ПРО АНТИКОРУПЦІЙНІ ЗАХОДИ У СФЕРІ ДІЯЛЬНОСТІ ОВС

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 

М. Новіков1

Херсонський юридичний інститут

Харківського національного університету внутрішніх справ

вул. Фонвізіна, 1, 73034 Херсон, Україна

В статті розглянено окремі проблеми забезпечення механізму контролю за

діяльністю підрозділів ОВС щодо подолання корупції у різних формах її прояву, а

також адміністративно-правового нігілізму.

Ключові слова: корупція, антикорупційні заходи, контроль, адміністративна

реформа.

Реформування органів внутрішніх справ на європейський зразок є

найскладнішою, найвідповідальнішою проблемою становлення правової

державності в Україні. Важливим аспектом такого реформування залишається

відтворення належного механізму контролю за діяльністю підрозділів ОВС щодо

подолання корупції, в будь-яких формах прояву, й адміністративно-правового

нігілізму, які шкодять громадському порядку, громадській безпеці, правам і

свободам громадян, боротьбі зі злочинністю.

Ми маємо стверджувати про те, що оптимізація діяльності органів внутрішніх

справ явище дуже корисне, але основними джерелами такої реформації є

бюджетно-фінансовий, науково-технічний, природно-ресурсний, а головне

кадровий (на конкурентній основі створений) потенціал підрозділів та служб. Він

спрямований на формування в корпоративній сфері зазначеного правоохоронного

органу сталої ідеології про пріоритет загальнолюдських цінностей, про соціально-

демократичну, правову державу та її конституціоналізм, про антикорупціонізм у

сферах влади.

На нашу думку, вважливим аспектом адміністративної реформи в ОВС постає

ідеологічне її забезпечення на засадах національної самобутності українського

народу і державно-владних структур (державних органів і державних службовців) з

їх науково-прикладним, антисоціальним ставленням до корупції як аморального

явища, забороненого Законом. Загальновідомо, що негативне ставлення значної

частини суспільства до корумпованої влади Кучми певним чином сприяло

зміцненню авангардних сил “помаранчевого” революційного руху в Україні.

Аналіз наукових джерел (Герберт А. Саймон, С.В. Пронкін, О.Є.Петруніна)

[1, 2] свідчить, що адміністративно-правова ідеологія в Україні порівняно з іншими

державами, перебуває на початковому етапі свого становлення. І тому ефективність

профілактичної роботи антикорупційної спрямованості у внутрішній і зовнішній

сферах діяльності органів внутрішніх справ залишається недостатньою. Такий стан

сприяв створенню Департаменту внутрішньої безпеки МВС України з метою

посилення протидії корупційним проявам серед працівників ОВС [3] і

встановленню на законодавчому рівні відповідальності за корупцію в

адміністративній, цивільній, трудовій та кримінальній галузях права [4, с. 86].

Проблема корупції в органах внутрішніх справ на сучасному етапі їх

функціонування викликає стурбованість Президента і Уряду України [5] як реальна

загроза стабільності і порядку в суспільстві, що посягає на державну владу, авторитет

державної служби та наносить шкоду іміджу правоохоронних органів. Вона ставить

під сумнів існуючі паростки демократії, поглиблює бюрократизацію державного

апарату, який використовує деструктивні методи державного управління, спрямовані

на розвиток тіньової економіки, політики_____, права.

Н.П. Матюхіна зазначає, що протидія корупції у правоохоронних органах, в тому

числі поліцейській корупції є зоною посиленої уваги з боку суспільства в країнах

Західної Європи та США. Автор доводить, що подолати це явище відразу

неможливо, але потрібно його мінімізувати, зробивши прояви корупції винятковістю

[6, с. 110].

На наш погляд, вченим потрібно спочатку на законодавчому рівні чітко

окреслити корупцію в правопорушеннях як систему забороненої поведінки, що

охоплюється адміністративним законодавством: Законом України “Про боротьбу з

корупцією”, Кодексом України про адміністративні правопорушення (що вчиняються

з використанням службових повноважень). А також кримінальним законодавством

України, де корупційними визнаються такі діяння: привласнення, розтрата або

заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм

службовим становищем (ч. 2 ст. 191 КК); одержання незаконної винагороди

працівником державного підприємства, установи чи організації (ст. 354 КК);

зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК); перевищення влади

або службових повноважень, якщо воно вчиняється з корисливих мотивів (ст. 365

КК); одержання хабара (ст. 368 КК); зловживання військовою службовою особою

владою або службовим становищем (ст. 423 КК); перевищення військовою

службовою особою владних або службових повноважень (ст. 424 КК) та ін. [4, с. 86–

87]. Така запропонована В.І. Борисовим класифікація корупційних правопорушень

сприяє правильному розумінню сутності корупції як соціального явища і правової

категорії, але руйнує складену систему звітності правоохоронних органів щодо

боротьби з нею на практиці.

М.І. Мельник в майбутньому Кодексі України про державну службу пропонує

окреслити сферу корупційних діянь, за якими притягуватиметься державний

службовець. Це є дуже корисним та ефективним засобом систематизації. Крім

зазначеного, на наш погляд, доцільно в цьому акті відобразити можливість

застосування гласних та негласних оперативно-розшукових заходів щодо перевірки

корупційного „імунітету” державного службовця, і йому доведеться визнати. Також

доцільно в засобах масової інформації і трудових колективах організовувати щорічні

звіти про управлінську діяльність службовця та прибутки держави від неї.

Вважаємо за доцільне в зазначеному проекті кодексу передбачити обов’язкове

подання декларацій усіх державних службовців про одержані щорічні доходи сім’ї та

належний соціальний контроль з експертними оцінками фахівців від громадськості.

Законопроект про соціальний контроль декілька років тому подавався до Верховної

Ради України, але досі не розглянений. Це, на наш погляд, шкодить антикорупційній

діяльності державного апарату України.

Нині чинний Закон України „Про демократичний цивільний контроль над

Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” від 19.06.2003 р. надає

громадськості повноваження на проведення експертиз проектів законів, рішень,

програм, подання своїх висновків і пропозицій відповідним державним органам з

метою врахування у разі реформування правоохоронних органів держави. Це, на наш

погляд, є дуже позитивним. Шкода, що правозахисні громадські організації за своєю

слабкою згуртованістю, ще не готові належно боротися з корупцією у владі через

низький рівень своєї правосвідомості та правової культури [7].

Належне формування антикорупційного законодавства, забезпечення його

ефективності (за _____допомогою громадськості) і доступності у використанні, вважаємо,

є одним із шляхів посилення ідеологічної боротьби з корупцією в державі, яка

сприятиме формуванню “антикорупційної” суспільно-правової свідомості, в тому

числі у вищих ешелонах влади.

Говорити про слабкість суспільно-правої свідомості недоречно, адже наукова і

фахова правосвідомість в поглядах на корупцію є неадекватними. Наведемо такі

приклади: В.О. Глушков і В.І. Васильчук пишуть про те, що найбільший внесок у

викриття хабарництв, понад 80 % від загальної кількості, належить оперативним

підрозділам ОВС України серед інших правоохоронних органів. При чому зазначені

автори хабарництво і корупцію, вважають різними явищами [8, с. 104–105], тобто

трактують корупцію у вузько адміністративному сенсі. Адміністративна практика

застосування місцевими судами Херсонської області Закону України “Про боротьбу з

корупцією” в 2003 р. свідчить, що з вивчених справ 43,6 % протоколи складали

прокурори; органи СБУ – 23,4 %; органи внутрішніх справ – 30,5 %; працівники

податкової міліції – 2,5 % від загальної кількості. Це свідчить про те, що звітність

про корупцію подається у вузько адміністративному аспекті за вимогами

Статуправління та Мінюсту.

Багато науковців-правників досліджують проблему корупції в ОВС, як за

кордоном, так і в Україні. Вони розкривають і роль засобів масової інформації щодо

корупційної поведінки поліції [6] та міліції. Головно акцентують на негативному

аспекті їхньої діяльності. Міністр внутрішніх справ України Ю.В. Луценко звертався

до працівників ЗМІ з проханням про об’єктивне надання інформації про роботу

міліції, як негативну, так і позитивну [9]. До речі, Ю.В.Луценко заохоченнями осіб,

які відмовлялися стати на корупційний шлях, наводить нас на думку про створення

на теоретико-прикладному рівні тактичних прийомів антикорупційної діяльності, які

маємо запровадити в практичні заняття з тактико-спеціальної підготовки у відомчих

навчальних закладах.

Сама тактика антикорупційних заходів повинна бути відображена не тільки у

законодавстві, але й у правовій свідомості та правовій культурі кожного працівника ОВС,

який зобов’язаний вміти відмовлятися від подарунків, „мзди,” подачок, а про кожний

випадок такого явища доповідати безпосередньо своєму керівникові. Пригадуємо

П. Луспекаєв, який грав у фільмі „Біле сонце пустелі” царського офіцера митної служби,

що рішуче і з повагою власної гідності заявляв: „Обдула! Я мзди не беру!”. Тільки така

патріотична налаштованість має стати гаслом антикорупційного руху.

На високому рівні І.М. Погрібний філософськи розкриває сутність корупції як не

економічного явища, а морального відхилення людей, що існує „давно, як і саме

людство, прекрасно співживучи і пускаючи коріння в країнах з набагато вищим, ніж

наш, рівнем життя, де чиновники зовсім не бідують. Корупція, – як вважає автор, –

захворювання духу раком душі, що вбиває в ній клітини порядності і чесності. Але

вражає вона, як і властиво раку, лише організми, генетично послаблені, які не мають

достатнього імунітету, щоб протистояти пожадливості. Людина, яка має такий захист,

хабара ніколи не візьме, навіть за найскромнішого матеріального достатку, бо на це

нездатна в принципі, вважаючи для себе принизливим і абсолютно неможливим бути в

залежності (а хабар це завжди залежність) від того хто дає” [10, с. 12].

Багато прикладів, коли міліціонери різних рангів, у періоди несвоєчасної виплати

заробітних плат, „обвалу” гривні, об’єднувалися у позаслужбовий час для того, щоб

працювати охоронцями кіосків, стоянок автотранспорту, двірниками та ін. Вони

чесною працею забезпечували матеріальну підтримку сім’ї з огляду на те, що

службової заробітної плати вистачало реально на два тижні. Такі люди чесно

дивляться своїм співгромадянам в очі і, як справжні правоохоронці, стійко

переносять труднощі і позбавлення служби, не принижуючись до корупційних діянь.

Вважаємо, є сенс розширити сферу правоохоронних послуг за допомогою

Державної служби охорони, де кожний працівник міліції може працювати у вихідні

та частку відпуски для матеріальної підтримки своєї сім’ї в скрутний час виплати

мізерних заробітних плат. Це, на наш погляд, зменшить певну частину корупційних

діянь в ОВС, особливо серед міліціонерів ППСМ.

Корупцію в органах внутрішніх справ зумовлюють певні причини:

1) зручна нагода, коли дають хабара, тоді й бере; 2) політичний вплив

характеризується доходністю місця: чим вище за рангом працівник, тим більше

розмір хабара, який він збирає із зовнішнього та внутрішнього середовища;

3) аморальність і некультурність є негативними якостями службовця у вигляді

жадібності, вимагань; 4) байдужість – це поведінка оточуючих і насамперед та

підлеглих, які допускають корупцію; 5) некерованість, хаос, безладдя настають у разі

відсутності в підрозділах наступництва за правом між поколіннями працівників;

6) ізоляція від суспільства характерна для віддалених районів і сіл, де окремі

керівники встановлюють міру відповідальності для порушників на свою користь;

7) низький професійний та освітній рівень корупціонерів – чиновників і населення,

яке вони обслуговують; 8) незадовільне грошове забезпечення, яке спричинює сварки

у сім’ї, підвищує психологічну напругу в колективі; 9) відсутність належного

контролю та нагляду з боку уповноважених державних органів [6, с. 111].

І ми погодимося з поглядом Н.П. Матюхіною [6] про те, що деякі прошарки

населення зацікавлені у розбещенні міліції, тому що їх рівень економічного життя

схиляє до можливості поступитися спокусам та тиску з боку окремих керівників,

колег по роботі та населення.

Соціологічне дослідження серед працівників міліції, які мають пільгову вислугу

років (1 рік за 1,5 або 1 рік за 2), визначило, що усі погодилися б краще на подвійну

заробітну плату, ніж на наближення пенсії. Причина єдина – сім’ю треба годувати.

Тому не спрацьовують “фронтові” пільги, а утворюється в підрозділах і службах

міліції хронічний кадровий некомплект.

Усунення причин та умов вчинення корупції можливе, на нашу думку, лише

науково обґрунтованими і вжитими у практику антикорупційними заходами. Їх

становить широкий комплекс державно-правових, соціально-культурних (в тому

числі оперативно-службових, профілактичних з боку правоохоронних органів)

засобів, спрямованих на подолання корупції в державному апараті. Зазначеним

поняттям, у нашому розумінні, охоплені багатоманітні форми, прийоми, тактичні дії

технічного, фізичного, психічного, інтелектуального та іншого матеріального

характеру, які моделюють в юридичних нормах, у правосвідомості державних службовців чіткі юридичні установки на вчинення правомірної поведінки, жорсткий

процесуальний порядок її оцінки спеціально уповноваженими суб’єктами права.

Декілька прийомів, які в певній послідовності (системі) моделюють

антикорупційну поведінку посадових осіб на підставі інституту юридичних норм, з

процесуальним забезпеченням перспективної чи ретроспективної юридичної

відповідальності за її вчинення, утворюють антикорупційні способи правового

регулювання. Використання зазначених способів правового регулювання

антикорупційної поведінки державонослужбовців, державних органів, громадських

об’єднань, інших фізичних та юридичних осіб на практиці за комплексним підходом

є методологічною основою історично напрацьованих заходів оперативно-

профілактичного подолання корупції, яка деморалізує суспільство, розбещує владу в

державі, нейтралізуючи демократію. Все це потребує створення ефективної

антикорупційної системи, що ґрунтується на пріоритеті загальнолюдських цінностей

і принципах законності, гуманності та справедливості функціонування державно-

владних структур.

До антикорупційних заходів належать :

−реалізація загальних і спеціальних антикорупційних програм держави;

−створення Кодексу державної служби працівників ОВС, в якому потрібно

систематизувати норми “Положення про проходження служби рядовим та

начальницьким складом ОВС”, норми Дисциплінарного статуту ОВС, зміст

Директиви № 8 2004 р., Кодекс Честі працівника ОВС та зміст інших актів, які

визначають матеріально-технічне, фінансове, медичне, пенсійне забезпечення

працівників, перерахувати корупційні діяння, за які настає кримінальна,

адміністративна, дисциплінарна та цивільно-правова відповідальність;

−обов’язковість укладання контракту на службу з працівником ОВС визначенням

характеру і умов служби, з деталізацією розміру заробітної плати, пільг та

заохочень, забезпечення житлом;

−щорічна звітність працівників ОВС за свою діяльність у засобах масової

інформації, з експертною оцінкою громадських (правозахисних) організацій;

−надання звітності про щорічні доходи сім’ї;

−призначення кадрів на конкурсній основі та здійснення їх періодичної ротації;

−запровадження новітніх технологій, методик розслідування корупційних

правопорушень;

−упорядкування статистичних звітів та їх наголошення у засобах масової

інформації;

−створення і запровадження ідеології законослухняного працівника ОВС;

−організація плідної співпраці з Євросоюзом та США з приводу підготовки,

перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців – управлінців системи ОВС;

−налагодження антикорупційного партнерства на рівні правоохоронних органів

України та зарубіжних країн;

−створення умов добросовісної конкуренції працівників ОВС та їх команд щодо

гармонізації управління підрозділами та службами ОВС;

−посилення юридичної відповідальності за корупційні діяння державними

службовцями;

−надання державним службовцям широкого кола повноважень в межах чинного

законодавства щодо застосування юридичних компромісів;

−ефективне застосування в ОВС до підлеглих у підрозділах та службах пільг,

заохочень та дозволів на працю за сумісництвом бажано у сфері ОВС.

Відповідно до змін повноважень і умов діяльності ОВС зміст антикорупційних

заходів може удосконалюватися, набувати нових форм та методів.

На наш погляд, зменшення корупції можливе до рівня мінімізації або

виключності цього антисоціального правонігілістичного явища за допомогою

належного матеріально-технічного забезпечення працівників ОВС, створення у

підрозділах та службах стійкої національно-патріотичної, правової ідеології, а у разі

заміщення посад здійснення суворого конкурсного відбору, зі збереженням

міліцейських династій, традицій, корпоративного міліцейського духу чесної,

порядної та гідної людини, яка прагне захищати людей не шкодуючи сил, життя і

здоров’я.

1. Пронкин С.В., Петрунина О.Е. Государственное управление зарубежных стран: Учеб.

пособие. – М.: Аспект Пресс, 2001. – 416 с.

2. Герберт А. Саймон Адміністративна поведінка: Дослідження процесів прийняття

рішень в організаціях, що виконують адміністративні функції: пер. з англ. вид. – К.:

АртЕк, 2001. – 392 с.

3. Наказ МВС України № 960 від 30.09.2003.

4. Борисов В.І. Відповідальність за порушення корупційного характеру та її види //

Проблеми запобігання службовим злочинам у сфері господарської діяльності: Матер.

наук. –практ. семінару [Харків] 9 лист. 2004 р. / Редкол.: В.В. Сташис (голов. ред.) та

ін. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – с. 85–88.

5. Назустріч людям. Програма діяльності Кабінету Міністрів України // Урядовий

кур’єр, – 2005. – 11 лютого.

6. Матюхіна Н.П. Корупція в поліції зарубіжних країн: проблеми запобігання //

Проблеми запобігання службовим злочинам у сфері господарської діяльності: Матер.

наук. –практ. семінару [Харків] 9 лист. 2004р. / Редкол.: В.В. Сташис (голов. ред.) та

ін. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – с. 110–113.

7. Новіков М.М. Інститут добровільних об’єднань громадян – стабілізуючий фактор

розвитку Української держави / Навч. посіб. – Херсон: ХЮІ НУВС. – 2004 .

8. Глушков В.О., Васильчук В.І. Щодо запобігання хабарництву органами внутрішніх

справ // Проблеми запобігання службовим злочинам у сфері господарської діяльності:

Матер. наук. –практ. семінару [Харків] 9 лист. 2004 р. / Редкол.: В.В. Сташис (голов.

ред.) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – с. 104–107.

9. Сахно Ю. Соціальна реклама як засіб боротьби з хабарництвом // Міліція України

№ 09(99). – вересень’2005. – С. 2–3.

10. Чапала Ю. Коли серце, наче птах // Іменем Закону № 44(5482) 4.11. – 10.11.2005