НОВОМАРКТСЬКЕ (ШРЕДСЬКЕ) ПРАВО

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 

М. Кобилецький

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

У статті досліджено походження новомарктського права та його поширення на

територію Польщі та України. Розглянуто структуру та компетенцію органів місцевого

самоврядування за новомарктським правом. Значну увагу приділено діяльності голів

міських та сільських судів. З’ясовано відмінності між новомарктським та

магдебурзьким правом.

Ключові слова: новомарктське право, магдебурзьке право, земський суд,

спадковий війт.

Як кульменський привілей 1233 р. став основою для утворення кульменського

права, так привілей (правове роз’яснення) м. Галле 1235 р. для м. Новомаркта заклав

правову основу для утворення іншого різновиду маґдебурзького права –

новомарктського або, у польському варіанті, шредського права. Місто Новомаркт,

нинішня Шрода, знаходиться у Сілезії (Польща). Основна кількість локацій на

новомарктському праві відбулася протягом 1223–1229 рр. під час князювання

сілезького князя Генріха Бородатого та його конфлікту з Маґдебургом [1, с. 15].

Князь Генріх Бородатий, бажаючи прийняття більш досконалих правових норм з

метою врегулювання нових торговельних економічних відносин, що будувались на

основі фламандського права, звернувся разом із міськими мешканцями до шефенів

міста Галле та отримав вищезазначений документ 1235 р. У цьому роз’ясненні немає

даних щодо встановлення у місті міської ради та радників, але згадується про

спадкового війта (erbvogtei), який підпорядковується власнику міста. Після

ліквідації у XVI ст. інституту спадкового війтівства діяльність шредського

(новомарктського) права фактично припиняється.

У процентному відношенні близько 50 відсотків локацій на основі

новомарктського права припадало на населені пункти, що були власністю

католицької церкви, 21,6% – монастирів, 20% – приватних власників (шляхти) і 8,45

– держави [1, с. 58]. Причому на Сілезію припадало лише 9,26% усіх населених

пунктів, що володіли новомарктським правом.

Поряд з нормами маґдебурзького права новомарктське право включало

фламандське (голландське) право. Цим правом володіло понад сто міст. Зокрема, за

даними відомого польського дослідника новомарктського і хелмінського права

професора З. Здройковського ця кількість становила 132 міста та близько однієї

тисячі сіл [1, с. 76]. Територіально дані населені пункти були розміщені на території

Сілезії, Малої і Великої Польщі та Галичини. Новомарктське право проіснувало

більше 250 р. протягом ХІІІ–ХV ст. З 1234 р. воно почало поширюватись на

польські землі і спочатку було надане населеним пунктам, створеним німецькими

колоністами. З 1328 р. новомарктське право було поширене вже у польських та

українських містах і селах [2, с. 194].

Серед найвідоміших міст новомарктського права потрібно назвати Костенблют

(рік надання новомарктського права – 1214), Уєест (1223 р.), Требніц – (1250 р.),

Ополе – (1327 р.) та ін. [2, с. 195]. На сьогодні також відомо 25 населених пунктів

Галичини, які одержали новомарктське право, а в архівах є 12 привілеїв цих міст

[1, с. 76]. Цікаво, що один з примірників новомарктського права знаходився у

міжвоєнний період у бібліотеці м. Львова (Наукова бібліотека НАН ім. Василя

Стефаника), згодом його було передано бібліотеці Оссолінських у місті Вроцлаві

(Польща) [3, с. 7–8]. Окрім того, низка українських населених пунктів, що на

Лемківщині, Холмщині і Підляшші також володіли новомарктським правом. Серед

найвідоміших українських міст новомарктського права можна вказати Стару Сіль

(Львівська обл.), Скалу Подільську (Тернопільська обл.).

Найвідоміший дослідник маґдебурзького права в Україні А. Яковлів поміж

населених пунктів України, що здійснювали самоуправління за новомарктським

правом, згадував також Вербіж, Винники, Малехів, Острів, Бродки, Бужів у

Галичині та Сокіл на Підляшші [14, с. 18].

На практиці траплялися випадки кількаразової локації міст на новомарктському

праві і перехід їх на маґдебурзьке право. Такі випадки мали місце у Чіхові, Обачно,

Радомі, Войничах (Республіка Польща) протягом 1349–1365 рр. [1, с. 63]. Першим

формальним привілеєм про надання новомарктського права стало присвоєння його

м. Брзег у 1250 р., а останнім містом, локованим на цьому праві, було Самполно у

1477 р. Остання локація села Липниці на новомарктському праві була проведена у

1511 р. гнезненським архієпископом Яном Ласкім. Особливістю новомарктського

права є його багаторазове надання з метою врегулювання правовідносин, про що

свідчить вищезазначена статистика. При цьому села отримували спершу фламандське

право, а згодом його доповнювали нормами маґдебурзького права [4, с. 16].

Правове роз’яснення шефенів міста Галле для Новомаркта виходили друком у

збірнику джерел маґдебурзького права Густава Адольфа Тшоппего і Густава Адольфа

Штенцна, Пауля Лябанда [6, с. 7–13] та Густава Кароля Гомейера [7, с. 223–266].

Новомарктське право висвітлене у численних збірниках джерел маґдебурзького

права пізніших дослідників, серед яких потрібно особливо виокремити праці Отто

Меінардуса [8, с. 93–203], який зібрав більше 318 привілеїв про надання містам і

селам новомарктського права, а також вількири, статути, міські книги та ін.

На сьогодні у німецькій та польській історико-правовій літературі залишається

дискусійним питання визначення точної дати видання правового роз’яснення

шефенів міста Галле для Новомаркта. Німецькі науковці О. Меінардус та Г. Гомейер

дотримувались поглядів про те, що місто Новомаркт отримало двічі правове

роз’яснення від Галле у 1181 і 1235 рр. Наукові позиції цих авторів підтримував ще

один відомий дослідник новомарктського права Е. Сандов. Більшість дослідників

критикували цю точку зору, оскільки, на їхню думку, маґдебурзьке право ввів

архієпископ Віхман у 1188 р. і, відповідно, роз’яснення лавників Галле не могло

з’явитись у 1181 р. Такого погляду зору дотримувались Л. Шулте, К. Цеймер,

Р. Котшке, З. Рітшл та ін. Цікаву думку висловив А. Шаубе, який писав також про

два правові роз’яснення лавників Галле для Новомаркта, але перше, як вважає

вчений, датується не 1181 р., а близько 1210 р. [9, с. 142–149]. На його думку, це

правове роз’яснення мало урядовий характер і приблизно 1214 р. було доставлено

до Новомаркта. Хоча воно також не збереглось, про його існування свідчив

документ-фальсифікат, за яким новомарктське право було надане місту

Костомлотому і низці сіл [9, с. 149–159]. Вчений також стверджував, що екземпляр з

м. Свидниці датується не 1181 р., а лише 1231 р. і в цьому він суперечив поглядам

О. Меінардуса і Е. Сандова, але підтримував точку зору Е. Гауппа. [9, с. 155–167].

А. Шаубе писав, що ця редакція є відповіддю новомаркських лавників для села

Лубічен, яке згодом набуло статусу міста та отримало назву Мюнхенберг.

Новомарктські лавники, на думку автора, опирались на привілей 1214 р., основою

якого було правове роз’яснення лавників м. Галле для Новомаркта приблизно

1210 р. Зміст цього документа новомарктські лавники надавали не тільки

вищезазначеному м. Костомлотому, а й усім населеним пунктом аж до 1233 р., які

прийняли новомарктське право.

Більшість німецьких дослідників новомарктського права Рудольф Котшке,

Теодор Гьорліц, Генріх Лоеш, Горст Оскар Свінтек та інші дотримувались поглядів

про існування лише одного роз’яснення, яке було направлене лавниками Галле для

Новомаркта у 1235 р. і що усі інші редакції є його переробкою. Важливу роль у

підтвердженні даної теорії відіграв Т. Гьорліц. Проаналізувавши спадкове право

м. Глогове щодо спадкування вдів, яке ґрунтувалось на основі франконського права

(а більшість мешканців цього міста і його околиць становили франконці) довів, що

даний документ, який інші дослідники датували 1181 р., міг бути датованим лише

початком ХІІІ ст. [10, с. 378–380]. Свої аргументи Гьорліц висвітлив низці інших

праць. Цей погляд підтримує сучасний німецький науковець Берн Кановський

[11, с. 60–90].

Новомаркт (Шрода) з XII ст. існує як торговельне польське місто, що було під

юрисдикцією сілезьких князів. У місті знаходився важливий ярмарок продажу солі з

м. Галле. Регулювання торгівлі сіллю відбулося за князя Генріха І Бородатого у

1201 р. і цим питанням займались фламандські (голландські) колоністи, які також

становили значну кількість мешканців Галле та його околиць [12 с. 56]. Появу

фламандських колоністів у Шроді пов’язують з початком ХІІ ст. Саме фламандські

колоністи у ХІІІ ст. за панування князя Генріха Бородатого сприяли встановленню у

місті вільної торгівлі близько 1223 р.

З новим статусом Шроди як центру торгівлі сіллю пов’язують іншу назву міста в

офіційних документах латинською мовою „Novum Forum”, що стосувалось його

торговельної діяльності, і перехід з польського на фламандське торговельне право.

Німецькі автори пов’язували першу назву міста із днем тижня – середою, коли

відбувались ярмарки [13, с. 52], а польські – з його розташуванням на середині шляху

між Вроцлавом і Легніцою [12, с. 57]. Німецька назва Новомаркт уперше згадується у

1275 р. [12, с. 57]. У 1223 р. на єпископських землях відбулось заснування сіл на

основі права локаторів. Села отримували правові пільги як і міста. Головно це були

села, заселені німецькими колоністами поблизу Новомаркта [8, с. 28].

Поступово це право було надане селам, що були власністю князів та держави.

Згідно з даними земельної книги Карла IV 1350 р. новомарктським правом у Сілезії

володіли 42 села, що належали герцогу, 17 монастирям і лише трьом єпископам. У

селах використовувався Вайхбільд, написаний латинською мовою [8, с. 28–29].

Маґдебурзьке право на зразок маґдебурзько-бреславського права 1352 р. отримало і

місто Новомаркт, але воно не змінило діяльності вищого суду, який діяв до 1698 р.

[14, с. 24]. Тут війт займає вже місце колишнього крайового війта, який був

найшвидше княжим службовцем [12, с. 61]. Своєю чергою, солтис мав ширші

повноваження у галузі судочинства.

Перші згадки про радників у Новомаркті містяться у документах 1323 р., а про

міську раду – з 1325 р. Згідно з новомарктським правом, вона складалася з

бургомістра (magister civium, proconsul) і чотирьох радників (consules) [5, с. 222–227].

Фактично аж до викупу спадкового війтівства, який відбувся 1370 р., главою

міста був спадковий війт.

Особливістю новомарктського права, порівняно з маґдебурзьким, було те, що з

першої половини XIV ст. на місці старого каштелянського судового округу, було

утворено нову міську юрисдикцію під назвою Вейхбільд, яка налічувала 89 населених

пунктів [13, с. 55–56]. Після смерті останнього вроцлавського князя Генріха VI у

1335 р. та входження цього князівства до Чеського королівства, у Вроцлаві [12, с. 73] і

в Новомаркті були впроваджені земські суди німецького права (Hof und land gericht).

Перші згадки про цей суд містяться у джерелах з 1353 р. Особливістю формування

новомарктського права було також і те, що як вже було зазначено його основою стало

роз’яснення лавників міста Галле 1235 р., коли ще у Маґдебурзі та Галле не існувало

такого органу як міська рада, а запровадження у містах новомарктського права посад

бургомістра і радників відбувалося паралельно з існуванням посади спадкового війта.

Спочатку новомарктське право було чинне протягом 1223–1235 рр. як фламандське і

воно зазвичай стосувалося структури органів управління міста, його околиць і сіл,

спадкового права та майнових прав подружжя. Ці елементи фламандського права

зберігались у новомарктському праві до 1335 р., коли створено міську книгу

Новомаркта [12, с. 63]. Політику Генріха Бородатого щодо поширення

новомарктського права продовжували його наступники Генріх Побожний (1239–1241)

і Генріх ІІІ Білий (1247–1266). Генріх ІІІ після 1254 р. утворив нову новомарктську

каштелянію. Цю традицію підтримували і великопольські князі: Болеслав Побожний

(1253–1279) і його брат Пшемисло ІІ (1279–1296). Активну роль у поширенні

новомарктського права відіграла католицька церква, особливо Плезненське

архієпископство [12, с. 64]. Відмінності між новомарктським та маґдебурзьким

правом стосувалися насамперед спадкового права і майнових прав подружжя, які

будувались із урахуванням норм фламандського права. Наприклад, жінки за

новомарктським правом отримували рівні спадкові права разом із чоловіками. Під час

одруження все майно подружжя визнавали спільним і у випадку смерті одного з них

усе майно переходило на користь іншого подружжя.

Спадкові війти і солтиси новомарктського права мали широкі повноваження у

галузі кримінального судочинства, окрім справ, що стосувалися зґвалтування,

розбоїв, озброєних нападів на будинки. Ці справи були у компетенції земських судів

у Сілезії німецького права, а у Польщі та Україні – польського права. На відміну від

маґдебурзького права, яке переважно отримували міста, особливістю

новомарктського права стало його поширення у селах. Так з 1005 відомих на

сьогодні привілеїв новомарктського права, лише близько 132 належало містам, а

інші – селам [12, с. 62]. Відповідно це право містило більше правових норм, що

регулювали правовідносини на селі. Надання новомарктського права зобов’язувало

осадників мешканців села сплачувати визначену кількість грошей та ѕ центнери

(гетунки) різного зерна (жита, пшениці, вівса). У XV–XVI ст. у селах, що належали

католицькій церкві, поступово збільшувалась кількість натуральних податків та

встановлювався виробіток, що призводило до панщини. У Галичині ці процеси були

пов’язані зі скупівлею спадкових війтівств (солтиств). У селах, локованих на

новомарктському праві, використовували як міру площі франконський лан (16,8 га)

[15, с. 9], який отримав назву шредського або новомарктського лану. Великий лан,

який ще називали фламандським, становив 24, 19 га [15, с. 10]. У деяких

дипломатичних польських середньовічних документах малий лан називався

шредським ланом (lanus, mansus sredensis), а для вимірювання площі застосовували

шредську міру ланів (mensura sredensis) [1, с. 65].

Важливе значення при аналізі використання новомарктського права мали правові

відносини міських мешканців та власників міста, якими могла бути держава в особі

короля або князів, католицька церква (єпископи або монастир) та шляхта. З їхньої

згоди та під їхнім контролем виконавча влада в місті належала спадковому війту. Він

у своїй діяльності враховував як свої інтереси, так і інтереси власника міста. До його

головних обов’язків належала військова служба на користь пана. У містах, що

використовували новомарктське право, не було такої інституції, як міська рада

[16, с. 215]. Ця міська структура була утворена під впливом широких міських кіл

(міського патриціату, дрібних купців та ремісників). Новомарктське право зберігалося

до часу існування у містах спадкових війтів та підпорядкування їм міського

судочинства [16, с. 225]. Утворенням такої демократичної міської структури, як міська

рада, зменшення ролі спадкового війта та ліквідація його посади зазвичай через викуп

або дарування спричинювало перехід міст на маґдебурзьке право. Це могло відбутися,

коли власник вносив зміну в попередній привілей і надавав місту маґдебурзьке право.

Такі випадки мали місце, зокрема, у містах Войніч (1349 р.), Счіхов (1355 р.), Радош

(близько 1364 р.) [16, с. 216]. В інших випадках містам були надані нові привілеї на

маґдебурзьке право, без урахування новомарктського права, яким місто володіло до

видання привілею. Протягом XIV ст. у низці міст відбувався перехід із

новомарктського права на маґдебурзьке право. Зокрема, такі випадки мали місце

1324 р. у м. Гродкове, 1327 р. – м. Брзег, 1355 р. – м. Счіхов, 1363 р. – м. Свідниця,

1364 р. – м. Радом та 1365 р. – Опосчне [17, с. 193]. У Гродкові, Войнічу і Опосчні

перехід на маґдебурзьке право відбувся на прохання війта та міщан. З подібним

проханням звертались також міщани м. Велісчки. У документі 1361 р. для Велісчки

було зазначено, що місто до цього не мало жодного права: “quia ciuitatem nostram

Wieliczkam, que alias retrcactis temporibus nullum ius habebat, quo secure et firmiter a sua

lakatione vteretur, prout civitates habere consuequo temporibus perpetuis gaudere valeat et

potiri pro sua et incolarum suarum consolacione speciali” [17, c. 193].

У привілеї Великого князя Литовського Вітовта 1424 р. для підляського міста

Соколів йшлося про те, що всі справи має розглядати війт за новомарктським

(шредським) правом. Місто переводили з руського (українського) права на шредське

але було зазначено, що русини (українці) могли використовувати своє право. У

привілеї короля Владислава Ягайла для Старої Солі 1422 р. було передбачено

перехід з польського на шредське право “civitas predicta…ipsam cum suburbia de juro

polonico et quovis allo in ius theotunicum quod Sredense dicitur transfenimus…”.

Важливе значення для формування новомарктського права мала діяльність

вищих апеляційних судів цього права (Обергофи). Обергофи новомарктського права

були утворені та діяли у Новомаркті, Калішу, Шлупсу. Вищий суд Новомаркта було

утворено близько 1275 р. і найактивніший період його діяльності припадав на 1275–

1365 рр. [12, с. 60]. У 1283 і 1289 рр. у Новомаркті було встановлено посаду

міського писаря (skriptor), а з 1323 р. місто вело власні міські книги [8, с. 224].

Діяльність вищого суду Новомаркта пов’язана зі створенням у 1335 р.

Новомарктської правової книги (Neumanhten Rechtsbuch), яка була переробкою

Саксонського Зерцала з урахуванням правового роз’яснення Галле для Новомаркта

1235 р. та роз’яснення Новомаркта для Ополя 1327 р., видане найшвидше вищим

судом Новомаркта з врахуванням норм фламандського права, які впливали на

формування правових норм міста до 1621 р. [12, с. 61]. Новомарктська правова

книга була одним із джерел маґдебурзького права, вона мала широке застосування в

Сілезії, Польщі та Україні [3, с. 149]. Друга Новомарктська міська книга була

створена у період з 1519 по 1563 рр. [14, с. 21–22].

На думку Т. Гьорліца юрисдикція вищого суду Новомаркта поширювалась на

міста Мстов (1278) та Ополе на річці Одер (1327 р.), а після підпорядкування

вищого суду Новомаркта Вроцлаву вона стосувалась лише Ополя та навколишніх

сіл [14, с. 20–24].

Проте З. Здройковський стверджував, що новомарктський вищий суд володів

юрисдикцією відносно сіл цього права, які знаходились у Малопольщі: Ібрамовичі

(отримало новомарктське право у 1275 р.), Мстов (1278 р.) та містечка Брежниця

Нова (1287 р.) [12, с. 59]. Також до вищого суду Новомаркта зверталися і міста

Польщі на рішення вищих судів у Калішу та Шлупсу до 1365 р., коли було видано

відповідну заборону короля Казимира Великого [1, с. 271]. Новомарктське право для

Калішу було надане великопольським князем Пшемислом у 1282 р., в якому йшлося

про підтвердження попереднього привілею Болеслава Побожного, який міг бути

наданий приблизно у 1253–1260 рр. Інші дослідники стверджували, що цей привілей

міг бути виданий ще Генріхом Бородатим у 1234–1235 рр. [18, с. 187]. На основі

привілею 1282 р. було утворено суд “iundicium provinciale” у Калішу, до юрисдикції

якого входили навколишні села Добржес, Коконін, Малкув, Руссов, Руссовек,

Тлоніше і Тунес. У наступному 1283 р. юрисдикція цього суду поширилась на 11

міст Болеславець, Данків, Керно, Канін, Нове місто та інші, що були розміщені на

згаданій території [3, с. 188–189]. У 1289 р. утворено міську раду Каліша, а у 1360 р.

міська громада викупила спадкове війтівство. Про діяльність іншого вищого суду

новомарктського права у місті Слунцу є лише незначні дані [19, с. 173].

Склад обергофу в Новомаркті охоплював п’ятеро радників разом із

бургомістром і 11 старійшинами (лавниками) [14, с. 22]. Серед лавників було семеро

міських лавників і чотири обрані радники або лавники з інших міст. За свою роботу

вони отримували 36 грошей та могли претендувати на ѕ марки. У 1550 р. війт і

шефени з Ополя у справах, що розглядалися у їхньому суді отримували половину

марки (24 грошей), а писар – 12 грошей [14, с. 23]. Вищий суд Ополя було утворено

у 1327 р. за відповідним рішенням вищого суду Новомаркта. Він продовжував свою

діяльність до другої половини XVII ст., а його рішення могли бути оскаржені у

вищому суді Новомаркта. У так званій головній книзі шефенського стола Бреслау

(Вроцлава), що була створена з 1598 по 1660 рр. міститься шість цивільних і

кримінальних справ, які бургомістри, радники і лавники Новомаркта розглядали і

передавали через лавничий стіл Бреслау на рішення і вироки вищого суду Ополя

[14, с. 23]. Своєю чергою бургомістр, радники і судовий війт Ополя належали і до

юрисдикції вищого суду Бреслау.

У 1600 р. шефенський стіл Бреслау дав роз’яснення шефенському столу Ополя

щодо застосування привілею 1327 р., який був наданий Новомарктом для Ополя на

прохання герцога Болка ІІ відносно спадкування вдівців після смерті їхніх жінок.

Бреславський синдик Андреас Ассіг у своїй праці Singularia Wretislavensia (1653–

1676) зазначав, що суд Ополе звертався з апеляцією до Новомаркта, оскільки

новомарктські радники і лавники часто вирішували аналогічні справи, які

розглядались також в апеляційному суді Бреслау [14, с. 24].

Новомарктське право поряд з кульменським слугувало різновидом

маґдебурзького права. Можна сказати, що воно було пристосованим до місцевих

умов маґдебурзьким правом із використанням елементів фламандського права (jus

sredense). У новомарктському праві рівною мірою були наявні елементи

самоврядування міської та сільської громади. Влада у містах і селах

новомарктського права належала спадковому війту і лавникам, проте там не

існувало такого органу самоврядування, як міська рада. У деяких містах міська рада

була створена, але вона мала обмежені повноваження і була цілком підпорядкована

спадковому війту. Посада спадкового війта у містах новомарктського права існувала

до їх переходу на маґдебурзьке право. Поселенці (осадники) сплачували належні

податки і збори грошима, а також у натуральному вигляді чи у формі відробітку. У

галузі судочинства мешканці міст і сіл новомарктського права підлягали суду під

головуванням бурграбія (війта) або підвійта. Крім того, існувало так зване спільне

майно подружжя. Становлення демократичних інститутів міського самоврядування,

міської ради сприяло переходу з новомарктського на маґдебурзьке право. На

українських землях новомарктське право діяло переважно у селах Галичини.

1. Zdrojkowski Z. Stan badan nad problematyka prawa sredskiego. Studium na 750-lecie

pouczenia miasta Halle dla Srody Slaskiej (1235—1985). Czasopismo Prawno

Historyczno T. XXXV // Zeszyt 2. — 1985.

2. Schubart-Fikentscher G. Die Ver braitang der Deutschen stadrechte in Osteuropa. —

Wemar, 1942.

3. Sandow E. Das Halle-Neumarkter Recht. — Stuttgart, 1992.

4. Jakowliw A. Das

5. Gaupp E. T. Das alte Magdeburgische und Hallische Recht. — Breslau, 1826.

6. Laband P. Magdedeburger Rechtsquellen. — Kцnigsberg, 1869.

7. Homeyer C. G. Die Extravaganten des Sachsenspiegels. Abhandlungen der Kцniglichen

Akademie die wissenschaften Berlin. Philologisch-historische. — Abteilung, 1861.

8. Meinardus O. Das Neumarkter Rechsbuch und andere Neumarhter Rechsquellen. —

Breslau, 1906.

9. Schaube A. Die Beiden Hallensen Schцffenbriefe fьr Neumarkt und ihre Bearbeitung

daselbst. Ein Beitrag zur дltesten geschichte der Deutscen kolonisation in Schlesien.

Zeitschrift des Vereins fьr Geschichte Schlesiens. Band 65. 1931.

10. Goerlitz T. Zum Jahr 1181 der Hallischen rechtmitteilung an Neumarkt // Zeitschrift der

Savigy Stiftung fьr Rechtsgeschichte. Germanistische Abteilung. 1936. N 36.

11. Kannowski B., Dusil S. Der Hallensische Schцffen brif fьr Neumarkt von 1235 und das

Sachsenspiegel // Zeitschraft der Savigny- stiftung fьr Rechtsgesehichte. Germanistische

abteilung. 2003. N 120.

12. Zdrojkowski Z. Geneza prawa sredskiego i jego rola dziejawa // Studia z dziejow Srody

Slaskiej, regiony i prawa Sredskiego. Historia LXX. — Wroclaw, 1990.

13. Loesch H. Aus der Geschichte des Kreises Neumarkt im Mittelater / Kreis-Kalendar

Neumarkt fьr das Jahr, 1927.

14. Goerlitz T. Die Oberhцfe in Schlesien. — Wemar, 1938.

15. Loesch von Feinrich. Beitrдge zur Schlesischen Rechts und Verfassungsgeschichte. —

Stuttgart, 1964.

16. Zdrojkowski Z. Lokacje osad Targowych, Klasztorovych I miast na prawie sredzkim (1233—

1477) // Studia z dziejow srody Slaskiey, Regiony I prawa Sredzkiego. — Wroclaw, 1990.

17. Kaminska K. Lokacje miast na prawie magdeburskim na riemiach polskich do 1370 r.

(Studium historycznoprawne). — Torun, 1990.

18. Wyrozumski J. Pouczeni Kalisza dla Wielunia o administracji miasta z 1502 r. //

Czasopismo Prawno-Historyczne XXII. Zeszyt 1. — 1970.

19. Goerlitz T. Magdeburger schцffensprьche fьr die Hansestadt Posen und andere stдdte des

Warthelandes. — Berlin, 1944.