4.3.2. Вплив установки на поведінку

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 

Таким чином, ми з’ясували, що установка впливає на поведінку, однак важливим є з’ясування питання, як саме це відбувається? Існує два основні механізми такого впливу.

1. Соціальні установки,
логічне мислення і поведінка

Перший механізм, очевидно, працює в ситуаціях, коли ми ретельно і неквапливо обмірковуємо свої погляди і їх значення для нашої поведінки. Наприклад, у своїй теорії запланованої поведін­ки Айзен говорить, що найкращим показником того, як ми будемо поводитися у певній ситуації, є сила наших намірів щодо цієї ситуації. Відповідно до теорії Айзена поведінка залежить від намірів, а вони, у свою чергу, визначаються трьома ключовими чин­никами. Перший чинник — це ставлення людини до поведінки, яка розглядається (хоче чи не хоче людина це робити, подобається чи не подобається це їй, боїться чи ні тощо). Другий чинник, пов’язаний з думкою людини про те, як оцінять таку поведінку інші люди (цей чинник називається суб’єктивними нормами). Очікування схвалення даної поведінки оточенням підсилює намір і навпаки, якщо вона думає, що оточення не схвалить її поведінку, то її намір може ослабнути. Нарешті, наміри також залежать від оцінки поведінкового контролю — від того, сприймає людина поведінку як складну чи легку для виконання. Якщо поведінка виявиться складною, наміри стануть слабкішими, ніж у разі, якщо вона здавалася легкою для виконання. Усі разом ці чинники впливають на наміри, а вони, у свою чергу, є найкращим показником можливої поведінки людини.

2. Соціальні установки
і ситуативні поведінкові реакції

Перша модель є досить точною для опису ситуації, коли в нас є час і можливість ретельно обміркувати різні дії. Тобто наміри, очевидно, добре стимулюють обмірковані дії. Але що відбувається в ситуації, коли ми повинні діяти швидко? У таких випадках установки, мабуть, впливають на поведінку безпосередньо і, ймовірно, автоматично. Згідно з однією теорією — моделі процесу «установка — поведінка» Фацио — відбувається таке: певна подія активізує установку; активізована установка впливає на наше сприйняття об’єкта установки. У той же час наше знання про те, що є припустимим у даній ситуації (наше знання різних соціальних норм), також активізується. Разом установка і ця збережена інформація про те, що припустимо або очікується від нас у даній ситуації, формує наше визначення цієї події; і це визначення, чи сприйняття, у свою чергу впливає на нашу поведінку (рис. 1.9). Дослідження підтверджують дію цієї моделі, тому вона, як видно, пропонує ймовірний опис процесу впливу установок на поведінку людей у деяких ситуаціях.

Соціальні установки, таким чином, управляють поведінкою людини за допомогою принаймні двох механізмів, і ці механізми працюють у протилежних ситуаціях. Якщо в нас є досить часу для ретельного обміркування наших установок і нашої поведінки, тоді установки управляють нашою поведінкою безпосередньо, впливаючи на наші наміри. Коли в нас немає можливості зупинитися і добре подумати, установки, навпаки, впливають на поведін­ку автоматично, за допомогою нашого сприйняття об’єкта установки і наявного знання про те, що є припустимим чи очікуваним у даній ситуації.

Наші установки найчастіше сплять, коли ми діємо автоматично, без зупинки, не розмірковуючи. Ми поводимося відповідно до свого звичного шаблону, не замислюючись над тим, що робимо. Зустрічаючи знайомих, ми автоматично говоримо «Привіт!». У гостях на запитання «Чи сподобалося нам частування?» ми відповідаємо «Дуже смачно!»,— навіть якщо воно нам абсолютно не сподобалося. Така бездумна реакція є адаптивною. Вона дає можливість нашому розуму займатися іншою справою. Як говорив філософ Алфред Норт Уайтхед, «цивілізація просувається вперед, розширюючи кількість операцій, які ми можемо здійснювати, навіть не задумуючись» [37, с. 160].

У новій ситуації наша поведінка стає не такою автоматичною. Шаблон зникає. Ми думаємо, перш ніж зробити вчинок. У житті люди виробляють свої установки таким чином, що іноді вони діють, а іноді — ні.

Як наші внутрішні установки пов’язані із зовнішніми вчинками? Соціальні психологи вважають, що установки і вчинки підживлюють один одного. Народна мудрість говорить про вплив установок на вчинки. Як це не дивно, наші установки, які зазвичай сприймаються як наші почуття щодо якогось об’єкта чи людини найчастіше навряд чи визначають наші вчинки. Більш того,
людські установки, що змінюються, звичайно не можуть викликати сильні зміни у поведінці. Ці відкриття змусили соціальних психологів з’ясовувати, чому ми часто поводимося не так, як говоримо. Відповідь така: проголошувані нами установки і наша поведінка піддаються впливу численних чинників.

Установки визначатимуть поведінку якщо:

«інші впливи» зведені до мінімуму;

установка цілком відповідає передбаченій поведінці;

установка сильна (щось викликає в нас спогад про неї, ситуація непомітно активізує її, або ж ми поводимося так, що вона стає сильною).

Такий зв’язок між тим, що ми думаємо і відчуваємо, і тим, що ми робимо. У багатьох ситуаціях цей зв’язок слабкіше, ніж нам хотілося б.

Установки людей можуть змінюватися під впливом процесу переконання. Перші обґрунтовані моделі переконання були звернені до когнітивних процесів, що лежать в основі зміни установок, включаючи систематичну обробку змісту повідомлення та евристичну обробку сигналів усередині і поза повідомленням. Одержувачі повідомлення з більшою ймовірністю звернуться до евристики в тих випадках, коли їхні здібності до обробки інформації невеликі чи спеціальний інтерес до повідомлення відсутній. Однак у разі мотивації точності — бажанні вибрати правильний підхід — повідомлення, які містять серйозні аргументи, впливатимуть переконливо, у той час як повідомлення, що містять слабкі аргументи, — ні. Мотивація враження може спонукати одержу­вача повідомлення виражати невластиві йому установки заради досягнення певних соціальних цілей. Процесу переконання можуть заважати також інші чинники, включаючи мотивацію захис­ту — прагнення зберегти власні установки, застереження як
реакцію на намір переконати і вибіркове відхилення від інформації, яка суперечить нашим установкам.

Цікаво відзначити, що зв’язок «установка — дія» працює також і у зворотному напрямі. Ми не тільки спонукуємо себе до дії міркуваннями, а й підштовхуємо себе своїми вчинками обміркувати ситуацію. У момент дії в нас виникає ідея, за допомогою якої ми даємо пояснення, чому поводилися саме так, а не інакше. Особливо це характерно для тих випадків, коли ми відчуваємо, що несемо відповідальність за свій вчинок. Дані експериментів підтвер­джують цей принцип.

Коли люди помічають неузгодженість між деякими своїми установками чи між своїми установками і своєю поведінкою, вони переживають стан когнітивного дисонансу. Це спонукує їх зменшити дисонанс. Існує кілька шляхів досягнення цієї мети: зміна установок; пошук інформації, яка підтверджує правильність поведінки; тривіалізація — зменшення важливості установок чи поведінки.

Дані досліджень останніх років указують на те, що дисонанс дійсно є неприємним станом. Чим менше в людини вагомих причин для поведінки, яка не відповідає її установками, тим більше дисонанс і тим сильніше тиск, що спонукує до зміни установок. Це явище визначають як ефект «менше веде до більшого». Люди також відчувають дисонанс, коли відчувають свою непослідовність: коли вони визнають, що їхні дії не відповідають установкам, про які вони заявили привселюдно. Визнання в непослідовності може спонукати людину змінити свою поведінку так, щоб вона відповідала її установкам.

Дії, передбачені соціальними ролями, формують установки виконавців ролей. Дослідження феномена «нога у двері» показує, що невеликий вчинок (наприклад, дрібна люб’язність) пізніше змушує людей погоджуватися на більш великі діяння. Вчинки також впливають і на наші моральні установки. Ми схильні виправдовувати те, що зробили, і вважати це правильним. Подібним же чином наша соціальна і політична поведінка формує нашу соціальну свідомість. Ми не тільки виступаємо за те, у що віримо, але ми також віримо в те, за що виступаємо.

Виникає закономірне запитання: чому вчинки впливають на установки? У соціальній психології існує три варіанти підходів до відповіді на це запитання. По-перше, теоретично, ми за стратегічними причинами виражаємо установки, які презентують нас як послідовних особистостей (тобто йдеться про самопрезентацію або управління враженням). По-друге, відповідно до теорії когнітивного дисонансу, щоб зменшити дискомфорт, ми самі знаходимо виправдання своїм вчинкам. По-третє, відповідно до теорії самосприйняття, наші вчинки — це самовикриття: коли ми не впевнені у своїх почуттях чи переконаннях, то звертаємо увагу на свою поведінку, так само як це зробили б інші.