АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 

І. Личенко

Львівський державний університет внутрішніх справ

вул. Городоцька, 26, 79007 Львів, Україна

Висвітлено суть системи адміністративно-правового регулювання відносин у

сфері захисту права власності та її складові.

Ключові слова: адміністративно–правове регулювання відносин, адміністративно-

правові норми, застосування норм адміністративного права.

Необхідність наукового дослідження з приводу адміністративно-правового

регулювання відносин у сфері захисту права власності зумовлено тим, що система

адміністративно-правового регулювання цих відносин дає змогу зрозуміти логіку і

пізнати адміністративно-правовий вплив на ці суспільні відносини, визначити

головні елементи організаційно-правового впливу і регулювання відносин у сфері

захисту права власності. Відсутність комплексних досліджень запропонованої теми

негативно позначається на механізмі захисту права власності загалом та законних

інтересах власників зокрема.

Проблемі захисту права власності присвятили низку публікацій вчені

радянської доби Т.К. Зарубицька, В.Д. Резвих та інші та незначне коло вчених

новітнього часу – В.В. Галунько, О.І. Никитенко, О.І. Остапенко та ін. Зважаючи на

актуальність теми та необхідність розробки теоретичних засад функціонування

ефективного правового механізму захисту права власності, доцільним є глибше

дослідити запропоновану тему.

У науковій літературі сукупність юридичних засобів, за допомогою яких

забезпечується правовий вплив на суспільні відносини, в тому числі у сфері захисту

права власності, визначають поняттям „механізм правового регулювання” [1, с. 40]

або „система адміністративно-правового регулювання” [2, с. 397]. Зважаючи певною

мірою на „технічність” термінології першого варіанту, доцільніше вживати поняття

„система адміністративно-правового регулювання”.

Система адміністративно-правового регулювання у сфері захисту права власності

охоплює такі елементи: адміністративно-правові норми, застосування норм

адміністративного права суб’єктами права, адміністративно-правові відносини.

Перелічені елементи цієї системи нерозривно пов’язані. Ігнорування одного з

них призводить до негативних результатів дії інших.

1. Адміністративно-правові норми є первинними елементами

адміністративного регулювання суспільних відносин у сфері захисту права

власності. В системі адміністративно-правового регулювання правовим нормам

відведене центральне місце, оскільки їх відсутність негайно призводить до

бездіяльності всієї системи функціонування адміністративного права.

Більшість норм адміністративного права, що регулюють відносини у сфері

захисту права власності містяться в Кодексі України про адміністративні

правопорушення. Даючи визначення адміністративному правопорушенню,

законодавець визнає його як протиправну, винну дію чи бездіяльність, яка посягає в

тому числі на власність, і за яку законом передбачено адміністративну

відповідальність.

Стаття 40 КУпАП зобов’язує винних відшкодувати майнову шкоду потерпілим,

заподіяну правопорушенням. У гл. 6 Особливої частини КУпАП висвітлено питання

регулювання правового режиму власності – „Адміністративні правопорушення, що

посягають на власність”.

Велика кількість адміністративно-правових норм у сфері захисту права власності

зосереджена в інших розділах КУпАП. Наприклад, у статті 53-3 розділу сьомого

КУпАП встановлено відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, в гл. 9

КУпАП регулюються відносини у сфері охорони ліній і споруд зв’язку та ін.

За допомогою адміністративно-правових норм:

– обумовлюється законослухняна поведінка суб’єктів адміністративно-

юрисдикційної діяльності щодо захисту права власності;

– здійснюється орієнтація на задоволення та відновлення інтересів прав

власників шляхом прямого застосування адміністративних санкцій за

правопорушення, що посягають на власність;

– визначається варіант адміністративної процедури провадження у справах про

адміністративне правопорушення, з урахуванням підвідомчості його розгляду,

дотриманням законності [3, с. 23].

Адміністративно-правові норми, які забезпечують охорону права власності,

можна розподілити залежно від призначення, шляхів впливу на суспільні відносини

у сфері власності на норми регулятивного спрямування, попереджувальні норми і

норми, що містять в собі функції охорони.

Норми регулятивного спрямування визначають порядок виникнення,

здійснення, припинення відносин у сфері власності та порядок їх охорони.

Окремі адміністративно-правові акти містять регулятивні норми, що

визначають порядок обліку, зберігання, використання та правила реалізації майна

державних підприємств, організацій та установ, діяльності державних органів з

приводу здійснення контролю і нагляду в сфері забезпечення збереження

державного майна [4, с. 43], та ін.

Попереджувальні норми виконують запобіжні функції, скеровані на

недопущення протиправних посягань на власність. Ці функції реалізуються шляхом

визначення повноважень органів державної влади і управління щодо контролю за

господарською діяльністю юридичних і фізичних осіб з приводу дотримання ними

порядку обліку, зберігання, витрачання матеріальних цінностей, грошових коштів, а

також шляхом регламентації порядку зовнішньої і внутрішньої безпосередньої

охорони державної, комунальної і приватної власності з одночасним встановленням

повноважень для окремих органів державної влади і управління щодо здійснення

нагляду за дотриманням адміністративно-правового режиму, в частині охорони

відносин у сфері власності.

Охоронні функції адміністративно-правових норм, за своїм призначенням

відрізняються від регулятивних і попереджувальних. Їхня відмінність полягає в

тому, що вони скеровані на боротьбу з конкретними адміністративними

правопорушеннями у сфері власності. Адміністративно-правові норми, на які

покладені охоронні функції, визначають перелік протиправних діянь та

встановлюють конкретний вид покарання, передбачають заходи відновлення

порушеного права власності, засоби припинення дій, що порушують існуючий

адміністративно-правовий режим охорони відносин у сфері власності, заходи

адміністративного забезпечення щодо недопущення в майбутньому

адміністративних правопорушень у сфері власності тощо [3, с. 31–32].

2. Застосування норм адміністративного права суб’єктами права. Це теж

одна з найважливіших ланок, оскільки від якості і правильності їх застосування

залежить кінцевий результат адміністративно-правового впливу. Суб’єкт

застосування права повинен мати відповідні юрисдикційні повноваження, володіти

високою управлінською культурою, необхідними знаннями у сфері права та інших

галузях наукових знань.

У процесі застосування норм адміністративного права щодо захисту права

власності виникають складнощі, неясності, колізії, що стосуються захисту права

власності. Суб’єкти, наділені відповідними юрисдикційними повноваженнями,

здійснюють не лише адміністративне провадження, але й пояснюють юридичний

зміст норм адміністративного права у сфері захисту права власності. Необхідність їх

тлумачення виникає у випадку розбіжностей у поглядах суб’єктів

правозастосування, сумнівів у правильності чи конституційності самої

адміністративно-правової норми. В останньому випадку на допомогу приходить

Конституційний Суд України. Унаслідок застосування норм адміністративного

права і їх тлумачення уповноважені суб’єкти приймають відповідні рішення

(правозастосовчі акти, судові рішення).

3. Адміністративно-правові відносини, що створюються в результаті дії і

застосування норм адміністративного права.

Правові відносини у сфері захисту права власності завершують формування

системи адміністративно-правового регулювання щодо захисту права власності, а

визначення законних управлінських (адміністративних) відносин є, за своєю суттю,

головною метою процесу адміністративно-правового регулювання у цій сфері.

Цьому слугують як створені правові норми, так і практичне застосування їх до

конкретних суспільних відносин.

Адміністративно-правові відносини слугують головним засобом, за допомогою

якого вимоги адміністративно-правових норм щодо захисту права власності

реалізуються під час адміністративно-юрисдикційної діяльності її суб’єктів. У

системі адміністративно-правового регулювання правові відносини виконують,

зазвичай, охоронні функції, їх сутність виявляється у:

а) адміністративно-правові відносини закріплюють коло осіб, на яких під час

захисту (відновлення) права власності поширюється дія адміністративних норм

відповідно до правового статусу цих осіб, їх правосуб’єктністю;

б) адміністративно-правові відносини закріплюють конкретну поведінку учасників

відносин щодо захисту права власності відповідно до наявних у них прав і обов’язків;

г) адміністративно-правові відносини надають змогу для уведення в дію

додаткових спеціальних охоронних засобів, за допомогою яких захищається право

власності (наприклад, у разі відновлення права на об’єкт права інтелектуальної

власності, крім накладення штрафу та конфіскації можуть бути застосовані до

порушника адміністративно-запобіжні заходи) [3, с. 23].

Складовими адміністративно-правових відносин традиційно вважаються

суб’єкти, об’єкти та юридичні факти.

Керуючись положеннями чинного законодавства України, до суб’єктів

адміністративно-правових відносин у сфері власності зачислюють органи державної

влади (в тому числі і судової), посадових осіб державних органів, власника

(представника, уповноваженого власника), об’єднання громадян, кооперативи, органи

самоврядування, громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства.

Передумовою вступу цих суб’єктів у конкретні адміністративно-правові

відносини є наявність в них право- та дієздатності.

Державні органи, що здійснюють виконавчо-розпорядчу діяльність, мають

конкретні владні повноваження, які за своїм характером залежать від обсягу

компетенції цього органу.

Вважають, що основною особливістю у цих відноcинах є їх правова нерівність,

оскільки суб’єкт владних повноважень має пріоритет своєї волі перед волею всіх

інших суб’єктів.

Такі відносини зазвичай виявляються у простій юридичній формі суб’єктивного

зв’язку (власник – суб’єкт владних повноважень). Однак, коли адміністративно-

правові відносини у сфері захисту права власності виникають з ініціативи

недержавного суб’єкта (власника), саме він реалізує своє юридичне право,

проявляючи свою волю, хоча і не владну, а адміністративний орган виступати з

владними повноваженнями в цьому випадку не має права та діє як зобов’язаний по

відношенню до цього суб’єкта (власника).

У наступному елементі цих відносин звернено увагу на їх побудову. Ця

побудова виявляє себе у тому, що суб’єкт владних повноважень, юридично владний

по відношенню до другого суб’єкта (особи, яка посягає на право на чужу власність),

відповідно до своїх владних повноважень здійснює свою компетенцію із

забезпечення виконання своїх обов’язків (зобов’язує суб’єкта відмовитися від

протиправного посягання на чужу власність). Це приклад класичної юридичної

нерівності, яка виражена у праві суб’єкта владних повноважень забезпечити

охорону одного та зобов’язати іншого суб’єкта нести відповідальність.

Отож суб’єкт, діяльність якого стала об’єктом адміністративного впливу,

відповідальний перед власником майна і перед суб’єктом владних повноважень

[5, с. 233–234].

Ця формальна система цікава у теоретичному та практичному плані саме

положенням суб’єкта владних повноважень. Він є посередником у ланцюгу між

двома іншими сторонами відносин адміністративно-правового захисту, перша з яких

є правомочним суб’єктом, друга – зобов’язаною. У його юридичному положенні як

адміністративного органу поєднані дві різні юридичні властивості і у відношенні

двох різних учасників. З одного боку, він зобов’язаний суб’єкт по відношенню до

того, хто вимагає захисту, з іншого боку – він правомочний суб’єкт щодо того, хто

порушує право першого суб’єкта та зобов’язує його. Крім того, він додатково

правомочний по відношенню і до першого суб’єкта (власника) у питанні виконання

ним нормативно визначених вимог, які регулюють тягар утримання майна. В цьому

полягає специфіка регулювання як охорони права власності. Саме в такму випадку

суб’єкт владних повноважень є юридично владним як щодо власника майна, так і до

другої особи, що посягає на чужу власність.

Якщо ж розглядати безпосередньо право відношення першого суб’єкта

(власника) з другим (порушником прав власності), то така двохелементна структура

не є владно-правовою. Останній – просто зобов’язаний, а перший – обмежений у

вираженні своєї волі як можливості, визначеної нормою закону, але

несанкціонованою в державно-владній компетенції для її реалізації. Посередник між

ними – суб’єкт владних повноважень пов’язує цю систему як єдине ціле.

Отже, є всі підстави характеризувати ці відносини як юридично владні у

дослідженні будь-яких її елементарних сегментів. Реальний стан відносин

адміністративно-правового захисту права власності залежить, передусім саме від

того, як суб’єкт владних повноважень практично реалізує їх між двома ішими

сторонами цих відносин [5, с. 237–238].

Адміністративна правоздатність державних органів як суб’єктів

адміністративно-правових відносин у сфері захисту права власності виникає від часу

видання правового акта про їх створення та припиняється з їх ліквідацією чи

організацією. Адміністративна правоздатність (повна чи обмежена) громадян

виникає з народженням та припиняється зі смертю. Адміністративна правоздатність

є основою адміністративної дієздатності.

Адміністративна дієздатність полягає у здатності набувати та реалізовувати

права та обов’язки у сфері захисту права власності.

Особливістю адміністративної правоздатності та дієздатності є те, що вони

дають можливість бути суб’єктом адміністративно-правових відносин в сфері

захисту права власності [6, с. 45].

В адміністративно-правовій літературі ще немає одностайної думки щодо

об’єкта адміністративно-правових відносин. Таким об’єктом вважають поведінку

людей, унаслідок якої виникають відносини. Під це поняття підпадає також і

правовий статус громадянина, особливо в частині забезпечення та реалізації його

прав і свобод. В ситуації, пов’язаній з регулюванням адміністративно-правових

відносин у сфері власності, перевагу потрібно надавати визначенню та оцінці дій

(поведінки) людей, які мають право здійснювати адміністративно-юрисдикційні

повноваження щодо захисту права власності [3, с. 23].

Підставою виникнення, зміни чи припинення адміністративно-правових

відносин є юридичні факти, тобто дії та події.

Під діями трактують факти, що виникають з волі людини. Вони можуть бути

правомірними, тобто такими, що відповідають вимогам адміністративно-правових

норм, та неправомірними.

Прикладом виникнення адміністративно-правових відносин у сфері захисту

права власності на основі правомірних дій є звернення власника до суб’єкта

наділеного владними повноваженнями щодо захисту права власності. Юридичним

фактом може бути також бездіяльність. Наприклад, така бездіяльність може

виявлятися у невиконанні законних вимог стосовно забезпечення утримання майна,

невиконанні законних вимог органів державної влади щодо забезпечення захисту

чужого права власності.

Неправомірні дії – це правопорушення, проступки, що тягнуть застосування

заходів примусового впливу. Глава шоста Кодексу України про адміністративні

правопорушення визначає основні види неправомірних дій у сфері власності та

визначає адміністративну відповідальність за них.

Адміністративно-правові відносини виникають не лише унаслідок діяльності

суб’єктів, але й в результаті виникнення подій. Події – це явища, що не залежать від

волі людей, але спричиняють визначені правові наслідки [6, с. 46]. До подій, що

тягнуть за собою необхідність захисту права власності, відносяться стихійні лиха

(повені, землетруси, пожежі, епідемії, епізоотії тощо).

Розглянувши адміністративно-правові відносини у сфері захисту права

власності, потрібно наголосити, що вони характеризуються низкою ознак:

1. обов’язковим суб’єктом таких відносин є орган державної влади чи інший

суб’єкт, наділений владними повноваженнями;

2. адміністративно-правові відносини у сфері захисту права власності – це

особливий зв’язок між суб’єктами, коли один з суб’єктів має право вимагати

здійснення таких дій, які передбачені адміністративно-правовою нормою;

3. адміністративно-правові відносини у сфері захисту права власності

виникають з ініціативи будь-якого з суб’єктів і без згоди іншого;

4. невиконання своїх обов’язків у сфері власності тягне відповідальність не

перед іншою стороною, а перед державою в особі її компетентних органів;

5. спори, що виникають між сторонами адміністративно-правових відносин у

сфері захисту права власності, вирішуються як в адміністративному, так і в

судовому порядку.

Отже, в узагальнюючому вигляді адміністративно-правове регулювання

відносин у сфері захисту права власності потрібно розуміти як процес впливу

держави через спеціальні юридичні механізми на забезпечення і належну реалізацію

права власності [3, с. 23].

1. Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве

/ С. С. Алексеев. — 1966. — С. 30.

2. Старилов Ю. Н. Курс общего административного права : В 3 т. / Ю. Н. Старилов —

Т. 1 История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты. — М. : Издательство Норма (Из-я

группа НОРМА-ИНФРА М), 2002. — 728 с.

3. Остапенко О. І. Адміністративно-правове забезпечення захисту права власності в

Україні : навч. посібн. / О. І. Остапенко, Л. О. Остапенко — Львів : Львівський

державний університет внутрішніх справ, 2007. — 149 с.

4. Зарубицкая Т. К. Административно-правовая охрана социалистической собственности

в механизме правового регулирования общественных отношений / Т. К. Зарубицкая //

Административные правонарушения, посягающие на социалистическую

собственность, и борьба с ними : сб. науч. трудов. — Горький : Горьковская высшая

школа МВД СССР, 1983. — 191 с.

5. Галунько В. В. Адміністративно-правова охорона суб’єктів права власності в

Україні : монографія / В. В. Галунько. — Херсон : ВАТ ХМД, 2006. — 356 с.

6. Адміністративне право України : підруч. / за ред. Ю. П. Битяка. — Харків : Право,

2003. — 576 с.

7. Кодекс України про адміністративні правопорушення з постатейними матеріалами :

Станом на 1 січня 2001 р. / відп. ред. Є. Ф. Демський. — К. : Юрінком Інтер, 2001.