Экономика интересует?

Продажа колесных дисков и шин. Продажа готового бизнеса
torexserpuhov.ru
Продажа колесных дисков и шин. Продажа готового бизнеса
torexserpuhov.ru
ahmerov.com
загрузка...

АДМІНІСТРАТИВНЕ І ФІНАНСОВЕ ПРАВО ПРОБЛЕМИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 

З. Гладун

Тернопільський національний економічний університет,

вул. Микулинецька, 46 а, 46006 Тернопіль, Україна

тел. (0352) 43-09-41, e-mail: z_hladyn@ukr.net

Досліджено проблемні питання законодавства, що регулює адміністративно-

правову відповідальність у сфері охорони здоров’я. Показано історичний шлях

розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері охорони здоров’я, зокрема

в Російській імперії та в СРСР. Досліджуються види, підстави та елементи складу

адміністративних проступків, що можуть бути скоєні у сфері охорони здоров’я.

Наводяться статистичні дані щодо виявлення, розслідування та притягнення винних

до відповідальності за вчинені адміністративні правопорушення.

Ключові слова: законодавство про охорону здоров’я, адміністративна

відповідальність, склад адміністративного правопорушення, проект Кодексу про

адміністративні проступки.

Проблеми правового регулювання адміністративної відповідальності сьогодні є

одними із злободенних і найактуальніших у сучасній юридичній науці та літературі.

Переважна більшість українських дослідників (В.Б. Авер’янов, С.Г. Стеценко,

Ю.П. Битяк, В.В. Зуй, В.М. Паращук, В.К. Шкарупа, Р.А. Калюжний, І.П. Голосніченко,

Т.О. Коломоєць, Г.Ю. Гулєвська та ін.) вказують на архаїчність та закостенілість

структури, некодифікованість норм, що регулюють адміністративну відповідальність, а

загалом – на відсутність системного підходу в правовому регулюванні цього інституту,

на еклектичність системи адміністративно-деліктних норм, яка швидше нагадує діряве

решето, ніж чинний закон. З цим важко не погодитись.

За весь час існування адміністративної відповідальності як окремого виду

юридичної відповідальності адміністративно-правові заходи використовували з

репресивно-каральною метою, і вони практично не піддавались реформуванню. Досі

цей інститут залишається в тих формах, в яких він був запроваджений у 20–30-х

роках ХХ ст. і виконує репресивно-каральну роль щодо громадян. Про жодне

запобігання вчиненню адміністративних правопорушень у цьому випадку не може

бути й мови, окрім декількох статей Кодексу України про адміністративні

правопорушення (далі КУпАП), які містять суто декларативні положення щодо

необхідності запобігання скоєнню адміністративних правопорушень.

Нині чинний КУпАП був прийнятий ще в радянські роки (1984 р.) [1]. Відтоді в

нього було внесено величезну кількість змін, які не мають системного характеру,

відзначаються надмірною деталізацією і необґрунтовано перетворюють

адміністративне деліктне законодавство у зібрання казуальних правил [2].

Очевидно, що якщо керуватися головною метою цього кодексу, а нею в сучасних

умовах відповідно до новітньої доктрини адміністративного права є захист та

охорона прав та інтересів громадян [3], то спрямованість його норм свідчить про

переважно адміністративно-репресивний характер.

Лише після здобуття Україною державної незалежності відповідно до ідеї

наближення українських правових норм до норм права Європейського Союзу і

виникла потреба у їх реформуванні. Відповідно до цієї потреби сформовано сучасну

Доктрину українського адміністративного права [4, с. 20] і започатковано процес

імплементації норм права ЄС у законодавство України.

Охорона здоров’я населення – надзвичайно широка сфера суспільних відносин.

Вона охоплює не лише діяльність медичних закладів і працівників охорони здоров’я

щодо лікування пацієнтів, тобто надання медичної допомоги, а й виробничу

діяльність підприємств медичної, мікробіологічної та біологічної промисловості,

виробництво лікарських засобів, санітарний контроль за умовами праці в усіх сферах

економіки, протиепідемічний нагляд органів державної санітарно-епідеміологічної

служби за всією територією країни, а також за її окремими об’єктами тощо.

Історія адміністративно-правового регулювання відносин у сфері охорони

здоров’я населення в сучасному розумінні налічує вже не одне століття. Шлях цей не

був легким і рівним у різних країнах, траплялися певні досягнення і прорахунки.

Дев’ятнадцяте століття стало епохою розквіту санітарного законодавства у передових

країнах Європи – Великій Британії, Пруссії, Франції. Важливою віхою на цьому

шляху було прийняття у 1857 р. Лікарського статуту („Уставъ врачебный”) Російської

імперії, який, як на той час, запроваджуючи інститут „санітарної поліції”, досить

досконало регулював ці відносини, встановлюючи і заходи адміністративного

запобігання, припинення й адміністративної відповідальності у цій сфері.

Після жовтневого перевороту в Росії в 1917 р. норми медичного й санітарного

законодавства були відкинуті, однак з часом їх відновили в актах радянського

законодавства. Після прийняття у 1981 р. Основ законодавства Союзу РСР і союзних

республік про адміністративні правопорушення, в тодішній Українській РСР у

1983 р. прийнято Кодекс про адміністративні правопорушення. Він містив лише

п’ять статей, що встановлювали адміністративну відповідальність за

правопорушення у сфері охорони здоров’я населення. Першою, за своїм суспільним

значенням, була норма ст. 42 щодо відповідальності за порушення санітарно-

гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм. Зазначені правила і норми,

а згідно із Законом України „Про забезпечення санітарно-гігієнічного

благополуччя” їх розробляє і затверджує Міністерство охорони здоров’я України, є

специфічними нормативно-правовими актами – юридичну силу їм надає саме

затвердження наказом міністерства і відповідна реєстрація в Міністерстві юстиції

України. Саме тому вони набувають надгалузевого характеру, оскільки поширюють

свою дію не лише в межах однієї системи охорони здоров’я, але й діють у всіх

інших сферах життя – у промисловості, у сільському господарстві, у сферах

культури, освіти, науки, у сферах адміністративно-політичної діяльності держави. У

ст. 43 цього кодексу визначено заходи адміністративної відповідальності за

порушення цих правил на транспорті. Крім того, відповідними нормами

(ст. ст. 44, 45, 46) встановлювалась адміністративна відповідальність за вживання

наркотичних речовин без призначення лікаря; ухилення від обстеження і

профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу; умисне

приховування джерела зараження венеричною хворобою.

Об’єктивний процес спеціалізації і конкретизації як медичної, так і

правозастосовної діяльності, призвів до того, що в процесі застосування цих норм

виявлялись їх окремі прогалини, які потребували правового регулювання. Цей

процес зумовив запровадження певних правових норм, із заходами адміністративної

відповідальності за окремі більш “вузькі” за своїм змістом правопорушення

(наприклад, за розповсюдження радіоактивно забруднених продуктів харчування чи

іншої продукції).

Вважається, що адміністративна відповідальність є формою реагування держави

на адміністративні правопорушення, яка виявляється в застосуванні повноважними

державними органами, посадовими особами адміністративних санкцій щодо винної

особи у межах і порядку, встановлених законодавством. Вона є складним

багатогранним явищем, що охоплює адміністративно-правові відносини,

адміністративно-правові норми, до яких належать норми, що містять

адміністративні санкції, правопорушення з його статичними елементами (об’єкт,

об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона), діяльність правозастосовних

органів та їх посадових осіб тощо. Адміністративна відповідальність, як зазначають

сучасні підручники з адміністративного права, полягає у застосуванні до осіб, що

вчинили адміністративні проступки, особливих санкцій – адміністративних стягнень

[4, с. 222]. Хоча аналізований вид відповідальності реалізується в обов’язку

порушника зазнати певних обмежень, чи інших несприятливих наслідків, що

визначені санкцією порушеної статті закону, зводити поняття адміністративної

відповідальності до поняття адміністративного стягнення буде неправильним, бо

адміністративна відповідальність охоплює такі елементи, як державний осуд діяння

(дії чи бездіяльності) і особи, яка його вчинила та застосування до порушника

заходів, визначених санкцією порушеної статті закону [5].

Водночас ще й досі у чинному законодавстві України про адміністративні

правопорушення немає систематизації норм у рамках одного законодавчого акта, що

призводить до конкуренції норм, їх двозначного тлумачення. Так, поряд з Кодексом

України про адміністративні правопорушення – основним законодавчим актом, що

встановлює адміністративну відповідальність (є нормативною підставою її

настання) діють також інші закони прямої дії, що містять норми, які встановлюють

адміністративну відповідальність, наприклад, такі кодекси як Митний [6],

Повітряний [7], Торговельного мореплавства [8], закони України: „Про боротьбу з

корупцією” [9], „Про захист від недобросовісної конкуренції” [10], „Про

відповідальність підприємств, установ і організацій за порушення законодавства про

ветеринарну медицину” [11], „Про рекламу” [12], „Про державну податкову службу

в Україні” [13] та ін.

До речі, законодавчі акти, що діють у сфері охорони здоров’я, зокрема Основи

законодавства України про охорону здоров’я, Закон України „Про забезпечення

санітарного та епідемічного благополуччя населення”, також містять норми, які

вказують на адміністративну відповідальність у цій сфері, однак вони є бланкетними.

Фактичною підставою притягнення до адміністративної відповідальності є

скоєння винною особою адміністративного проступку. У Главі 5 Розділу ІІ Особливої

частини Кодексу України про адміністративні правопорушення „Адміністративні

правопорушення в галузі охорони праці і здоров’я населення” встановлено

адміністративну відповідальність за такі адміністративні правопорушення: порушення

санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм (ст. 42);

виробництво, заготівля, реалізація сільськогосподарської продукції, що містить

хімічні препарати понад гранично-допустимі рівні концентрації (ст. 42-1); заготівля,

переробка або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої

продукції (ст. 42-2); виробництво, зберігання, транспортування або реалізація

продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами та

іншими біологічними агентами понад гранично-допустимі рівні (ст. 42-3); незаконні

виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів

або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44); ухилення від

медичного огляду чи медичного обстеження (ст. 44-1); ухилення від обстеження і

профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу (ст. 45); порушення

встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування

донорської крові та (або) її компонентів і препаратів (ст. 45-1); умисне приховування

джерела зараження венеричною хворобою (ст. 46); порушення вимог режиму

радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення (ст. 46-1).

Також у сфері охорони здоров’я можуть вчинятися й інші адміністративні

правопорушення, наприклад щодо якості виробництва лікарських засобів, які своєю

чергою, передбачені главою 13 КУпАП „Адміністративні правопорушення в галузі

стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації”: випуск і реалізація

продукції, яка не відповідає вимогам стандартів (ст. 167); випуск у продаж

нестандартної продукції (ст. 168); виконання робіт, надання послуг громадянам-

споживачам, що не відповідають вимогам стандартів, норм і правил (ст. 168-1);

передача замовнику або у виробництво документації, яка не відповідає вимогам

стандартів (ст. 169); недотримання стандартів під час транспортування, зберігання і

використання продукції (ст. 170) та ін.

Крім того, глава 15 КУпАП “Адміністративні правопорушення, що посягають на

встановлений порядок управління” містить опис таких адміністративних проступків

як: невиконання законних вимог посадових осіб органів державного контролю якості

лікарських засобів (ст. 188-10 КУпАП); невиконання постанов, розпоряджень,

приписів, висновків, а також інших законних вимог посадових осіб органів, установ і

закладів державної санітарно-епідеміологічної служби (ст. 188-11 КУпАП).

Одним з центральних елементів механізму правового регулювання і водночас

складу адміністративного правопорушення є об’єкт проступку. Його точне

визначення і закріплення в нормах закону (кодексу) дає змогу більш конкретно

проводити як профілактичну роботу, так і правозастосовну діяльність відповідних

державних органів.

Зазначимо, що загальним (родовим) об’єктом досліджуваних правопорушень є

здоров’я людини або групи людей чи навіть усього суспільства. Тому потрібно

розрізняти, що в окремих складах проступків загальним об’єктом виступає здоров’я

окремої людини (ст. 44 „Ухилення від медичного огляду чи медичного обстеження”)

або здоров’я групи осіб чи навіть здоров’я всього суспільства (ст. 42 „Порушення

санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм”), а також певні

правила поведінки, вимоги та норми, постанови, розпорядження, приписи, висновки

та інші законні вимоги посадових осіб (наприклад, вимоги стандартів, сертифікатів

відповідності; правила поводження на радіоактивно забрудненій території, порядок

зберігання крові донорів; норми, правила і зразки (еталони) щодо якості; санітарні

норми), обов’язковість дотримання яких пояснюють збереженням на належному

рівні здоров’я будь-якої людини та недопущення його погіршення чи втрати.

Ще одним елементом складу зазначених правопорушень слугує їх об’єктивна

сторона. Оскільки всі вони є проступками з формальним складом, тобто достатня

обов’язкова ознака – сам факт вчинення протиправного діяння, то можемо зробити

висновок, що кожне з перелічених діянь буде вважатися адміністративним

правопорушенням відразу ж після його вчинення, незважаючи на те, чи настав

протиправний результат від вчинення того чи іншого правопорушення, не шукаючи

причинного зв’язку між діянням та цим результатом. Наприклад, порушення певних

правил і норм; заготівля, переробка чи збут радіоактивно забруднених продуктів

харчування; виробництво, зберігання, транспортування або реалізація продуктів

харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами; незаконні

виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів

або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах; ухилення від

медичного огляду чи медичного обстеження та інше вважаються адміністративними

проступками відразу ж в момент їх вчинення і відповідно караються.

Одним із обов’язкових елементів складу кожного з перелічених вище

адміністративних правопорушень є їх суб’єкт, тобто особа, яка здійснила проступок

і до якої може бути застосоване адміністративне стягнення. Загальними ознаками

суб’єкта аналізованих адміністративних проступків і адміністративної

відповідальності за них слугує те, що суб’єктом обов’язково є фізична особа –

людина, яка досягла 16-річного віку і котра є осудною на момент вчинення

правопорушення, тобто розуміє (усвідомлює) протиправність своїх діянь і може

керувати ними. Водночас низка вищезазначених статей КУпАП передбачають

наявність і спеціального суб’єкта з притаманними лише йому ознаками. Йдеться

передусім про посадових осіб підприємств, установ, організацій, власників

підприємств чи уповноважених ними осіб, громадян, які займаються

підприємницькою діяльністю, які підлягають адміністративній відповідальності за

адміністративні правопорушення, пов’язані з недотриманням установлених правил у

сфері охорони здоров’я населення, забезпечити виконання яких входить до їхніх

службових обов’язків.

Іншими спеціальними суб’єктами можуть бути особи, хворі на наркоманію;

особи, щодо яких є достатні дані про те, що вони хворі на венеричну хворобу; особи,

які були у контакті з хворими на венеричну хворобу та хворі на венеричну хворобу.

Останнім елементом складу розглянених адміністративних правопорушень є їх

суб’єктивна сторона, тобто вина – психічне ставлення суб’єкта до вчиненого ним

правопорушення і до шкідливих наслідків, які настали чи могли б настати. Вина є

необхідною умовою відповідальності. Якщо в діяннях особи вину не встановлено, а

шкідливі наслідки стали результатом випадкових обставин – немає суб’єктивної

сторони, немає адміністративного проступку, немає адміністративної

відповідальності. Більшість з перелічених вище проступків можуть бути вчинені як

умисно, так і з необережності, однак є низка проступків, які можуть бути вчинені

лише умисно, наприклад, ст. 46 КУпАП „Умисне приховування джерела зараження

венеричною хворобою”; ч. 3 ст. 46-1 „Умисне придбання і використання для

виробничих потреб зазначених у цій статті будівельних матеріалів, устаткування,

транспортних засобів, які винесено або вивезено з території, що зазнала

радіоактивного забруднення”.

За вчинення цих адміністративних правопорушень чинний кодекс передбачає

вживання заходів адміністративної відповідальності, що проявляються в таких

санкціях як попередження, накладення штрафу, конфіскація недоброякісної

продукції.

Крім нормативної та фактичної підстав адміністративної відповідальності

наявна ще одна обов’язкова підстава настання адміністративної відповідальності –

процесуальна, суть якої полягає в тому, що для притягнення до відповідальності

необхідний акт компетентного органу про накладення конкретного

адміністративного стягнення за вчинення конкретного адміністративного проступку.

Питання розгляду справ про адміністративні правопорушення і накладення на

винних осіб адміністративних стягнень визначені у нормах Кодексу України про

адміністративні правопорушення. Відповідно до ст. ст. 213, 214 і 235, розгляд справ

про вчинення адміністративних правопорушень, об’єктом посягання яких є здоров’я

людини і населення, встановлений порядок управління, покладено, зокрема, на суди,

органи, установи і заклади Державної санітарно-епідеміологічної служби України,

органи внутрішніх справ тощо.

Одне з непростих питань, яке ми намагалися дослідити, полягало у з’ясуванні

абсолютних і відносних (у %) показників застосування адміністративних стягнень за

вказані правопорушення. Однак, з’ясувалось, що державна статистика не дає

відповіді на такі запитання. Статистичний щорічник України, який видає Державний

комітет статистики, у розділі правопорушення фіксує кількість правопорушень

відповідно до назв певних глав КУпАП, об’єднуючи правопорушення у галузі

охорони праці та здоров’я населення. Так, у 2005 р. таких правопорушень було

скоєно 267,5 тис., що порівняно з 2000 р. свідчить про їх ріст на 32%, а відповідно

до загальної кількості вчинених в 2005 р. і облікованих органами статистики

правопорушень (7013,7 тис.) становить 3,8% [17]. Однак ці дані є далеко не повні.

Тому, характеризуючи частоту застосування адміністративних стягнень за

правопорушення, що скоєні у сфері охорони здоров’я, можемо навести більш-менш

точні дані застосування адміністративних стягнень органами державної санітарно-

епідеміологічної служби.

За даними Міністерства охорони здоров’я протягом 2004 р. в Україні за

виявлені порушення санітарного законодавства на об’єктах підвищеного

епідеміологічного ризику на посадових осіб накладено 131,5 тис. штрафів на суму

8 млн 39 тис. грн. (за аналогічний період минулого року – 128,3 тис. штрафів на

суму 7 млн 53 тис. грн.), у тому числі в Донецькій області – 14 749 штрафів на суму

814,4 тис. грн., Дніпропетровській – 7 614 на суму 681,2 тис. грн., Вінницькій –

7 546 на суму 306,1 тис. грн., Закарпатській – 2 487 на суму 135,6 тис. грн.,

Тернопільській – 1 657 на суму 117,7 тис. грн., м. Севастополі – 1 884 на суму

244,2 тис. грн. На жаль, зазначений відомчий статистичний звіт, з якого взято ці

дані, не містить інформації щодо кількості і суми сплачених штрафів.

З метою усунення порушень було припинено експлуатацію 46,6 тис. об’єктів

підвищеного епідеміологічного ризику (у 2003 р. – 46,3 тис.), з них у Донецькій

області – 4 987, Автономній Республіці Крим – 3 805, Дніпропетровській – 2 878 та

Волинській – 613, Тернопільській – 463, м. Севастополі – 456. [16, с. 110]

Ці та деякі інші хоч і неповні дані свідчать, з одного боку, про значне

поширення адміністративних правопорушень у сфері охорони здоров’я, а з іншого –

про велику кількість адміністративних стягнень, які накладаються на винних осіб за

вчинені правопорушення. Однак зіставлення цих цифр навіює думку про

недостатню ефективність заходів адміністративної відповідальності, адже

центральною метою їх застосування є запобігання вчиненню таких правопорушень.

Тож сучасні суспільно-економічні умови життя українського суспільства

примушують по-новому поглянути на якість адміністративно-правових норм і

практику їх застосування. Видається, що ця сфера правоустановної і

правозастосовної практик потребує ґрунтовного реформування. Не можна не

погодитись із більшістю дослідників питань адміністративної відповідальності, що

реформування має відбутися шляхом розробки і прийняття нового Кодексу про

адміністративні проступки.

У проекті Кодексу України про адміністративні проступки, підготовленого

групою науковців відповідно до проекту ОБСЄ (Підтримка розвитку

адміністративного права і адміністративної юстиції в Україні) [15], адміністративні

проступки у сфері охорони здоров’я, включені до першого розділу, з якого

починається Особлива частина кодексу, що є абсолютно доречним і свідчить про їх

значимість у системі адміністративних деліктів. Зазначимо, що автори цього

проекту кодексу поділили проступки, об’єктом яких є здоров’я людини чи

громадське здоров’я на дві глави – главу 1 („Адміністративні проступки проти

здоров’я осіб”) і главу 2 („Адміністративні проступки проти порядку обігу

наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, інших

одурманюючих речовин”).

Вони розміщені, починаючи від ст. 47 („Порушення порядку взяття, переробки,

зберігання, реалізації та застосування донорської крові, її компонентів і препаратів”)

і до ст. 60 („Порушення вимог щодо реалізації і обігу тютюнових виробів”), і містять

14 складів проступків.

Очевидно, що процес визначення і встановлення заходів адміністративної

відповідальності за правопорушення проти здоров’я населення поки не завершений.

Сьогодні він нагадує собою стару строкату ковдру, до якої законодавець щоразу

„пришиває” нові латки. Тому головним недоліком встановлення адміністративної

відповідальності за такі правопорушення (до речі, як і в інших сферах життя!) є

відсутність саме системи у вирішенні питань забезпечення правопорядку.

На сучасному етапі розвитку державності України роль і значення

адміністративної відповідальності як необхідного інструменту здійснення державної

політики у сфері охорони здоров’я населення суттєво зростає. Адже правові заходи

цього виду відповідальності спрямовані головно на забезпечення законності і

правопорядку в сфері адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.

Сфера охорони здоров’я в сучасних умовах значно розширилася – відповідно й

розширилася сфера правового регулювання цих відносин, свідченням чого є суттєве

збільшення кількості актів законодавства, складів злочинів, передбачених у

Кримінальному кодексі України 2001 р., а також значне збільшення складів

адміністративних правопорушень, включених до чинного КУпАП шляхом внесення

відповідних доповнень.

Сучасні умови провадження активної соціальної політики держави, зокрема

ефективне забезпечення реалізації прав громадян у сфері охорони здоров’я,

настійливо потребують критичного перегляду наявого стану справ у цій сфері

відносин і докорінного реформування на принципових засадах питань

адміністративної відповідальності. Це можливо через докорінний перегляд переліку

адміністративних деліктів, зміну підходів до запровадження і підстав притягнення

до адміністративної відповідальності і, зокрема, підготовки й прийняття нового

Кодексу України про адміністративні проступки.

Отже, підводячи підсумок, варто зазначити щодо необхідності урахування ролі

інституту адміністративної відповідальності в механізмі правового регулювання

відносин у сфері охорони здоров’я, а відтак і щодо вдосконалення, оптимізації

заходів адміністративного примусу, що мають на меті забезпечити охорону відносин

зазначеної сфери.

1. Відомості Верховної Ради УРСР. — 1984. — Додаток до № 51. — Ст. 1122.

2. Адміністративне право України. Академічний курс : підруч. : У 2 т. : Т. 1. Загальна

частина / [ред. колегія : В.Б. Авер’янов (голова)]. — К. : Юридична думка, 2004.

3. Авер’янов В. Б. Нова доктрина українського адміністративного права : концептуальні

позиції / В. Б. Авер’янов // Право України. — 2006. — № 5. — С. 11—17.

4. Авер’янов В. Б. Адміністративна реформа і правова наука / В. Б. Авер’янов // Право

України. — 2002. — № 3. — С. 20.

5. Агапон А. Б. Административная ответственность / А. Б. Агапон. — М. : Статут. —

2004. — С. 18—20 (351 с.).

6. Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 38—39. — Ст. 288.

7. Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 25. — Ст. 274.

8. Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № № 47, 48, 49, 50, 51, 52. — Ст. 349.

9. Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 34. — Ст. 266.

10. Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 36. — Ст. 164.

11. Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 7. — Ст. 58.

12. Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 39. — Ст. 181.

13. Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 15. — Ст. 84; — 1995. — № 1. —

Ст. 3. — № 30. — Ст. 229.

14. Стеценко С. Г. Адміністративне право України : навч. посібн / С. Г. Стеценко. —

К. : Атіка, 2007. — С. 222.

15. Проект концепції реформування інституту адміністративної відповідальності в

Україні та відповідні законопроекти / Проект „Підтримка розвитку

адміністративного права і адміністративної юстиції в Україні” здійснюється за

сприяння Координатора проектів ОБСЄ в Україні. — Київ, 22 грудня 2006 р.

16. Результати діяльності галузі охорони здоров’я України у 2003—2004 роках. — К.,

МОЗ України, 2005. — С. 110.

17. Статистичний щорічник України за 2005 рік / Державний комітет статистики

України / [за ред. О. Г. Осауленка]. К. : Консультант, 2006. — С. 534.