Феноменологічна соціологія та етнометодологія.

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 

Основні терміни:  життєвий світ, повсякденність, соціальний світ, життєвий досвід, соціальна реальність, інтерсуб’єктивність, ідеалізація, типологізація, феноменологічна редукція, екстерналізація, об’єктивація, інтерналізація, мовна комунікація, фонові очікування, «гарфінкелінг».

План

А. Шюц щодо змістовної структури соціального миру.

Програма соціального конструювання реальності П. Бергера та Т. Лукмана.

Етнометодологія: індексність реальності, індексичні й об’єктивні судження.

Методичні поради

По-перше, необхідно розглянути феноменологічну соціологію А. Шюца, що охоплює всю сукупність людських уявлень від переживань одиничного суб'єкта до абстрактно-теоретичних конструкцій соціальних наук. Розглянути термін "соціальна реальність", під яким А.Шюц розуміє сукупність об'єктів і подій усередині соціокультурного світу як досвід узагальненої свідомості людей, як загальний для усіх їх інтерсуб’єктивний світ, створений у процесі взаємодії і взаємовпливу багатьох суб'єктів між собою. Особливу увагу слід звернути на те, що етнометодологія базується на вивченні всіх соціальних і культурних явищ, точніше, на методології їх дослідження.

Короткий конспект лекції

Основоположником феноменологічної соціології є Альфред Шюц, який спирався на феноменологічну філософію Е.Гуссерля і філософську антропологію О.Шпенглера.

Соціальний світ, на думку А. Шюца, не тільки інтерсуб’єктивний, але являє собою втілення міжсуб’єктної взаємодії людей у досвіді їхнього повсякденного життя, але і є світом значень. У процесі міжсуб’єктивної взаємодій людей, завдяки світу значень, виникає розходження між індивідуально - унікальними і типовими явищами соціальної реальності. Над першим рядом значень, що виникають у повсякденному досвіді індивідів, і конструкцій повсякденної свідомості надбудовуються теоретичні конструкції суспільних наук, що є конструкціями другого рівня.

Перед соціологічною феноменологією виникає першорядна проблема: як можливо сформувати об'єктивно вірну і перевірену теорію на основі суб’єктивнозначущих структур інтерсуб’єктивного соціального світу, тобто проблема об'єктивності ідеальних конструкцій другого ряду і їхньої адекватності інтерсуб’єктивному світу соціальної реальності. Ця проблема може бути дозволена, вважає А.Щюц, завдяки тому, що виконання вимог логічної послідовності гарантує об'єктивний характер ідеальних об'єктів, сконструйованих соціологом. А виконання вимоги адекватності гарантується сумісністю теоретичних конструкцій суспільної науки з конструкціями повсякденної свідомості, конструкціями повсякденного життя. Це можливо в тому випадку, коли ми не обмежуємо наше розуміння почуттєвим сприйняттям об'єктів соціальної реальності, а включаємо в нього досвідчені форми, за допомогою яких повсякденна свідомість у повсякденному житті розуміє людські дії і їхні результати з погляду  основних мотивів і цілей таких дій.

У рамках соціологічної феноменології на рубежі 60 - 70-х років ХХ сторіччя виникла етнометодологія. За задумом її засновника Гарольда Гарфінкеля, етнометодологія повинна перетворити методи дослідження примітивних суспільств і культур, що застосовуються в етнології й антропології, у процедури вивчення всіх соціальних і культурних явищ, більш того - у методологію їхнього дослідження. Звідси і виникає назва даного напрямку, інтегрована з двох термінів: етнометодологія.

Етнометодологія базується на твердо встановленому етнологами й антропологами факті: члени примітивних суспільств не в змозі описати, а тим більше пояснити функціонування існуючих у цих суспільствах соціальних інститутів (релігії, культури і т.п.), що нав'язуються їм як би ззовні. Таке осмислення можливе тільки в сучасних суспільствах індустріального і постіндустріального типів, у яких більшість громадян беруть участь у створенні і функціонуванні існуючих тут соціальних інститутів. Але таке осмислення відбувається тільки на основі осмисленої комунікації, можливої тільки в мовній формі. Однак мова здатна не тільки прояснити зміст тих чи інших дій, у тому числі і соціальних інститутах, але і затемнити, спотворити їх. Тому соціолог повинний не обмежуватися застосуванням термінів спеціальної наукової мови, а використовувати вираження повсякденної розмовної мови, що втілюють непорівнянні, нерефлексовані механізми соціальної комунікації між людьми. Саме такі механізми найбільше повно вивчені етнологією, соціальною і культурною антропологією, що займаються переважно дослідженням примітивних громад і культур.

Етнометодологія розрізняє два рівні соціального пізнання:

1) повсякденний досвід;

2) соціологічну теорію.

Відповідно до  цього всі судження і  їхні пропозиції, що виражають, диференціюються на два типи - індексичні й об'єктивні. Індексичні вираження характеризують унікальні, специфічні об'єкти, причому в безпосередньому зв'язку з тим соціальним контекстом, у якому вони виникають і використовуються. На відміну від них об'єктивні вираження дають узагальнений опис визначеного типу, класу, роду соціальних об'єктів незалежно від контексту вживання.

З погляду  прихильників етнометодології, соціальна реальність не має об'єктивних характеристик, а видозмінюється в залежності від особливостей, змісту і форм вираження тієї соціальної комунікації, у якій вона виникає і розвивається. Більш того, соціальна реальність конструюється, створюється в процесі соціальної, насамперед мовної комунікації. Це відбувається за допомогою вживання людьми суб'єктивних змістів і значень у процесі їхньої взаємної комунікації за допомогою індексичних виражень.

На відміну від цього об'єктивні вираження, у яких соціальна реальність уніфікується і класифікується на визначені типи і класи явищ, відстороняються від унікальних ситуацій, ізолюють їх від неповторного контексту. А це означає, що наукові терміни, концепції, теорії є вторинними, похідними від повсякденного досвіду, у процесі розгортання якого і створюється сама об'єктивна реальність.

М.Гарфінкель, Г.Сазі, Дж.Джеферсон, П.Макхью й ін. етнометодологи стверджують, що для проникнення крізь товщу наукових термінів, концепцій, теорій у сутність соціальних явищ необхідно відмовитися від поділу, дістанціювання суб'єкта й об'єкта, звести теоретичні конструкти до здорового глузду, до "народної мудрості" і повсякденному досвіду, що корениться в глибинах етнічної свідомості.

Усе викладене не означає, що етнометодологія відмовляється від теорії. Її теоретичний зміст базується на чотирьох постулатах:

1) ототожнюється соціальна взаємодія і мовна комунікація;

2) ототожнюється дослідження й інтерпретація дій співрозмовника і комунікація з ним;

3) виділяються два різних, хоча і пов'язаних один з одним, шари в інтерпретації - розуміння і розмова;

4) відбувається ототожнення структурної організації розмови (комунікації) із синтаксисом повсякденної мови.

Основний висновок етнометодології такий: соціолог, насамперед, етнометодолог, у дослідженні соціальної реальності не повинний займати позицію відстороненого, дістанційованого спостерігача. Він завжди включений у контекст повсякденної комунікації, у процесі якої соціальна реальність не тільки розуміється й інтерпретується, але і конструюється, тобто створюється.

Література основна:

Американская социологическая мысль: Тексты / Под. ред. В.И. Добренькова. – М.: Изд-во МГУ, 1994.

Громов И.А., Мацкевич А.Ю., Семенов В.А. Западная теоретическая социология. – СПб., 1996.

История социологии в Западной Европе и США. – М.: НОРМА-ИНФРА, 1999.

Монсон П. Современная западная социология. Теории, тенденции, перспективы. – СПб.: Нотабене, 1992.

Тернер Дж. Структура социологической теории: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1985.

Література додаткова:

Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания: Пер. с англ. – М.: Медиум, 1995.

Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття: Навчальний посібник. – К. Либідь, 1996.

Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. – К.: Наукова думка, 1995.

Ритцер Дж. Современные социологические теории: Пер с англ. – СПб.: Питер, 2002.

Шюц А. Структура повседневного мышления // Социс. – 1988. - №2.

Шюц А. Возвращающийся домой // Социс. – 1995. - №2

Питання для самоконтролю

Теоретико-методологічні засади формування феноменологічної соціології.

Е. Гуссерль. Принцип феноменологічної редукції.

А. Шюц про смислову структуру соціального світу.

А. Шюц. Теорія інтерсуб’єктивності як зразок феноменологічного підходу до проблеми природи соціального.

А. Шюц: ідеалізація і типологізація.

П Бергер і Т. Лукман про соціальне конструювання реальності.

П Бергер і Т. Лукман. Процеси екстерналізації, об’єктивації й інтерналізації.

Етнометодологія. Наукове знання як похідне від повсякденного досвіду.

Етнометодологія. Індексність реальності. Індексичні й об’єктивні судження.

Етнометодологія. Мовна комунікація, фонові очікування ті «гарфінкелінг».