ПРИНЦИПИ ДОЗВІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЩОДО ПІДПРИЄМНИЦТВА

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 

І. Солошкіна1

Харківський національний університет внутрішніх справ МВС України

проспект 50-річчя СРСР, 61080 Харків, Україна

Одним із засобів державного регулювання економіки є надання дозволів шляхом

здійснення дозвільної діяльності щодо підприємництва. Як і щодо будь-якої діяльності,

її основу мають складати певні принципи – керівні ідеї, основні правила поведінки До

принципів дозвільної діяльності щодо підприємництва автор пропонує віднести:

законність, об’єктивність, рівність суб’єктів підприємництва перед законом,

демократизм, публічність, контрольованість, оптимізацію регулюючого впливу,

сприяння розвитку конкуренції, взаємну відповідальність держави та підприємця,

гуманізм і справедливість у взаємовідносинах між державою та підприємцем у процесі

дозвільної діяльності.

Ключові слова: дозвільна система, принципи дозвільної системи, патентування,

ліцензування.

Системні трансформації, яких зазнає суспільство, позначаються на змінах

пріоритетів державного і, у тому числі, – соціально-економічного розвитку. В економіці

України продовжує активно формуватись ринкове середовище, основою якого є

діяльність суб’єктів різних форм власності і господарювання. Водночас, не можна не

помітити певної стихійності цього процесу, що інколи призводить до дисбалансу

економічного розвитку, який проявляється у розвиненості певних сфер економіки поряд

із виробництвами із застарілим обладнанням та технологіями. За таких умов держава має

стати тим механізмом у системі економічного розвитку, який би своєю діяльністю давав

змогу нівелювати негативні тенденції ринкових перетворень.

Одним із засобів такого регулювання є надання дозволів шляхом виконання

дозвільної діяльності щодо підприємництва. Як і щодо будь-якої діяльності, її основу

мають становити певні принципи – керівні ідеї, основні правила поведінки [1, с. 382].

Варто зазначити, що на цей час у науці адміністративного права лише окремі

дослідження стосувалися аналізу проблемних питань адміністративно-правового

регулювання відносин щодо підприємництва: загальні питання державного регулювання

підприємницької діяльності; реєстрація; ліцензування; видача дозволів на об’єкти, які

підпадають під дозвільну систему та обмежені у цивільному обігу (зокрема, зброя,

вибухові матеріали, майстерні з виготовлення і ремонту зброї); функціонування

дозвільної системи як специфічного виду виконавчо-розпорядчої діяльності органів

державної виконавчої влади тощо (С.С. Вітвіцький [2], Л.Р. Грицаєнко [3], В.А. Гуменюк

[4], О.В. Прудивус [5]; О.В. Харитонов [6] та ін.). Питання щодо кола та змісту принципів

дозвільної діяльності щодо підприємництва у зазначених та інших наукових працях

цього напряму досліджень взагалі не розглядалося.

Формулювання принципів дозвільної діяльності щодо підприємництва здійснене

з урахуванням певних положень.

По-перше, ці принципи за змістом мають відповідати принципам державного

регулювання господарської діяльності, а їх реалізація має сприяти розвитку

підприємництва, а, отже – вони не повинні суперечити загальним принципам

господарювання, визначеним ст. 6 Господарського кодексу України (далі – ГК) [7].

По-друге, принципи дозвільної діяльності щодо підприємництва мають відповідати

конституційним основам правопорядку у сфері господарювання, визначеним ст. 5 ГК,

зокрема тим, які стосуються діяльності держави щодо підприємництва: забезпечення

державою захисту прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальної

спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині й

суспільству та ін.

По-третє, принципи дозвільної діяльності щодо підприємництва повинні

ґрунтуватись на загальних принципах адміністративного права, які мають

фундаментальне значення для всієї галузі адміністративного права: законності; пріоритету

прав та свобод людини і громадянина; рівності громадян перед законом; демократизму

нормотворчості й реалізації права; взаємної відповідальності держави і людини;

гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою і людиною [8, с. 82].

Економіку визначають як єдиний комплекс господарських відносин, що охоплює

усі ланки виробництва, торгівлі та обміну в суспільстві [9, с. 70]. До цього єдиного

комплексу належать комерційні і некомерційні відносини [10].

Згідно з ч. 1 ст. 3 ГК господарську діяльність трактується як діяльність суб’єктів

господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та

реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що

мають цінову визначеність. Якщо господарська діяльність здійснюється з метою

одержання прибутку – це підприємництво, а суб’єкти підприємництва є

підприємцями. Якщо така діяльність здійснюється без мети одержання прибутку –

вона є некомерційною господарською діяльністю (ч. 2 ст. 3 ГК). Отже, до

господарської діяльності належить діяльність у сферах виробництва (у тому числі

шляхом виконання певних робіт), реалізації продукції (у тому числі – шляхом

надання послуг). Реалізація продукції може відбуватись через торгівлю чи обмін.

Господарська діяльність за змістом, викладеним у ч. 1 ст. 3 ГК, стосується

діяльності у сфері економіки. З господарської діяльності потрібно виокремити

підприємницьку діяльність як ту, що здійснюється з метою одержання прибутку.

Отож, формулювання принципів дозвільної діяльності щодо підприємництва має

здійснюватись на основі, насамперед, загальносистемних (загальних) принципів

державного регулювання економіки: об’єктивність, демократизм, законність,

розподіл влад, соціальна спрямованість, оптимізація регулюючого впливу,

конкуренція, комплексність, керованість, контрольованість, публічність [11].

Серед перелічених такі принципи як розподіл влад, соціальна спрямованість навряд

чи можуть бути віднесені до основ дозвільної діяльності щодо підприємництва.

Принцип керованості також доцільно вилучити з наведеного переліку.

Недоцільність включення до кола принципів дозвільної діяльності щодо

підприємництва принципу розподілу влад ґрунтується на тому, що дозвільна

діяльність здійснюється тільки органами виконавчої влади та місцевого

самоврядування у межах наданих законодавством повноважень. Не є призначенням

Верховної Ради України, органів прокуратури, суду таку діяльність здійснювати і

тому відповідних повноважень вони не мають і не повинні мати.

Принцип законності повинен посідати перше місце серед принципів дозвільної

діяльності. До цього кола варто включити такі принципи: рівності суб’єктів

підприємництва перед законом, взаємної відповідальності держави та підприємця,

гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою та підприємцем у

процесі дозвільної діяльності.

Отже, до принципів дозвільної діяльності щодо підприємництва доцільно

зачислити: законність, об’єктивність, рівність суб’єктів підприємництва перед

законом, демократизм, публічність, контрольованість, оптимізацію регулюючого

впливу, сприяння розвитку конкуренції, взаємну відповідальність держави та

підприємця, гуманізм і справедливість у взаємовідносинах між державою та

підприємцем у процесі дозвільної діяльності.

Базовим, основним принципом має бути принцип законності. Його зміст полягає

у тому, що органи, які наділені повноваженнями у сфері дозвільної діяльності щодо

підприємництва, утворюються згідно з законом, який наділяє їх відповідними

повноваженнями. Ці повноваження повинні здійснюватись у межах і в спосіб,

визначений законом. З іншого боку, суб’єкти підприємницької діяльності повинні

бути лояльними, сумлінно виконувати покладені на них правом обов’язки [12, с. 83].

Наступним за принципом законності є принцип об’єктивності. Його зміст

означає, що повноваження суб’єктів дозвільної діяльності щодо підприємництва

мають визначатись відповідно до характеру та закономірностей розвитку суспільства,

відтворених у нормах Конституції України – у ст. ст. 3, 8, ч. 4 ст. 13, 41, 42 [13].

Що стосується недоцільності включення до кола принципу соціальної

спрямованості, варто зазначити таке. Зміст принципу соціальної спрямованості полягає

у забезпеченні пріоритету соціальних потреб та інтересів над загальнодержавними.

Одним із базових принципів дозвільної діяльності є принцип об’єктивності, а

відповідні положення щодо соціальної спрямованості вже містяться у тих нормах

Конституції України, відповідно до яких цей принцип має реалізовуватись.

Принцип демократизму означає наявність глибокого та постійного взаємозв’язку та

взаємозалежності між державою та суб’єктами підприємницької діяльності.

Вітчизняний досвід реалізації принципу демократизму щодо дозвільної діяльності

навряд може бути визначений як позитивний. Зокрема, за рішенням виконавчого

комітету Харківської міської ради був затверджений Порядок взаємодії установ, що

здійснюють державну реєстрацію та взяття на облік юридичних та фізичних осіб –

підприємців, згідно з яким з 01.04.2005 р. у м. Харків почала діяти Єдина Реєстраційна

Палата. Єдина Реєстраційна Палата створена на виконання Договору про співпрацю

щодо забезпечення функціонування Єдиної реєстраційної палати у м. Харкові від

19.09.2003 р. № 35. До роботи Єдиної Реєстраційної Палати залучені: виконавчий

комітет Харківської міської ради; Державна податкова адміністрація у Харківській

області; Харківське обласне управління статистики; Головне управління Пенсійного

фонду України у Харківській області; Харківське міське Управління УМВС України у

Харківській області; Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування

від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у

Харківській області; Харківський обласний центр зайнятості; Виконавча дирекція

Харківського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової

втрати працездатності. На цей час досвід її діяльності складно назвати повною мірою

позитивним за причиною ускладнень із дотриманням процесуальних строків

оформлення документів, які подають підприємці, необхідних для здійснення реєстрації.

Принцип публічності дозвільної діяльності щодо підприємництва означає:

доступність служби в органах виконавчої влади, місцевого самоврядування, які мають

дозвільні повноваження, для громадян; інформування суб’єктів підприємництва про

стан дотримання законності в процесі реалізації дозвільних повноважень; судовий

контроль за забезпеченням в процесі дозвільної діяльності конституційно закріплених

інтересів суспільства, прав та свобод громадян, зокрема, через розгляд скарг.

З принципу публічності випливає пов’язаний з ним принцип контрольованості. Зміст

принципу контрольованості полягає у тому, що у процесі видачі дозволів уповноважені

органи контролюють спроможність суб’єкта підприємництва виконувати певний вид

діяльності, а також дотримання ним після видачі дозволів або документів дозвільного

характеру передбачених чинним законодавством правил. З іншого боку, суб’єкти

підприємництва як представники громадськості через діяльність громадських

організацій, направлення звернень, діяльність засобів масової інформації контролюють

дотримання законності органами, які здійснюють дозвільну діяльність. Крім того,

дотримання законності при здійсненні дозвільної діяльності уповноваженими органами

контролюється з боку не тільки суду. Згідно з Конституцією України, чинним

законодавством, прокуратура здійснює нагляд у визначеній сфері.

Принципи оптимізації регулюючого впливу та сприяння розвитку конкуренції

також взаємопов’язані. Ліцензування, патентування віднесені до переліку засобів

державного регулювання господарської діяльності (ст. 12 ГК). Окремими актами

чинного законодавства встановлено необхідність надання дозволів на здійснення

підприємницької діяльності або певних її видів. Водночас, не можна не зазначити

наявність надто широкого переліку тих випадків, коли дозволи потрібно надавати.

Оптимізація регулюючого впливу означає, що діяльність державних органів у сфері

підприємництва не повинна зводитись до жорсткої регламентації та безпосереднього

втручання. Засоби державного регулювання мають бути використані тільки у

випадках, коли виникає потреба. Для цього треба розробити критерії, за допомогою

яких можуть бути визначені види підприємницької діяльності або певні сфери

підприємництва, які потребують видачі дозволів. В основу розробки доцільно

покласти світовий досвід, а також надбання економічної науки у частині положень

щодо напрямів державного регулювання (табл. 1).

Таблиця 1

Приклади державного регулювання та напрямів урядової політики [14]

Недоліки ринкового механізму Державне регулювання Напрями урядової політики

НЕЕФЕКТИВНІСТЬ

Монополії

Вплив зовнішніх чинників

Товари (послуги), що

надаються державними або

громадськими організаціями

Втручання на ринках

Субсидіювання

діяльності, яка має бути

ефективною для

розвитку держави

Антимонопольне

законодавство

Регулювання рівня

забруднення зовнішнього

середовища

Національна безпека

НЕРІВНІСТЬ

Нерівність розподілу доходів

Перерозподіл доходів

Прогресивне оподаткування

доходів

Програми підтримки

малозабезпечених

НЕСТАБІЛЬНІСТЬ

Інфляція

Безробіття

повільні темпи росту валового

національного продукту

Стабілізація шляхом

макроекономічної

політики

Грошова політика (зміна

кількості грошей в обігу,

рівень відсоткових ставок)

Фінансова політика (податки,

програми державних

видатків)

Отже, як видно з інформації, зазначеної в табл. 1, втручання державних органів

до сфери економіки потрібне для того, щоб пом’якшити негативні явища у

соціальній, фінансово-економічній сферах, а також у сфері національної безпеки.

Доцільність виділення принципу сприяння розвитку конкуренції щодо дозвільної

діяльності ґрунтується на тому, що конкуренція є основою розвитку ринкової

економіки. Наявність монополістів може негативно позначитись на ціновій політиці,

структурі виробництва та, у кінцевому випадку – призвести до зменшення

надходжень до державного бюджету.

Недоцільність включення принципу керованості до кола принципів дозвільної

діяльності щодо підприємництва ґрунтується на доведеному положенні про

організаційно-розпорядчий характер цієї діяльності, а також те, що вона є державно-

управлінською, що містить у собі відносини субординації, підпорядкування, без яких

не існує керованість.

Наступним названий принцип взаємної відповідальності держави та підприємця,

який означає, що держава і підприємець пов’язані взаємно кореспондуючими

правами та обов’язками. Порушення однією із сторін своїх обов’язків тягне

юридичну відповідальність [12, с. 84].

Останнім є принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між

державою та підприємцем у процесі дозвільної діяльності. Цей принцип покладений

в основу законодавства, норми якого регулюють адміністративно-правові відносини

у сфері підприємницької діяльності, зокрема, і щодо надання різних дозволів.

Насамперед, його дія виявляється через дотримання вимоги про шанобливе

ставлення представників держави до підприємця, поводження відповідно до чинного

законодавства, а також норм моралі та правил етики.

Отже, сформульоване коло принципів дозвільної діяльності щодо

підприємництва може становити теоретичну модель державного регулювання

підприємництва у частині, що стосується видачі дозволів. Перелічені принципи

повинні бути покладені в основу чинних нормативно-правових актів, норми _____яких

регулюють суспільні відносини у відповідній сфері. Можемо зробити висновки, що

на цей час адміністративно-правове регулювання такої діяльності потребує суттєвого

вдосконалення.

––––––––––––––––––––

1. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фролова – 5-е изд. – М.,1987.

2. Вітвіцький С.С. Особливості юридичної відповідальності за підприємницьку

діяльність без ліцензії // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. –

2002. – № 4. – С. 108–114.

3. Грицаєнко Л.Р. Адміністративно-правові аспекти підприємницької діяльності в

Україні // Автореф. Дис. канд. юрид. наук. 12.00.07. – К., 2001. – 16 с.

4. Гуменюк В.А. Адміністративно-правове регулювання здійснення органами внутрішніх

справ дозвільної системи // Автореф. канд. юрид. наук. 12.00.07. – Х., 1999. – 17 с.

5. Прудивус О.В. Державне регулювання у сфері підприємницької діяльності та шляхи

його вдосконалення // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. –

1999. – № 1. – С. 13–19.

6. Харитонов О.В. Дозвільна система в Україні // Автореф. канд. юрид. наук. 12.00.07. –

Х., 2004. – 20 с.

7. Господарський кодекс України // ВВР. – 2003. – № 18, № 19–20, № 21–22. – ст. 144 (зі

змінами).

8. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2-х т.: Том 1. Загальна

частина / Ред.кол__________. В.Б. Авер’янов (голова). – К.: Видавництво „Юридична думка”,

2004.

9. Рябченко О.П. Держава і економіка: адміністративно-правові аспекти взаємовідносин:

Монографія / За заг.ред. О.М. Бандурки. – Х.: Вид-во Університету внутрішніх справ,

1999.

10. Якобсон Л.И. Некоммерческий сектор экономики: проблемы правового

регулирования // Государство и право. – 1992. – № 3. – С. 40–48.

11. Рябченко О. Поняття та принципи державного регулювання економіки України //

Адміністративне право в контексті європейського вибору України. Збірник наукових

праць. – К.: Міленіум, 2004. – с. 95–100.

12. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У 2-х т.: Том 1. Загальна

частина / Ред.кол. В.Б. Авер’янов (голова). –К.: Видавництво „Юридична думка”, 2004.

13. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст. 141.

14. Samuelson P., Nordhaus W. Economics. 14th ed. 1992.