Экономика интересует?

Профилактика и лечение послеоперационных грыж www.hernia.org.ua
hernia.org.ua
Профилактика и лечение послеоперационных грыж www.hernia.org.ua
hernia.org.ua
ahmerov.com
загрузка...

АНЕКСІЯ ГАЛИЧИНИ АВСТРІЄЮ ТА ПОШИРЕННЯ АВСТРІЙСЬКОГО ПРАВА НА ЇЇ ТЕРИТОРІЇ

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 

Н. Панич1

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

тел. (0322) 74–03–80, E-mail: panych_nazar@yahoo.com

У статті висвітлено соціально-економічні і правові передумови та наслідки анексії

західноукраїнських земель, зокрема, Галичини Австрією та поширення австрійського

права на її території. Значну увагу зосереджено на аналізі положень основних

нормативно-правових актів австрійського законодавства, яке діяло на території

Галичини.

Ключові слова: Австрія, Австро-Угорщина, договір, кодекс.

Побудова демократичної та правової держави в Україні неможлива без

дослідження історії становлення та розвитку української держави та права. Особливо

важливе значення має осмислення історико-правових питань, пов’язаних із

входженням Галичини до складу Австрії, організації та діяльності на її території

австрійських органів державної влади та крайового самоврядування, а також

поширення дії австрійського права. Такі дослідження сприятимуть вивченню

державно-правових інститутів, які діяли в Галичині у складі Австрії, дозволять

проаналізувати їхню організацію та функціонування, а також визначити їх вплив та

роль у державотворчому процесі в Галичині.

У 1772 р. за результатами першого поділу Польщі Галичина була анексована

Австрією. Остаточне входження Галичини до складу Австрії було юридично

оформлено договором між Австрією, Пруссією та Росією від 3 травня 1815 р. Через

два роки, за результатами підписання 1774 р. Кючук-Кайнарджійського мирного

договору між Росією та Туреччиною до складу Австрії ввійшла також і Буковина. Під

відносним контролем Габсбурзької монархії з 1526 р. перебувала Угорщина, до

складу якої ще від часів середньовіччя входило населене українцями Закарпаття.

Отож, наприкінці XVIII ст. усі західноукраїнські землі опинилися під владою Австрії.

Отримані внаслідок поділу Польщі українські та польські землі австрійський

уряд штучно об’єднав в єдиний адміністративний край під назвою Королівства

Галичини та Володимерії [2, ст. 380]. Західну частину Королівства становили

польські землі, в той час як східна його частина була в зазвичай заселена українцями.

До 1848 р. у складі Королівства Галичини і Володимерії перебувала також Буковина,

однак вже 1849 р. вона була виділена в окремий коронний край з наданням їй права

обирати власний сейм.

Насильницьки приєднавши Галичину, австрійський уряд розпочав масштабну

економічну експлуатацію її природних багатств та людських ресурсів. Попри те, що

Галичина була одним з найбільших коронних країв за територією, кількістю

населення та покладами корисних копалин, австрійський уряд відводив їй роль

одного з найменш промислово розвинутих районів Австрії, а згодом і Австро-

Угорщини. Промислова відсталість Галичини знаходила своє відображення в тому,

що сировину з таких найбільших галузей промисловості, як гірнича, нафтовидобувна

вивозили з території Галичини для її подальшої промислової переробки на

виробництвах у центральних районах Австрії, а згодом і Австро-Угорщини.

Натомість промислову продукцію, зокрема вироби з металу, постачали в Галичину з

Англії, Пруссії та Польщі [1, ст. 13]. Значною мірою як аграрний край, Галичина

слугувала невичерпним джерелом якісного хліба та м’яса для Австрійської монархії.

І лише деякі галузі виробництва, зокрема, виробництво алкоголю, мало на території

Галичини надзвичайно сприятливі умови для розвитку. Проте результати такого

“розвитку” згубно позначалися на самих галичанах, оскільки призводили до

споювання селян та заробляння на цьому грошей галицькими поміщиками [4, ст. 8].

Відсутність багатьох великих промислових підприємств, зазвичай аграрний

характер виробництва сприяли збільшенню кількості безробітних на

західноукраїнських землях і, як наслідок, зменшенню розмірів заробітної плати у

зайнятих на виробництві робітників. Водночас вартість промислової продукції у

співвідношенні з розмірами заробітної плати була для галичан значно вищою, аніж

на решті територій Австрії, а згодом і Австро-Угорщини. Крім того, дешевизна

робочої сили, наявність великої кількості безробітних давали власникам підприємств

на Галичині можливість жорстоко експлуатувати своїх робітників, не забезпечуючи

при цьому належних умов та безпеки праці.

Колоніальна політика австрійського уряду відбилась і на українському селянстві.

І хоча ще 1848 р. кріпацтво в Галичині було скасоване, однак переважна більшість

земель і далі залишалася в руках галицьких поміщиків. Реформи австрійського

імператора Йосифа II у 1781–1782 рр. з метою заборони поміщикам збільшувати свої

землеволодіння за рахунок приєднання селянських земель, позбавлення їх права

здійснювати правосуддя були сприйняті галицькою шляхтою неприховано вороже і

їх виконання всіляко блокувалося з їхнього боку.

Галичина вважалася не лише одним з найбільш промислово, але й одним з

найбільш політично відсталих районів Австрійської імперії. Для працівників

австрійських органів влади та армії відрядження для проходження праці чи служби в

Галичині як малорозвинутій провінції було місцем, в яке висилали їхніх колег –

невдах, що провинилися на адміністративній або військовій службі [3, ст. 186].

Суспільна і господарська дискримінація посилювалася також і через національні

утиски, які чинили з метою денаціоналізації україномовного населення Галичини.

Попри те, що на території Східної Галичини проживала більшість українців,

переважними _____правами користувалися німці та поляки. Ця дискримінація знаходила

свій вияв у багатьох сферах, зокрема, у сфері служби в органах державної влади та

крайового самоврядування, де на державних посадах працювали, головно, німці,

чехи, італійці та поляки. Лише німецька та польська мови застосовувалися у

діловодстві органів суду та прокуратури. Всупереч ст. 19 австрійської конституції від

1867 р., яка гарантувала рівноправність усіх мов багатонаціональної імперії у

державному та суспільному житті, українську мову в органах державної влади та

крайового самоврядування майже не вживали, а всі намагання вести діловодство

українською мовою жорстоко обмежувалися та каралися.

Захопивши Галичину, австрійський уряд розпочав активні дії щодо організації на

її території органів державної влади та крайового самоврядування за зразком

австрійської системи управління. Значну увагу австрійського двору зосереджено

також і на нормативно-правовому забезпеченню їх організації та діяльності. Це було

зумовлено, насамперед, тим, що на території Галичини у другій половині XVIII ст.

продовжували діяти норми польського права, які не відповідали тогочасним

історичним та суспільним реаліям, містили значну кількість феодальних та

напівфеодальних пережитків і були відмінними від джерел австрійського права.

Запровадивши в Галичині подібну до австрійської систему державних органів влади

та крайового самоврядування, австрійський уряд обмежив компетенцію та

повноваження польської шляхти, а також поширив дію австрійського права на

територію всієї імперії.

Починаючи з 1772 р., на західноукраїнських землях поступово запроваджують

австрійське законодавство. Офіційним виданням Австрійської монархії, в якому

друкувалися австрійські закони був “Імперський лист законів” (Reichs-Gesetz-Blatt), а

в Галичині такі ж функції виконував “Провінціяльний звід законів”, який згодом

було перейменовано у “Загальний вісник місцевих законів” [5, ст. 391].

Не обмежуючись економічним, політичним та національним визискуванням

українців, австрійський уряд і в законотворчій сфері прагнув використати Галичину в

своїх цілях. Це виявлялося, зокрема, у тому, що територія Галичини була місцем

випробування багатьох нормативно-правових актів австрійського двору, і лише після

такої їх апробації та за умови позитивних результатів, дія цих нормативно-правових

актів поширювалася на решту територій австрійської імперії.

Аналізуючи тогочасні нормативно-правові акти, які приймала австрійська

імперія для врегулювання тогочасних суспільних відносин, варто зазначити, що її

основні зусилля в законодавчій сфері були спрямовані на нормативно-правове

забезпечення, насамперед, цивільно-правових відносин. Зумовлено це було тим, що

господарська діяльність із видобутку корисних копалин, а також виробництва та

вивезення з Галичини сировини та продовольства вимагала відповідного

нормативно-правового регулювання. Водночас австрійська влада, прагнучи

послабити вплив польської шляхти на теренах Галичини, робила активні кроки з

метою інтеграції правової системи Галичини у правову систему Габсбурзької імперії.

Одним із перших кодифікованих актів австрійського права, дію якого було

поширено на територію Галичини, став кодекс вексельного права, яким

урегульовувалися відносини у сфері вексельних зобов’язань. На території Галичини

відносини у цій сфері до 1775 р. регулювало звичаєве право, яке, однак, в міру свого

формалізму та складності, було нездатним забезпечувати якісне нормативно-правове

регулювання вексельних операцій, що перешкоджало їх швидкому проведенню. У

1775 р. дія цього кодексу була поширена на територію Галичини та Буковини.

Декретом від 13 лютого 1797 р. імператор Йосиф II на території Західної

Галичини увів в дію Цивільний кодекс Австрії. Джерелами цього цивільного кодексу

були норми прусського цивільного уложення та права окремих австрійських країв, а

також пандектне право [5, ст. 392].

Згодом декретом від 1 вересня 1797 р., дію цього кодексу було поширено і на

територію Східної Галичини. Через деякий час після цього у цивільний кодекс

Австрії було внесено окремі зміни, і з 1 січня 1812 р. його дію було поширено на

решту територій Австрійської монархії. Структурно кодекс складався з трьох частин,

які вміщували тисячу п’ятсот дві статті, які здійснювали нормативно-правове

регулювання особових та речових прав, а також окремих відносин у сфері сімейного

права. Аналізуючи загальний стан та зміст цивільного кодексу Австрії 1812 р.,

необхідно підкреслити, що _____запроваджуючи в австрійському цивільному праві окремі

новели, він, водночас, містив значну кількість норм феодального права, які не

відповідали тогочасному рівню розвитку цивільно-правових відносин і були

застарілими. Однак така редакція кодексу була вигідною для польських поміщиків,

оскільки надавала їм значні повноваження для подальшого визискування та

експлуатації українських селян та робітників.

З метою оновлення окремих норм Цивільного кодексу Австрії 1812 р., у 1840–

1850 рр. австрійськими законодавцями було прийнято низку новел та внесено зміни

до окремих розділів цього кодексу, зокрема, розширено перелік прав жінок та дітей.

Австрійський Цивільний кодекс не втратив своєї юридичної сили і продовжував

діяти в період приєднання території Галичини до складу Польщі після Першої

світової війни.

У другій половині XVIII ст. в Австрії було розпочато роботу в галузі

нормативного забезпечення цивільного судочинства з метою прийняття єдиного

кодифікованого акту. У 1781 р. було затверджено загальний порядок цивільно-

процесуального судочинства, згідно з яким було запроваджено вільну змагальність

сторін та письмову його форму за винятком дрібних справ [6, ст. 57]. Однак на цьому

зусилля австрійського уряду в сфері кодифікації цивільно-процесуального

законодавства не були обмежені і вже у 1825 р. було розроблено новий проект

цивільно-процесуального кодексу, дія якого мала поширюватися на всю територію

Австро-Угорщини. Однак лише окремі розділи цього проекту, які регулювали

діяльність адвокатів, визначали компетенцію судів та встановлювали порядок

здійснення судочинства в окремих категоріях справ, були затверджені імператором і

набрали чинності. Тільки у 1895 році було затверджено новий цивільний-

процесуальний кодекс, який діяв на території Австрії до 1918 р.

Австрійський уряд акцентував на кодифікаційних роботах не лише в галузі

цивільного, але й кримінального та кримінально-процесуального права. Як

багатонаціональна держава і включаючи в себе насильницьки приєднані території,

Австрія, а згодом і Австро-Угорщина прагнули організувати досконалу систему

судових та наглядових органів, здатних ефективно здійснювати свої функції у сфері

матеріального та процесуального кримінального права.

Кодифікація кримінального права в Австрії розпочалася у другій половині XVIII

ст. У грудні 1768 р. було прийнято кримінальний кодекс, який отримав скорочену

назву “Терезіана”. Цей кодекс, складаючись з двох частин, містив норми

процесуального та матеріального права. У 1774 році перша частина цього кодексу,

яка містила норми процесуального права, була введена в дію на території Галичини.

Недосконалимй і складний за змістом, з нормами інквізиційного характеру та з

жорстокою системою покарань, кодекс потребував внесення змін та доповнень. Такі

доповнення в частині розширення переліку учасників кримінального процесу були

внесені впродовж кількох наступних років.

З метою вдосконалення кримінального законодавства Австрії у січні 1787 р. було

ухвалено новий кримінальний кодекс Австрії про злочини і покарання. І хоча він

також вміщував значну кількість застарілих норм, однак порівняно з Терезіаною він

був прогресивнішим, оскільки в ньому значною мірою були усунуті складність

викладення норм, а також існуючі феодальні пережитки [6, ст. 59].

У 1803 р. було введено в дію новий кримінальний кодекс, який був

запроваджений спочатку на території Західної, а згодом і Східної Галичини. Він діяв

до 1852 р., коли його було прийнято у новій редакції, яка відрізнялася від

попередньої тим, що містила детальніший та досконаліший поділ злочинів, а також

деталізувала та доповнювала види покарань за їх вчинення. У 1855 р. цей кодекс було

доповнено новими нормами про кримінальну відповідальність за вчинення злочинів

військовослужбовцями [4, ст. 60].

В законодавстві Австрії та Австро-Угорщини відобразилася недосконалість

організації системи та органів державної влади та крайового самоврядування.

Проведення австрійським урядом експериментів з метою апробації окремих

нормативно-правових актів на території Галичини перед поширенням їх дії на решту

частин Австрії та Австро-Угорщини, мало значний негативний вплив на їх правові

системи. Чинність окремих кодифікованих актів лише в окремих частинах держави,

відсутність кодифікаційних робіт в інших галузях права, затягування введення в дію

тих чи інших нормативно-правових актів, зумовлювало недосконалість правових

систем Австрії та Австро-Угорщини. Крім того, небажання, а іноді й відкрите

протистояння польської шляхти до намагань австрійського уряду послабити їхні

права шляхом запровадження відповідних актів, надзвичайно ускладнювали

проведення реформ у галузі законодавчого регулювання.

Незважаючи на оновлення та реформування законодавства на території

Галичини, відповідно до норм австрійського права, закріплення на законодавчому

рівні окремих демократичних принципів та інститутів загалом можна зробити

висновок про те, що австрійське законодавство, яке діяло на території Галичини,

було застарілим і недосконалим та сприяло утвердженню позицій Австрії та Австро-

Угорщини у використанні та експлуатації західноукраїнських земель.

1. Баран В., Грицак Я. та ін. Історія України. – Львів: Світ, 1996. 486 с.

2. Galicja w dobie autonomicznej (1850–1914). Wybor tekstow w opracowaniu Stefana

Kieniewicza. – Wroclaw: Wydawnictwo zakladu narodowego im. Ossolinskich, 1952. – 397 с.

3. Кульчицький В.С. Державний лад і право в Галичині (в другій половині XIX – на

початку XX ст.). – Львів, 1965. – 64 с.

4. Кульчицький В.С. Джерела права в Галичині за часів австрійського панування //

Проблеми правознавства. – 1971. Вип. 19. – С. 46–47

5. Тацій В.Я., Рогожин А.Й., Гончаренко В.Д. Історія держави і права України у 2-х т. –

Київ: Видавничий дім «Ін Юре», 2000. – Т.1., 653 с.

6. Тищик Б.Й. Історія держави і права Австрії та Австро – Угорщини (X ст. – 1918 р.). –

Львів, 2003. – 80 с.