ЦИВІЛЬНЕ, ГОСПОДАРСЬКЕ ТА ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО ПОВНОВАЖЕННЯ СУДУ ТА ІНШИХ ОРГАНІВ НА СТАДІЇ ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ НІМЕЧЧИНИ

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 

О. Верба

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

тел.: (032) 296-47-60, e-mail: vvlviv@rambler.ru

У статті розглянено компетенцію суду та інших органів на стадії виконавчого

провадження у правовому регулюванні Німеччини.

Комплексно проаналізовано законодавство і правову доктрину ФРН.

Класифіковано повноваження суду. Автор запропонував внести зміни до нормативно-

правових актів України, які б зміцнили гарантії учасників процесу щодо реального

захисту (поновлення) їхніх прав.

Ключові слова: органи примусового виконання рішень, суд, судовий захист,

виконавче провадження.

У процесі створення правової держави важлива роль у зміцненні правопорядку

та законності належить правосуддю. Держава зобов’язана нести відповідальність не

лише за прийняті судами рішення, у яких лише констатовано, чи були порушені, не

визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа зверталася,

та зазначено висновок суду щодо способу захисту, а й за реальне поновлення прав

осіб шляхом гарантування примусового виконання ухвалених рішень.

Для цього кожна держава створює свій механізм примусового виконання

рішень судів та інших юрисдикційних органів, постійно його вдосконалюючи

відповідно до змін життєвих реалій.

Правова, економічна, культурна співпраці України та інших держав, зокрема

Німеччини, яка має багатий історичний, законодавчий, практичний досвід

виконання судових рішень, зумовлюють необхідність взаємного вивчення

законодавства, практики його застосування та правової доктрини. Академічний

рівень дослідження правового регулювання компетенції суду на стадії виконавчого

провадження у Німеччині сприятиме розвитку науки цивільного процесуального

права України, пошуку нових засобів і методів удосконалення відповідного

національного правового інституту.

Цивільний процес Німеччини, як зазначають В. Бергманн та М. Гутброд,

складається із судового розгляду цивільної справи та виконавчого провадження.

Судовий розгляд справи (власне цивільний процес) спрямований на застосування

права, тобто, на пошук правової норми, яка відповідає обставинам справи, і охоплює

процедури: від подання позову – до набуття чинності рішення. На стадії

виконавчого провадження у примусовому порядку реалізується рішення, ухвалене

унаслідок судового розгляду [3, c. IX]. Виконання рішень у цивільних справах

пов’язане із застосуванням публічно-правового примусу до боржників з метою

задоволення вимог стягувачів і належить винятково до повноважень державних

органів ФРН, які володіють монопольним становищем у цій сфері [6].

Правовому регулюванню виконавчого провадження у Німеччині присвячена

Книга 8 „Виконавче провадження” (Zwangsvollstreckung) (§§ 704–945) Цивільного

процесуального кодексу Німеччини від 30.01.1887 р. [8].

Оскільки українська модель виконавчого провадження закріпила роль суду в

процесі виконання рішень юрисдикційних органів як засіб попереднього та

наступного захисту, в такому ж аспекті розглянемо компетенцію суду у

виконавчому провадженні Німеччини [2, c. 189–190].

Особливістю, властивою німецькому виконавчому провадженню, є те, що воно

ґрунтується на принципі децентралізації. Система примусового виконання рішень

функціонує з допомогою таких органів (Vollstreckungsorgan): суди, судові виконавці,

служби земельного кадастру. Оскільки і суд, і судовий виконавець, і служба

земельного кадастру наділені компетенцією у виконавчому провадженні, то їхню

сферу повноважень розмежовують, застосовуючи правила „функціональної

підсудності”, або „підсудності за справами” (Zustдndigkeit nach Geschдften / die

funktionelle Zustдndigkeit) [4, c. 93–94]. Функціональна підсудність за ч. 2 § 40 ЦПК

ФРН є виключною і не може бути змінена за угодою сторін.

Наприклад, виконання рішення залежить від стягувача. До суду він може

звернутися, якщо разом з підставою для порушення виконавчого провадження

заявляє, що у боржника є кошти на банківських рахунках. Якщо ж стягувач хоче

звернути стягнення на нерухоме майно боржника, то йому потрібно звертатися до

відомства земельного кадастру. А до судового виконавця стягувач може звернутися

з вимогою про звернення стягнення на рухоме майно боржника, включно із

виявленням цього майна за вказаною адресою. Стягувач має право у будь-який

момент звернутися до одного з перелічених органів із вимогою задовольнити його

вимоги визначеним ним способом, але з урахуванням правил так званої

„функціональної підсудності”.

Зазначимо, що у ФРН будь-який процес, зокрема і виконавче провадження,

пов’язаний із ризиком несення значних витрат (§ 788 ЦПК ФРН). Якщо виконання

винесеного проти відповідача рішення не буде успішним або виявиться

безнадійним, то позивач несе відповідальність перед державою щонайменше за

відшкодування судових платежів. Сторони зазвичай відповідають за відшкодування

судових витрат усім своїм майном [3, c. XV]. Оскільки на стягувача покладено

обов’язок покриття витрат на примусове виконання рішення (§ 751 ЦПК ФРН),

тобто він несе ризик витрат, якщо виконавче провадження закінчиться

безрезультатно, то для того, щоб його звернення до „виконавчого органу” було

ефективним, йому потрібно перед цим самому вчинити дії, спрямовані на виявлення

майна боржника. Стягувач може звернутися по допомогу до довідкової та

інформаційної служби Німеччини, до приватних довідкових агентств, до

інкасаторських та детективних бюро, які збирають і систематизують відомості про

боржників з метою забезпечення повернення кредитів, перевірити судовий реєстр

боржників (Schuldnerverzeichnis), записи до торгового реєстру та до земельних книг.

На практиці внесення відомостей про боржника до реєстру боржників

(Schuldnerverzeichnis) при дільничному суді (§ 915 ЦПК ФРН) є суворим

покаранням. Від цього моменту особу вважають некредитоздатною. Ця інформація

передається фінансовим органам, які ведуть облік боржників, об’єднанням

кредиторів з метою забезпечення повернення кредитів та іншим організаціям. Банки

продовжують обслуговувати рахунки боржників лише під заставу майна, вільних

кредитів їм більше не видають, або розривають відносини з такими клієнтами.

Роботодавці в більшості випадків у трудових договорах передбачають умову про те,

що пред’явлення за місцем роботи вимог про стягнення є підставою для негайного

припинення трудових відносин. Підприємці укладають договори лише з

платоспроможними особами, тому боржник вже не може фактично укласти

більшість повсякденних правочинів. В Україні ще немає правової бази, яка б

регулювала порядок створення, функціонування таких органів, підстави та порядок

звернення до них суб’єктів.

За законодавством Німеччини суд (Amtsgericht) (дільничних судів у ФРН 551)

[9, c. 47] у виконавчому провадженні наділений повноваженнями різної правової

природи: щодо здійснення попереднього судового захисту, наступного судового

захисту, а також щодо здійснення виконавчих дій.

Якщо керуватися змістом ч. 1 § 753 ЦПК ФРН, то у разі якщо примусове

виконання не покладено на суди, його здійснюють судові виконавці за дорученням

стягувача. Тобто, оригінальністю німецької моделі примусового виконання рішень є

повноваження судів безпосередньо виконувати рішення у певних передбачених

законом категоріях справ.

Зокрема, до компетенції дільничного суду, в окрузі якого має здійснюватися або

здійснювалося виконавче провадження, як суду виконавчого провадження належить

вирішення питань щодо виконавчих дій шляхом прийняття ухвал та участь у цих

виконавчих діях (§ 764 ЦПК ФРН). Суд виконавчого провадження згідно з § 828

ЦПК ФРН вчиняє судові дії, предметом яких є звернення стягнення на права вимоги

та інші майнові права, зокрема:

– може звернути до виконання мирову угоду (§ 796 b ЦПК ФРН). Відповідно до

законодавства України суд наділений повноваженням лише щодо розгляду

питання щодо затвердження мирової угоди в процесі виконання (ст. 37, 111,

Закону України „Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 р., ст. 372

ЦПК України від 18.03.2004 р.);

– якщо стягнення має бути звернене на грошову вимогу, повинен заборонити

третій зобов’язаній особі проведення боржникові платежів. Водночас суд має

зобов’язати боржника утриматися від будь-якого розпорядження вимогою, у

тому числі від стягнення за нею (§ 796 b ЦПК ФРН);

– у разі обчислення трудового доходу, на який звертається стягнення, за

клопотанням може підсумувати трудові доходи кількох видів (§ 850 е ЦПК ФРН);

– може залишити боржникові за його клопотанням за певних умов частку від

частини його трудового доходу, на яку звертається стягнення (§ 850f ЦПК ФРН);

– зобов’язаний залишити боржникові частину нерегулярної винагороди за

особисто виконані ним роботи чи послуги, яка необхідна для утримання

боржника та інших осіб (§ 850 і ЦПК ФРН);

– повинен за клопотанням боржника скасувати звернення стягнення на вимоги,

які належать боржникові, що займається сільським господарством, на підставі

продажу сільськогосподарської продукції, оскільки відповідні доходи

необхідні для утримання боржника, його сім’ї і його робітників або для

належного ведення господарства (§ 851 а ЦПК ФРН);

– повинен за клопотанням боржника скасувати звернення стягнення на орендну

плату, оскільки ці доходи потрібні боржникові для підтримання земельної

ділянки, виконання необхідних ремонтних робіт (§ 851 b ЦПК ФРН).

На нашу думку, до попереднього захисту (суд дає санкцію (дозвіл) на вчинення

процесуальної дії) потрібно зачислити такі повноваження суду у виконавчому

провадженні:

– за клопотанням може постановити ухвалу про призупинення виконавчого

провадження (ч. 1 § 707 ЦПК ФРН). Схоже правило міститься в українському

законодавстві (ст. 33 Закону України „Про виконавче провадження”, ст. 373

ЦПК України);

– на захист боржника за його клопотанням, у випадку, якщо виконання рішення

може заподіяти боржникові непоправної шкоди, може постановити ухвалу

про запобігання виконавчому провадженню, якщо боржник надасть

забезпечення або здійснить депонування (§§ 711–712 ЦПК ФРН). Українська

модель виконавчого провадження такого додаткового способу захисту

інтересів стягувача не містить. Це – свого роду забезпечення реального

стягнення вже у процесі виконання рішення;

– якщо ухвалене рішення про звільнення житлового приміщення, суд за

клопотанням зацікавлених осіб або з власної ініціативи може надати

розумний строк для звільнення приміщення, продовжити або скоротити цей

строк, призупинити примусове виконання рішення щодо звільнення

приміщення (§ 721 ЦПК ФРН);

– обшук у помешканні боржника без його згоди, а також здійснення виконання

у неробочий час може бути проведено на підставі постанови дільничного

суду, в окрузі якого це відбувається (чч. 1, 4 § 758 а ЦПК ФРН). Згідно зі

ст. 376 ЦПК України та ч. 3 ст. 5 Закону України „Про виконавче

провадження”, суд вирішує питання про примусове проникнення до житла чи

іншого володіння особи;

– за клопотанням боржника на його захист може повністю або частково

скасувати, заборонити або призупинити застосування заходів примусового

виконання (§ 765 а ЦПК ФРН);

– розглядає клопотання, заперечення і зауваження щодо виду та способу

примусового виконання або порядку, якого під час виконання повинен

дотриматися судовий виконавець (ч. 1 § 766 ЦПК ФРН);

– за клопотанням кредитора дає змогу звернути стягнення на тварин, які мають

високу вартість (ч. 2 § 811 c ЦПК ФРН);

– за клопотанням кредитора або боржника може розпорядитися щодо

проведення оцінки експертом (ч. 1 § 813 ЦПК ФРН);

– компетентний дільничний суд вирішує питання про розрахунок розподілу

коштів, які підлягають стягненню (§ 873–882 ЦПК ФРН);

– суд першої інстанції, який веде провадження у справі, якщо дія не може бути

вчинена третьою особою і залежить винятково від волі боржника, повинен за

клопотанням постановити ухвалу про застосування заходу примусу до

боржника у вигляді штрафу (не більше 25 000 євро), а у випадку, коли штраф

не може бути стягнено, – затримання під вартою з метою спонукати боржника

до вчинення дії (§ 888 ЦПК ФРН);

– суд, що розглядає справу по суті, або дільничний суд, в окрузі якого розміщено

предмет, на який накладається арешт, або особа, свобода якої має бути обмежена,

можуть прийняти постанову про застосування арешту (§ 919 ЦПК ФРН);

– до компетенції суду, який розглядає справу по суті, належить винесення

забезпечувальних розпоряджень, які можуть передбачати як судовий секвестр

(передання третій особі майна на тимчасове зберігання), так і покладення на

протилежну сторону обов’язку вчинити певну дію або утриматися від неї,

зокрема, заборона відчуження, обтяження або передання у заставу земельної

ділянки, зареєстрованого судна або судна, яке будують (§ 937–938 ЦПК ФРН).

Механізм забезпечувальних розпоряджень суду щодо реального збереження

майна чи коштів, за якими вже розпочате виконавче провадження, невідомий

українському законодавству. Такий спосіб забезпечення реального поновлення прав

стягувачів на стадії примусового виконання рішень діє століттями у Європі.

Вважаємо за необхідне запровадити цей механізм і у вітчизняне законодавство,

оскільки вони сприятимуть ефективності виконавчого провадження в Україні.

Подальший судовий захист полягає у здійсненні судом нагляду відносно вже

вчиненої виконавчої дії і виражається, зазвичай, у розгляді судом скарг на рішення,

дії або бездіяльність державного виконавця та інших органів. Наприклад, ревізійний

суд у випадку подання ревізійної скарги на рішення, яке підлягає попередньому

виконанню, призупиняє примусове виконання, якщо воно може заподіяти

боржникові непоправної шкоди і протилежний інтерес кредитора не переважає (ч. 2

§ 719 ЦПК ФРН). Суд виконавчого провадження розглядає скарги з приводу

розпорядження судовим виконавцем коштами виконавчого провадження (ч. 2 § 766

ЦПК ФРН). Вирішення питання щодо оскарження боржником покладеного на нього

обов’язку надати запевнення, яке прирівнюють до присяги, про склад його майна

належить до повноважень суду, який постановляє ухвалу з цього приводу (ч. 4 § 900

ЦПК ФРН). У своєму остаточному рішенні, ухваленому за результатами оскарження

ухвали про накладення арешту, суд може повністю або частково залишити арешт у

силі, змінити або скасувати його, а також обумовити залишення арешту в силі, його

зміну чи скасування наданням забезпечення (§ 925 ЦПК ФРН).

До органів, які здійснюють примусове виконання рішень судів та інших органів

належить і судовий виконавець (der Gerichtsvollzieher), що є державним службовцем

системи органів юстиції і перебуває під службовим наглядом суду. Правовий статус

судового виконавця регулюється ЦПК ФРН (§ 168 (2), 753–763, 806 а, 806 b, 808,

813 a, 815, 827, 831, 845, 854, 883, 885, 900, 902, 909, 910 та ін.), а також Законом

ФРН „Про судоустрій” (§ 154) [5]. Судовий виконавець має право за рахунок

частини стягнених у процесі виконавчого провадження коштів, які залишаються у

його розпорядженні, фінансувати діяльність свого офісу (забезпечувати своє бюро

технічними та іншими засобами, оплачувати роботу найманих працівників). За

даними А. Цеделя, зараз у Німеччині налічують 4216 судових виконавців, на одного

виконавця припадає близько 20 000 громадян [7, c. 89–90]. Основними завданнями

судового виконавця є: примусове виконання судових рішень, зокрема, звернення

стягнення на рухоме майно боржника, вручення сторонам судових документів;

виконання рішень про видання певних предметів, наприклад, „видання нерухомого

майна” – виселення, виконання рішень про відібрання дітей; накладення арешту на

боржника, наприклад, щоб отримати запевнення, що прирівнюється до присяги, про

склад майна боржника; доставка до суду свідків; арешт майна боржника, що

знаходиться у третіх осіб, наприклад, накладення арешту на банківські рахунки,

здійснення протесту векселів і чеків, арешт спірного майна і управління ним та ін.

Відповідно до нових норм, введених законодавцем Німеччини 01.01.1999 р.

судові виконавці наділені компетенцією приймати від боржників запевнення щодо

наявного у них майна, які прирівнюються до заяв, зроблених під присягою. Цей

інститут відіграє важливу роль для ефективності примусового виконання рішень, бо

надає змогу отримати інформацію про всі цінності, вимоги і права, що належать

боржникові у межах ФРН і за кордоном, тобто вичерпну інформацію про майнове

становище боржника. На практиці ці новели діють так. Стягувач звертається до

судового виконавця з вимогою звернути стягнення на рухоме майно боржника, а у

випадку, якщо цього не вдасться зробити, то вимагати від боржника надання

запевнення про його майно, яке прирівнюють до заяви, даної під присягою. Якщо

судовий виконавець унаслідок огляду всіх приміщень боржника не виявить речей, на

які можна звернути стягнення, він може вимагати від боржника або від однієї з осіб,

які проживають разом з боржником, повідомити виконавцеві про всі грошові вимоги,

які належать боржникові від третіх осіб, наприклад, від роботодавця, а також про всі

інші цінності, яких немає на цей час у помешканні боржника. Ці показання

вважаються даними добровільно і не тягнуть на цьому етапі санкцій, якщо виявиться,

що вони не відповідають дійсності. Якщо спроба звернути стягнення на рухоме майно

боржника і опитування боржника щодо наявного у нього майна не дають результату,

то судовий виконавець має право невідкладно (негайно) вимагати від боржника

надання ним запевнення про його майно, яке є рівнозначним до заяви, даної під

присягою. У випадку відмови боржника від негайного надання такого запевнення,

судовий виконавець вручає боржникові повістку про явку до дільничного суду із

зазначенням строку, який не може перевищувати двох тижнів з часу вручення повістки.

Боржник зобов’язаний скласти повний список належного йому майна і в

присутності судового виконавця, який призначив дату вчинення цієї дії, дає запевнення

про правильність і повноту відомостей щодо свого майна, внесененого до опису. На цій

стадії для боржника за подання завідомо неправдивих показань передбачено

кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до двох років. Після

цього у дільничному суді відомості про боржника заносять до реєстру боржників.

Обов’язок боржника надати запевнення, яке прирівнюється до присяги, виникає

і внаслідок відмови боржника допустити судового виконавця для проведення огляду

його житла, а також унаслідок того, що виконавцеві, незважаючи на неодноразові

повідомлення, не вдається застати боржника за місцем його проживання.

Якщо боржник не з’являється на судове засідання для надання запевнення, то

відповідно до § 901 ЦПК ФРН суд за клопотанням стягувача виносить ордер на

арешт боржника і тримання його під вартою на строк до шести місяців (§ 913 ЦПК

ФРН) [1]. Після звільнення з-під варти боржник не звільняється від обов’язку

погасити борг, і відразу ж його знову викликають для надання запевнення, яке

прирівнюється до присяги, про своє майно. Якщо боржник повторно не з’явиться,

його знову можуть заарештувати на строк до шести місяців. На практиці вже після

першого тижня перебування у тюрмі боржник заявляє про своє майно, оскільки саме

у цьому і полягають зміст та мета інституту арешту боржника.

Погашення запису щодо реєстрації боржника в реєстрі боржників

(Schuldnerverzeichnis) відбувається за рішенням суду після задоволення вимог кредитора

або автоматично після того як минуло три роки від року надання боржником

запевнення, яке прирівнюється до присяги, про свій майновий стан (§ 915 а ЦПК ФРН).

Ще одним органом, який здійснює примусове виконання рішень, є служба

земельного кадастру (Grundbuchamt) (або відомство з реєстрації земельних

правовідносин). До компетенції цього органу належить виконання рішень щодо

нерухомого майна (§§ 864–871 ЦПК ФРН), яке починається зі встановлення

примусової іпотеки (Zwangshypothek) (примусова іпотека – це забезпечувальна

іпотека, яку реєструють у земельній книзі за клопотанням кредитора в порядку

примусового виконання на суму не менше 750 євро) і завершується, залежно від

обставин, примусовим продажем з аукціону ділянки, обтяженої боргами.

Отже, керуючись наведеним вище аналізом системи примусового виконання

рішень у Німеччині робимо висновок, що як і в ФРН, так і в Україні, монополією

щодо повноважень у виконавчому провадженні наділені державні органи. Проте у

Німеччині ефективність виконавчого провадження значно вища, ніж в Україні,

оскільки передусім суд наділений вагомими контрольними повноваженнями щодо

судового виконавця (як процесуальними, так і адміністративними), а також

безпосередньо здійснює виконавчі дії у передбачених ЦПК ФРН категоріях справ. А

за українським законодавством суд та державний виконавець відокремлені та

належать до різних гілок влади, суд не здійснює безпосереднього нагляду за

діяльністю державного виконавця. По-друге, німецька система примусового

виконання рішень безперервно функціонує протягом століть, а Україна перебуває на

шляху створення національної системи виконавчого провадження та накопичення

практики, запозичення позитивного досвіду інших держав.

На підставі зазначеного ми можемо зробити коротке узагальнення. Ускладнення

системи органів влади, які безпосередньо чи опосередковано причетні до виконання

рішень, що, на перший погляд, може спричинити таке явище, як бюрократизм, у

цьому випадку лише сприяє чіткому застосуванню принципів і норм права (як

матеріального, так і процесуального) і, як наслідок, більш повне дотримання прав і

виконання обов’язків учасниками процесу.

Виконання судами функцій (на перший погляд суто адміністративних), що

безпосередньо мають стосунок до примусового виконання рішень, на нашу думку,

лише підвищує рівень процесуальної відповідальності органу, а це враховуючи роль

людського чинника, не можна не визнати актуальним, особливо в українських

реаліях. Також потрібно звернути увагу на високу відповідальність, у тому числі і

моральну, учасників процесу (про це свідчить наявність таких інститутів, як: заява,

яку прирівнюють до наданої під присягою, про наявність майна у боржника;

покладення на стягувача фінансових ризиків невдалого виконання та ін.). Певною

мірою простежено порівняно високу вагу диспозитивного чинника, так зване

„процесуальне верховенство” стягувача.

Загалом компетенцію суду щодо примусового виконання потрібно розглядати у

тісному взаємозв’язку з іншими компонентами системи виконання. І в такому

локальному аспекті наявність розподілу компетенцій залежно від об’єкта виконання

лише врівноважує систему і зменшує тенденції невизначеності та неврегульованості

у правовому полі.

1. Wollersheim S. Irish And German Law On Enforcement Of Judgements [Електронний

ресурс]. — Режим доступу : http://www.duncangrehan.com/pages/english/debt3.html.

2. Верба О. Поняття правосуб’єктності суду у виконавчому провадженні / О. Верба //

Вісн. Львів. ун-ту. Сер. юрид. — 2007. — Вип. 44.— С. 183—191.

3. Гражданское процессуальное уложение Германии = Deutsche Zivilprozessordnung

mit Einfьhrungsgesetz : ввод. закон к Гражд. процессуальному уложению : пер. с нем.

/ [В. Бергманн, введ., сост.]. — М. : Волтерс Клувер, 2006. — 472 с.

4. Давтян А. Г. Гражданское процессуальное право Германии / А. Г. Давтян. — М. :

Городец-издат, 2000. — 320 с.

5. Закон ФРН „Про судоустрій” від 12.09.1950 р. (Gerichtsverfassungsgesetz (GVG)

[Електронний ресурс]. — Режим доступу : www.juris.de.

6. Сайт Європейської Комісії // Wykonywanie orzeczeс — Niemcy [Електронний ресурс]. —

Режим доступу : http://ec.europa.eu/civiljustice/enforce_judgement/enforce_judgement_ger_pl.htm.

7. Цедель А. Система исполнения судебных решений в Германии // Проблемы

исполнительного производства : сборник статей / А. Цедель; [отв. за выпуск

С. П. Гришин]. — Н. Новгород _____: Нижегородская правовая академия, 2000. —

Вып. 2. — 139 с.

8. Цивільний процесуальний кодекс Німеччини від 30.01.1877 р. в редакції від

12.09.1950 р. із подальшими змінами та доповненнями (Zivilprozessordnung)

[Електронний ресурс]. — Режим доступу : www.juris.de. Далі — ЦПК ФРН. В

юридичній теорії для назви цього закону застосовують також термін „уложення”.

9. Шишкін В. Організаційна структура судової системи Німеччини / В. Шишкін //

Право України. — 1996. — № 1. — С. 47—52.

ПОВНОВАЖЕННЯ СУДУ ТА ІНШИХ ОРГАНІВ НА СТАДІЇ

ПРИМУСОВОГО ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ НІМЕЧЧИНИ

111

POWERS OF THE COURT AND OTHER BODIES

AT THE ENFORCEMENT PROCEEDINGS STAGE

UNDER THE GERMAN LEGISLATION

O. Verba

Ivan Franko National University of Lviv,

Universytetska Str. 1, UA – 79000 Lviv, Ukraine

The competence of the court and other bodies at the enforcement proceedings stage

under German legal regulation is considered in the article.

Comprehensive analysis of German legislation and legal doctrine has been made.

The classification of the court's powers in the Federal Republic of Germany is

accomplished. The author suggests introducing amendments to legal enactments of

Ukraine, which would strengthen guarantees for the participants of civil process in

practicable protection of their rights.

Key words: enforcement bodies, court, judicial defense, final process.

Стаття надійшля до редколегії 01.05.2008

Прийнята до друку 01.06.2008

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV.

Серія юридична. 2008. Вип. 46. С. 112–119 Law Series. 2008. № 46. P. 112–119

© Іщук С., 2008