МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 

Поняття про педагогіку та психологію вищої школи. Історія формування науки.

Предмет психологої вищої школи.

Завдання психології вищої школи на сучасному етапі реформування вищої освіти в Україні.

Методи сучасного психологічного дослідження.

Педагогіка вищої школи, як і загальна педагогіка, тісно пов'язана з іншими науками, об'єктом вивчення яких є людина. Досить зазначити, що феномен людини осягають понад 130 наукових дисциплін. Проте найближче до педагогіки вищої школи стоять такі науки, як філософія, психологія, фізіологія і анатомія людини, теорія комунікації, культурологія, соціологія, історія, логіка, етика, естетика, лінгвістика, літературознавство, мистецтвознавство, генетика, медицина тощо. Упродовж попередніх десятиліть педагогіка вищої школи як наука розвивалася надто повільно. Організація навчально-виховного процесу у ВНЗ здійснювалася не на наукових засадах, а за принципом наслідування, копіювання, шляхом "спроб і помилок". Переважна більшість викладачів вищої школи різних рівнів залучалася до науково-педагогічної та педагогічної роботи, не маючи достатньої (або й ніякої) теоретичної підготовки з педагогіки вищої школи. У частини науково-педагогічних працівників склалося скептичне ставлення до цієї науки. Навіть у системі підготовки науково-педагогічних кадрів через магістратуру та аспірантуру читання курсу "Педагогіка вищої школи" не завжди передбачається навчальними планами. В Україні, як і в інших пострадянських державах, не було науково-дослідних інститутів, які б досліджували проблеми педагогіки вищої школи. Зрозуміло, що все це було (і, на превеликий жаль, залишається) перешкодою у розвитку вищої школи; стримує процеси її модернізації, оновлення форм і методів навчання. Лише у 90-х роках минулого століття в Україні відбулися певні зрушення: створені науково-дослідні інститути педагогіки і психології професійної освіти, вищої школи; започатковані періодичні видання, присвячені проблемам організації навчально-виховного процесу у вищій школі; з'явилися ґрунтовні дослідження A.M. Алексюка, В.І. Бондаря, В.М. Галузинського, М.Б. Євтуха, О.Г. Мороза та ін. з педагогіки вищої школи. Майже до середини минулого століття вважалося, що людина після досягнення зрілості (20 років) перебуває в стані "психічної закам'янілості" й нездатності до навчання, а тому психологія і педагогіка розвивалися в основному

як науки, що стосуються дітей. Вік навчання у вищій школі охоплює період пізньої юності і ранньої зрілості (17—23 роки). Якщо у навчанні та вихованні студентів молодших курсів можна певною мірою керуватися положеннями шкільної психології і педагогіки, то на старших курсах потрібні інші підходи, необхідні знання психології дорослої людини, андрагогіки.

Предмет психології вищої школи

Предметом психології вищої школи є особистість викладача та студента в їхній розвивальній педагогічній взаємодії. Вона досліджує роль «особистісного чинника» при впровадженні інноваційних технологій навчання та виховання у ВНЗ, психологічні умови і механізми становлення особистості майбутнього фахівця в системі ступеневої вищої освіти (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр).

Психологія вищої школи вивчає закономірності функціонування психіки студента як суб'єкта навчально-професійної діяльності та специфіку науково-педагогічної діяльності викладача, а також соціально-психологічні особливості професійно-педагогічного спілкування та взаємин викладачів і студентів.

Основні категорії психології вищої школи

Основними категоріями психології вищої школи є «Навчання», «Розвиток», «Виховання» в єдності та взаємозв'язку Понятійний апарат психології вищої школи становлять такі поняття, як «Професійна спрямованість», «Професійна соціалізація», «Професійна ідентичність», «Навчально-професійна діяльність», «Я-концепція студента», «Професійно-педагогічне спілкування», «Студентська академічна група», «Професіоналізм», «Адаптація», «Професійна готовність» та ін.

Завдання психології вищої школи на сучасному етапі реформування вищої освіти в Україні

Основна ідея реформування системи освіти в Україні - це поетапне трансформування національної системи освіти до європейського геокультурного простору, підняття престижу вітчизняних дипломів про вищу освіту. Ці ідеї конкретизуються в таких завданнях:

готувати фахівців із вищою освітою до подальшої самостійної безперервної самоосвіти, озброїти їх методами теоретичного мислення й наукового пізнання;

навчити орієнтуватися в потоці інформації, яка нарощує темпи збільшення обсягу;

виховувати потребу в подальшій самоосвіті та професійному самовдоско­наленні.

Психологія вищої школи як наукова і прикладна галузь розв'язує низку науково-дослідних, діагностично-корекційних і практичних завдань.

Актуальні науково-дослідні завдання психології вищої школи:

психологічне обґрунтування професіограми сучасного фахівця вищої кваліфікації (педагога, психолога, менеджера, інженера тощо), на основі якої має розроблятися державний стандарт змісту спеціалізації професійної підготовки в системі ступеневої вищої освіти;

виявлення соціокультурних, соціально-психологічних, індивідуально-психологічних і дидактичних чинників соціалізації особистості майбутнього фахівця, щоб проектувати індивідуальну траєкторію професійного становлення кожного студента протягом усіх років його навчання;

розробка психологічних засад формування у студентів і викладачів національної самосвідомості, активної громадянської позиції;

вивчення психологічних закономірностей діалогу студента і комп'ютера та розробка психологічних основ комп'ютеризації навчального процесу у вищій школі;

дослідження психологічних проблем підготовки науково-педагогічних кадрів, становлення особистості майбутнього викладача протягом навчання в магістратурі та аспірантурі;

-           вивчення психологічних засад наукової творчості, вдосконалення професіоналізму й підвищення педагогічної майстерності викладачів.

До діагностично-корекційних завдань психології вищої школи належать:

розробка методів професійної орієнтації старшокласників для свідомого обрання ними відповідного фаху та обґрунтування системи професійного відбору молоді до ВНЗ;

діагностика настанов студентів щодо самих себе задля формування позитивної «Я-концепції» - ядра особистості майбутнього фахівця;

визначення рівня психологічної готовності першокурсників до навчання у вищій школі та розробка передумов їхньої успішної адаптації;

вивчення стану взаємин викладачів і студентів для налагодження оптимальної педагогічної взаємодії, конструктивного розв'язання можливих міжособистісних конфліктів.

Серед найважливіших практичних завдань психології вищої школи в період реформування вищої освіти в Україні є такі:

розробка наукової, психолого-методичної бази для контролю за процесом, повноцінністю змісту та умовами психічного розвитку студентів, їхнім особистісним зростанням і професійним становленням (зокрема в умовах кредитно-модульної системи навчання);

психологічна експертиза змісту робочих програм із вивчення навчальних дисциплін, які повинні вміщувати всю технологію опанування знаннями;

-           обґрунтування оптимальних форм навчально-професійної діяльності та спілкування студентів, які сприяють засвоєнню ними всього розмаїття професійних функцій і важливих соціальних ролей;

-           розробка особистісно-орієнтованих технологій навчання студентів, психологічне обґрунтування інноваційних дидактичних проектів і педагогічних експериментів у вищій школі;

пошук ефективних шляхів (методів і засобів) забезпечення фундаментальної психологічної підготовки студентів, підвищення рівня їхньої загальної культури та психологічної компетенції як передумови демократизації, гуманітаризації та гуманізації освіти;

надання психологічної допомоги та підтримки всім учасникам педагогічного процесу, особливо в періоди особистісних криз і професійного самоствердження.

Зв'язок психології вищої школи з іншими науками

Психологія вищої школи має тісні зв 'язки з іншими галузями психології:

зв' язок із педагогічною психологією визначається необхідністю розв'язання завдань управління педагогічним процесом, забезпечення умов ефективного учіння студентів, обґрунтування шляхів організації виховання майбутніх фахівців;

зв' язок із віковою психологією забезпечується загальним принципом аналізу студентського віку як пізньої юності або ранньої дорослості;

соціальна психологія дає загальні орієнтири для аналізу студентської групи, визначення етапів її розвитку, забезпечення умов ефективності педагогічного спілкування і взаємин викладачів зі студентами;

- на принципах діяльнісного підходу, який розроблено О.М. Леонтьєвим у |загальній психології, аналізується як діяльність студентів - учіння, так і науково-педагогічна діяльність викладача.

Є зв'язок психології вищої школи також з психодіагностикою, психологією наукової творчості, психологією праці та іншими самостійними галузями психологічної науки.

Методи дослідження.

Існує декілька точок зору на сутність і класифікацію методів психології. Іноді під методом розуміють засіб одержання емпіричних даних, або сукупність організаційних, емпіричних та інтерпретаційних способів обробки даних, або шлях реалізації психологічної теорії, на основі якої він конструюється.

Ми будемо поділяти методи в залежності:

від характеру участі студента в їх проведенні (пасивні - спостереження, кількісний і якісний аналіз продуктів діяльності, та активні - тестування, анкетування, соціометричні виміри, проективні тощо);

від часу проведення (одномоментні - анкетування, довготривалі — цілеспрямоване спостереження, біографічний метод тощо);

від місця проведення (аудиторні, позааудиторні, лабораторні).

В залежності від завдань, які стоять перед дослідником, можна поділити методи на 4 групи:

Для вивчення певних психологічних характеристик навчально-виховного процесу використовуються неекспериментальні методи (спостереження, анкетування, бесіда, вивчення продуктів діяльності).

Для виміру деяких психічних властивостей учнів, студентів, що впливають на успішність навчання, застосовують діагностичні методи (тести, шкали).

Для пояснення психічних явищ користуються методом експерименту.

Для з'ясування можливостей психічного розвитку учнів, студентів в процесі навчання застосовують формуючі методи.

Розглянемо більш детально вказані групи методів.

Спостереження - метод цілеспрямованого планомірного опису психічних властивостей, які проявляються в діяльності і поведінці учнів, студентів на

основі їх безпосереднього сприймання в навчально-виховному процесі з обов'язковою систематизацією одержаних даних і формулюванням можливих висновків.

Наукове (психолого-педагогічне) спостереження повинно відповідати наступним вимогам: цілеспрямованості, самостійності, природності, плануванню, систематичності, об'єктивності, фіксації фактів.

Позитивні моменти спостереження полягають в тому, що можна вивчити проблему, яка не піддається експериментальному дослідженню, провести аналіз діяльності і поведінки учня, студента в природних для нього умовах.

Недоліки цього методу: пасивність спостерігача, фіксація тільки зовнішніх проявів певних дій і вчинків, складність кількісної обробки одержаних даних.

Анкетування. Анкети розрізняють за змістом, функціями, формою.

За змістом анкети можуть стосуватись фактів, суджень, характеристик певних людей, намірів, подій.

За функціями анкети можуть мати так звані питання - фільтри для-відсіювання певної інформації, контрольні питання.

За формою анкети бувають відкриті і закриті.

Вимоги до питань анкет можуть бути такі:

1.         Питання закритих анкет повинні передбачати відповідь тільки в одному
варіанті (так, ні, не знаю), або передбачати декілька відповідей, з яких треба
зробити вибір.

Не слід пропонувати питання, які вимагають моральної чи соціальної оцінки своїх якостей.

Питання повинні бути лаконічними, точними, зрозумілими, простими, конкретними.

На з'ясування якоїсь однієї характеристики учня, студента повинно бути декілька запитань, які дозволили б контролювати щирість відповідей.

В анкеті бажано мати питання як в прямій, так і в не прямій формі.

В першій третині анкети слід пропонувати легкі питання (про конкретні дії, вчинки, події), потім складні (що вимагають певних оцінок, суджень), далі

найбільш складні (коли треба прийняти рішення, вибрати відповідь), в останній третині - знову прості питання.

Позитивні сторони методу - в його масовості, швидкості одержання інформації, легкої обробки даних, можливості застосування математичних методів обробки даних і порівняльного аналізу декількох обстежень.

Недоліки методу - важко розраховувати на повні, правильні, точні відповіді, неможливість втручання в сам процес анкетування, немає гарантій недобросовісного заповнення анкет тощо.

Бесіда вимагає дотримання наступних правил:

1)         починати з питань, які є приємними для респондента і дозволяють
встановити з ним контакт;

вибирати час і місце проведення бесіди;

не слід задавати питань біографічного або анкетного характеру (це бажано з'ясувати раніше);

бесіду слід вести з врахуванням віку, інтересів, нахилів, індивідуальних властивостей респондента;

при необхідності уточнень ні в якому разі не давати підказок, натяків тощо.

бути уважним і гнучким в бесіді;

питання повинні викликати обговорення, а не відповіді «так», «ні» (це не анкета);

бесіда не повинна тривати більше 30-45 хв.

Позитивні сторони методу в тому, що можна підтримувати контакт з учнем, враховувати його відповіді, реакції, оцінювати поведінку співбесідника.

Недоліки методу в тому, що ми одержуємо не об'єктивний факт, а думку про нього, респонденти часто говорять те, що від них чекають, деколи довільно чи мимовільно подають викривлені факти тощо.

До якісних діагностичних методів відносять психолого-педагогічний консиліум, коли проводиться узагальнення великої кількості відомостей про учня, студента від максимально можливого числа людей, які його знають і які були включені разом з ним в навчально-виховний процес.

Використовуються також змішані діагностичні методи, тобто об'єднання кількісних і якісних діагностичних методів, коли одні прояви оцінюються кількісно, інші, що не піддаються кількісній оцінці, якісно.

Всі діагностичні методи не можуть оцінити психічне явище, з'ясувати причини певних змін, які відбуваються в психіці учня під впливом навчання і виховання. Цю задачу покликані розв'язати експериментальні методи.

Експериментальні методи

Педагогічна психологія розвивалась під впливом експериментальних методів. Основною ознакою експерименту є те, що експериментатор не лише контролює хід досліду, але й створює умови, використовує (чи розробляє) методики, завдяки яким виявляються певні досліджувані психічні явища. Можливість математичної обробки даних, стандартизація, контрольованість результатів експерименту з боку інших дослідників роблять його найпрогресивнішим методом педагогічної психології.

Відомо, що процедура проведення експерименту передбачає визначення предмету дослідження, побудову гіпотези (чи гіпотез), організацію системи спеціальних умов діяльності учнів, вибір системи обробки даних та інтерпретації результатів.

Можна виділити такі види експерименту як природний, лабораторний і моделюючий.

Природний (і його різновидність психолого-педагогічний) експеримент має можливість вивчати психічні явища, що деколи не можливо в умовах лабораторного експерименту. В природному експерименті виділяють констатуючий і формуючий варіанти (або етапи). В констатуючому експерименті встановлюється (констатується) наявність тих чи інших явищ (на момент експерименту). У формуючому експерименті не тільки створюються умови для прояву певних психічних явищ, але вони активно формуються в ході експерименту (навчаючий чи виховуючий експеримент).

Лабораторний експеримент довгий час застосовувався як єдиний експериментальний метод, коли дослідження психіки відбувається в штучних умовах, в лабораторіях, із застосуванням спеціальних приладів.

В моделюючому експерименті (деколи його називають генетико-моделюючим) моделюється процес становлення та розвитку різних психічних функцій у діяльності. В експериментальній ситуації учень відтворює (моделює)

ту чи іншу реальну або ідеальну для нього діяльність (розв'язання моральних задач, запам'ятовування необхідної інформації, виготовлення предметів тощо). Цей експеримент можна продуктивно застосовувати при вивченні проблеми зв'язку навчання та психічного розвитку, створюючи спеціальні експериментальні моделі навчання і вивчаючи їх вплив на процес розвитку (див. дослідження Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова).

Позитивні моменти експериментального методу зазначені вище. Щодо недоліків, то в експерименті проявляється штучність ситуації, вплив експериментатора, вплив на результати експерименту установок досліджуваних тощо.

Формуючі методи

Ці методи мають багато спільного із варіантом експериментальних методів, які проаналізовані вище (формуючий експеримент).

Синонімами цього експерименту є такі поняття як навчаючий. перетворюючий, виховний, генетико-моделюючий експеримент, метод активного формування психіки.

Формуючі методи дозволяють створювати зону найближчого розвитку (Л.С. Виготський), простежувати зміни у формуванні особистості, поєднують вивчення учня і пошук оптимальних шляхів організації навчально-виховного процесу. Основними рисами цих методів є:

Ретельне планування.

Детальна фіксація результатів.

3.         За допомогою спеціальних систем завдань регулярно визначається як
рівень засвоєння навчального матеріалу, так і рівень психічного розвитку учнів,
студентів (див. Теорію поетапного формування розумових дій П.Я. Гальперіна).