з іншими людьми, причому визначальне значення тут мають первинні групи, тобто родина, однолітки і та ін. У 40—50-ті рр. XX ст. дана теорія стала основою для численних експериментів, що з’ясовують залежність «образу Я» чи власних самооцінок від думки оточення. Результати цих досліджень показували, що під впливом сприятливих суджень оточення самооцінка підвищується, несприятливих — знижується, причому нерідко змінюється і самооцінка тих якостей, що не піддавалися оцінці збоку. Так, похвала, отримана від авторитетної для особистості групи, може сприяти підвищенню загального рівня домагань цієї особистості. Теорія «дзеркального Я» у її пер­вісному варіанті акцентувала увагу на формуванні «образу Я» залежно від думки «значущого іншого». Пізніше ідеї Ч. X. Кулі були розвинуті Дж. Мідом у рамках теорії символічного інтеракціонізму.

Таким чином, виникає запитання: чи може орієнтація люди-
ни на соціальні оцінки бути зведена до соціального підкріплення, як це представлено в теоретичних концепціях біхевіористів, наприклад Б. Скіннера, чи в рамках теорії соціального навчання, зокрема А. Бандури, та інших? У цих концепціях еталон поведінки (і мислення) розглядається так, як ніби він задається ззовні і відтворюється внаслідок емоційного підкріплення (прямого впливу чи наслідування). Але як тоді «зворотний зв’язок», що ґрунтується на соціальному (емоційному) підкріпленні, створює установку на пошук нестандартних рішень, як формується механізм творчого розвитку індивідуальності? У цьому разі необхідно взяти до уваги як мінімум чотири види чинників: біологічні, психологічні, соціально-психологічні і соціокультурні. Можливо, саме тільки останні повною мірою створюють еталони для розвит­ку консервативного чи, навпаки, творчого мислення. Багато ро-
ків у вітчизняній психології соціокультурні чинники тільки декларувалися і практично не бралися до уваги як пояснювальні теоретичні моделі.

У тій психології, де основою аналізу є окрема людина, де соціальні аспекти психічної діяльності (психіка і поведінка) розглядаються як другорядні, цьому факту звичайно не надають значення. У вітчизняній соціальній психології конкуренція розгля­далася поряд з кооперацією як рівнозначне їй явище. В процесі вивчення рекламної діяльності в умовах ринку стає очевидним, що кооперація — це, по суті, лише умова для ефективної конкуренції, що люди конкурують один з одним внаслідок своєї споконвічної природи та економічного дефіциту. Тому зміна заданих еталонів і прагнення виділятися новизною, відійти від звичного, стандартного є у певних ситуаціях об’єктивно заданою умовою досягнення успіху. Інакше кажучи, творчість тісно пов’язана з конкуренцією (людей, соціальних груп, товарів тощо). А орієнтація на оцінку значущих інших суб’єктів може здійснюватися не за еталоном (стандартом), а всупереч йому.

Однак це відбувається лише в тому разі, коли така зміна еталона виправдана, якщо інші значущі люди об’єктивно здатні оцінити оригінальне, нове, і це обов’язково задано в культурі. Інакше творчість, новизна, нестандартність мислення і поведінка отримуватимуть тільки негативні оцінки, не приживуться і поступово зникнуть. А люди, що намагаються змінити стереотипи, сприйматимуться оточенням як честолюбці й вискочки.

У вітчизняній соціальній психології свого часу деякі автори робили спроби пояснити активність людини за допомогою моделей, заснованих на «внутрішніх» особистісних механізмах. Зокрема, для цього В. А. Петровським і В. С. Немовим розглядалося поняття «надситуативної активності», тобто коли суб’єкт виходить за межі того, що об’єктивно вимагає від нього ситуація, наприклад в умовах творчого завдання чи ризику. Однак цей факт був зафіксований, але, на наш погляд, не одержав глибокого теоретичного пояснення.

Вивчаючи формування «образа Я» як психологічного явища, вчені неодноразово підкреслювали значення соціальної мотивації, «зверненості до іншої людини» тощо. «Образ Я» виникає в процесі комунікації як суто соціальний феномен і відбиває, на думку багатьох дослідників, сутність особистості, процес її розвитку, основу творчого самовираження.

«Образ Я» кожної людини тісно пов’язаний з її самосвідомістю, самооцінками, які формуються під впливом оцінок інших людей і відповідно до заданих ззовні ціннісних критеріїв. Аналізуючи дану проблему, І. С. Кон зазначає: «Людина усвідомлює насамперед такі свої властивості, на які хтось чи щось звертає її увагу. Це правильно навіть щодо елементарних фізичних властивостей. Помічено, що, малюючи словесний портрет іншої людини чи автопортрет, підлітки значно частіше, ніж діти і дорослі, включають у ці описи властивості шкіри. Справа в тому, що зміни шкірного покриву, які відбуваються у зв’язку зі статевим дозріванням, мимоволі привертають до себе увагу оточення, завдаючи підліткам багато неприємностей» [22, с. 32].

Як зазначає Д. Майєрс, наша «Я»-концепція містить у собі не тільки наші переконання у тому, хто ми зараз, а також і те, ким ми могли б стати — наші можливі «Я». Так X. Маркус і її колеги зазначили, що наші можливі «Я» мають у собі те, якими ми бачимо себе в наших мріях, — багатий «Я», худий «Я», коханий і закоханий «Я». Вони також мають у собі «Я», яким ми боїмося стати, — безробітний «Я», хворий «Я», «Я», що відстає в навчанні. Такі можливі «Я» мотивують нас до досягнення особливої мети — до того життя, до якого ми прагнемо.