Периферійні назви групи, які позначають осіб дитячого віку

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 

Слова, які складають периферію цієї групи по семантичній ознаці,  можуть об’єднуватись у підгрупи, які протиставляються одна одній.

До першої підгрупи належать слова, які відрізняються від ядерного найменування дитина тільки емоційно-стилістичним забарвленням: дітвак, дітлах, дітлак, дітлашок, чадо, дитя. Не видержувала, схоплювала дитину, пригортала до грудей і цілувала, цілувала. Дитя пручалося, слинило і махало тісно затисненими кулачками (У.Самчук. Марія).

У розмовній сові використовуються такі назви, як дітвак, дітлах, які, як правило, вживаються у множині. Застарілою назвою дитини вважається старослов’янське за походженням слово чадо, яке позначає як сина, так і доньку. Для позначення дитини (сина чи доньки) вживається також слово дитя, яке не має диференціації за статтю. Стилістичним синонімом слова дитя виступає розмовне дитиня. Слова цієї підгрупи мають деривати: дитинятко, дитинка, дитинча, дитятко, дитятонько, дитяточко, дитинонька, дитиночка, дитинчатко, дитиняточко, дитятухно.

У словах дитятонько, дитяточко пестливість пов’язана зі зменшуваністю, яка може реалізуватись у вказівці на вік дитини та на її зріст. Такі факти зустрічаються при вживанні й інших дериватів цієї підгрупи.

Особливістю наступної підгрупи слів є те, що вони позначають маленьких дітей, немовлят: немовлятко, маля, малюк, мале, маленя, малюта, малявка; малишко, малишок; маленький, маленька, новонароджений, новонароджена (імен.), крихітка, младенець та їхні деривати: немовляточко, малятко, маляточко, маленятко, крихіточка.

Назви немовлятко, немовляточко – розмовні, пестливі до немовля, причому перше з них має ще й значення зменшеності, яка може реалізуватись і у вказівці на зріст немовляти. В основі слів малюк, маля, маленя, мале, якими називають маленьких дітей, коренева морфема – мал («маленький»). Маля в довгій білій сорочці і з густим золотим волоссям спинилося на порозі хати і, дивлячись, як бавиться матір, сміялося (В.Шевчук. Дім на горі).

Крім того, маленьких дітей у родині можуть називати мізинча, мізинчик, мізинок – найменша дитина в сім’ї.

У розмовній мові в ролі іменника використовуються також субстантивовані прикметники маленький, маленька, маленьке, основними значеннями яких виступає вказівка на зріст дитини. Ці іменники мають диференціацію за статтю.

Для найменування маленьких дітей та немовлят використовується також слово крихітка. Значення «маленька дитина» розвинулось у ньому з метафоричного вживання полісемічного слова крихітка (крихта), яке має значення «найменша частинка хліба». Це слово контекстуально обумовлено. Підвівшись, біля свої ніг я знаходжу чорнооку крихітку (В.Винниченко. Записки Кирпатого Мефістофеля).

Наступна підгрупа слів виокремлюється на основі наявних мотивуючих ознак: новонароджене (імен.), сисун(ець), повзун(ок), повзуха, пискун, рачкун, ходунок. Всі вони (крім ходунок) позначають немовлят. Нещодавно народжену дитину називають новонароджене(-а, ий). Ця назва – субстантивована форма прикметника.

Коли необхідно підкреслити, що дитина ще живиться молоком матері, використовують розмовні назви сисун(ець) (рідше – сосунець, сосунок, сисуня, сисунятко), утворені від дієслова ссати «сосати» (материнське молоко).

В розмовних словах повзун(ок), повзуха ознака «повзати» є смисловим елементом значення. Словом повзунок називають дітей чоловічої та жіночої статі, словом повзуха – тільки дітей жіночої статі. На відміну від повзун(ок), повзуха розмовна назва рачкун є власне українською, яка утворилась від дієслова рачкувати. Це слово відноситься до оказіональних і зафіксоване в словниках: А ти цього не пам’ятаєш, Тимку, як був зовсім малесенький, рачкун (Г.Тютюнник. Вир).

У назві ходунок відмінною та мотивуючою є ознака «той, який почав ходити». Пискуном називають маленьку дитину. Характерна її ознака – «той, який часто пищить». У цих розмовних назвах відсутня диференціація за статтю.

Деякі із слів цієї підгрупи мають деривати: сисунчик, повзуночок, сисунятко. Слово немовля є видовим по відношенню до родових сисунець, повзунок (ходунок), рачкун, пискун, в яких продуктивний суфікс -ун- приєднується до усіченої дієслівної основи. Оскільки слово немовля є видовим по відношенню до слова дитина, то виявляються універсальні парадигматичні відношення включення чи імплікації, які відображають різні за ступенем узагальнення назви з одного боку, а з іншого – назву цілого та частини. Транзитивність гіпонімічних відношень виявляється в тому, що дитина (на іншому рівні узагальнення) є родовою назвою по відношенню до видових: сисунець, повзунок, ходунок, рачкун, пискун.

В основі семантичної ознаки найменувань, які складають наступну підгрупу слів, полягають зовнішні якісні характеристики, фізичні якості та властивості дитини, риси її характеру та поведінки: карапуз, капшук, опецьок, пуцьвірінок, худячок, пустун, пустунка, шибеник, бешкетник, бігунець, бігунчик, брикун, брикунець, брикунчик.

Товсту невелику дитину називають за допомогою розмовного слова (з відтінком жартівливості) карапуз. Для нього характерні прикметники «круглий» та «товстий». Товсту маленьку дитину чи підлітка ще називають капшуком. Це слово розмовне, з відтінком іронічності. Нескладних (низькорослих) дітей ще називають опецьок. Територіальне слово пуцьвірінок  слугує для позначення маленьких «пухленьких» дітей, а походить воно від прямого значення цього слова – «пташеня». Худеньку дитину в розмовній мові з відтінком пестливості називають худячком, заморух – худе, хворобливе дитя. Ця назва не має диференціації за статтю. Розмовними назвами пустотливих дітей є пустун, пустунка, пустуха, брикуха. Причому ці слова іноді вживаються на позначення і дорослих людей. За допомогою слів шибеник та бешкетник часто називають відчайдушних хлопчиків-підлітків. Слова цієї підгрупи мають деривати: карапузик, пустунчик, бігунчик, брикунчик.

До наступної підгрупи належать слова з спільним значенням «особа періоду пізнього дитинства, отроцтва»: підросток, підпарубок, півпарубок, підпарубчак, піддівок, отрок, отроковиця, переросток, недоросток, недоліток.

Назва підросток функціонує як калька з російської мови (подросток), є синонімом до слова підліток. Для позначення підлітків у розмовній мові іноді вживаються слова підпарубок, півпарубок, підпарубчак, які позначають лише осіб чоловічої статі, а слова піддівка, півдівка, піддівок, півдівок, позначають лише осіб жіночої статі. Варто зазначити, що ці назви створені шляхом набуття префіксів під-, (пів-) до відповідних назв осіб періоду молодості: парубок, парубчак, дівка.

Назва підлітків отрок та отроковиця є застарілими з відтінком іронічності. Особу, яка не досягнула повноліття, називають за допомогою назви недоліток, яка не має диференціації за статтю. Назва «недоросток» має основне значення «молода людина, яка не досягнула повноліття». Слова підросток, недоросток, переросток мають у своєму складі морфему -рост-, що вказує на ріст дитини, яка наближається до повноліття. Вони відносяться до малопродуктивного віддієслівного словотворчого типу з суфіксом –ск, який має словотворче значення «жива істота, яка набула певних рис в результаті певної дії».

В окрему підгрупу об’єднуються дієслова, які називають осіб малолітнього віку: малолітній (імен.), малолітня (імен.), малолітка, малоліток, малий (імен.). Усі ці слова можуть позначати підлітків, однак в силу семантики  своїх складових елементів вже не можуть позначати грудних дітей. Так, іменники малолітній, малолітня означають не лише дітей, але й підлітків. У значенні іменників ці слова вживаються нечасто.

У функції стилістичних синонімів виступають однокореневі слова з однаковим лексичним значенням: стилістично нейтральне «малолітка» і розмовне «малоліток», які позначають неповнолітніх. У коренях слів малий, мала, мале та ж коренева морфема –мал. Цими словами позначають невеликих за віком малолітніх осіб, однак, субстантивуючись, вони частіше виступають на позначення немовлят. Ці назви не мають розвиненою категоріальної парадигми і, як правило, використовуються у словосполученнях типу старий та малий. Слово малолітка характеризує осіб жіночої статі та спільного роду с точки зору росту чи кількості років. Стилістичне найменування даної підгрупи диференціюється: малолітній, малолітня – нейтральні, малоліток, малолітка, малий – розмовні.

В підгрупу об’єднуються слова, які позначають дітей і підлітків чоловічої статі: хлопчик, хлопець, хлопчак, хлоп’як, хлопчина, хлопчисько, хлопійко, хлопко, парубійка, парубійко, пацан, бахур, шкет та їх деривати. Для позначення дитини чоловічої статі вживається стилістично та емоціонально нейтральне, частотне слово хлопчик (зменш-пестлив. хлопчичок), яке протиставляється за граматичним родом слову дівчинка: Через півтора року повернувся додому Йосип, якого червоні брали в обоз, гульк — а в колисці тугенький, мов гарбузик, хлопчик гойдається, ніжками на Йоньку свариться (Г.Тютюнник. Вир). Рідше ця назва може застосовуватись і для позначення підлітків.

Дуже цікавим є стилістично та емоційно нейтральне слово хлопець та його розмовні синоніми хлопко, хлопійко, хлопчак, хлоп’як, хлопчина (зменш.-пестл. хлопчинка), хлопчисько. Основним, найбільш частотним значенням цих слів є «дитина чи підліток чоловічої статі» (на підставі якого вони входять в цю підгрупу): Федько, хлопець років шістнадцяти, вийшов із ванькирчика і став за касу (М.Коцюбинський. Посол від чорного царя).

Рідше слово хлопець і його стилістичні синоніми позначають юнака, молоду людину. Назви хлопчище, хлопцюги можуть виступати не лише в нейтральному вжитку як збільшені до хлопець, а і в розмовній мові можуть виступати його стилістичними синонімами. Розмовна назва хлоп’яга може виступати стилістичним синонімом слова хлопець і збільшуваним до останнього.

Слово хлопець має цілий ряд дериватів: зменш-пестлив. хлопча, хлопчатко, хлопченя, хлоп’я; останнє має пестливе хлоп’ятко, дериват хлоп’яточко. Синонімами до слова хлопець виступають однокореневі слова з однаковими лексичними значеннями парубійка та парубійко, якими часто позначали дітей-підлітків.

Стилістичним синонімом до слова хлопець (хлопчик) виступають в минулому жаргонні, а сьогодні розмовно-просторічні слова пацан, шкет та територіальне бахур. Пестливість та зменшуваність закріпилась у словах хлопча та хлопченя, у слові хлопчатко в основному виокремлюється ознака «пестливість», а у хлоп’я помічається тенденція до втрати пестливості, що, можливо, пов’язано з наявністю дериватів до слова хлоп’я – хлоп’ятко, хлоп’яточко. Найменування хлопчисько є стилістичним синонімом до хлопець з відтінком згрубілості. Слова цієї підгрупи становлять синонімічний ряд.

У більшу підгрупу об’єднуються слова з кореневою морфемою -дів-, які позначають дітей (і підлітків) тільки жіночого роду: дівчина, дівчинка, дівчисько, дівча, дівчатко, дівчаточко, дівчатонько.

Словом дівчинка позначають особу жіночої статі, яка є дитячого віку: Біля моїх ніг вовтузилася маленька, крихітна дівчинка у стоптаних черевичках, з голими, пухкими й рудявими від сонця колінками (В.Винниченко. Записки Кирпатого Мефістофеля).

Найменування дівчисько є стилістичним синонімом до слова дівчинка, яке вживається у розмовній мові. Відтінок згрубілості зустрічається у слові дівчисько, коли ним називають дівчину. Приклади з художньої літератури свідчать, що слово дівча, яке є зменшувально-пестливим до дівчина, найчастіше виступає синонімом до дівчинка. А подеколи на неї несподівано находило, і вона дуріла чи пустувала, як мала дитина. Стрибала з Заливаєм на річці по камінцях, поки котресь не плюхалось у воду з усього розгону; гуляла з ним у палочки-стукалочки, а то й стрибали разом через високу лату наввипередки. Чисто дівча мале (І.Багряний. Тигролови).

Розмовна назва дівчатко використовується для позначення дітей і підлітків жіночого роду, іноді ним позначають молоду дівчину. Слова цієї підгрупи характеризуються відносною невисокою частотністю (за винятком слова дівчина).