Структуралізм та постструктуралізм.

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 

Основні терміни:  структура, структуралізм, постструктуралізм, соціальний агент, стратифікаційна модель, мотивація дії, раціоналізація, рефлексивний моніторинг дії, археологія знання, генеалогія влади, дискурс, соціальний простір, габітус.

План

Структуралізм: зміст та основні напрямки.

Постструктуралізм: умови виникнення та основні види.

Виникнення постмодерністської соціальної теорії (П. Бурд’є, Ж. Бодріяр).

Методичні поради

Вивчаючи цю тему необхідно усвідомити принципові положення структуралізму та постструктуралізму. Соціальні структури, у розумінні Е. Гіденса, є людськими діями і відносинами, стійкість цих структур обумовлена їх повторюваністю в часі і просторі. Слід проаналізувати усі людські дії з позицій впливу структурних характеристик суспільства, які у той же час своїми діями люди самі створюють і до деякої міри змінюють ці структурні характеристики. Вивчити основні засади постструктуралістського відгалуження, яке базується на тому, що вирішально на людей впливає структура мови, неупорядкована і нестабільна.

Короткий конспект лекції

Структуралізм у соціології ще настільки не розроблений, що йому складно дати точне визначення. Ситуація загострюється тим, що хоча структуралізм розвивається більш-менш одночасно в ряді областей знань; важко відшукати яке-небудь одне послідовне твердження структуралізму.

Дійсно, різні напрямки структуралізму значно відрізняються одне від одного. Ми можемо отримати попереднє уявлення про структуралізм, описуючи основні розходження, що існують між прихильниками структуралістського напрямку.

Одні наголошують на "глибинних структурах розуму", як вони іменують даний феномен. Їхня точка зору полягає в тім, що ці підсвідомі структури змушують людей думати і діяти тому що вони надходять. Як приклад цього плину може бути розглянута творчість психоаналітика Зиґмунда Фрейда.

Інші структуралісти в главу кута ставлять незримі більш великі структури суспільства і розглядають їх у якості детермінант дій людей, а також суспільства в цілому. Іноді думають, що цей вид структуралізму застосовував Маркс, що акцентував увагу на невидимих економічних структурах капіталістичного суспільства.

Ще одна група розглядає структуру як моделі соціального світу, що ці структури створюють.

Нарешті, ряд структуралістів займаються вивченням діалектичних відносин між індивідами і соціальними структурами. Вони розглядають зв'язок між структурами розуму і структурами суспільства. З цього поглядом часто пов'язують ім'я антрополога Клода Леві-Стросса.

У міру того як структуралізм розвивався в рамках соціології, поза соціологією розроблявся рух, що виходив за межі ранніх передумов структуралізму: постструктуралізм. Основний представник постструктуралізму - Мішель Фуко. У своїх ранніх роботах Фуко загострював увагу на структурах, але пізніше вийшов за границі структур, щоб зосередитися на владі і залежності між знанням і владою.

У загальних словах, постструктуралісти приймали важливість структури, але виходили за її межі, щоб охопити більш широкий діапазон інших інтересів.

Постструктуралізм важливий не тільки сам по собі, але ще і тому, що його часто розглядають як  провісника соціальної теорії постмодернізму. Насправді дуже складно, якщо не сказати не можливо провести чітку лінію між постструктуралізмом і соціальною теорією постмодернізму, таким чином, Фуко, постструктураліст часто розглядається як постмодерніст  тоді як діяльність Жана Бодріяра якому часто приклеюють ярлик постмодерніста, насправді мала постструктуралістский характер, особливо на початку його кар'єри.

Антропологічний структуралізм

Центральною фігурою французького структуралізму є француз антрополог Клод-Леві-Стросс.

Підхід Леві-Стросса (1967) можна проілюструвати на прикладі подібностей між лінгвістичними системами і системами споріднення. По-перше, вираження, що використовуються для опису відносин споріднення так само, як і фонеми в мові, виступають для структурного антрополога базовими одиницями аналізу. По-друге, ні термінологія споріднення, ні фонеми самі по собі не мають значення. Вони здобувають значення, тільки коли стають невід'ємною частиною більш великої системи. Леви-Стросс навіть використовував у своїй антропології систему подвійних протилежностей, багато в чому схожих з тими що використовував Соссюром у лінгвістиці. По-третє, Леві-Стросс визнавав, що як у випадку фонематичних систем, так і у випадку систем споріднення від однієї ситуації до іншої спостерігається емпіричні відхилення, але навіть ці розходження можна пояснити дією загальних, хоча і схованих законах.

Описаний підхід у значній мірі відповідає лінгвістичному повороту, однак у кінцевому рахунку Леві-Стросс звернувся до ряду напрямків, що з ним не сполучаються. Найбільше важливо те, що як фонематичні системи, так і системи споріднення він вважав продуктом структур розуму. Проте вони не є продуктом свідомого процесу - це плід несвідомої логічної структури розуму.

Дані системи, так само як і логічна структура розуму, що їх виробляє, функціонують на основі загальних законів. Більшість з тих, хто випливав лінгвістичному повороту, не були послідовниками Леві-Стросса у визначенні базової структури розуму як самої фундаментальної структури.

Структурний марксизм

Ще одним різновидом структуралізму є структурний марксизм, особливо представлений творчістю Луї Альтюсера, Нікоса Пулянцаса і Моріса Годельє.

Хоча ми доводили, що сучасний структуралізм почався з лінгвістичної творчості Соссюра, деякі вважають, що початок цьому напрямку поклав Карл Маркс: "Коли Маркс говорить, що структуру не слід змішувати з зовнішніми відносинами і пояснює їхню сховану логіку, він відкриває сучасну структуралістську традицію". Хоча і структурний марксизм і структуралізм у цілому виявляють цікавість до "структур", концепції структури будуються в кожнім випадку по-різному.

Принаймні, деякі структурні марксисти розділяють інтерес структуралістів до вивчення структури як передумови до вивчення історії. Як сказав Моріс Годельє, "вивчення внутрішнього функціонування структури повинне передувати і проливати світло на дослідження її походження й еволюції". В іншій роботі Годельє пише: "Внутрішня логіка цих систем повинна аналізуватися до аналізу походження". Ще одне загальні для структуралістів і структурних марксистів думка полягає в тому, що структуралізм повинний розглядати структури, чи системи утворені взаємодією соціальних відносин. Обидві школи вважають структури реальними (хоча і невидимими) але при цьому помітно розрізняються в погляді на те, якого роду структури вважати реальними. Леві-Стросс центральними вважає структури розуму, тоді як для структурних марксистів основне значення має глибинна структура суспільства.

Імовірно, найбільше важливо, що і структуралізм і структурний марксизм відкидають емпіризм і приділяють увагу глибинним невидимим структурам.

Годельє стверджуює: "Як структуралісти так і марксисти заперечують емпіричні визначення того, що утворить соціальну структуру". Крім цього, Годелье пише: «Для Маркса, як і для Леві-Стросса, структура не розглядається як реальність, що безпосередньо видима і тому може безпосередньо спостерігатися, а являє собою рівень реальності який існує за межами видимих відносин між людьми, і функціонування якого складає глибинну логіку системи, що лежить в основі порядок, через який порозумівається порядок видимий.

Годельє пішов навіть далі і заявив, що подібне прагнення визначає всю науку: "Видиме є реальність, що ховає іншу, більш глибоку реальність, що сховане і виявлення якої складає щиру мету наукового пізнання.

Незважаючи на зазначені подібності, структурний марксизм в основному не приймав участі в лінгвістичному повороті, що відбувався в той час у соціальних науках. Так основним предметом розгляду залишалися соціальні й економічні, а не лінгвістичні структури.

Більш того, структурний марксизм не втрачав зв'язку з марксисткою теорією, і багато французьких соціальних мислителів починали виявляти до марксисткою теорії таку ж нетерпимість, як до екзістенціонізму.

Структуралізм

Очевидно, що структуралізм припускає увагу до структур, але це в основному не ті структури, що цікавлять структурних функціоналістів. Тоді як останні, а в дійсності більшість соціологів, розглядають соціальні структури, для структуралістів основний інтерес представляють структури лінгвістичні. Таке переключення із соціальних на лінгвістичні структури став відомо як лінгвістичний поворот, що кардинально змінив характер соціальних наук.

Значне число вчених у сфері соціальних наук переключилося з переважного розгляду соціальної структури на вивчення мови (наприклад розбір поглядів Хабермаса на комунікацію чи конверсаційний аналіз деяких етнометодологів) чи, у більш загальному плані, різного роду знаків.

Е. Гідденс: соціологічна концепція структурації

Один з найвідоміших сучасних соціологів Е. Гідденс (1938р.р.) вважає необхідною розробку нових правил соціологічного методу, що, на його думку, реалізуються в пропонованій їм теорії структурації. Ця теорія ґрунтується на трьох взаємозалежних твердженнях: 1) соціальна теорія повинна включати розуміння людської поведінки як дії; 2) таке розуміння повинне бути сумісне із сконцентрованістю на структурних компонентах соціальних інститутів чи суспільства; 3) поняття  влади чи панування повинні бути пов'язані з поняттями дії і структури.

Необхідно, вважає Е. Гідденс, принципово розрізняти цілі дії і ненавмисні наслідки, до яких дії приводять. Таке розходження дає можливість досліджувати отриманий у результаті поєднання навмисних дій і ненавмисних наслідків баланс між соціальним утворенням і трансформацією. Якщо виробництво характеризується процесом повторюваності дій і їхніх результатів, то соціальна трансформація являє собою сукупність змін, що найчастіше є результатом непередбачених наслідків дій.

Соціальні структури, у розумінні Е. Гідденса, є людськими діями і відносинами, стійкість цих структур обумовлена їх повторюваністю в часі і просторі. Усі людські дії піддаються впливу структурних характеристик суспільства й у той же час своїми діями люди самі створюють і до деякої міри змінюють ці структурні характеристики.

Всепроникаючим явищем соціального життя є влада, органічно пов'язана із соціальною нерівністю. Володіння владою дає можливість акумулювати власність і багатство, а володіння власністю і багатством, у свою чергу, є засобом придбання влади. Тому структури і системи влади необхідно розглядати в тісному взаємозв'язку з процесами соціальної стратифікації і класової структури.

У соціальній структурі особливо важливе місце займає діяльність соціальних інститутів - держави, збройних сил, релігії, культури, родини, а також урядових закладів, промислових фірм, лікарень, коледжів і інших великих організацій, що грають значну роль у сучасному суспільстві.

Предметом соціології, згідно Е. Гідденсу, є не просте суспільство, створене активною діяльністю суб'єктів - акторів. Своєрідність соціології полягає в тім, що вона вивчає дії значимі для людей, їх здійснюючих. Саме тому вона дає не тільки теоретичну картину суспільства, але і робить безліч практичних впливів на громадське життя, у силу чого має важливі практичні застосування: 1) дає краще розуміння соціальних обставин, що надає шанс краще контролювати їх; 2) сприяє росту культурної сприйнятливості людей, дозволяючи їм враховувати розходження культурних цінностей у будь-яких політичних акціях; 3) дає можливість оцінити навмисні і не навмисні наслідки прийняття визначених політичних програм; 4) сприяє розвитку самосвідомості, надаючи групам і індивідам більше можливостей змінювати умови свого життя.

Е. Гідденс висуває нову, посткласичну парадигму соціології. Вона ставить під сумнів позицію, що відстоюється класичною соціологією, визнання безумовної об'єктивності наукового знання і визнає вирішальну роль соціального суб'єкта, будь те індивід, соціальна група, соціальний чи інститут суспільний рух, у конструюванні і перетворенні соціальних структур відповідно інтересам самого суб'єкта. Соціальний суб'єкт не є жорстко залежним від безособових факторів соціального розвитку - економічних, політичних, соціокультурних, релігійних і т.п. Він з'являється як активно діючий агент соціальних змін, що не тільки пристосовує суспільні структури до своїх інтересів, але й у деякій мері перетворює, конституює, створює їх, здійснюючи їхній структурацію.

Література основна:

Американская социологическая мысль: Тексты / Под. ред. В.И. Добренькова. – М.: Изд-во МГУ, 1994.

Громов И.А., Мацкевич А.Ю., Семенов В.А. Западная теоретическая социология. – СПб., 1996.

История социологии в Западной Европе и США. – М.: НОРМА-ИНФРА, 1999.

Монсон П. Современная западная социология. Теории, тенденции, перспективы. – СПб.: Нотабене, 1992.

Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. – К.: Наукова думка, 1995.

Ритцер Дж. Современные социологические теории: Пер с англ. – СПб.: Питер, 2002.

Література додаткова:

Гидденс Э. Постмодерн // Философия истории. М., 1996.

Гидденс Э. Элементы теории структурации // Современная социальная теория: Бурдье, Гидденс, Хабермас. Новосибирск, 1995.

Гидденс Э. Социология. М., 1999.

Керимова Л.М., Керимов Т.Х. Теория структурации Э.Гидденса: методологические аспекты // Социологические исследования. – 1997. – №3.

Питання для самоконтролю

Структуралізм: зміст та основні напрямки.

Постструктуралізм: умови виникнення та основні види.

Постмодерністська соціальна теорія.

Структуралістський аналіз К. Леві-Стросса.

Історико-культурний структуралізм М. Фуко.

Теорія структурації Е. Гідденса.

Радикальна постмодерністська соціальна теорія Ж. Бодріяра.

Постмодерністська соціальна теорія П. Бурд’є.