Экономика интересует?

Адреса филиалов. Для легкового и грузового а/т.
starteru.ru
Адреса филиалов. Для легкового и грузового а/т.
starteru.ru
ahmerov.com
загрузка...

ОКРЕМІ ПИТАННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 

С. Коссак1

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

Проаналізовано повноваження загального суду щодо розгляду справ в порядку

цивільного судочинства. Розкрито поняття цивільної юрисдикції, критерії

розмежування юрисдикцій судів судової системи України.

Ключові слова: суд, юрисдикція, цивільне судочинство, повноваження,

компетенція.

Судова влада – це справді хребет цивілізованого суспільства. Вона забезпечує

верховенство права, яке є і буде основою європейської демократії. Тільки там, де

судова влада є незалежною і сильною, людина відчуває себе захищеною [1, с. 9].

Проведення судової реформи має на меті підвищення ефективності захисту прав

та свобод людини, доступності справедливого правосуддя, формування розгалуженої

системи судових органів і, відповідно, визначення їх юрисдикцій. Одним з елементів

розв’язання цього питання є прийняття і набуття чинності з 1 вересня 2005 р. нових

Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) та Кодексу

адміністративного судочинства України (далі – КАС).

Зокрема, глава 2 ЦПК по-новому регулює питання компетенції судів щодо

розгляду цивільних справ. По-перше, на відміну від ЦПК 1963 року, вона називається

цивільна юрисдикція, а не підвідомчість. Вважаємо, що в цьому випадку

законодавець урахував положення ст. ст.124, 125 Конституції України та 1, 3 Закону

України “Про судоустрій України” про те, що судова влада реалізується через

здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного,

кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснює

Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Юрисдикція судів

поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

З урахуванням наведеного доцільно змінити підходи до розуміння поняття

“юрисдикція”. У літературі існують різні погляди з цього приводу

[2, с. 115; 3, с. 40; 4; 5, с. 92]. У рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня

1997 р. № 9 (справа за зверненням мешканців міста Жовті Води) зазначено, що ч. 2

ст. 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їхні

повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на

всі правовідносини, що виникають у державі. До правовідносин, на які поширюється

юрисдикція судів у контексті конституційних звернень належать також

правовідносини, що виникли з факту придбання громадянами України облігацій

Державної цільової безпроцентної позики 1990 р. А тому ухвали судів про відмову у

прийнятті позовних заяв з цього питання підлягають перегляду.

Термін “юрисдикція” походить від лат. yurisdictio – суд, судочинство і означає

“повноваження_____, через яке судді та посадові особи судового відомства приймають до

розгляду і вирішують справи” [6]. Він найчіткіше пояснює сутність і правову природу

судової влади і може бути її кваліфікаційною ознакою. Саме суди здійснюють

правосуддя, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими

органами чи посадовими особами не допускається, вони розглядають всі відносини, що

виникають у державі і врегульовані нормою права (ст. 124 Конституції). У статті 206

ЦПК наголошено, якщо провадження у справі закривається у зв’язку з тим, що справа

не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд повинен повідомити

заявникові, до юрисдикції якого суду належить розгляд таких справ. Тому слушною є

думка про необхідність розглядати юрисдикцію залежно від теоретичної моделі

спеціалізації органів судової влади [2, с. 116].

Стаття 15 ЦПК передбачає, що суди розглядають в порядку цивільного

судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав,

свобод чи інтересів, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних,

трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд

таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути

передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Умовно

можна визначити дві ознаки, за якими справи можуть розглядати в порядку

цивільного судочинства (справи цивільної юрисдикції): перше – характер

матеріальних правовідносин (цивільні, житлові, земельні, сімейні, трудові відносини

(перелік не є вичерпним), друга стосується санкції закону про можливість розгляду

справ інших юрисдикцій.

По-друге, на відміну від ст. 24 ЦПК 1963 р., у ст. 15 ЦПК відсутній поділ справ

залежно від виду провадження, у ній зазначено, що вказані справи суди розглядають

в порядку трьох видів проваджень: позовного, наказного та окремого. По-третє,

свідомо не акцентовано увагу на спірність матеріальних правовідносин, оскільки ця

ознака характерна тільки для справ позовного характеру і для справ наказного та

окремого провадження практичного значення не має, бо вони мають безспірний

характер. Це видно з аналізу положень Розділу II та IV ЦПК. Зокрема, ст. 100 ЦПК

передбачає дві підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу.

Одна з них виникає тоді, коли із заяви і поданих документів вбачається спір про

право. Стаття 235 ЦПК встановлює, що якщо під час розгляду справи у порядку

окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку

позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює заінтересованим

особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

По-четверте, ст. 15 ЦПК не передбачає правила, згідно з яким у справах

позовного провадження обов’язково хоча б однією із сторін у спорі є громадянин, як

це було раніше. А тому на сьогоднішній час потрібно відмовитися від стереотипу, що

в порядку цивільної юрисдикції повинні розглядати лише ті справи, у яких однією зі

сторін є фізична особа. У цьому аспекті Й.Богдан зазначив, що в основі

розмежування компетенції має бути предмет спору [7, с. 28].

ЦПК передбачає і виняток із загального правила, коли розгляд справи про захист

порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з

цивільних, житлових, сімейних, земельних, трудових чи інших відносин

розглядаються за правилами іншого судочинства. Виникає така правова ситуація,

коли закон встановлює, наприклад, що справа, яка виникає з трудових

правовідносин, не може бути предметом розгляду в загальних судах, а може

розглядатися лише у спеціалізованих судах, наприклад адміністративному. У такому

випадку, ця справа є винятком із загального правила цивільної юрисдикції, оскільки

на неї поширюється адміністративна юрисдикція. Позитивним є те, що КАС дає

визначення поняття “справа адміністративної юрисдикції” – “переданий на

вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі

сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи

службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на

основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень” (ст. 3).

Наприклад, статтею 17 КАС визначено, що компетенція адміністративних судів

поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її

проходження, звільнення з публічної служби. Публічна служба – діяльність на

державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова

служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна

служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого

самоврядування (ст. 3 КАС). Статтею 1 Закону України “Про державну службу”

передбачено, що державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які

займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання

завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних

коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові

повноваження.

Отож, з моменту набрання чинності КАС, трудові спори з питання відмови у

прийнятті на роботу на публічну службу, поновлення на роботі осіб, які незаконно

звільнені чи переведені з публічної служби, розглядають за правилами

адміністративного судочинства, а справи, які виникають з трудових правовідносин,

що не пов’язані з проходженням публічної служби, розглядають за правилами

цивільного судочинства.

Щодо розгляду інших справ за правилами цивільного судочинства (друга ознака),

така можливість може бути надана тільки законом. Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 21 КАС

вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи

бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та

інтересів суб’єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним

судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-

правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішують суди в порядку

цивільного або господарського судочинства.

У разі вирішеня питання стосовно справ цивільної юрисдикції, треба

переконатися, що закон не відносить її до компетенції спеціалізованих судів, до

розгляду в порядку адміністративного чи господарського судочинства. Зокрема,

компетенцію адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ треба

визначати з урахуванням як суб’єктного складу (суб’єкт владних повноважень), так і

виду правовідносин – публічно-правові (спори з приводу прийняття громадян на

публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори щодо

правовідносин, пов”язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму)

(ст. 17 КАС). Господарська юрисдикція на сьогоднішній день підлягає значній

конкретизації. Якщо _____законодавець і вирішить зберегти таку спеціалізацію, то

необхідно внести відповідні зміни у Господарський процесуальний кодекс України

(далі – ГПК). З огляду на прийняття нових процесуальних кодексів у літературі

висловлюються думки про наближення господарського процесу до цивільного,

зокрема, про необхідність “злиття господарського суду із загальним” [8, с. 156].

З урахуванням вимог чинного законодавства, з метою однакового застосування

норм процесуального і матеріального права судовими органами та виключення

можливої неоднозначності в судовій практиці доцільно було б видати постанову

Пленуму Верховного Суду України, а в прийнятті внести відповідні зміни з питання

розмежування компетенції між судами загальної юрисдикції. Верховний Суд України

у своєму інформаційному листі від 26.12.2005 р. № 3.2. – 2005 “Про застосування

господарськими судами України положень процесуального законодавства стосовно

розмежування компетенції між спеціалізованими адміністративними і

господарськими судами” [9] намагався визначити головні критерії поділу спорів на

адміністративні та господарські. Проте цього недостатньо для “єдності судової

практики”.

Отож, цивільну юрисдикцію можна визначити як повноваження загального суду

розглядати в порядку цивільного судочинства справи, які виникають зі суспільних

відносин, врегульованих нормами права і не віднесені законом до юрисдикції

спеціалізованих судів.

1. Про стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції та реформування

судової системи України. Промова Президента України В.А. Ющенка / Матеріали VII

з’їзду суддів України. – Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 11. – 9 – 11 с.

2. Проблемы науки гражданского процессуального права / Под ред.

проф. В.В. Комарова. – Харьков: Право, 2002. – 440 с.

3. Угриновська О.І., Білоусов Ю.В. Судове провадження у справах, які виникають з

публічно-правових відносин. – Львів: Астрон, 2004. – 160 с.

4. Чечина Н.А. Объем правовой защиты в гражданском судопроизводстве //

Правоведение. – 1993. – № 1. – с. 42 – 54.

5. Кройтор В.А. Гражданский процесс. – Харьков: Эспада, 2003. – 288 с.

6. Black’s Law Dictionary, 7th standard edition. – West Group, 1999. – 1738 р.

7. Богдан Й.Г. Предмет судового розгляду в корпоративних правовідносинах / Захист

корпоративних прав інвесторів в світлі нового Цивільного кодексу України:

Матеріали семінару 16–18 квітня 2003 року. – Львів: юридичний факультет

Львівського національного університету імені Івана Франка- 2003. – с. 28.

8. Полешко А. Концепція розвитку системи правосуддя в Україні: з науково –

практичного семінару // Право України. – 2004. – № 4. – С. 156.

9. http://zakon.rada.gov.ua