ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО (ФІРМОВОГО) НАЙМЕНУВАННЯ: ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 

С. Іщук

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

Розкрито окремий аспект сутності комерційного (фірмового) найменування як

об’єкта права інтелектуальної власності. Питання сутності розглянуто через

дослідження термінів, яким позначається цей засіб індивідуалізації. Проаналізовано

зміст та можливість використання термінів фірма, фірмове найменування, комерційне

найменування. Також з’ясовано співвідношення понять комерційне найменування та

комерційне позначення.

Ключові слова: фірма, комерційне найменування, індивідуалізація, комерційне

позначення.

У сучасній доктрині цивільного права безпосередньо проаналізувати поняття

комерційного (фірмового) найменування та його правового механізму неможливо без

узгодження термінології, яку використовують для позначення цього об’єкта права

інтелектуальної власності. Першочерговий розгляд термінів і можливостей їх вико-

ристання надасть змогу більш осмислено зрозуміти саму суть досліджуваного явища.

Як чинне законодавство, так і цивілістична наука для позначення найменування

учасника цивільного обороту застосовують різні юридичні терміни: „фірма”,

„фірмове найменування”, „комерційне найменування”. Єдиний підхід до розуміння

термінів у нашому випадку є особливо важливим як для здійснення комплексного

дослідження інституту комерційного (фірмового) найменування, так і для

визначення чітких меж застосування кожного юридичного терміна оскільки точне

співвідношення слова і об’єкта, яке воно позначає, і є суттю юридичного терміна.

Термін „фірма” в процесі становлення інституту комерційного (фірмового)

найменування було вжито у двох значеннях: як позначення самого суб’єкта

господарювання, певної колективної організації; як словесне позначення учасника

цивільного обороту – чи то власника підприємства, чи самого підприємства.

Розуміння фірми як позначення самого колективного суб’єкта господарювання

було пов’язане із судовою практикою в дореволюційний період і в перші роки існування

СРСР, оскільки суди часто вживали поняття фірми на позначення суб’єкта

господарювання або правління останнього [1, с. 56–57]. Тогочасні дослідники торгового

права прийшли до однозначного висновку, який дотепер є загальноприйнятим, що таке

розуміння фірми є абсолютно неприйнятним, оскільки підміняє одне поняття двома

різними термінами і вносить лише додаткові складнощі для правозастосування [1, с. 56–

57; 2, с. 448]. У побуті і сьогодні термін „фірма” вживають у значенні суб’єкта

господарювання, коли чуємо „товар цієї фірми є якісним”, або „фірма добросовісно

виконує свої зобов’язання”. Водночас, непоодинокими є випадки вживання визначеного

терміна у професійній сфері [3, с. 10; 4, с. 12], що є неприпустимим для правильного

застосування інституту фірмового найменування.

Друге розуміння терміна „фірма” увело Німецьке торгове уложення 1861 р. і в

надалі він був застосований у Положенні про фірму 1927 р. Саме сприйняття фірми

як певного словесного позначення суб’єкта господарювання є загальноприйнятим і

донині.

Термін „фірмове найменування” набув свого поширення у світовій практиці з

прийняттям Німецького торгового уложення 1897 р., яке в ст. 17 містило цей термін

і пояснювало його найменуванням комерсанта, під яким він здійснює свої справи та

ставить підпис [5, с. 20].

Керуючись однаковим змістовним навантаженням термінів „фірмове

найменування” і „фірма” у другому його значенні, доцільно сприймати ці терміни як

рівнозначні.

Поступово в законодавстві пострадянських держав (Російська Федерація,

Білорусь, Казахстан, Вірменія) термін „фірмове найменування” витісняє „фірму”.

Саме тому варто погодитися із думкою російського дослідника фірмових

найменувань В.В. Голофаєва про доцільність поступової відмови у використанні

терміна „фірма” в цивільному обороті й заміни його на синонім [6, с. 28]. Стосовно

українського законодавства, навіть зважаючи на часткове застосування Положення

про фірму 1927 р., яке вживає саме термін „фірма”, це поняття є застарілим і не

використовується в сучасному цивільному законодавстві. Тому, вважаємо, що у

новому законі про фірмові найменування неможливо використовувати поняття

„фірма”, залишивши його лише в науковому, доктринальному правовому лексиконі.

Нові Цивільний та Господарський кодекси України ввели досі невідомий для

української правової доктрини термін для позначення засобу індивідуалізації

учасників господарської діяльності – „комерційне найменування” (Глава 43 ЦК

України, ст. 159 ГК України).

Логіку законодавця у цьому випадку пояснюють передусім бажанням

максимально зблизити основні правові засади охорони інституту фірмового

найменування до міжнародних стандартів, оскільки таке позначення відображає

термінологію, яка міститься у Паризькій конвенції про охорону промислової

власності. У французькому варіанті зазначеного міжнародного договору вжито

термін „le nom commercial”, що в перекладі з французької означає „комерційне або

торгове найменування”. Також причина вибору слова „комерційне” полягає у

бажанні відобразити в терміні суть об’єкта, що за задумом законодавця має

позначати суб’єктів, які займаються комерційною діяльністю, тобто діяльністю,

спрямованою на отримання прибутку. Наприклад, у законодавстві Великобританії

фірмове найменування в оригіналі позначають терміном „business name” [7, с. 92],

що само собою підтверджує попередню нашу думку.

Однак, запровадження до чинного законодавства України терміна „комерційне

найменування” зумовило неоднозначні погляди фахівців на питання співвідношення

його із терміном „фірмове найменування”. Проблема пов’язана з тим, що чинне

законодавство в різних нормах вживає різні терміни. Дослідники засобів

індивідуалізації М.В. Паладій [8, с. 371], Т.М. Шевелева [9, с. 12] вважають, що

принциповою відмінністю комерційного найменування від фірмового є те, що

останнє можуть використовувати лише юридичні особи, тоді як учасниками

комерційної діяльності можуть бути, скажімо, і приватні підприємці без статусу

юридичної особи. Тому, на думку дослідників, поняття „комерційне найменування”

за змістом, викладеним у ЦК України та ГК України, ширше ніж правова категорія

„фірмове найменування”, оскільки суб’єктами права на комерційне найменування

можуть бути як юридичні особи, так і фізичні особи-підприємці.

Друга група дослідників (А.О. Кодинець [10, с. 32], Ю.Л. Бошицький [11, с. 8],

О.О. Козлова [12, с. 370]) вважає поняття „фірмове” і „комерційне” найменування

тотожними і вживає їх як синоніми.

У цьому дослідженні вважаємо за необхідне використовувати терміни

„комерційне” та „фірмове” найменування як рівнозначні, що зумовлено потребою

існування єдиної термінології і пояснюється низкою досить вагомих аргументів.

По-перше, керуючись суттю норм законодавства, в яких вживаються два

поняття – „комерційне” і „фірмове” найменування – одразу стає очевидним факт

використання їх як синонімів.

Справді, в окремих нормах Цивільного (Глава 43) і Господарського кодексу

(ст. 159) самостійно вжито термін комерційне найменування. Однак у ст. 90

Цивільного кодексу України, яка передбачає право особи на комерційне (фірмове)

найменування, вжито їх як рівнозначні, оскільки у цій статті слово фірмове

вживається в дужках після комерційне. Водночас у нормах законодавства (ст. 229

Кримінального кодексу України, ст. 6 Закону України „Про охорону прав на знаки для

товарів і послуг”, ст. 4 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції”),

прийнятих до 1 січня 2004 р. досі вживається термін „фірмове найменування”.

По-друге, аргументом на користь висловленої нами позиції про рівнозначне

розуміння термінів комерційне і фірмове найменування є судова практика

застосування законодавства про комерційне (фірмове) найменування. Наприклад, у

п. 54 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України „Про деякі

питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної

власності” [13], у п. 3.3 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду

України „Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі

спорів, пов’язаних із захистом інтелектуальної власності” [14], в Оглядовому листі

Вищого господарського суду „Про практику застосування господарськими судами

законодавства про захист права власності на комерційне найменування” [15]

означені терміни вжито як взаємозамінні.

Наведені міркування свідчать про те, що законодавець увів термін комерційне

найменування як ідентичне фірмовому. Наявність двох рівнозначних термінів

свідчить про вплив на український інститут комерційного (фірмового)

найменування як французької, так і німецької моделі фірми.

Також для дослідження сутності комерційного (фірмового) найменування

особливо важливо визначити співвідношення цього поняття із терміном

„комерційне позначення”, оскільки цей термін досить часто вживається у сфері

засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту.

Появу комерційного позначення серед засобів індивідуалізації на міжнародному

рівні пов’язують із прийняттям Стокгольмської конвенції про заснування ВОІВ

1967 р., ст. 2 якої зачислила цей засіб індивідуалізації до об’єктів права

інтелектуальної власності [16]. Зазначений акт був ратифікований Україною. Однак

чинне законодавство не містить норм, які б передбачали правове регулювання цього

засобу індивідуалізації.

Така обставина сприяла виникненню різних ідей в юридичній літературі щодо

розуміння комерційного найменування. З огляду на це спробуємо проаналізувати

наявні погляди теоретиків на вказане правове явище. Також вартими уваги є

погляди сучасних російських цивілістів на правову природу комерційного

позначення, оскільки в Російській Федерації комерційне позначення отримало

комплексне правове регулювання лише наприкінці 2006 р. із прийняттям Ч. 4

Цивільного кодексу Російської Федерації, яка набула чинності з 1 січня 2008 р. [17].

Теоретична ідея особливого позначення в торговому обороті існувала ще в

XIX ст. Зокрема П.П. Цитович у своїй праці поряд із фірмою аналізує поняття

„вивіска” – назву приміщення чи закладу в якому здійснюється торгівля, зазначаючи

що основне його призначення відрізняти один заклад від іншого [18, с. 44]. Такі

погляди вченого передусім пояснюють тим, що обстоюючи суть фірми як

позначення власника торгівлі, автор констатує існування окремого засобу

індивідуалізації для самої торгівлі в широкому значенні цього слова, тобто для

підприємства, закладу, приміщення. Наявність вивіски у торговому обороті

доводить неможливість у цій ситуації позначати фірмою торгівлю (підприємство) як

об’єкт прав. П.П. Цитович вважає, що вивіска, на відміну від фірми, не дає повної

інформації про власника закладу, оскільки при її виборі власник торгівлі на власний

розсуд може включити до її складу фірму, або обрати будь-яке інше позначення, що

символізує суть самої торгівлі.

У сучасній доктрині цивільного права є багато поглядів на правову природу

комерційного позначення, серед яких можливо виділити дві явно домінуючі позиції.

Дослідники Ю.Л. Бошицький [19, с. 33], В.А. Дмітрієв [20, с. 6],

А.Г. Красовська [21, с. 470], А.В. Міндрул [22, с. 181] розглядають комерційне

позначення як збірне поняття, яке охоплює всі види позначень, що

використовуються у разі здійснення підприємницької діяльності (торговельні марки,

комерційні (фірмові) найменування, географічні зазначення).

Друга група авторів, серед яких А.О. Кодинець [10, с. 60–61], В.В. Голофаєв

[6, с. 92], Д.А. Бєлова [23, с. 79–96], В. Старженецький [24, с. 61–62], доходять

висновку, що комерційне позначення має бути розглянене як певне позначення для

ідентифікації підприємства як цілісного майнового комплексу або іншого майна

суб’єкта господарювання, за допомогою якого здійснюється підприємницька

діяльність. Так, В.В. Голофаєв вважає комерційне позначення самостійним засобом

індивідуалізації, який слугує для додаткового вирізнення суб’єкта господарювання

шляхом індивідуалізації його майна (наприклад магазину чи підприємства). Інша

російська дослідниця Д.А. Бєлова пропонує власну модель комерційного

позначення, вважаючи його словесним позначенням насамперед підприємства як

цілісного майнового комплексу, яке може містити елементи зображувального

характеру. Також автор пропонує запровадити структуру комерційного позначення,

а в його правовий механізм увести принципи істинності, виключності та

стабільності за аналогією із фірмовим найменуванням.

Поряд із двома основними поглядами на природу комерційного позначення в

юридичній літературі наявні одиничні концепції зазначеного поняття. Наприклад, на

думку В.О. Калятіна комерційне позначення – позначення, яке юридична особа

зазвичай використовує у відносинах із контрагентами та в рекламі тощо [25, с. 336];

М.І. Брагінський та В.В. Вітрянський не визначаючи комерційне позначення,

вважають, що оскільки останнє не реєструється патентним відомством, то на право

володільця комерційного позначення може претендувати лише іноземний

підприємець [26, с. 975].

Вважаємо, що поняття комерційне позначення може використовуватись як у

першому, так і другому його розуміннях. Однак таке застосування пов’язане з тим,

що сам термін „комерційне позначення”, є полісемічним поняттям. Тому можливе

його застосування в широкому розумінні як збірного поняття всіх засобів

індивідуалізації. Однак, у співвідношенні із комерційним (фірмовим)

найменуванням, комерційне позначення, варто розглядати передусім як позначення

підприємства як об’єкта права (цілісного майнового комплексу), або закладів, в яких

здійснюється підприємницька діяльність суб’єкта господарювання.

Саме в такому розумінні комерційне позначення вживається в законодавствах

окремих країн. Наприклад, у п. 2 ст. 5 Закону Німеччини „Про охорону товарних

знаків і інших відрізняльних знаків” від 1994 р. передбачено, що відрізняльним

знаком підприємства може бути особливе найменування комерційного або

промислового підприємства, яке використовують з метою ідентифікації різних

підприємств [27, с. 45].

Комплексне правове регулювання комерційного позначення на сьогодні

здійснено в законодавстві Російської Федерації і отримало схвальні відгуки

авторитетних практикуючих юристів [28, с. 2]. Цей правовий інститут віднесено до

об’єктів права інтелектуальної власності, регулювання якого міститься в окремому

параграфі Гл. 4 Цивільного кодексу РФ (ст. ст. 1538–1541). Цивільний кодекс РФ

надає юридичним особам, які займаються підприємницькою діяльністю (в тому

числі некомерційним організаціям), а також приватним підприємцям

використовувати комерційне позначення для ідентифікації належних їм торгових,

промислових та інших підприємств [17]. При цьому одне підприємство може бути

позначене тільки одним комерційним позначенням. Закон визначає виняткове право

на комерційне позначення, межі та строк його дії, а також його співвідношення із

фірмовим найменуванням. Ст. 1541 ЦК РФ місить норму про те, що виключні права

на комерційне позначення існують незалежно від прав на фірмове найменування і

торгову марку. І останнє, на що варто звернути увагу при розгляді Російського

законодавчого досвіду – з огляду на введення комерційного позначення в цивільний

оборот і включення його до групи засобів індивідуалізації, вказана група об’єктів

права інтелектуальної власності (фірмове найменування, торгова марка, географічне

зазначення і комерційне позначення) отримала назву „Засоби індивідуалізації

юридичних осіб, товарів, робіт, послуг і підприємств”.

Українське законодавство, як вже було зазначено, не містить прямих норм щодо

охорони комерційного позначення. Оскільки останнє не міститься у національному

переліку охоронюваних об’єктів права інтелектуальної власності, в жодному

нормативному акті України зазначений термін не вжито. У цій ситуації варто

погодитися із російським дослідником О.А. Городовим, що правило ст. 2 Конвенції

про заснування ВОІВ 1967 р., яке містить комерційне позначення до об’єктів права

інтелектуальної власності, не може розглядатися як норма прямої дії, що автоматично

вводить правовий режим виняткових прав на цей об’єкт в конкретній країні [29, с. 91].

Водночас законодавство України містить низку норм, зміст яких дає підстави

вказувати на правове підґрунтя інституту комерційного позначення. Серед них,

передусім, ст. 191 ЦК України, яка до складу підприємства як майнового комплексу

поряд з торговельною маркою зачислює „інше позначення”. У п. 3 ст. 1126, ст. 1128,

ст. 1129 ЦК України, що визначають правовий режим договору комерційної

концесії, йдеться про права правоволодільця на торговельну марку та „інше

позначення”. Правова охорона комерційних позначень відбувається також на

підставі законодавства про недобросовісну конкуренцію. Зокрема, відповідно до

ст. 4 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції” неправомірним є

використання без дозволу уповноваженої особи чужого імені, фірмового

найменування, знаків для товарів і послуг та інших позначень. Саме під групу

об’єктів, що охоплені категорією „інше позначення”, про які йдеться у цих статтях,

підпадають комерційні позначення.

Підсумовуючи ідеї щодо термінологічних особливостей в сфері засобів

індивідуалізації учасників майнового обороту, потрібно зазначити, що терміни

комерційне і фірмове найменування мають вживатися як рівнозначні. Однак така

ситуація у разі застосування чинних нормативно-правових актів, на нашу думку,

можлива лише тимчасово, поки у законодавстві не уніфікують термінологічне поняття

„комерційне найменування” і не внесуть змін до тих законів, які вживають термін

„фірмове” найменування. Стосовно співвідношення термінів комерційне

найменування та комерційне позначення, варто розділяти ці поняття залежно від того,

що ж повинно позначати кожне із них. На наш погляд, комерційне найменування

слугує для індивідуалізації суб’єкта цивільного обороту, а комерційне позначення –

певного цілісного майнового комплексу, який використовує такий суб’єкт.

1. Шершеневич Г. Ф. Учебник торгового права / Г. Ф. Шершеневич. — [7-е изд.]. —

М. : Издание Бр. Башмаковых, 1914. — 335 с.

2. Бахчисарайцев Хр. О фирме предприятия / Хр. Бахчисарайцев // Еженедельник

советской юстиции. — 1924. — № 19—20. — С. 447—449.

3. Сержантова Т. Фірмові фірми в Україні / Т. Сержантова // Правовий тиждень. — 2006.

— № 19. — С. 10.

4. Викторова Н. Бросаем фирму добровольно / Н. Викторова // Практическая

бухгалтерия. — 2004. — № 10. — С. 12.

5. Федеральная республика Германия. Законы / [сост. В. Бергман, пер. с нем.

Е.А. Дубовицкая]. — М. : Волтерс Клувер, 2005. — 624 с.

6. Голофаев В. В. Фирменное наименование коммерческих организаций : дисс. ... канд.

юрид. наук. — Екатеринбург_____, 1999. — 192 с.

7. Кибенко Е. Р. Корпоративное право Великобритании. Законодательство.

Прецеденты. Комментарии / Е. Р. Кибенко. — К. : Юстиниан, 2003. — 368 с.

8. Паладій М. В. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування /

М. В. Паладій / Правова охорона комерційних позначень в Україні : проблеми теорії

і практики : [збірн. / Ю. С. Шемшученко, Ю. Л. Бошицький; Інститут держави і

права ім. Корецького НАН України]. — К. : Юрид. думка, 2006. — С. 369—385.

9. Шевелева Т. Комерційне найменування — проблеми правової охорони в Україні /

Т. Шевелева // Інтелектуальна власність. — № 7. — 2005. — С. 11—16.

10. Кодинець А. О. Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і

послуг у цивільному праві України : дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2006. — 219 с.

11. Бошицький Ю. Аспекти правової охорони комерційних найменувань в Україні /

Ю. Бошицький, О. Козлова // Інтелектуальна власність. — № 9. — 2005. — С. 8—12.

12. Козлова О. О. Деякі проблеми визначення комерційного (фірмового) найменування

в Україні / О. О. Козлова // Держава і право. Юридичні і політичні науки : збірн.

наук. праць. — 2004. — Вип. 26. — С. 370—375.

13. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав

інтелектуальної власності : Рекомендації Президії Вищого господарського суду

України від 10.06.2004 р. № 04-5/1107 // Офіційний сайт Вищого господарського

суду України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : — http://www.arbitr.gov.ua.

14. Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів,

пов’язаних із захистом інтелектуальної власності : Рекомендації Президії Вищого

господарського суду України від 29.03.2005 р. № 04-5/76 // Офіційний сайт Вищого

господарського суду України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : —

http://www.arbitr.gov.ua.

15. Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист права

власності на комерційне найменування : Оглядовий Лист Вищого господарського

суду України від 17.04.2006 р. № 01-8/845 // Вісник господарського судочинства. —

2006. — № 3.

16. Конвенция об учреждении Всемирной организации интеллектуальной

собственности от 14.07.1967 г. // Интеллектуальная собственность в Украине :

правовые основы и практика. [науч.-практ. изд. : в 4 т. — Т. 1 / под общ. ред.

А. Д. Святоцкого]. — К. : Ин Юре, 1999. — С. 488.

17. Гражданский кодекс Российской Федерации от 08.12.2006 г. № 230-ФЗ — Ч. 4 //

Собрание законодательства РФ. — 2006. — № 52 (Ч. 1). — С. 5496.

18. Цитович П. П. Очерк основных понятий торгового права / П. П. Цитович. — К. :

Типография И.Н. Кушнерева, 1886. — 248 с.

19. Бошицький Ю. Л. Роль права в охороні комерційних позначень та інших об’єктів

інтелектуальної власності / Ю. Л. Бошицький // Судова апеляція. — 2006. — № .4. —

С. 32—38.

20. Дмитриев В.А. Гражданско-правовая индивидуализация юридических лиц и

результатов их деятельности : автореф. дисс. на соиск. научн. степени канд. юрид.

наук. — Екатеринбург, 2003. — 27 с.

21. Красовська А. Г. Законодавчі основи прав на комерційні найменування в Україні.

Реальність і перспектива / А. Г. Красовська // Правова охорона комерційних

позначень в Україні : проблеми теорії і практики : [збірн. / Ю. С. Шемшученко,

Ю. Л. Бошицький; Інститут держави і права ім.Корецького НАН України]. — К. :

Юрид. думка, 2006. — С. 460—483.

22. Міндрул А. В. Актуальні питання правової охорони комерційних позначень в

Україні / А. В. Міндрул // Правова охорона комерційних позначень в Україні :

проблеми теорії і практики : [збірн. / Ю. С. Шемшученко, Ю. Л. Бошицький;

Інститут держави і права ім. Корецького НАН України]. — К. : Юрид. думка, 2006.

— С. 180—199.

23. Белова Д. А. / Д. А. Белова Правовая охрана фирменных наименований и

коммерческих обозначений в Российской Федерации : дисс. ... канд. юрид. наук. —

М., 2004. — 184 с.

24. Старженецкий _______В. Защита коммерческих обозначений в арбитражных судах Российской

Федерации / В. Старженецкий // Интеллектуальная собственность. — 2002. — № 11. —

С. 60—65.

25. Калятин В. О. Интеллектуальная собственность (Исключительные права) /

В. О. Калятин. — М. : НОРМА, 2000. — 480 с.

26. Брагинский М. И. Договорное право. Книга третья : Договоры о выполнении работ и

оказании услуг / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. — М. : Статут, 2002. — 1038 с.

27. Правовая охрана товарных знаков, фирменных наименований и географических

указаний в Германии / [пер., ред. и коммент. Г. А. Андрощук, А. П. Пахаренко]. —

К. : Таксон, 1997. — 112 с.

28. Мещеряков В. А. Часть четвертая Гражданского кодекса РФ : каково состояние и что

делать / В. А. Мещеряков // Информационный бюллетень фирмы „Городисский и

партнеры”. — 2006. — № 8 (41). — С. 1—3.

29. Городов О. А. Право на средства индивидуализации : товарные знаки, знаки

обслуживания, наименования мест происхождения товаров, фирменные

наименования, коммерческие обозначения / О. А. Городов. — М. : Волтерс Клувер,

2006. — 448 с.