СТРУКТУРА ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ВІРМЕНСЬКИХ СУДІВ НА ПОДІЛЛІ (ХІV – ХVІІІ СТ.)

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 

О. Попович

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

У статті проаналізовано передумови створення вірменських судів на Поділлі (ХІV –

ХVІІІ ст.), визначено їхню структуру, правову основу організації та діяльності. Значну

увагу зосереджено на характеристиці порядку розгляду і вирішення справ у духовних і

світських вірменських судах вірменських громад Поділля.

Ключові слова: Поділля, вірменська громада, вірменський суд, судочинство.

У сучасних умовах в Україні проживає понад 100 національностей. Умови для

вільного розвитку етнічної, культурної, мовної і релігійної їх самобутності, окрім

Конституції України, визначені в низці законодавчих актів: “Декларації прав

національностей України”, Законі “Про національні меншини в Україні” та ін.

Правове надбання кожного з етносів, який тривало проживав на території

України, є складовою правової культури українського народу і заслуговує на уважне

ставлення і ретельне вивчення з метою створення належних гарантій прав людини,

збереження стабільності і згоди у міжнаціональних відносинах. Вірменський народ є

одним із таких етносів. Завдяки створенню сприятливих умов останніми роками

пожвавилася робота із наукового дослідження правових аспектів організації і

діяльності органів самоврядування у вірменських громадах на українських землях

(ХІV–ХVІІІ ст.). Свій внесок у вивчення цієї проблеми зробили історики

Я. Дашкевич, В. Грабовецький, Р. Шуст, М. Капраль, правознавці В. Кульчицький,

Б. Тищик, В. Гончаренко, І. Бойко, А. Кольбенко, М. Кобилецький, М. Демкова та ін.

Проте в історико-правовій літературі деякі питання залишаються

маловивченими, зокрема питання про організацію і діяльність вірменських судів на

українських землях (ХІV–ХVІІІ ст.). Вивчення і узагальнення цих питань дасть змогу

з’ясувати чинники, які впродовж історичного розвитку впливали на формування

національної судової системи, виділити їх позитивні сторони і недоліки.

Крім цього, актуальність збагачення історичного минулого вірменського народу

зумовлена низкою теоретичних і практичних можливостей: провести паралелі з

сучасністю, з’ясувати витоки негативних і позитивних елементів сучасної правової

культури, реалізувати права національних меншин і корінних народів; уникнути

помилок у прогнозуванні шляхів подальшого соціально-культурного розвитку

вірменського народу, планувати його розвиток у співдружності з усіма народами, що

населяють сучасну Україну.

Як відомо, вірмени поселилися на території України ще за часів Київської Русі в

ХІ ст. Згодом вони розселилися на інші українські землі, а значна їх група осіла на

Поділлі1. У ХІV–ХVІІІ ст. вірменські поселення існували у Кам’янці-Подільському,

Язлівці, Барі, Могилеві-Подільському, Рашкові та ін. Активність переселення вірмен

на Поділля пов’язана з наданням названим містам і містечкам магдебурзького права,

1Поділля – історико-географічна область у верхній і середній частині р. Південний Буг і

лівобережжі р. Дністер (до його притоки – р. Збруч). Сучасна територія південної частини

Хмельницької та частково Вінницької областей).

яке сприяло їхній самоорганізації в національні громади. Протягом ХІV–ХVІІІ ст.

вірмени, зокрема на Поділлі, мали свої самоврядні органи, суд, церкву_____, школу тощо.

З виникненням вірменських громад у містах і містечках Поділля виникла

необхідність створення власного суду. Це пов’язано, зокрема, з тим, що вірмени були

активними суб’єктами цивільних правовідносин, вони створили ремісничі

організації, брали участь у внутрішній і зовнішній торгівлі тощо.

В історико-правовій літературі немає одностайності поглядів щодо початку

діяльності вірменських судів у вірменських громадах Поділля. Однак можна

припустити, що вірмени, переселяючись і створюючи свої громади на українських

землях, використовували найавторитетніший збірник норм вірменського права –

Судебник М. Гоша з метою врегулювання суспільних відносин серед одновірців,

зокрема, порядок створення і діяльності судів, здійснення судочинства тощо [2].

Аналіз норм старовірменського права свідчить, що здавна існував інститут

вірменського суду, який формувався зі старійшин вірменської громади. Поступово

керівні функції у вірменському суді перейшли до єпископів, але вимогу щодо

присутності старійшин у суді було збережено. У цих судах поруч з єпископом

засідало двоє постійних духовних або світських асесорів. Доказом того, що

відповідно до старовірменського права у здійсненні судочинства брали участь як

світські, так і духовні особи, є стаття Судебника М. Гоша, у якій йдеться про те, що

такий суд є обраний Богом і людьми, де в суді звикли засідати духовні та світські

особи [7, с. 163].

Після того, як вірмени переселилися на Поділля, з’явилися перші елементи

вірменського самоврядування, у якому відповідно до вірменських судових норм та

звичаїв, правосуддя здійснювали старійшини вірменської громади. Особливістю було

те, що місце єпископа1 займав голова вірменської громади – війт.

Питання існування вірменського суду, головування в ньому вірменського війта, а

також питання підсудності справ вірменському чи міському судові були предметом

постійних суперечок між магістратом та вірменською громадою Кам’янця-

Подільського, Рашкова та інших міст і містечок Поділля.

В період існування вірменського війтівства у вірменських громадах на Поділлі

найвищим органом судової влади був вірменський війт, який спільно зі старійшиною

здійснював судочинство у вірменському суді.

У вірменських громадах Кам’янця-Подільського, Язлівця, Бучача, Рашкова_____, Бара,

Могилева-Подільського та інших місцевостях Поділля діяли світські і духовні суди.

До підсудності духовного суду належали розгляд і вирішення церковних справ,

питань, що торкалися релігійного життя, а також питань пов’язаних зі шлюбом і

сім’єю. До підсудності світського суду належали розгляд і вирішення цивільних і

кримінальних справ між вірменами. Юрисдикція вірменського суду поширювалася

виключно на вірмен, що проживали у місті чи передмісті. Вона не стосувалася

вірмен, які прийняли католицьку віру, осіб, що перебували під юрисдикцією міського

права.

Як уже зазначено, порядок організації і діяльності вірменського суду у

вірменських громадах Поділля спочатку регулювався Судебником М. Гоша. Згодом

виникли суперечності щодо правильності тлумачення норм вірменського права,

складених малозрозумілою для польської влади вірменською мовою. Крім того, у

ХІV ст. сформувалися нові економічні та політичні відносини, які потребували

правового регулювання. У 1519 р. для вірменських поселенців Галичини було

затверджено Вірменський статут, який на думку польського історика О. Бальцера,

став основним регулятором відносин і для подільських вірмен. Проте ті почали

вимагати від польського короля затвердити для них окремий статут. У 1567 р.

польський король для вірменських громад затвердив окремий Вірменський статут,

який фактично був повторенням Статуту 1519 р. [11, s. 12–13].

Вірменські статути 1519 та 1567 рр. приділяли значну увагу матеріальному праву

і майже не містили норм процесуального права. Керуючись цим, можна припустити,

що відсутність процесуальних норм у Статутах спонукали галицьких і подільських

вірменських старійшин до створення спільного процесуального статуту, який

отримав назву “Порядок судів і справ вірменського права” (далі – Порядок) і був

перекладений на польською мовою у 1604 р. [8, s. 4]. В історико-правовій науці точна

дата його укладення і затвердження невідома. Проте дослідження професора

О. Бальцера переконують, що Порядок мав три редакції: у першій редакції текст було

написано вірменською мовою, а у двох останніх – польською. Усі рукописи свідчать

про те, що Порядок було написано у Львові. Порядок складався з 11 розділів, які

своєю чергою поділено на 132 статті:

1. Початкове проводження суду війтом та двома вірменськими старійшинами, ст. 1–6;

2. Про виложені суди ст. 7–33;

3. Про право потрібне або закупне, ст. 34–61;

4. Про апеляцію, ст. 62–72;

5. Про присягу, ст. 74–85;

6. Про поруку, ст. 86–92;

7. Про печатки та довідки з вірменських книг, ст. 93–95;

8. По заповіти, ст. 96–101;

9. Про борги, боржників та про в’язниці, ст. 102–111;

10. Про витребування майна боржника, т. 112–1120;

11. Про арешт або шпарунок (судове повідомлення та зайняття майна боржника),

ст. 1221–131.

“Порядок” поширювався, зокрема і на подільських вірмен, регулюючи

процесуальні відносини у вірменському суді. Наприклад, суддя-війт не мав права

здійснювати свої повноваження одноособово. Кількість суддів, присутніх під час

розгляду справи передбачалася у межах від п’яти до дев’яти осіб. Засідання

Кам’янець-Подільського вірменського суду відбувалося у спеціально збудованому

приміщенні у центрі міста. Строки розгляду справ законом не регулювалися, за

винятком справ приїжджих осіб, для яких встановлювався строк у чотири дні.

Духовні вірменські суди збиралися у разі потреби по понеділках, четвергах і суботах

щотижня. Для них було визначено певні винятки, зокрема забороняли розглядати

спірні справи у дні релігійних свят, виїзду вірменського єпископа, а також у день

народження і коронації польського короля.

В інших містах Поділля також діяли вірменські суди. Так, у Бережанах

вірменський суд згадується у 1686 р., проте книги про нього не збереглися. Немає й

книг з Бродів, де вірменський суд діяв, принаймні, у 1683–1763 рр. Відомо, у 1744 р.

книги вірменського війтівського суду вели в Золочеві (війтівство існувало тут з

1688 р.), але вони теж не збереглися. Вірменський війтівський суд діяв також у

Підгайцях (згадується у 1675 р.). Від його книг, знищених, мабуть, під час турецької

навали, не залишилося жодного сліду. Безслідно зникло і діловодство вірменського

війтівського суду в Студениці (існував до 1633 р.). Такі ж суди діяли у Могилеві-

Подільському (1743–1786 рр.) і Рашкові (з 1751 р.) [5, с. 156–157].

Відповідно до “Порядку” вірменське право розрізняло “виложений суд” та

“закупний або потрібний суд”. Дослідивши “потрібне або закупне право” можна

дійти висновку, що вірменський закупний або потрібний суд зазнав впливу

магдебурзького права, зокрема “поточного та гостинного суду” [8, s. 12].

“Виложений” суд складався з вірменських старійшин у кількості шести або

чотирьох чоловік під головуванням міського війта. У разі меншої від чотирьох

кількості старійшин, суд засідання не проводив. До юрисдикції виложеного суду

належали цивільні справи між вірменами, які були мешканцями міста, а також між

мешканцями міста вірменської та інших національностей (Статут, ст. 37). До

компетенції виложеного суду належали також справи щодо майна боржників

[8, s. 31].

Засідання виложеного суду відбувалися кожного третього вівторка, починаючи

від 6 січня, перерву у засіданнях робили перед дев’ятою неділею, тобто перед

католицьким Великоднем. Після цього суд поновлював свою роботу першого

вівторка першого тижня після Великодня і продовжував роботу до п’яти тижнів.

Після цього знову робили перерву, яка тривала до першого вівторка після

католицьких Зелених свят. У літній період від 13 липня по 24 серпня суд припиняв

роботу. Виложений суд закінчував свою роботу перед святами Адвента (четвертий

тиждень перед католицьким Різдвом). Якщо свято припадало на вівторок, судове

засідання переносили на наступний вівторок [8, s. 36].

“Закупний або потрібний” суд проводив свої засідання під керівництвом

міського війта та вірменської старійшини в кількості не менше 4-х старійшин.

Засідання суду відбувалося постійно у вівторки та п’ятниці, за винятком святкових

днів [8, s. 31].

Закупний суд займався справами між прибулими вірменами, а також між

прибулими та місцевими вірменами. З часом, із дозволу короля 1604 р., міське

вірменське населення для вирішення спірних питань дедалі частіше зверталося до

закупного (потрібного, гостьового) суду. Засідання потрібного суду відбувалися

кожного четвертого дня, і тому справи, які потребували термінового вирішення,

головно, розглядали у цьому суді [8, s. 32]. У цьому суді розглядали справи щодо

опіки над сиротами, а також термінові справи щодо договорів та торговельних справ.

Судовий процес здійснювали за встановленими правилами. Судовий розгляд

виложеного або закупного (потрібного) суду відкривав голова суду, який

виголошував польською мовою таку промову: “Я відкриваю вірменський суд

(виложений або потрібний) іменем Пана Бога Всемогутнього, іменем Короля

Єгомостя, пана нашого милостивого, іменем своїм війтівським і панів радних і всієї

вірменської спільноти, на якому наказую, щоб ніхто не приходив і не відходив,

тільки з дозволу суду. Наказую і встановлюю загальний мир та інші речі, які з права

повинні бути переказані. Якщо будь-хто цей мир та інші зобов’язання, взяті на себе

сторонами, не дотримав і зламав словом або вчинком, має бути покараним відповідно

до права” [10, s. 263]. Потім суд заслуховував обидві сторони, згідно із ст. 119

Статуту 1567 р., у якій йшлося “про суддю, котрий не повинен судити одну сторону у

відсутності іншої”. Свідчення сторін нотували в книгу судових актів. У разі потреби

суд спочатку оглядав тілесні ушкодження, заподіяні потерпілим, опис яких (часто

детальний) також записували у судову книгу, а потім вислуховували сторони. На

вимогу суду залучали речові докази, які також вносилися до акту. Згодом слово

надавали свідкам, знову-таки за порядком ст. 119 Статуту. Якщо свідків не було, то

згідно із ст. 124 Статуту, застосовували присягу. Якщо обвинувачений не

заперечував своєї вини, суд оголошував вирок [6, с. 248–249].

Коли справу доводили до присяги, вірменський суд встановлював строк

(наприклад, “повинен присягнути протягом двох тижнів”). Іноді суд, за згодою

сторін, визначав день і навіть годину присяги (наприклад, “сторони дійшли до згоди і

вирішили, присяга буде на третій день, о 16-й годині” або „присягне в нинішню

суботу, о 15-й годині”) [3, с. 143]. Траплялося, що одна із сторін звільняла іншу від

присяги. Збереглися відомості про те, що іноді обвинувачена сторона ухилялася від

присяги і це вважали беззастережним визнанням вини. Стаття 124 Статуту 1567 р.

визначала порядок складання присяги. Церемонія мала відбуватися у церкві, перед

хрестом у присутності обох сторін, вірменського війта та інших осіб, що брали

участь у судовому засіданні [4, с. 194].

У науці не збереглися відомості про окремі формальні сторони процесу: про одяг,

порядок розміщення, тривалість засідання тощо. Проте відомо, що у Львові

вірменські судді носили чорний одяг. У Кам’янці-Подільському й у інших містах

Поділля вірмени використовували досвід львівських вірмен, дотримуючись усіх

формальностей. Наприклад, вірменський війт, який обов’язково був присутній на

судовому процесі, мав особливу відзнаку, а у судовому залі постійне місце. Коли ж

йому доводилося виступати на суді як позивачеві, він передавав війтівську відзнаку і

своє місце заступникові. Про це свідчить такий запис: 29 грудня 1572 р. “війт Торос

підвівся із свого місця, посадив на нього Арпета, передав йому знак війта і розмістив

поряд із ним суддів: Демуша, Саркиса [сина] Івашка та інших”. За розгляд

кримінальних і цивільних справ, а також за легалізацію різних договорів вірменський

суд стягував мито [4, с. 195].

Архівні матеріали дають змогу встановити кількість засідань, зроблених

вірменським судом протягом місяця, і цивільних та кримінальних справ. Зокрема, у

березні 1575 р. відбулося 12 засідань і розглянуто 21 питання. Дні засідань суду були

заздалегідь встановлені – усі дні тижня, крім неділі й свят. У протоколах часто

трапляються слова, котрі промовляв суддя, оголошуючи вирок: “по велінню Бога і

владою нашого короля, а також відповідно до правомочності вірменського суду”. Як

уже було зазначено, вірменський магістрат у Кам’нці-Подільському був органом

самоврядування і підпорядковувався лише владі польського короля, а не місцевій

владі, міському старості, котрі формально не мали права втручатися у його

діяльність.

Згідно зі ст. 118 Статуту (“Про подачу апеляції від суду до його величності

короля”) вірмени, незадоволені рішенням свого суду, могли оскаржити його тільки

польському королеві. Апеляції у польській державі подавалися у надвірний суд

асесора, в якому головував канцлер. Однак складні справи розглядали у надвірному

апеляційному суді, де були присутні король, міністри і сенатори. Якщо визначений

порядок апеляції порушувався, то суд притягував порушника до відповідальності.

Наприклад, 10 березня 1575 р. у Кам’янці-Подільському вірменин Зану, який не

погодився з рішенням вірменського суду, опротестував його перед польською

владою. Вірменський суд не лише виконав свій вирок, а й заарештував Зану і стягнув

із нього штраф [3, с. 143].

Отож, організація вірменських судів у вірменських громадах Поділля була

засобом реалізації вірменами свого правового статусу на українських землях у складі

Польщі (1349–1569 рр.) та Речі Посполитої (1569–1795 рр.) Вірменське судове

самоврядування гарантувало ефективне вирішення суперечок серед вірменських

поселенців і забезпечувало правопорядок у вірменських громадах. Діяльність

вірменських судів на українських землях у ХІV–ХVІІІ ст. сприяла збагаченню

правової культури, зокрема й українського народу.

1. Акты армянского суда г. Камянец-Подольского (XVI в.), подготовка текста и

предисловие В.Р. Григоряна. – Ереван, 1963.

2. Армянский Судебник Мхитара Гоша / Пер. с древнеармянского А.А. Паповяна. –

Ереван, 1954.

3. Бойко І. Здійснення правосуддя у вірменських поселеннях на території Поділля (XIV–

XVIII ст.) // Право України. – 2003. – № 3.

4. Григорян В.Р. История армянских колоний Украины и Польши (армене в Подолии).–

Ереван, 1980.

5. Дашкевич Я.Р. Адміністративні, судові й фінансові книги на Україні в XIII–XVIII ст.

(Проблематика, стан і методика дослідження) // Історичні джерела та їх

використання. – К., 1969. – Вип.IV.

6. Привілеї національних громад міста Львова (XIV–XVIII ст.) / Упор. М.Капраль; наук.

ред. Я. Дашкевич, Р. Шуст. – Львів, 2000.

7. Торосян Х. Суд и процесс в Армении Х–ХІІІ вв. – Ереван, 1985.

8. Balzer O. Porządek sądów i spraw prawa ormiańskiego z r.1604. – Lwów, 1912.

9. Balzer O. Sądownictwo ormiańskie w średniowiecznym Lwowie. – Lwów, 1909.

10. Barącz S. Rysopis dziejów Ormiańskich. – Tarnopоl, 1869.

11. Bischoff F. Das alte Recht der Armenier in Polen. – Wien, 1857.