2. Концепції і технології превентивної діяльності

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 

Під превенцією конфліктів варто розуміти такий вид діяль­ності, що має цільовий характер усунення конфлікту і прямий, або опосередкований, вплив на фактори запобігання виникненню конфліктної ситуації.

Найважливішим моментом аналізу повинне бути визначення мети і форм процедури. Його ціль повинна мати операційний характер, щоб відображає суть ситуації чи сфери діяльності. Так, внутрішньополітична діяльність повинна бути націлена на:

а) попередження насильницьких конфліктів. Подібна мета має аналогії і в соціальній сфері, наприклад, початкове поперед­ження;

б) попередження розширення конфлікту на його початковій стадії. Тут має йти мова про використання, насамперед, не­прямих способів впливу. Серед них можна назвати т.зв. «економічну блокаду» на різні види товарів і сировини, що

дало б можливість стримати перехід однієї чи обох сторін політичного протистояння на більш активну фазу; в) попередження нових спалахів насильства після загального припинення конфлікту. Історія знає чимало прикладів, коли саме т.зв. "тліючі жарини" минулих конфліктів ставали вог­нищами нових протистоянь і конфліктів. Таку ж ціль превентивна діяльність повинна пропагувати стосов­но будь-якої сфери громадського життя. Подібна ідентичність по­лягає в аналізі зародження і розгортання єдиної моделі конфлікту. Так, з метою попередження злочинності привентивні цілі можна також диверсифікувати у три групи:

а)         загальна превенція, широке використання соціальної
профілактики різних соціальних деформацій;

б)         локалізація конфлікту - безпосереднє збалансування інте-
ресів через вплив владних структур чи громадськості,
ліквідація бази ініціації правопорушень;

в)         боротьба з рецидивами.

Технологію превентивної діяльності можна звести до двох типів: операційні і структурні.

Операційні технології. Стратегія дій розгортається в передкон-фліктних умовах, під час прояву проблемної ситуації, не виявляю­чої конкретних ознак конфлікту. Сама ситуація вимагає термінових дій, однак учасники подій вже не в змозі самостійно знайти вихо­ду. Виникає реальна необхідність втручання «третьої сили». Кри­тичність ситуації полягає в усвідомленні учасниками протистояння вирішення конфлікту в якості превенції, якщо цього не відбудеться, то ситуація може різко погіршитися. Таким чином, операційна тех­нологія превенції повинна створювати такі умови, які б сприяли пошукові вирішення проблеми, насамперед, самими учасниками. Сама технологія включає чотири ключових елементи:

організація превенції - виокремлення суб'єкта дії, ініціюю-чого організацію акта превенції;

наявність підходу, що міг би стати основою для компромі­сного інтересу;

наявність внутрішніх ресурсів для можливого зрівноважен­ня інтересів сторін, а також для подальшого переходу на са­моорганізацію вже без участі "третьої сторони";

наявність чіткої програми превентивних дій, що відповідає вимогам даної ситуації, а також відповідних заходів у разі збою програми.

Наявність представлених у своїй сукупності заходів додають технології цілісності і забезпечують можливість впливу на ситуа­цію. У сфері політичних відносин найбільш ефективними вважа­ються такі технології:

а)         раннє попередження або рання відповідь;

б)         превентивна дипломатія;

в)         економічні заходи, у тому числі санкція, блокада і т.ін.;

г)         використання збройних сил.
Раннє попередження.

Більшість політичних конфліктів мають певний період свого дозрівання. В результаті аналізу визначені дії можуть бути кваліф­іковані як ознаки кризи, що насувається. Підтвердження наростан­ня кризових явищ, як правило, повинні бути заявлені якомога більшим числом міжнародних суб'єктів, у тому числі і недержав­ними організаціями. Цих умов варто дотримуватися, щоб запоб­ігти звинуваченням у втручанні у внутрішні справи. Як реакцію на певні дії сил, причетних до конфлікту, міжнародні організації мо­жуть застосовувати технологію ранньої відповіді. Найбільш опе­ративні дії можуть проводити громадські організації, тому що держави повинні дотримуватися визначених міжнародно-право­вих процедур.

Превентивна дипломатія.

Тенденція до збільшення легітимних форм міжнародного впли­ву на різні конфлікти привела до появи такого поняття, як пре­вентивна дипломатія. Традиційну дипломатію доповнили нові функції. Взаємозалежність сучасного світу змусила більш уважно придивлятися до кризових явищ, що раніше стосувалися винят­ково внутрішніх проблем кожної з країн. Використовуючи нейт­ральний статус дипломатії, країна мала можливість вести конст­руктивний діалог з конфліктуючими сторонами, виявити усередині держави політичних інститутів, зацікавлених у припиненні проти­стояння, але здатних йому протистояти. Велике поширення, особ­ливо в останні десятиліття, одержала стратегія т.зв. "багаторів­невої дипломатії", що передбачає комбінування зусиль офіційної дипломатії й активності інститутів громадського суспільства.

Економічні заходи.

Основна мета застосування економічних заходів полягає у якомога повнішому обмеженні матеріальної бази протидіючих сторін, позбавленні конфлікту ресурсів, що зароджуються.

Необхідно відзначити, що економічні санкції є найбільш відчутни­ми з цілого ряду заходів. Серед інших заходів можна відмітити наступні: економічні бойкоти, встановлення квот і обмежень, мит­ну політику і т.ін. При цьому необхідно пам'ятати, що задля запо­бігання втручанню у внутрішні справи вони не можуть виходити за межі правового поля як міжнародного, так і національного за­конодавства конкретної держави. Головною умовою проведених заходів має бути безпека абсолютної більшості рядових жителів проблемних територій. Якщо негативних наслідків уникнути немож­ливо, то повинні передбачатися будь-які компенсуючі заходи, наприклад, гуманітарні програми. Використання збройних сил.

Використання армії завжди повинне розглядатися як останній захіб, коли інші заходи або не досягають результатів, або мало ефективні, або свідомо блокуються учасниками конфліктного про­тистояння. Також причиною введення армії може служити реаль­на можливість різкого загострення ситуації, що може викликати серйозну загрозу для цивільного населення, а сама ескалація може перекинутися на інші регіони.