5.1. Психологічні аспекти розуміння рекламної інформації

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 
102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 

Основною метою психологічного впливу реклами є створення і збереження такого інтересу до товару, що стимулював би дії з його придбання.

Проте коли йдеться про створення серйозної і націленої на дов­гострокову перспективу конкретної реклами, її творці явно чи
неявно для самих себе постають перед тим фактом, що ця мета може бути досягнута двома шляхами.

Перший — підвищити інтерес до товару шляхом створення повноцінного і вичерпного образу самого товару, підвищення престижу фірми-виробника, переконання в надійності торговельної організації тощо. Тобто на споживача має впливати зміст рек­ламного повідомлення.

Другий — привернути увагу до самого рекламного повідомлення, зробити його незвичайним, оригінальним, таким, що запам’ятовується, оскільки тоді на нього зверне увагу більше потен­ційних споживачів. Тобто впливатиме форма рекламного пові­домлення.

Безумовно, у серйозній і націленій на далеку перспективу кам­панії обидва ці шляхи впливу мають бути використані. Перевага
того чи іншого способу привертання уваги й інтересу споживачів залежить насамперед від того, якого виду рекламу слід використовувати і на яких етапах рекламної кампанії її буде представ-
лено.

Ф. Котлер вирізняє такі три види реклами (товару чи фірми): інформативна, переконлива та нагадувальна.

Інформативна реклама — це розповідь про новинку (наприклад, нові ліки) чи про нове застосування наявного товару (нові функції у відомого автомобіля); повідомлення про зміну ціни; опис принципів дії товару чи його основних функцій; перелік послуг, що надаються тощо. Такого роду реклама переважає, в основному на етапі виведення товару на ринок, коли постає завдання створення первинного попиту.

Опитування, яке проводилося у 1982 р., показало, що понад 60 % потенційних споживачів, які проживають у трьох великих містах Сибіру, не купували електроміксери переважно через те, що не були знайомі з їх призначенням і можливостями. А здійснене у 1985 р. Всеамериканським дослідницьким центром маркетингове опитування з метою визначення потенційних сегментів споживчого ринку радіотелефонів показало, що на запитання: «Придбали б ви радіотелефон, якби це було вам по кишені?» — 87 % опитаних відповідали зустрічним запитанням: «А що таке радіотелефон?».

Переконливу рекламу більш точно можна назвати рекламою, що диференціює, оскільки її мета — формування переваги чи вибіркового ставлення до певної марки товару відомого типу (один з безлічі сортів сиру, одне з десятків періодичних видань, пральний порошок певної фірми), створення образу товару, який мав би якісь риси і характеристики, що відрізняють його від усіх подібних. Цей вид реклами набуває особливого значення на етапі зростання, коли перед фірмою постає завдання сформувати вибір­ковий попит, затвердити переваги однієї марки товару над ін-
шими в рамках даного класу (тобто порівняльно-диференціальна реклама). Крім того, до безпосередньо переконливої реклами належать заклики зробити покупку, невідкладно (через її сезонність, у зв’язку з розпродажем, прийдешніми святами тощо).

Нагадувальна реклама має на меті підтримку образу товару в пам’яті споживачів, підтримку поінформованості про клас товарів, нагадування про те, де, коли і на яких умовах товар може бути придбаний, а також про те, що товар може знадобитися в найближчому майбутньому. Крім цього, реклама такого роду може бути підкріплювальною. Тобто вона покликана запевнити тих, хто вже купив чи збирається купити товар, у правильності зробленого вибору.

Очевидно, можна умовно виділити два основні типи тактик вибору споживачем того чи іншого товару.

По-перше, основним аргументом споживача під час вибору конкретного товару з безлічі аналогічних можуть служити оцінки цього товару з погляду його «потенційної необхідності»: необхідності для чогось більш важливого, що відповідає якимось більш загальним потребам і тим потребам, що можуть виникнути у майбутньому. Так, звичайний споживач купує якісь конкретні продукти чи напої, виходячи з відомих йому потреб родини в цілому; чоловік купує зброю чи інструменти, передбачаючи, що може виникнути ситуація, у якій вони виявляться необхідними; жінка купує якийсь специфічний пральний засіб, розуміючи, що скоро літо, і одяг може забруднитися плямами від фруктів; підліток купує джинси певної фірми, розраховуючи, що наявність цієї речі підніме його імідж в очах компанії однолітків; дитина купує певну «жуйку», тому що збирає вкладиші саме цієї серії; бізнесмен вибирає послуги певного банку, ознайомившись перед цим із пропозиціями і можливостями багатьох інших; пенсіонер шукає сорт хліба, що містить висівки, керуючись при цьому розуміннями користі для здоров’я тощо.

Отже, якщо на кінцеве рішення про покупку вплинула реклама, то це була реклама, що інформує і (чи) диференціює.

По-друге, основним внутрішнім аргументом вибору товару може служити «ситуативна необхідність»: необхідність у даний момент, орієнтація на ситуацію. Виявившись у чужому місті під дощем і без парасольки, людина шукає найближчий магазин відповідного профілю і купує одну із пропонованих там парасольок; у тридцятиградусну спеку вона вибирає один з видів напоїв чи морозива на найближчому лотку тощо.

У цьому разі можна припустити, що основну роль у виборі конкретного товару зіграла реклама того типу, що нагадує.

Таким чином, розпочинаючи створення реклами і визначаючи її основну ідею, треба насамперед орієнтуватися на те, якого виду реклама необхідна на даному етапі кампанії, якого роду «внутрішню необхідність» задовольняє чи може задовольнити в основному своєму призначенні цей товар, і вже виходячи з цього визначати пріоритети форми чи змісту рекламного повідомлення.

Так, для реклами інформативної необхідного ефекту буде досягнуто оптимальною взаємодією форми і змісту з основною метою — сформувати повноцінний з погляду споживчих характеристик образ товару, «опредметнити» у ньому основні потреби, які завдяки цьому товару можна задовольнити, орієнтуючись на якомога більше коло потенційних покупців.

Для створення реклами диференціальної основний акцент має бути перенесений на зміст рекламного повідомлення з основ­ною метою — «навантажити» товар додатковими психологічними та іншими цінностями, що будуть адресовані до якихось індивідуальних особливостей і переваг потенційних споживачів і дадуть можливість відрізнити цей товар від усіх йому подібних. Реклама має нести інформацію про те, що «це печиво солодше, ніж усі інші» — для тих, хто любить саме солодке печиво; «ці
сірники не зволожуються під дощем» — для тих, хто ходить на
полювання, риболовлю, у походи тощо.

Для одних споживачів важливо, щоб отрута для комах була максимально дієвою, для інших — щоб вона була максимально нешкідливою; для одних — щоб автомобіль був максимально економічним, а для інших — щоб він міг розвити найвищу швидкість. У будь-якому товарі завжди певна одна якість чи властивість є переважною за рахунок іншої якості чи властивості, оскіль­ки їхнє одночасне співіснування неможливе. Чим печиво
солодше — тим менше воно солоне, чим тонше панчохи — тим швидше вони рвуться т. д. Тому диференціальна реклама покликана насамперед підкреслити у товарі саме ту його властивість чи якість, якою цей товар відрізняється від інших подібних, оскільки саме ця особливість товару і може мати спонукальну силу. Особливої ролі набуває реклама диференціального типу тоді, коли споживач обирає товар з безлічі аналогічних.

Найчастіше диференціальна реклама застосовується в таких товарних категоріях, як парфумерія, косметика, лікарські засоби і побутова техніка. І тут особливого значення набуває «наскрізний» образ потреби, що задовольняється саме цим товаром, а також наявність «якорів» і паролів.

Нагадувальна реклама відомих фірм чи вже знайомих товарів може бути орієнтована саме на форму такого рекламного повідомлення, що привертає увагу, що стимулює уявлення і викликає позитивний емоційний відгук. Реклама такого виду, що включає, крім традиційної реклами в ЗМІ, ще й благодійні і спонсорські акції, покликана підтримувати образ товару (чи фірми) і створювати у людини відчуття, що цей товар давно їй знайомий і «близький». Створюється це продуманою частотою нагадувань про товар і занурення його в широкий емоційний контекст, який безпосередньо з товаром і не пов’язаний, але створює певну «передготовність» до позитивного сприйняття наступних повідомлень про нього.

Будь-яка реклама товару є насправді нагадувальною рекламою, тому якісь навіть явні ляпсуси, безглуздості чи помилки, які завдають, на перший погляд, удару престижу фірми чи товару, можуть здійснювати своєрідний рекламний вплив на споживача: стимулювати його цікавість і непрямо сприяти успіху. Але тільки побічно.

Взагалі, чим досконалішою є реклама з погляду ефективності її впливу на певні психічні процеси, властивості і стани потенційних споживачів, тим швидше досягнута рекламою мета збігатиметься з поставленою метою: створенням і збереженням інтересу до товару.

До таких психічних процесів насамперед належать деякі з так званих пізнавальних процесів: увага, сприйняття, пам’ять. Про них варто сказати кілька слів, перш ніж переходити до «технологічних операцій», у яких ці психічні процеси використовуються для досягнення максимально ефективного рекламного впливу.

Реклама — один з безлічі елементів зовнішнього середовища, що оточує людину, а увага — це засіб аналізу зовнішнього середовища. Цей аналіз ґрунтується на певному послідовному виділенні елементів навколишнього світу, а до чинників, що приваблюють увагу, належать деякі зовнішні сигнали цього середовища (новизна, інтенсивність, мінливість тощо) чи внутрішні сигнали (особиста значущість чи актуальність для людини даних чинників).

Вирізняють три види уваги: довільну (залежить від самої людини, її цілей і зусилля волі), мимовільну (залежить від особливостей подразника) і післядовільну (починається як довільна,
а потім зберігається, вже не вимагаючи зусилля волі).

Для творців реклами важливо знати, які особливості подразників викликають у людини мимовільну увагу. Їх кілька:

ступінь інтенсивності подразника (голосний звук, яскраве світло);

контраст подразників (великий і маленький, красивий і некрасивий);

новизна, незвичайність подразника;

ослаблення чи раптове припинення дії подразника;

несподіванка пред’явлення подразника;

просторові зміни чи рух подразника;

відповідність подразника внутрішньому стану людини (зв’язок з її досвідом, інтересами, почуттями, актуальними потребами, включеність у структуру з важливої для неї діяльності).

Взагалі ж, якщо говорять про увагу, то звичайно мають на увазі один із двох її підвидів: стійка увага чи вибіркова увага. Стійка увага має відношення до перероблення інформації в часі, а вибіркова — до здатності вирізняти саме ті елементи зовнішнього світу, що «гідні» цьому самому подальшому переробленню в часі, тобто до здатності людини вирізняти з навколишнього світу саме ті елементи, які для неї чимось важливі чи з якоїсь причини їй потрібні.

Зазначимо, що про увагу необхідно знати таке: всі основні її властивості — стійкість, концентрація, розподільність і переключуваність — є наслідком обмеженості її обсягу. Мимовільна увага дуже вибіркова, її можна привернути тільки чимось «сильним» або чимось «важливим», і лише тоді вона стає довільною (від слова «воля», а не від слова «свавілля»), і вже сама людина свідомо фокусує і утримує свою увагу на тому, що її зовні зацікавило, чи на тому, що їй за внутрішніми причинами необхідно. Але варто також пам’ятати про існування закону Титченера, що говорить: коли довільна увага встановлюється на певному об’єкті, то далі вона функціонує як мимовільна. Це дає можливість зрозуміти, що для сприйняття рекламного повідомлення довільну увагу слід спочатку привернути, а далі необхідно використовувати прийоми підтримки дуже вибіркової мимовільної уваги; тобто недостатньо тільки яскравих букв, голосного звуку чи виразної картинки — необхідно й багато чого іншого.

Головним є те, що для привернення зовнішній сигнал має бути чи «сильним», щоб виділятися з інших, чи «важливим», пов’язаним з актуальною потребою, інтересом чи емоційним настроєм людини. І тоді увага, спрямована на об’єкт, створює необхідні умови для сприйняття і запам’ятовування.

Сприйняття — це психічний процес відображення людиною властивостей навколишніх предметів і явищ у цілому. Однією з п’яти основних властивостей сприйняття є цілісність психічного образу, що складається. Для створення реклами важливо знати механізм формування цієї цілісності. У психології прояви цілісності сприйняття відомі як закони гештальтпсихології сприйняття.

Наприклад, виявлено, що цілісний образ, що складається в людини, домінує над окремими елементами цього ж образу.
І відбувається це двояко. З одного боку, елемент, включений у різ­ні образи (зображення, звуки, системи кінестетичних стимулів),
сприймається по-різному. Наприклад, офісний стіл, що є елементом спеціально створеного інтер’єру, покупцю здається значно привабливішим, ніж такий самий стіл, представлений його погляду окремо.

З другого боку, експериментально виявлено, що у людини структура образу не зміннюється, якщо замінити всі елементи образу на інші, але залишити незмінними їх співвідношення. Наприклад, знайому мелодію ми ідентифікуємо незалежно від того, на якому музичному інструменті вона виконується.

Більш того, психологічні експерименти показують, що людське сприйняття здатне ефективно «добудовувати» образ, навіть якщо 75 % його елементів недоступні. Отже, сприйняття людини влаштоване ощадливо. Для ідентифікації образу їй достатньо 25 % інформації, іншу вона здатна, ґрунтуючись на своєму по-
передньому досвіді сприйняття, добудовувати сама. Ця властивість сприйняття використовується з великим успіхом в агресивній, несумліній та маніпулятивній рекламі.

Отже, сприйняття ніби поєднує різні елементи зовнішнього середовища у цілісний образ. Уже в процесі формування образу на нього впливають потреби і мотиви, визначаючи індивідуальне й емоційне забарвлення образу для даної людини. І хоча в образі об’єкта сприйняття представлено саме об’єктивні властивості цього об’єкта, такі, як розмір, колір, форма, фактура та ін., — образ завжди є породженням внутрішнього світу людини, її цілісним, узагальненим і суб’єктивним уявленням про даний об’єкт. Основна властивість сприйняття, яка використовується у рекламі, полягає саме в тому, що людина створює цілісний і узагальнений образ навіть тоді, коли елементів зовнішнього середовища мало чи недостатньо, коли присутні лише якісь деталі або частини об’єкта.

З одного боку, неповнота елементів і незавершеність збуджують інтерес у людей, кожен з яких інтерпретуватиме відсутні частини майбутнього образу відповідно до певних індивідуальних та особистих схильностей. Можливість індивідуальної інтерпретації певного змісту привертає увагу і збуджує зацікавленість.

З другого боку, існують універсальні закони людського сприйняття, за якими окремі елементи поєднуються у незалежний цілісний образ. Це так звані закони М. Вертгеймера, і вони притаманні всім модальностям людського сприйняття: зору, слуху, нюху та ін.

Механізм об’єднання елементів у цілісний образ реалізується через дію низки чинників:

чинник близькості — поєднуються елементи за ознакою найменшої відстані між ними, наприклад, шість рисочок, розташованих по дві поруч, сприймаються як три стовпчики (рис. 2.1);

чинник замкнутості — поєднуються елементи, що утворюють у сукупності замкнутий контур чи тривимірну поверхню. Наприклад, три палички сприймаються як трикутник, хоча насправді кути цього трикутника не позначені (рис. 2.1);

чинник «гарної форми» — поєднуються елементи, що утворюють у цілому особливий кращий клас так званих «гарних форм» (коло, пряма лінія, симетрія, ритм). У звуковій і візуальній рекламі, у дизайні товару і його упаковці це часто використовується, тому що саме «гарні форми» привертають увагу людини;

чинник колективного руху — поєднуються елементи, які виконують колективний рух, наприклад, ескадрилья літаків, клин журавлів тощо. Ця закономірність сприйняття часто використовується у світловій рекламі;

чинник однорідності — поєднуються елементи зі спільними властивостями, подібні за формою, кольором, величиною, текстурою, наприклад, рекламні оголошення в газетах, що мають розпізнавальні ознаки, в яких повторюється кольорова гама, які вміщені у коло, рамки тощо.

Будь-яка інформація сприймається значно легше і запам’ятовується набагато краще, якщо її подано в «правильній» і «гарній» формі. Ще Платон порівнював сприйняття з процесом тиснення печатки на воск, а пам’ять — з відбитком, який лиша-
ється після зняття печатки. Але тільки відбиток цей не механічне сліпе повторення візерунка печатки. Можна вважати, що на кожній плитці воску відбитки будуть трохи відрізнятися несуттєвими чи суттєвими деталями. Це залежатиме і від візерунка самої
печатки (того, наскільки цей візерунок простий і «гарний»), і від самих воскових плиток, від їхньої здатності чи нездатності приймати на себе печатку.

На процес сприйняття також впливають зорові ілюзії. Вони заворожують погляд того, хто сприймає, змушуючи його довго вдивлятися в зображення, повертатися до нього знову й знову. Серед форм, що викликають у людини зорові ілюзії, найпоширенішими є:

подвійні зображення (тип флюктуаційних зображень) — це фігури, що цілісно структуровані лише за контуром, у результаті чого виникають подвійні зображення, у яких фігура і тло можуть нескінченно мінятися місцями і неможливо побачити одночасно обидва зображення, тобто такі фігури теж вимагають пев­ної «роботи» з ними (наприклад, відомі зображення профілю і вази, молодої жінки та старої жінки, чорно-білих птахів, індіанця та ескімоса);

ілюзія стріли — ґрунтується на принципі ліній що сходяться і розходяться: стріла з наконечниками, що розходяться, здається довшою, хоча фактично обидві стріли однакової довжини;

ілюзія залізничних колій — лінія, розташована у вужчій частині простору, обмеженого двома прямими, що сходяться, здається довшою, хоча насправді обидві шпали однакової довжини;

ілюзія віяла — рівнобіжні лінії внаслідок впливу тла ближче до центра здаються опуклими, а далі від центра — ввігнутими;

ілюзія концентричних кіл — концентричні кола сприймаються як спіраль, тому що вони перетинають тло через однакові проміжки.

Наведені закономірності формування цілісних образів працюють не тільки на рівні сприйняття окремих фігур чи знаків, а й на всіх рівнях людської психіки, впливаючи навіть на сприйняття життєвих ситуацій у цілому, а також на виникнення багатьох бажань, узагальнених потреб і планів поведінки. «Гарні» і «погані», «зручні» і «незручні» образи неявно закладені у свідомості людини, і вони можуть керувати сприйняттям, формуванням і запам’ятовуванням будь-яких нових образів і понять.

Можливості сприйняття в людини в багато разів перевишують її здатність до оцінювання і опрацювання інформації, яка надходить з навколишнього світу. Повз свідомість нічого не минає: ні випадково побачений малюнок, ні давно почуте чи прочитане слово, ні відчуття того, що ти це «знаєш» чи ти з цим «знайомий», що виникає невідомо звідки в процесі сприйняття якоїсь зовсім нової інформації. Усе фіксується і непомітно для людини осідає і зберігається у пам’яті, а за якихось обставин може вплинути на вибір та прийняття рішення, причому справжні причини й мотиви цього вибору можуть самою людиною і не усвідомлюватися в цілому. Однак пам’ять людини зовсім не схожа на якийсь відстійник, де до певного часу зберігається в запасі все, з чим
людина коли-небудь стикалася. І навіть традиційний опис пам’яті як величезної бібліотеки, у якій спогади згруповані в «сторінки» різних книг, теж не зовсім відповідає дійсності.

Будь-яка інформація сприймається і запам’ятовується людиною в деякій абстрактно-значеннєвій і узагальненій формі, для запам’ятовування вона ніби «згортається» у зручні для збереження елементи. Коли ми чуємо і запам’ятовуємо сказану кимось фразу, то сприймаємо і запам’ятовуємо не окремі звуки, і навіть не окремі слова, а значення та зміст усієї фрази в цілому. А пригадуючи її, ми теж спочатку пригадуємо, коли, ким і навіщо ця фраза була вимовлена, а потім уже можемо повторити її дослівно (тобто згадуючи слова і відтворюючи звуки) і навіть записати (тобто переводячи ці звуки у букви). Але адже ні букв, ні звуків, ні окремих слів не запам’ятовували спеціально, вони збереглися в «згорнутому» вигляді, а «згорнуло» їх те узагальнене значення, яке ця фраза мала для нас.

І все-таки одні фрази ми запам’ятовуємо, пам’ятаємо і згадуємо краще і легше, інші — гірше. А залежить це саме від значення фрази, від того, наскільки потрібний і важливий для нас матеріал, що запам’ятовується, наскільки він пов’язаний з нашими мотивами, потребами й інтересами, з нашими цілями, завданнями
і проблемами, від того, наскільки він для нас емоційно значущий.

Узагалі поділ процесів опрацювання інформації на окремі функ­ції, які виконують увага, сприйняття і пам’ять, дуже умовний. Тут має сенс назвати специфічні закони пам’яті, які необхідно завжди враховувати і використовувати в рекламних повідомленнях, щоб зробити їх ефективнішими.

Закон інтерференції (негативного, що заважає взаємовпливу): якщо якісь два об’єкти, два повідомлення чи два потоки інформації розташовані поруч у просторі чи перебувають один за одним у часі, вони заважають запам’ятовуванню кожного з них. Відбувається накладання одного повідомлення на інше і перекручування інформації, яку запам’ятовують. Цей ефект стає тим сильніше, чим більш однорідними за структурою і матеріалом чи близькими за значенням для людини будуть ці об’єкти. На жаль, цей закон практично не враховується у поданні рекламних блоків будь-яких типів. Крім того, законом інтерференції передбачається один з варіантів ефекту передування: якщо одному з кількох потоків інформації з будь-якої причини віддається перевага, то це погіршує запам’ятовування тих повідомлень, що передаються в наступних потоках. Це означає, що якщо людину зацікавило якесь рекламне повідомлення, то всі наступні повідомлення цього блоку запам’ятовуються нею з помилками.

Закон ефекту краю, чи закон початку — кінця: будь-яка послідовність об’єктів чи елементів пропонованого для запам’ятовування матеріалу має просторову (для зорового ряду) чи часову (для слухового ряду) структуру, у якій краще запам’ятовуються початкові і кінцеві елементи. Причому для зорового (розгорнутого в просторі) ряду початкові елементи запам’ятовуються навіть краще, ніж кінцеві, а для слухового (розгорнутого в часі) подані кінцеві елементи запам’ятовуються краще, ніж початкові.

Закон Ресторфф, чи закон випадання з ряду: якщо в ряді елементів чи об’єктів символів з’являється якийсь елемент, що належить до іншого «алфавіту» чи відрізняється за інтенсивністю, то він запам’ятовується краще за інші, навіть якщо знаходиться усередині ряду:

(…9,1,6,Ф, 5, 8…)

(…с,ч, е, Г, у, о...)

Закон ремінісценції: безпосередньо після сприйняття (чи запам’ятовування) інформації її пам’ятають гірше, ніж через деякий час, а будь-яке повторне сприйняття тієї самої інформації — різко поліпшує потенційну можливість її запам’ятати. Час, через який інформація має бути повторена для більш ефективного запам’ятовування, а також кількість необхідних повторів залежать від безлічі чинників, серед яких обсяг інформації не має істотного значення. Ефективність залежить від способів і місця подачі, а також від рівня її важливості для людини.

Закон Зейгарник: будь-які перервані, неповні, незакінчені чи незавершені дії запам’ятовуються приблизно в два рази краще. Тому рекламна інформація, яка залишає простір для уяви, що дає можливість самому завершити і «доробити» рекламне повідомлення чи сюжет, запам’ятовується швидше і міцніше.

Закон Міллера: обсяг короткочасної пам’яті людини обмежений і вимірюється не в абсолютних, а в структурних одиницях. Будь-які засоби організації рекламного матеріалу дають можливість стиснути обсяг інформації в меншу кількість структурних одиниць (структурною одиницею може бути буква, а може бути
і ціле слово; сім цифр — це сім структурних одиниць, а подані як номер телефону 143-87-96 вони стануть трьома одиницями
і т. ін.). Але максимальний обсяг короткочасної пам’яті не може перевищувати 7
± 2 структурні одиниці.

У цих законах уже міститься вказівка на ті прийоми, способи
і методи, якими можна значно поліпшити організацію рекламної інформації і забезпечити її більш ефективне запам’ятовування. У цілому такі методи можна умовно поділити на дві групи: ті, що ґрунтуються на кращій організації самого рекламного матеріалу, і ті, в яких поліпшення сприйняття і запам’ятовування ґрунтується на кращих способах подання цього матеріалу. Розглянемо найпростіші з цих методів.

Метод локальної прив’язки: намагайтесь робити елементи інформаційного ряду «нерівнозначними» чи використовуйте закон Ресторфф і закон ефекту краю одночасно, вміщуючи в «поганій» для запам’ятовування середині ряду саме елементи, взяті з іншого «алфавіту» і тим самим привертаючи до них увагу.

Метод додаткового структурування: добре структурований матеріал у всіх випадках краще запам’ятовується і менше піддається впливу інтерференції. Структурувальну роль можуть відігравати певним чином організовані синтакти, угруповання, значеннєве виділення чи розбивка ряду об’єктів на частини, об’єднання частин у ритмічну структуру тощо. Прийом додаткового структурування іноді називають «вішалкою» — знаходження якогось опорного центру (слово, фраза, музичний ритм, центральна фігура образотворчої композиції), з яким узгоджуються інші елементи рекламного повідомлення. Додаткова перевага цього методу полягає в тому, що для згадування добре струк­турованого матеріалу необхідно лише відтворення невеликої
його частини, деталі чи фрагмента, а «доповнення до цілого» відбувається у пам’яті автоматично, без свідомих зусиль.

Метод породження (генерації): краще запам’ятовується не той матеріал, що подається в готовому і завершеному вигляді, а той, з яким треба ще якось «попрацювати», знайти якесь рішення, завершення, прийти до якогось власного висновку. Рекламне повідомлення, побудоване з опорою на цей метод, може містити якісь сюжетно незавершені елементи (тобто ґрунтуватися на законі Зейгарник), а може бути побудоване за типом завдання, загадки (без показу рішення) чи проблемної ситуації (без показу виходу з неї).

Метод нагадування (повторення): ефект повторюваності може бути продемонстрований на прикладі дотепного експерименту, в якому людям надавали зображення з умонтованими в них замаскованими фігурами. Потім показували ці самі фігури поряд з іншими, котрих раніше не показували навіть у замаскованому вигляді. Виявилося, що фігури, сприйняті раніш у вигляді замаскованих, сприймалися як знайомі і упізнавалися швидше, ніж нові, незважаючи на те, що в перший раз не було спеціального завдання упізнати, а тим більше запам’ятати їх. Ефект «знайомості», упізнаваності дуже сприяє збереженню в пам’яті, крім того, додає інформації емоційно привабливе забарвлення. Але за всіх умов та інформація, що не має особистої цінності та індивідуальної важливості для людини, не буде повноцінно збережена навіть у разі багаторазового повторення. Незважаючи на те, що все, з чим стикається людина, залишається десь у пам’яті, спогад і відтворення можуть і не відбутися без належного мотиву чи без актуальної потреби.

Так, відомий австрійський психолог Альфред Біне на доказ цього факту наводить приклад із власного життя: будучи атеїстом, одруженим на дуже релігійній жінці, він, не бажаючи її кривдити, протягом багатьох років повторював за нею слова вечірньої молитви, однак не міг відтворити їх самостійно під час відсутності дружини.

Узагалі ж у рекламній діяльності періодичність і повторюваність інформації є необхідною умовою успішності рекламного впливу. Часові проміжки між повтореннями і загальна кількість повторень є важливими синтактами.

Метод асоціацій: припускає створення стійких зв’язків між елементами рекламної інформації, образом товару чи цілісним рекламним повідомленням і тими уявленнями, образами, потребами, що існують у внутрішньому суб’єктивному досвіді людини. Це взагалі один з фундаментальних методів рекламного впливу на людину в цілому, тому він заслуговує на особливу увагу.

Асоціація — це такий зв’язок між об’єктами, явищами, подіями, почуттями чи уявленнями, за якого сприйняття чи спогади про одне з них викликає спогад чи уявлення про інше.

Зміст самих асоціацій приблизно в 45 % випадків являє собою якийсь словесний ряд: фрази, окремі слова, імена, назви, цитати тощо; у 33 % — зорові чи слухові образні уявлення різного ступеня складності, а в 22 % — не слова і не образи, а якісь почуття чи емоційні переживання.

Саме завдяки асоціаціям може виникати емоційний зв’язок між образами і уявленнями, на основі якого формується емоційне ставлення до нових об’єктів.

Очевидно, саме якісь стійкі асоціативні зв’язки роблять у свідомості більшості людей нейтральні, здавалося б, образи «гарними» чи «поганими». При цьому в рекламній діяльності можна розрізняти асоціації «нові», тобто спеціально створені в процесі реклами з метою формування образу товару, і асоціації «старі», міцно укорінені у свідомості і досвіді більшості потенційних споживачів. Цілеспрямоване формування нових асоціативних зв’язків дуже перспективне в плані рекламного впливу.

Асоціативні ряди виникають під час вживання будь-якого образу, будь-якого слова, будь-якого сюжету, кольору, тексту і контексту. Їх практично неможливо вгадати, однак їх завжди необхідно враховувати і по можливості спрямовувати в найбільш корисне для рекламних цілей русло. Створення специфічних асоціативних рядів, пов’язаних з утілюваною в товарі потребою, — дуже перспективний напрям рекламної діяльності, однак він вимагає спеціальних знань, а в більшості випадків і спеціальних досліджень «асоціативної сили» того чи іншого образу.

Таким чином, метою використання в рекламі будь-яких прийомів і можливостей є ефективне сприйняття і запам’ятовуван­ня образу товару, а не самої реклами.