3. Міжособисті конфлікти

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 

Під міжособистими конфліктами розуміється відкрите зіткнен­ня людей у процесі їхніх взаємовідносин чи спільної діяльності, що виявляються у вигляді протилежності цілей у якій-небудь конк­ретній ситуації і є несумісними.

В міжособистому конфлікті повинні бути присутні не обо­в'язково тільки два учасники, їх може бути і декілька. Подібний вид конфлікту є найпоширенішим і може відбуватися як між то­варишами по службі в рамках організації, так і між найближчи­ми людьми.

В міжособистому конфлікті кожна зі сторін прагне відстояти свою думку, використовуючи при цьому найширший аспект спо­собів і методів, аж до повного знищення опонента. В умовах кон­флікту дуже важко керувати своїми емоціями, тому, навіть при сприятливому завершенні конфлікту дуже довго його учасники можуть відчувати негативне ставлення один до одного.

Міжособистий конфлікт виявляє відсутність згоди при даній системі відносин між людьми. Протилежність інтересів може вик­ликати порушення раніше існуючих відносин і викликати цілесп­рямовані дії на шкоду іншої сторони. Ситуація, що склалася, може розв'язатися тільки через конфлікт. Врегулювання конфлікту на користь перемоги однієї зі сторін найчастіше не стабілізує ситу­ації, а може стати причиною нового конфлікту.

Врегулювання конфлікту повинне привести до відновлення існу­ючої системи відносин, однак джерелом конфлікту іноді бувають такі причини, що можуть привести і до їх руйнування. У зв'язку з цим виділяють такі функції подібних конфліктів, як конструктивні і деструктивні.

До конструктивних функцій можна віднести ситуації, коли:

конфлікт виявляє неблагополуччя у взаємних відносинах;

конфлікт стає джерелом розвитку й удосконалення процесу взаємних відносин;

конфлікт знімає напруженість, що існувала в міжособистих стосунках;

конфлікт виступає інструментом, за допомогою якого сто­рони намагаються вирішити протиріччя.

До деструктивних функцій можна віднести ситуації, коли:

відбувається руйнування існуючої системи відносин;

порушується або припиняється спільна діяльність;

порушується духовний стан учасників.

Більшість конфліктогенів у міжособистих конфліктах можна розподілити на три групи. Розглянемо їх. Прагнення до верховенства.

Подібне прагнення виявляється в бажанні постійного доміну­вання, як через агресивність, так і через верховенство. До таких якостей можна віднести надмірні розмови про свої успіхи, кате­горичність і безапеляційність у відносинах, постійне згадування про неприємні ситуації для іншої сторони, перекладання відпові­дальності на інших.

Прояв агресивності.

Тут ми можемо говорити про вплив природної нервозності у людини, що може межувати з агресивністю. Подібний стан може викликати прагнення людини свідомо створювати кризові ситу­ації. Підвищена агресивність може стимулювати пошук можливості рішення своїх проблем за рахунок інших. Занижена агресивність у людини може гальмувати досягнення поставленої мети.

Прояв егоїзму.

Дія егоїста спрямована на досягнення сприятливих для себе результатів, як правило, за будь-яку ціну, незважаючи на етичні оцінки навколишніх.

Дослідники виділяють наступні стилі поводження в міжособи-стих конфліктах: ухилення, протиборство, пристосування, співро­бітництво й асертивна поведінка.

Ухилення. Дії пов'язані зі спробою уникнути конфлікту через неважливість причини чи небажаності можливого результату. Причина може бути в складності його розв'язання або через не­можливість на даний момент їх вирішити. В управлінській діяль­ності подібна стратегія, хоч і може дати можливість вийти з кон­фліктної ситуації, однак не дасть можливості розв'язати конфлікт, тому що залишається невирішеним предмет конфлікту.

Протиборство (конкуренція). Дії, що характеризуються актив­ною боротьбою індивіда за свої інтереси, відмовленням від співробітництва при пошуку рішення, націленістю на рішення тільки своїх інтересів усіма можливими способами. Постановка про­блемної ситуації ставиться серйозно - як питання перемоги або поразки. Щодо опонента вибираються тверді засоби. При виборі подібного стилю поводження відбувається нав'язування проти­лежної точки зору, яка далеко не завжди здатна приводити до рішення конфліктної ситуації.

Пристосування. Дії однієї зі сторін спрямовані на збереження і поновлення попередніх відносин за рахунок власних інтересів. Мотивація вибору такого підходу може бути різноманітна, це й очевидність програшу, і маловажливість причини конфлікту, і ве­лике бажання збереження попередніх добрих відносин, і оче­видність недостатності шансів на перемогу.

Співробітництво. Дії по з'єднанню зусиль обох сторін для роз­в'язання проблеми, при цьому повинне бути явне взаємне розум­іння проблеми. Саме різниця поглядів дає можливість зрозуміти

причини розбіжностей і знайти вихід із кризи, прийнятний для конфліктуючих сторін, який би не ущемляв інтересів кожної з них.

Компроміс. Подібне поводження вимагає поступок з обох сторін до того ступеня, коли за допомогою взаємних поступок з'являється можливість знайти взаємоприйняте рішення. У ході пошуку компромісу цілком допустиме розроблення проміжних рішень, при яких ніхто не програв би, але і явно не вигравав би. Подібний стиль прийнятний для опонентів, що володіють достат­ньою мірою владою, мають взаємовиключні інтереси, не мають великого запасу часу, тому для них цілком може бути прийнят­ним тимчасове проміжне рішення.

Асертивне поводження. Таке поводження припускає здатність людини відстоювати свої інтереси і домагатися своїх цілей, не ущемляючи інтересів інших людей. Воно спрямоване на те, щоб реалізація власних інтересів була умовою реалізації інтересів про­тилежних сторін. Асертивність - це уважне ставлення як до себе, так і до партнера. Подібне поводження перешкоджає виникненню конфліктів, а в конфліктній ситуації допомагає знайти найбільш оптимальний вихід з неї.

Усі названі стилі поводження можуть бути як спонтанними, так і свідомо використовуваними для досягнення бажаних результатів при розв'язанні міжособистих конфліктів.