Экономика интересует?

ahmerov.com
загрузка...

СУТНІСТЬ КОМЕРЦІЙНОГО НАЙМЕНУВАННЯ ЯК ОБ’ЄКТА ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 

С. Іщук1

Національний університет „Острозька академія”,

вул. Семінарська, 2, 35800 Острог, Рівненська обл., Україна

e-mail: ishchyk_serg@mail.ru

Визначено сутність комерційного (фірмового) найменування як основи в механізмі

правового регулювання. Питання сутності комерційного найменування розкрито через

визначення його функцій, понять та ознак, а також через визначення співвідношення

понять „комерційне найменування” і „найменування юридичної особи”. У статті

визначено дві основні функції, які може виконувати комерційне найменування в

господарському обороті, і надано оцінку щодо дійсності інших функцій. Також

проаналізовано ознаки комерційного найменування, в результаті чого сформовано

власне поняття цього об’єкта права інтелектуальної власності. Унаслідок дослідження

з’ясовано що поняття „комерційне найменування” і „найменування юридичної особи” є

абсолютно різними за своєю юридичною природою і властивостями, однак у багатьох

випадках вони можуть збігатися за змістом.

Ключові слова: комерційне найменування, індивідуалізація, нематеріальний актив,

ознаки комерційного найменування, найменування юридичної особи.

Значення комерційного найменування як засобу індивідуалізації учасників

господарського обороту і як самостійного об’єкта права інтелектуальної власності з

кожним роком зростає. Цей процес пов’язаний передусім із розвитком конкурентних

відносин на ринках товарів і послуг. Сьогодні комерційне (фірмове) найменування

розглядають як один з важливих елементів стратегії розвитку суб’єкта

господарювання, що може привабити споживачів, збільшити обсяги продажу та

оптимізувати розвиток виробництва.

Діючі норми законодавства України, що регулюють питання комерційного

(фірмового) найменування, не повністю вирішують завдання належної охорони та

захисту комерційного найменування як об’єкта права інтелектуальної власності. В

юридичній науці немає єдиних поглядів на правову природу комерційного

найменування, що зумовлює потребу дослідження у цій сфері. Таке дослідження, на

нашу думку, насамперед повинне вирішити питання сутності комерційного

(фірмового) найменування для подальшого вдосконалення всього механізму

правового регулювання.

Щоб з’ясувати сутність комерційного найменування потрібно визначити основні

функції цього об’єкта права інтелектуальної власності в господарському обороті.

Першою функцією комерційного найменування (і, як вважають окремі науковці,

єдиною [1, с. 169, 342, 130–131, 521]) є функція індивідуалізації суб’єкта серед інших

учасників господарського обороту. Комерційне (фірмове) найменування – назва

підприємства чи окремої особи, під якою здійснюється виробнича, торговельна чи

інша діяльність [2, с. 38]. Комерційне найменування є комерційним ім’ям

підприємця, яке нерозривно пов’язане із його діловою репутацією [3, с. 11]. Під цим

іменем підприємець укладає угоди та здійснює інші юридичні дії, реалізує свої плани

та виконує обов’язки, рекламує та збуває вироблену ним продукцію, несе

відповідальність.

Під час розгляду першої функції комерційного найменування – індивідуалізації –

окремі науковці її деталізують, виділяючи її окремі складові, або визначають із неї

абсолютно незалежні функції. В.Ю. Бузанов зазначає, що комерційне найменування

може виконувати вторинну функцію і бути „зовнішнім” носієм ділової репутації

суб’єкта господарювання [4, с. 3]. Д.А. Белова виділяє окремою самостійною

функцією комерційного (фірмового) найменування функцію „клієнтелли”, яка

означає, що в процесі використання цього об’єкта права інтелектуальної власності

він набуває властивостей промислової інформації, тобто засобу, спрямованого на

залучення нових клієнтів і утримання вже існуючих [5, c. 11]. На нашу думку, такі

функції комерційного найменування не можна вважати самостійним, оскільки вони,

насамперед, пояснюють і доповнюють функцію індивідуалізації, а відтак є однією із

складових, так би мовити, підфункціями індивідуалізації.

Окрім того, окремо виділяють функцію рекламування [6, c. 20], суть якої зведена

до того, що комерційне найменування може бути складовою рекламної інформації

про суб’єкта господарювання, що в результаті закріплює за ним відповідну ділову

репутацію. Виділення функції рекламування як окремої функції комерційного

найменування також вважаємо помилковим, оскільки вона є нічим іншим, як

розширене трактування індивідуалізації.

Аналізуючи основну функцію комерційного найменування, доцільно в її складі

виділити окрему складову (підфункцію) – функцію гарантії. Функція _____гарантії в

господарському обороті властива іншому засобу індивідуалізації учасників

господарського обороту – торговельній марці [7, с. 42], однак, на нашу думку, її

варто застосовувати за аналогією до комерційного (фірмового) найменування. Це

пов’язано з тим, що і торговельна марка, і комерційне найменування належать до

однієї групи об’єктів права інтелектуальної власності і тому виконують подібні

функції. Суб’єкт господарювання, маючи позитивну ділову репутацію на ринку,

може символізувати своїм комерційним найменуванням належне виконання взятих

на себе зобов’язань, а також обов’язкову відповідальність у випадку їх порушення.

В юридичній літературі існує думка про існування іншої основної функції

комерційного найменування, яка полягає в тому, що найменування є майновим

елементом нематеріальних активів суб’єкта господарювання [8, с. 4, 8]. Варто

погодитися із існуванням такої функції із таких мотивів. Комерційне найменування як

носій „зовнішньої” ділової репутації суб’єкта у випадку успішної його комерційної

діяльності може суттєво збільшувати його балансову вартість. Підтвердження цієї тези

можна знайти в законодавстві України: у п. 1.7 ст. 1 Закону України „Про

оподаткування прибутку підприємств” передбачене поняття „гудвіл” – нематеріальний

актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів

підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що

виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на

ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо [9, с. 28]. Враховуючи той факт,

що за загальним правилом, передбаченим ч. 2 ст. 490 ЦК України, майнові права

інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише

з цілісним майновим комплексом, можна стверджувати, що вартість комерційного

найменування як нематеріального активу входить саме до складу гудвілу.

Підсумовуючи питання функцій комерційного найменування, важливо

наголосити, що комерційне найменування як засіб індивідуалізації учасників

господарського обороту і об’єкт права інтелектуальної власності виконує дві основні

функції – індивідуалізує суб’єкта, який володіє таким найменуванням, серед інших

учасників обороту, а також комерційне найменування входить до складу

нематеріальних активів підприємця. Виділення інших окремих і самостійних функцій

комерційного найменування, на нашу думку, є безпідставним, оскільки вони лише

деталізують і пояснюють дві основні функції.

Під час розгляду сутності комерційного (фірмового) найменування важливим є

чітке встановлення поняття цього правового явища. Одним із недоліків чинного

законодавства, що встановлює правовий режим комерційного найменування, є

відсутність самого визначення комерційного найменування як об’єкта права

інтелектуальної власності. Cт. 489 ЦК України передбачає лише ознаки комерційного

найменування, за наявності яких комерційне (фірмове) найменування може отримати

правову охорону, тому доцільно ці ознаки вважати також критеріями

охороноздатності об’єкта. Відповідно до норми ЦК України комерційне

найменування дає змогу вирізняти одну особу з-поміж інших і не повинно вводити в

оману споживачів щодо справжньої діяльності суб’єкта. Однак на теоретичному рівні

ознаки комерційного найменування, тобто критерії охороноспроможності

трактуються значно ширше.

Першою ознакою комерційного найменування, яка також передбачена чинним

законодавством, є дистинктивність. Дистинктивність означає, що споживач визначає

комерційне найменування як посилання на специфічний комерційний суб’єкт

[10, с. 212], тобто найменування дає змогу вирізняти одну особу, суб’єкта

господарювання, з-поміж інших. Зазначена ознака комерційного найменування

властива й іншим засобам індивідуалізації учасників господарського обороту.

Наступним критерієм охороноздатності комерційного найменування є принцип

істинності найменування [11, с. 5, 14]. Під принципом істинності варто розуміти: по-

перше, комплекс вимог, що визначають зміст і структуру комерційного

найменування, по-друге, заборону на включення до комерційного найменування

позначень, що можуть ввести в оману споживача щодо справжньої діяльності

суб’єкта господарювання. В результаті реалізації цього принципу комерційне

найменування повинно включати відповідну дійсну вказівку на організаційно-

правову форму підприємства, його тип, вид діяльності [12, с. 521].

Третім критерієм охороноздатності і ознакою комерційного (фірмового)

найменування, яка визначається в цивілістичній науці, є новизна цього об’єкта права

інтелектуальної власності [13, с. 7], або як його називають по-іншому – принцип

виключності фірми [14, с. 14]. Зазначений принцип, при всій його простоті, є

найскладнішим в плані його практичної реалізації. Під ознакою новизни варто

розуміти заборону використання в комерційному найменування існуючих об’єктів

права інтелектуальної власності, які належать іншим особам. Для комерційного

найменування принцип новизни має власний специфічний характер, оскільки право

інтелектуальної власності на комерційне найменування не є абсолютним. Відповідно

до норми ч. 4 ст. 489 ЦК України особи можуть мати однакове комерційне

найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони

виробляють і реалізовують та послуг, які вони надають. Тобто особи мають право на

використання подібних і навіть однакових комерційних найменувань, якщо їхня

діяльність стосується зовсім різних сфер цивільного обороту, оскільки в цьому

випадку немає небезпеки введення в оману контрагентів і споживачів.

Окремим проблемним моментом під час реалізації принципу виключності фірми є

питання вирішення колізії між комерційним найменуванням і торговельною маркою.

Згідно з п. 3 ст. 6 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” не

можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими

настільки, що їх можна сплутати з фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і

належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання заявки щодо таких

же або споріднених з ними товарів і послуг [15, с. 36]. Питання відомості комерційного

(фірмового) найменування, що вживається в цій нормі Закону ні в законодавстві, ні в

юридичній літературі не визначено. Така ситуація призводить до суперечливих

висновків у судовій практиці, оскільки суди із різних критеріїв підходять до вирішення

питання встановлення факту відомості комерційного найменування, по-різному

оцінюють докази на підтвердження такої обставини [16, с. 11].

Останньою ознакою комерційного найменування, яку виділяють в науці є

принцип стабільності комерційного найменування [17, с. 523], який означає, що

комерційне найменування не повинно змінюватися зі зміною власника суб’єкта

господарювання. Немає потреби доводити, що в збереженні незмінності

комерційного (фірмового) найменування суб’єкта господарювання однаковою мірою

зацікавлені як його власник, що сумлінно діє на ринку, так і всі інші учасники

обороту, в тому числі споживачі та держава. Фірма є уособленням ділової репутації

підприємства і представляє з усіх точок зору чималу особисту і майнову цінність.

Тому не допускається довільна і не зумовлена зміною правового статусу зміна

фірмового найменування. Однак, варто пам’ятати, що таку ознаку потрібно

розглядати з урахуванням специфіки цього об’єкта права інтелектуальної власності.

Комерційне найменування не повинно змінюватися, наприклад, автоматично зі

зміною власника, однак суб’єкт господарювання за власним бажанням і на власний

розсуд має право змінити своє комерційне найменування.

Узагальнивши ознаки і критерії охороноздатності комерційного найменування,

які визначаються в цивілістичній науці, вважаємо доцільним сформулювати власне

визначення комерційного найменування. Комерційне найменування суб’єкта

господарювання – це створене відповідно до вимог закону нове словесне позначення,

яке охороняється з моменту першого його використання, вирізняє суб’єкта з-поміж

інших учасників господарського обороту, вказує на характер діяльності і надає йому

комплекс виключних майнових прав, пов’язаних з таким найменуванням.

Однак у цьому випадку необхідно враховувати, що охорона комерційного

найменування, як зазначає Г. Боденхаузен, це питання його кваліфікації, яке повинно

вирішуватися в тій країні, де така охорона потрібна [18, с. 153]. Тобто для того, щоб

забезпечити належну правову охорону комерційного найменування, його визначення

потрібно закріпити в законодавстві. На сьогодні існує спроба передбачити

законодавче визначення комерційного найменування. Проект Закону України „Про

внесення змін до Господарського кодексу України” № 4445, який перебуває на

розгляді у Верховній Раді України, передбачає наступне визначення комерційного

найменування: „Комерційне (фірмове) найменування – буквена або словесна

позначка суб’єкта господарювання, яка виконує функцію його індивідуалізації

(розрізнення) у підприємницькій діяльності” [19]. На нашу думку, запропоноване

законодавцю визначення не цілком відображає критерії охороноздатності

комерційного найменування, тому не може бути прийнятним для належної правової

охорони комерційного найменування.

Також для з’ясування сутності комерційного найменування варто розглянути

питання співвідношення понять „найменування юридичної особи” і „комерційне

найменування”. Основна проблема у цій ситуації полягає в тому, що на практиці ці

два поняття дуже часто ототожнюються і вважається, що комерційним

найменуванням є саме скорочене найменування, передбачене п. 1 ст. 90 ЦК України,

а повне найменування є звичайним найменуванням юридичної особи, яке

реєструється в порядку, передбаченому Законом України „Про державну реєстрацію

юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” [20]. На теоретичному рівні можна

знайти лише поодинокі спроби розмежування цих понять, наприклад, існує думка,

що при реєстрації комерційних організацій в якості юридичних осіб їх найменування

стають фірмовими (комерційними) найменуваннями [21, с. 98]. На нашу думку,

поняття комерційне найменування і найменування юридичної особи потрібно

розмежовувати, ґрунтуючись на таких міркуваннях.

По-перше, детальний аналіз ст. 90 ЦК України дає підстави стверджувати, що

законодавець ці поняття розділяє. Термін „комерційне найменування” вжито окремо

в п. 2 ст. 90 ЦК України, в якому визначено, що юридична особа, яка є

підприємницьким товариством, може мати комерційне найменування. У всіх інших

пунктах ст. 90 ЦК України вжито поняття „найменування юридичної особи”,

наприклад, в п. 3 передбачено, що найменування юридичної особи вказується в її

установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

По-друге, найменування юридичної особи, на нашу думку, є одним із

немайнових прав суб’єкта господарювання, яке не може бути предметом цивільного

обороту. Комерційне найменування є об’єктом права інтелектуальної власності, і в

результаті його використання в суб’єкта виникає комплекс виключних майнових

прав, зокрема комерційне (фірмове найменування) може передаватися, тобто бути

предметом обороту, але тільки з відповідним цілісним майновим комплексом. Саме в

такому значенні вжито поняття „Фірмове найменування” в тексті ст. 8 Паризької

конвенції а також в законодавствах більшості країн світу [22, с. 41].

По-третє, для розмежування понять важливо також розглянути питання

реєстрації. Найменування юридичної особи зазначають в реєстраційних документах,

передбачених ст. 24 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та

фізичних осіб-підприємців” [23, с. 263], вносять до єдиного державного реєстру

підприємств, установ, організацій, тобто воно підлягає обов’язковій реєстрації.

Відповідно до ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності для

охорони комерційного (фірмового) найменування не потрібно реєстраційної

процедури [24, с. 211, 152]. Паризькою конвенцією (ст. 8), а також ч. 2 ст. 489 ЦК

України передбачено, що комерційне найменування охороняється з моменту його

першого використання.

Однак, в результаті аналізу ст. 159 Господарського кодексу України, робимо

висновок, що даним нормативно-правовим актом передбачена реєстрація

комерційного найменування. Зокрема в ч. 2. ст. 159 ГК України зазначено, що

„суб’єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру

раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб’єктом, тотожне

комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше”.

На нашу думку, реєстраційний порядок набуття виключних прав на комерційне

найменування є абсолютно несумісний із положенням ст. 8 Паризької конвенції,

відповідно до якої фірмове найменування охороняється у всіх країнах-учасницях

Паризької конвенції без обов’язкового подання заявки або реєстрації. Якщо

зазначену міжнародно-правову норму порушено, то іноземні власники фірмових

(комерційних) найменувань автоматично одержують перевагу перед національними

власниками фірмових найменувань, оскільки в нашій державі діє принцип пріоритету

положень міжнародного договору перед положеннями національного законодавства.

Один з найавторитетніших коментаторів Паризької конвенції Г. Боденхаузен так

описував цю ситуацію: „Якщо законодавство якої-небудь країни надає охорону

національним фірмовим найменуванням тільки при наявності реєстрації, дана стаття

спричиняє скасування цього обов’язку для іноземних фірмових найменувань”

[25, с. 154]. Тому норму ч. 2 ст. 159 ГК України вважаємо такою, що суперечить

ратифікованій Україною Паризькій конвенції про охорону промислової власності і

діючому Цивільному кодексу України.

Вважаємо за необхідне наголосити, що комерційне найменування в нашій

державі повинно охоронятися саме з моменту першого використання, на відміну від

найменування юридичної особи, яке охороняється з моменту реєстрації. Причому

терміни „перше використання” і „державна реєстрація” є абсолютно різними за своїм

змістом, про підтвердження такої тези свідчить закордонна практика правового

регулювання комерційного (фірмового) найменування. У Франції публічним

використанням комерційного найменування не визнається реєстрація комерційної

організації в Реєстрі торгівлі і товариств, хоча комерційне найменування, яке

використовується організацією, при такій реєстрації згадується [26, с. 42].

Зважаючи на викладене, робимо висновок, що поняття комерційне найменування

і найменування юридичної особи є абсолютно різними за своєю юридичною

природою і властивостями, однак у багатьох випадках вони збігаються за змістом,

тобто можливі ситуації, коли найменування юридичної особи і її комерційне

(фірмове) найменування є однаковими.

1. Підопригора О.О. Законодавство України про інтелектуальну власність. – Х: Консум,

1997. – С. 169; Дроб’язко В.С., Дроб’язко Р.В. Право інтелектуальної власності:

Навчальний посібник: К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 342.; Галянтич М.К. Промислова

власність: правові засоби охорони та захисту. Монографія. – К.: НДІ приватного

права та підприємництва, 2003. – С. 130–131; Сергеев А.П. Право интеллектуальной

собственности в Российской Федерации. – М.: Теис, 1996. – С. 521.

2. Богуславський М.М. Международная охрана промышленной собственности

(Парижская конвенция). – М., 1967. – с. 38.

3. Шевелева Т. Комерційне найменування – проблеми правової охорони в Україні //

Інтелектуальна власність. – № 7. – 2005. – с. 11.

4. Бузанов В. Ю. Правовой режим фирменных наименований в российском гражданском

праве :Автореф. диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических

наук. Специальность: 12.00.03 / В.Ю. Бузанов, Науч. рук. А.И. Зенин. – М., 2003. – с. 3.

5. Белова Д. А. Правовая охрана фирменных наименований и коммерческих

обозначений в Российской Федерации :Автореферат диссертации на соискание

ученой степени кандидата юридических наук. Специальность 12.00.03 / Д.А. Белова;

Науч. рук. В.В. Безбах. -М., 2004. – с. 11.

6. Кривошеїна ____________І. Порівняння комерційного найменування і торговельної марки //

Інтелектуальна власність. – № 9. – 2004. – с. 20.

7. Вериман Каспер Дж. Товарные знаки: создание, психология, восприятие / Пер. с

англ. Боброва В.Б. – М.: Прогресс, 1986. – С. 42.

8. Бузанов В.Ю. Правовой режим фирменных наименований в российском гражданском

праве: Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата

юридических наук. Специальность: 12.00.03 / В.Ю. Бузанов, Науч. рук. А.И. Зенин. –

М., 2003. – с. 4; Голофаев В.В. Фирменное наименование коммерческих организаций:

Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук.

Специальность 12.00.03 / В.В. Голофаев; Науч. рук. В.С. Якушев; Министерство

общего и профессионального образования РФ; Уральская государственная

юридическая академия. – Екатеринбург, 1999. – с. 8.

9. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28.12.1994 року із

змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – № 4. – 1995. – с. 28.

10. Основы интеллектуальной собственности / Всемирная организация охраны

интеллектуальной собственности. – К.: Издательский дом «Ин Юре», 1999. – с. 212.

11. Селіванов А.О. Кому належить право на фірмове найменування (фірму) // Інтернет-

видання „Юриспруденція он-лайн” – http://lawyer.org.ua/ – с. 2; Бузанов В.Ю.

Правовой режим фирменных наименований в российском гражданском праве:

Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук.

Специальность: 12.00.03 / В.Ю. Бузанов, Науч. рук. А.И. Зенин. – М., 2003. – с. 5;

Белова Д.А. Правовая охрана фирменных наименований и коммерческих

обозначений в Российской Федерации: Автореферат диссертации на соискание

ученой степени кандидата юридических наук. Специальность 12.00.03 / Д.А. Белова;

Науч. рук. В.В. Безбах. – М.,2004. – с. 14.

12. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. – М.:

Теис, 1996. – С. 521.

13. Бузанов В.Ю. Правовой режим фирменных наименований в российском гражданском

праве: Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата

юридических наук. Специальность: 12.00.03 / В.Ю. Бузанов, Науч. рук. А.И. Зенин. –

М., 2003. – с. 7.

14. Белова Д.А. Правовая охрана фирменных наименований и коммерческих обозначений

в Российской Федерации: Автореферат диссертации на соискание ученой степени

кандидата юридических наук. Специальность __________12.00.03 / Д.А. Белова ; Науч. рук.

В.В. Безбах. -М.,2004. – с. 14.

15. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15 грудня 1993

року із змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – № 7. – 1994. –

с. 36.

16. Бошицький Ю., Козлова О. Аспекти правової охорони комерційних найменувань в

Україні // Інтелектуальна власність. – № 9. – 2005. – с. 11.

17. Белова Д.А. Правовая охрана фирменных наименований и коммерческих обозначений

в Российской Федерации: Автореферат диссертации на соискание ученой степени

кандидата юридических наук. Специальность 12.00.03 / Д.А. Белова; Науч. рук.

В.В. Безбах. – М., 2004. – с. 11.; Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности

в Российской Федерации. – М.: Теис, 1996. – С. 523.

18. Боденхаузен Г. Парижская конвенция по охране промышленной собственности:

Комментарий / Пер. с франц. Тумановой Н.Л., Под. ред. Богуславского М.М. – М.:

Прогресс, 1977 – с. 153.

19. Сторінка „Законопроекти” // Офіційний сайт Верховної Ради України. –

http://rada.gov.ua/

20. Фірмові найменування // Інтернет-сайт юридичної компанії „Ноогвардія”. –

http://www.nooguards.com.ua/

21. Грешников И.П. Наименование организации со статусом юридического лица //

Правоведение. – 2003. – № 1. – С. 98.

22. Еременко В.И. Гражданский кодекс Российской Федерации и интелектуальная

собственность // Государство и право. – № 1. – 2003. – С. 41.

23. Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: Закон

України від 15.05.2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 31–32.

– с. 263.

24. Основы интеллектуальной собственности / Всемирная организация охраны

интеллектуальной собственности. – К.: Издательский дом «Ин Юре», 1999. – с. 211;

Боденхаузен Г. Парижская конвенция по охране промышленной собственности:

Комментарий / Пер. с франц. Тумановой Н.Л., Под. ред. Богуславского М.М. – М.:

Прогресс, 1977. – с. 152.

25. Боденхаузен Г. Парижская конвенция по охране промышленной собственности:

Комментарий / Пер. с франц. Тумановой Н.Л., Под. ред. Богуславского М.М. – М.:

Прогресс, 1977. – с. 154.

26. Еременко В.И. Гражданский кодекс Российской Федерации и интелектуальная

собственность // Государство и право. – № 1. – 2003. – С. 42.