ОСОБЛИВОСТІ ПОСЛУГ КОМЕРЦІЙНОГО ПРЕДСТАВНИКА

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 

І. Климовська

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

У статті досліджено сутність комерційного представництва. Охарактеризовано

професійну специфіку діяльності представника при здійсненні ним комерційного

представництва, а також особливості послуг які він надає.

Ключові слова: комерційний представник, представництво, послуга

Дослідження особливостей послуг, які надає комерційний представник,

неможливе без з’ясування поняття послуги як об’єкта цивільних правовідносин.

Визначення послуги у Цивільному кодексі України [1] як об’єкта цивільних прав

(ст. 177) та вказівка на те, що послуга споживається в процесі вчинення певної дії

або здійснення певної діяльності (ч. 1 ст. 901), є недостатнім для чіткого розуміння

поняття послуги в цивільному праві. Видається доцільним окреслення послуги як

об’єкта цивільних правовідносин через діяльність, яка триває у часі, здійснюється на

замовлення сторони і не має уречевленого результату або результат є невіддільним

від самої діяльності [6, с. 166]. Д.І. Степанов визначає послугу також шляхом

вказівки на її специфічну поведінкову характеристику: це операція (низка

послідовно вчинюваних дій, об’єднаних єдиною метою) або діяльність, що

характеризується ознаками неохопності, труднощами визначеності (в часі і

просторі) і невіддільністю від джерела, синхронністю надання і отримання,

незбереженістю, миттєвою споживаністю [10, с. 17].

Керуючись цим, специфіка послуги як об’єкта правовідношення комерційного

представництва виявляється в особливостях діяльності комерційного представника у

разі здійснення ним представництва від імені особи, яку представляє. З огляду на це,

важливо з’ясувати наступні моменти, що стосуються діяльності комерційного

представника:

1. Характер дій, які має право вчиняти представник у випадку здійснення ним

комерційного представництва. Позиція законодавця та судова практика з цього

питання є неоднозначною і навіть суперечливою.

У законодавстві України можна простежити вживання різних термінів для

окреслення діяльності комерційного представника.

Згідно з ч. 1 ст. 243 ЦК України комерційним представником є особа, яка

постійно та самостійно є представником підприємців у разі укладення ними

договорів у сфері підприємницької діяльності. Зазначимо, що дії представника у разі

укладення договорів у сфері підприємницької діяльності можна розуміти як дії

фактичного (підготовчого) характеру або як дії, що полягають у безпосередньому

укладенні договорів. Ця норма потребує уточнень.

У ч. 1 ст. 237 ЦК України визначено загальноцивілістичне представництво як

правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право

вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Отже,

загальноцивілістичний представник вправі вчиняти не лише договори, а й

односторонні правочини.

 

Визначаючи предмет договору доручення, який згідно з ЦК України є підставою

виникнення правовідносин комерційного представництва, законодавець вказує на

можливість вчинення представником юридичних дій (ч. 1 ст. 1000 ЦК України).

Законодавство, яке встановлює особливості комерційного представництва в

окремих сферах підприємницької діяльності, також є неоднозначним у визначенні

характеру діяльності комерційних представників. Наприклад, відповідно до Правил

здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності,

дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами,

затвердженими Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку

від 12 грудня 2006 р. [2], брокерська діяльність полягає в укладенні торговцем

цивільно-правових договорів щодо цінних паперів (п.1 розд. 2 Правил). Водночас

договір доручення, який є підставою здійснення брокерської діяльності, визначають

як договір, за яким одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити щодо цінних

паперів від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (п. 1

розд. 2 Правил). Цими правилами закріплений також договір на брокерське

обслуговування, договір, укладений між торговцем та клієнтом, в якому

передбачено надання послуг клієнтові щодо укладення правочинів з цінними

паперами (п. 1 розд. 2 Правил).

Вищезазначене зумовлює необхідність з’ясування, який із вживаних законодавцем

термінів (договір, правочин, юридичні дії) найдоцільніше використовувати для

окреслення діяльності представника, у разі здійснення ним комерційного

представництва. Видається, що зведення діяльності комерційного представника до

укладення ним договорів безпідставно обмежує його можливості порівняно із

загальноцивілістичним представником. Тому комерційний представник має право

вчиняти окрім дво- чи багатосторонніх правочинів (договорів) також односторонні.

Наприклад, до односторонніх правочинів, які може вчиняти комерційний представник,

потрібно зачислити залік, оферту, акцепт. Окрім цього, необхідним є закріплення

можливості для комерційного представника вчиняти правочини, спрямовані не лише на

виникнення цивільних прав і обов’язків, а також на їх зміну чи припинення. Правочин,

спрямований на зміну або припинення цивільних прав і обов’язків, під кутом зору

волевиявлення сторін, такий самий, яким він був під час виникнення правовідносин, з

тією лише відмінністю, що є „залежним” від уже наявного правовідношення. На

завершення, категорія „юридичні дії” значно ширша, ніж „правочин” і „договори”.

Законодавець не визначає зміст категорії „юридичні дії”. Приналежність їх до дій, які

спричинюють юридичні наслідки, такі як виникнення, зміну або припинення цивільних

прав і обов’язків, не зовсім вдале у зв’язку із формулюванням категорії правочину.

Однак законодавець чітко розмежовує „юридичні дії” і „правочини”. Категорія

„юридичні дії” охоплює, поряд із правочинами, інші дії, які не є правочинами в

розумінні ч.1 ст. 202 ЦК України, але для сторін можуть мати юридичне значення.

Прикладом є процесуальні дії представника у випадку судового представництва; дії, які

сприяють реалізації наявних прав та обов’язків. Вивчаючи різновиди юридичних дій,

можна зробити висновок, що окремі з них, наприклад ті, які спрямовані на реалізацію

прав або виконання обов’язків, можуть вчинятись представником у разі здійснення ним

комерційного представництва. Проте є й такі (наприклад, процесуальні дії), вчинення

яких не відповідатиме природі комерційного представництва. Щоправда, у юридичній

літературі висловлюються думки протилежні. Зокрема, М.І. Брагінський підкреслював,

що представництво не може бути зведене до правочинів тому, що його використання не

обмежується межами цивільного права. Як приклад, можна назвати судове

представництво [3, с. 285].

Специфіка комерційного представництва полягає у тому, що власне здійснення

представництва від імені підприємців у разі вчинення ними юридичних дій у сфері

підприємницької діяльності є лише кінцевим, завершальним етапом у діяльності

комерційного представника, оскільки попередньо йому необхідно з’ясувати з ким і

на яких умовах потрібно вступати у правовідносини, тобто перед тим, як вчинити

від імені і в інтересах довірителя юридичні дії, комерційний представник надає йому

комплекс фактичних послуг, що сприяють вчиненню юридичних дій.

Доцільним є також визначення співвідношення фактичних та посередницьких дій

у діяльності комерційного представника. Видається, що поняття „посередницькі дії” є

вужчим, ніж „фактичні дії”. Історичний розвиток терміна „посередництво” був

пов’язаний лише з визначенням правовідносин між двома особами, до останнього

часу не було розуміння посередника, як особи, яка сприяє реалізації прав суб’єкта вже

наявного правовідношення. Тому фактичні дії, які сприяють зміні або припиненню

правовідносин не охоплюються поняттям посередницьких. Доцільно також

підкреслити, що посередництвом можна назвати діяльність, в процесі якої особа, яка

виступає у чужих інтересах (виконавець послуги) входить в контакт з третьою особою

і впливає на формування волі останньої з метою, щоб вона вступила у правовідносини

із замовником послуг посередника. Тому важливою ознакою категорії посередництва

є можливість використання посередницьких послуг тільки у разі укладення

двостороннього або багатостороннього правочину, тобто договору. Дії, які сприяють

вчиненню односторонніх правочинів поняттям посередницьких не охоплюються.

Також А.В. Майфат наголошує, що дії посередника не спричиняють правових

наслідків для сторін майбутнього правочину, але і не є просто допоміжними,

технічними, до яких, наприклад, автор відніс рекламні послуги. Реклама звернена до

невизначеного кола осіб, посередницька послуга завжди вчиняється на користь

конкретних осіб [5, с. 14]. Окрім цього, посередник озвучує пропозицію про вчинення

конкретних правочинів. Тому посередницькі дії не можуть полягати лише у наданні

технічного сприяння під час укладення договору.

Отже, фактичне посередництво полягає у сприянні під час укладення

конкретного договору чітко визначеними сторонами, зокрема, здійснення

підготовки укладення договору, залишаючи для зацікавленої особи тільки

необхідність вчинення цілеспрямованого волевиявлення. Фактичні дії, які має право

вчиняти комерційний посередник, потрібно розглядати ширше. Це можуть бути

будь-які дії, які сприяють вчиненню комерційним представником правочинів та

інших юридичних дій, спрямованих на здійснення прав особи, яку представляє, або

виконання її обов’язків. Вони завжди мають допоміжний характер, тому діяльність

комерційного представника не може полягати лише у вчиненні фактичних дій.

Практика укладення договорів, на підставі яких виникає комерційне

представництво, свідчить про вчинення комерційним представником правочинів,

юридичних дій, спрямованих на здійснення вже наявних прав та обов’язків, а також

фактичних дій. Можна навести такі приклади, в яких у різних комбінаціях поєднані

вищезазначені дії. Згідно з договором доручення № 6341/04, укладеного між ВАТ

„Дніпрометиз” (довіритель) та ТОВ „Промтрейд плюс” (повірений), довіритель доручає,

а повірений бере на себе зобов’язання здійснювати від імені та за рахунок довірителя

вивчення ринку виробників катанки в Україні; належне виконання укладеного

довірителем з ВАТ КГМК „Криворіжсталь” договору купівлі-продажу катанки [7]. У

цьому випадку комерційний представник вчиняє фактичні дії та юридичні дії,

спрямовані на здійснення вже наявних прав та обов’язків від імені особи, яку

представляє. Згідно з договором доручення № 10-08/2001, укладеного між НАК „Надра

України” (повірений) та ДП НАК „Надра України „Полтавнафтогазгеологія”

(довіритель), довіритель доручає, а повірений бере на себе зобов’язання від імені та за

рахунок довірителя вчиняти такі дії: укладати договори оренди майна; вносити зміни та

доповнення до договорів оренди майна; у випадках, передбачених чинним

законодавством та договорами оренди майна, вчиняти дії щодо припинення чинності

таких договорів [8]. Це приклад укладення комерційним представником договорів та

вчинення правочинів, спрямованих на зміну та припинення прав і обов’язків від імені

особи, яку представляє. Зауважимо, що для здійснення комерційного представництва не

достатньо вчинення фактичних дій. Наприклад, між ТОВ „Югагро-

транзитсервис”(довіритель) та фізичною особою – суб’єктом підприємницької

діяльності (повірений) було укладено договір, згідно з умовами якого повірений

зобов’язався надати послуги, пов’язані із пошуком контрагентів та проведення з ними

переговорів щодо укладення між ними та ТОВ „Югагротранзитсервис” господарських

договорів, за для чого повіреному було видано відповідну довіреність [9]. У цьому

випадку можна говорити лише про виникнення відносин комерційного посередництва.

Специфіка юридичних та фактичних дій, які вчиняє представник у разі

здійснення ним комерційного представництва, також полягає в тому, що вони

обов’язково пов’язані зі сферою підприємницької діяльності особи, яку комерційний

представник представляє.

2. Обсяг визначеності особою, яку представляють, дій, що їх має право вчиняти

комерційний представник.

Згідно зі ст. 1003 ЦК України, яка поширюється на відносини комерційного

представництва, у договорі доручення або виданій на підставі договору довіреності

мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Такі дії

мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. При цьому повірений може

відступати від змісту доручення лише якщо цього вимагають інтереси довірителя і

повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк

відповіді на свій запит (ч. 1 ст. 1004 ЦК України). Враховуючи специфіку комерційного

представництва, законодавець в ч. 2 ст. 1004 ЦК України визначає, що повіреному, який

діє як комерційний представник, довірителем може бути надано право відступати в

інтересах довірителя від змісту доручення без попереднього запиту про це.

Неможливість врахування на момент укладення договору про комерційне

представництво чи видачі довіреності необхідного обсягу дій, які необхідні для належ-

ного здійснення представником комерційного представництва, особливо коли пред-

ставництво має тривалий характер, а також відсутність професійних знань в особи, від

імені якої комерційний представник уповноважений вчиняти визначені нею дії, зумов-

люють недоцільність збереження вимоги щодо конкретності у визначенні даних дій.

З огляду на дослідження нашого питання цікавим є його врегулювання в

Німецькому торговому уложенні, зокрема закріплення інституту прокури та

торгової довіреності. Прокуристи на підставі закону мають право вчиняти правові

дії, які характерні для торгового обороту, а також займатись судовими і

позасудовими справами, причому будь-яке обмеження повноважень прокуриста не

має значення для третіх осіб. Довіреність на ведення справ без видачі прокури,

наділяє представника можливістю або здійснювати відповідний промисел від імені

особи, яку представляє, або в його рамках вчиняти певний вид правочинів чи

конкретні правочини [3, с. 285]. У багатьох країнах передбачена можливість

вказівки лише на загальний характер повноважень представника без обов’язкової їх

конкретизації, і це означає можливість вчинення правочинів звичайних лише для

даного виду діяльності, а не для всього торгового обороту. Отож, більшість

законодавств містить аналогії німецького інституту торгових уповноважених.

Наприклад, відповідно до ЦК Російської Федерації повноваження агента можуть

бути визначені договором конкретно, шляхом переліку доручених йому дій, або

загалом, наданням агенту загальних повноважень на вчинення правочинів від імені

принципала (ч. 2 ст. 1007) [4, с. 592].

Беручи до уваги професійний характер діяльності комерційних представників,

видається доцільним відступити від загальної норми ЦК України, яка закріплює

обов’язкову конкретність у визначенні дій, котрі вправі вчиняти повірений у разі

здійснення ним представництва. Достатньо у договорі про комерційне

представництво чи довіреності закріпити головну ціль представництва або сферу, в

якій воно має бути реалізоване.

3. Спрямованість юридичних дій комерційного представника. Представництво у

цивільному праві характеризується повним заміщенням особи, яку представляють,

представником в процесі виконання тих чи інших юридичних дій. Ефект

представництва полягає у безпосередньому перенесенні на особу, яку

представляють, правових наслідків юридичних дій, які вчиняє представник. Це

можливо лише за умови, що комерційний представник вчиняє дії в межах наданих

йому повноважень. Отже, з огляду на вчинення представником правочину чи інших

юридичних дій, суб’єктом прав та обов’язків стає особа, яку він представляє.

Враховуючи наведену характеристику діяльності представника під час

здійснення ним комерційного представництва, надання послуги комерційним

представником можна визначити як вчинення останнім правочинів та інших

юридичних дій, спрямованих на здійснення вже існуючих прав та виконання

зобов’язань, а також вчинення необхідних при цьому фактичних дій, правові

наслідки яких безпосередньо виникають в особи, яку представляють. Обсяг

вчинюваних дій комерційний представник може визначати самостійно, керуючись

визначеною особою, яку представляють, основною ціллю комерційного

представництва або сферою його здійснення.

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відом. Верх. Ради України. —

2003. — № 40—44. — Ст. 356.

2. Про затвердження Правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними

паперами : брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу,

управління цінними паперами : Рішення Державної комісії з цінних паперів та

фондового ринку від 12.12.2006 р. № 52/13319 [Електронний ресурс]. — Режим

доступу : // rada.gov.ua.

3. Брагинский М. И. Договорное право. Книга третья : Договоры о выполнении работ и

оказании услуг / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. — М. : Статут, 2007. — 1055 с.

4. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй

(постатейный). / [рук. авт. кол. и отв. ред. О. Н. Садиков]. — М. : Юридическая

фирма КОНТРАКТ; ИНФРА, 1998. — 799 с.

5. Майфат А. В. Понятие и организационно-правовые формы посредничества в

гражданском праве : дисс. … канд. юрид. наук. — Екатеринбург, 1992. — 20 с.

6. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / [за ред.

В. М. Коссака]. — К. : Істина, 2004. — 976 с.

7. Cправа № 27/280 // Господарський Суд Дніпропетровської області [Електронний

ресурс]. — Режим доступу : www.court.gov.ua.

8. Cправа № 52/234-07 // Господарський суд Харківської області [Електронний ресурс].

— Режим доступу : www.court.gov.ua

9. Cправа № 22-8/313-06-10356 // Господарський суд Одеської області [Електронний

ресурс]. — Режим доступу : www.court.gov.ua

10. Степанов Д. И. Услуги как обьект гражданских прав : автореф. дисс. на соиск. наук

степени д-ра. юрид. наук. — М., 2004. — 25 с.