Экономика интересует?

Разработка корпоративных сайтов. Оценка стоимости создания сайта
siteandsite.ru
Мойка окон! Срочный выезд! Доступные цены
nord-cleaning.ru
Разработка корпоративных сайтов. Оценка стоимости создания сайта
siteandsite.ru
Мойка окон! Срочный выезд! Доступные цены
nord-cleaning.ru
ahmerov.com
загрузка...

СТОРОНИ ДОГОВОРУ ТРАНСПОРТНОГО ЕКСПЕДИРУВАННЯ

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 

М. Луцик1

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

Тел. (0322) 296–47–60

У статті досліджено правовий статус сторін договору транспортного

експедирування. Проаналізовано законодавчі визначення понять “експедитор” і

“клієнт”, запропоновано внести до них зміни. Запропоновано доцільність

законодавчого закріплення і використання договору транспортного субекспедирування.

Ключові слова: договір транспортного експедирування, експедитор, клієнт,

транспортно-експедиторські послуги.

Одним із нових для України інститутів, що закріплений в Цивільному кодексі

України, є договір транспортного експедирування. Норми Цивільного кодексу

України отримали розвиток в Законі України “Про транспортно-експедиторську

діяльність” від 01.07.2004 р. (далі – Закон). Важливе місце в цьому інституті

посідають норми, присвячені регулюванню правового статусу сторін договору, аналіз

яких дасть змогу виробити рекомендації щодо їх вдосконалення і ефективного

використання.

Окремі аспекти правового статусу сторін договору транспортного

експедирування досліджували В.В. Вітрянський, О.С. Йоффе, Н.Г. Риженкова,

О. Сурженко, О.П. Сергєєв, Ю.К. Толстой, Х.І. Шварц Однак з огляду на прийняття

нового законодавства, що регулює транспортно-експедиторську діяльність,

розвитком цієї діяльності і значним її поширенням на практиці, виникає потреба

переосмислення і чіткого визначення статусу експедиторів та їхніх клієнтів, внесення

обґрунтованих пропозицій стосовно змін і доповнень до чинного законодавства.

Сторонами договору транспортного експедирування є експедитор і клієнт. Від

поняття “сторони договору транспортного експедирування” потрібно відрізняти

поняття “учасники транспортно-експедиторської діяльності”, до яких стаття 1 Закону

крім експедиторів та їхніх клієнтів зачислює також перевізників, транспортних

агентів, порти, залізничні станції, об’єднання та спеціалізовані підприємства

залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту,

митних _____брокерів та інших осіб, що виконують роботи (надають послуги) під час

перевезення вантажів [1].

Згідно з Законом, клієнтом є споживач послуг експедитора, який за договором

транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його

імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання

визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх,

включаючи плату експедитору [1]. Аналіз законодавства дає підстави зробити

висновок, що клієнтом може бути як юридична, так і фізична особа. Хоча на практиці

зазвичай клієнтами виступають саме юридичні особи або фізичні особи – підприємці,

які мають необхідність у здійсненні систематичних перевезень.

В літературі досить поширеним є погляд зору про те, що клієнтом може бути

тільки відправник або одержувач вантажу [2, с. 86]. Така позиція обґрунтована

тісним зв’язком між договором експедирування і договором перевезення, при

укладенні якого контрагентом перевізника виступає відправник вантажу, а особою,

уповноваженою отримати вантаж – одержувач вантажу. Інші автори вважають, що

клієнтом в договорі транспортного експедирування може бути “будь-яка особа,

зацікавлена в отриманні експедиційних послуг” [3, с. 480].

Щоб вирішити це питання потрібно проаналізувати зміст понять

“вантажовідправник” і “вантажоодержувач”. Ці терміни вживаються в багатьох

нормативних актах України (наприклад, “Правила перевезення вантажів

автомобільним транспортом в Україні”, затверджені Наказом Міністерства

транспорту України № 363 від 14.10.1997 р.) [4]. Проаналізувавши їх, можна зробити

висновок, що вантажовідправником є особа, яка пред’являє вантаж до перевезення і

зазначена в накладній як відправник вантажу. Вантажоодержувачем є особа, яка

приймає вантаж і яка зазначена в накладній як вантажоодержувач. Залежно від умов

договору поставки між вантажовідправником і вантажоодержувачем, договір

транспортного експедирування може укладати з експедитором як вантажовідправник,

так і вантажоодержувач. Беручи це до уваги, ми вважаємо, що клієнтом у договорі

транспортного експедирування може бути вантажовідправник або

вантажоодержувач, оскільки саме ці особи зацікавлені в отриманні транспортно-

експедиторських послуг.

Згідно з Законом, клієнт “самостійно або через представника, що діє від його

імені”, доручає експедитору виконати визначені договором послуги. На наш погляд,

вказівка у визначенні на те, що клієнт може діяти як самостійно, так і через

представника, є зайвою, оскільки більшість цивільно-правових договорів можуть

бути укладені безпосередньо стороною, або через представника. Отже, така вказівка

не має ніякого правового значення і не дає змоги визначити особливості правового

статусу клієнта за договором транспортного експедирування, а навпаки, робить

визначення занадто заплутаним. Враховуючи це, пропонуємо внести зміни до ч. 5

ст. 1 Закону, додавши слова “самостійно або через представника, що діє від його

імені” і викласти її в такій редакції: “клієнт – споживач послуг експедитора

(юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування

доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання

визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх,

включаючи плату експедитору”.

Виконуючи свої обов’язки за договором транспортного експедирування,

експедитор може укласти не лише договір перевезення з безпосереднім

перевізником, а й договір з іншим експедитором, у якому в повному обсязі або в

певній частині передоручити виконання своїх обов’язків щодо організації

перевезення вантажу клієнта. З огляду на це виникає запитання, чи може бути

договір транспортного експедирування укладений між двома експедиторами?

Відповідно до ст. 932 ЦК України, експедитор має право залучити до виконання

своїх обов’язків інших осіб. Ця стаття конкретизує зміст статті 528 ЦК України, яка

закріплює можливість виконання обов’язку боржника іншою особою [5].

Законодавство України не містить жодних положень про те, який саме договір

має укладатися між двома експедиторами. Отже, в нормативному регулюванні цих

відносин існують суттєві прогалини, що негативно впливає на практику транспортно-

експедиторської діяльності. Враховуючи це, пропонуємо для регулювання відносин

між двома експедиторами, один з яких передоручає виконання своїх обов’язків

іншому, укладати договір транспортного субекспедирування. Ця договірна модель

дасть змогу чітко визначити осіб, які виконують транспортно-експедиторські послуги

на кожному етапі процесу перевезення. В рамках такого договору можна буде з

достатньою повнотою визначити права та обов’язки, а отже, і відповідальність

кожної зі сторін за неналежне виконання транспортно-експедиторських послуг. Для

цього вважаємо за необхідне доповнити ЦК України, ГК України, ЗУ “Про

транспортно-експедиторську діяльність” такими положеннями: “За договором

транспортного субекспедирування одна сторона (експедитор), що діє за дорученням

та в інтересах клієнта, доручає другій стороні (субекспедитору) виконати або

організувати виконання всіх або частини послуг, передбачених в договорі

транспортного експедирування між експедитором та його клієнтом. Експедитор несе

відповідальність перед клієнтом за невиконання (неналежне виконання)

субекспедитором своїх обов’язків за договором. Експедитор також несе

відповідальність перед субекспедитором за невиконання (неналежне виконання)

клієнтом своїх обов’язків за договором”.

Згідно з ч. 4 ст. 1 Закону експедитором є суб’єкт господарювання, який за

дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання

транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного

експедирування [1]. Оскільки експедитор виконує послуги за плату (ст. 9 Закону),

тобто з метою одержання прибутку, можна зробити висновок, що експедитором може

бути тільки суб’єкт підприємницької діяльності. Тому, на нашу думку, потрібно внести

зміни до ч. 4 ст. 1 Закону, замінивши слова “суб’єкт господарювання” словами “суб’єкт

підприємницької діяльності” і викласти її в такій редакції: “експедитор (транспортний

експедитор) – суб’єкт підприємницької діяльності, який за дорученням клієнта та за

його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг,

визначених договором транспортного експедирування”.

Залежно від обсягу послуг та порядку їх надання, експедитори можуть мати

різний правовий статус. Оскільки в Україні це питання не врегульоване, звернемося

до зарубіжного досвіду.

Традиційно експедиторами вважали осіб, які організовують перевезення, не маючи

при цьому власних транспортних засобів [6, с. 213]. Експедитори діяли лише як

посередники між власниками вантажу і перевізниками і несли відповідальність лише за

власні дії. З середини ХХ ст. роль експедиторів поступово змінюється. Окремі

експедитори діють вже не лише як агенти, а як особи, що беруть на себе зобов’язання

організувати процес перевезення вантажу “від дверей до дверей”. При цьому вони беруть

на себе повну відповідальність за своєчасну доставку вантажу і несуть відповідальність

не лише за власні дії, а й за дії третіх осіб. Проте було б помилковим вважати, що один

статус експедиторів прийшов на зміну іншому, оскільки законодавством може бути

закріплено можливість експедиторів діяти в різних статусах.

У Франції експедитори можуть діяти у двох статусах – як агенти або як

транспортні комісіонери. Транспортним комісіонером вважають експедитора, який

узяв на себе зобов’язання організувати доставку вантажу “від дверей до дверей”.

Такий експедитор несе відповідальність як за власні дії, так і за дії третіх осіб.

Експедитор, який виконує тільки окремі допоміжні функції, вважається агентом і

несе відповідальність лише за власні дії.

Відповідно до “Загальних правил союзу експедиторів Північних країн” (NSAB

2000) передбачено, що експедитор може мати статус “договірного перевізника” або

посередника [7]. Відповідно до параграфу 2А експедитора вважають договірним

перевізником: якщо він оформляє транспортний документ від свого імені; якщо в

своїх комерційних пропозиціях чи в оферті він виражає готовність взяти на себе

відповідальність перевізника, (наприклад, запропонувавши власну ціну за

перевезення); у разі автомобільних перевезень. В усіх інших випадках експедитора

вважають посередником, який несе відповідальність тільки за власні дії.

“Модельні правила транспортного експедирування ФІАТА” (“Fiata Model Rules

For Freight Forwarding Services”) від 1996 р. [8] передбачають, що експедитор може

діяти в двох статусах: як агент і як експедитор, що діє на засадах комісії, обсяг

відповідальності яких суттєво відрізняється. Відповідно до п. 6.1 правил, експедитор-

агент несе відповідальність лише за власні дії, і не несе відповідальності за дії третіх

осіб. Експедитор, що діє на засадах комісії, (договірний перевізник) несе

відповідальність не лише за власні дії, а й за дії третіх осіб. Експедитор вважається

договірним перевізником, якщо він шляхом видачі власного транспортного

документа, або іншим чином, прямо чи непрямо взяв на себе відповідальність

перевізника. Стосовно інших, крім перевезення, послуг, експедитор несе

відповідальність як за дії третіх осіб у таких випадках: якщо він надавав ці послуги

своїми засобами чи з використанням своїх працівників; якщо він безпосередньо чи

опосередковано узяв на себе відповідальність за дії третіх осіб.

В США є два види експедиторських компаній: експедитори із внутрішніх

операцій, діяльність яких контролює Комісія з внутрішньої торгівлі й експедитори із

зовнішньоторгових операцій, роботу яких контролює Федеральна морська комісія.

Цікаво, що одна й та сама фірма не може займатися одночасно внутрішніми і

зовнішніми операціями [9, с. 22].

Отже, в багатьох країнах експедитори можуть діяти в декількох різних статусах.

При цьому неможливо знайти чіткі критерії диференціації правового статусу

експедитора-агента і експедитора, що діє на засадах комісії. Невдалими були також

спроби уніфікувати визначення поняття “експедитор”. Тому в різних країнах

використовують різні критерії, що зумовлює численні труднощі на практиці,

пов’язані з тим, що обсяг прав та обов’язків експедитора може відрізнятися залежно

від юрисдикції.

Відповідно до ст. 929 ЦК України, договором транспортного експедирування

може бути встановлено обов’язок експедитора укласти від свого імені або від імені

клієнта договір перевезення вантажу [5]. Проте під час надання транспортно-

експедиторських послуг виникає необхідність в укладенні експедитором інших

договорів: зберігання, страхування. Тому постає запитання: від чийого імені має

право експедитор укладати інші, крім перевезення, договори. Відповідь на це

знаходимо в ст. 9 Закону, відповідно до якої у разі залучення експедитором до

виконання його зобов’язань за договором транспортного експедирування іншої особи

у відносинах з нею експедитор діє від свого імені або від імені клієнта.

Необхідно також з’ясувати за яких умов експедитор може укладати договори з

третіми особами від імені клієнта. На зазначені відносини поширюється дія норм про

представництво. Відповідно до п. 3 ст. 237 ЦК України, представництво виникає на

підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав,

визначених актами цивільного законодавства. Отже, експедитор має право укладати

договори від імені клієнта лише в тому випадку, коли про це зазначено у договорі

між експедитором і клієнтом або у виданій клієнтом експедитору довіреності. В усіх

інших випадках експедитор має право укладати договори з третіми особами від свого

імені, проте при цьому він повинен діяти виключно в інтересах клієнта.

Питання про те, від чийого імені може діяти експедитор у відносинах з третіми

особами, викликало в літературі численні дискусії. Одні автори вважали, що

експедитор може діяти лише від імені клієнта [10, с. 35]. Інші обґрунтовували, що

більш правильним є варіант, коли експедитор діє від власного імені

[11, с. 9; 12, с. 164]. О.С. Йоффе зазначав, що залежно від моделі обслуговування,

експедитор може діяти як від імені клієнта, так і від власного імені [13, с. 548]. Таке

вирішення цього питання є найоптимальнішим, оскільки це дає змогу сторонам

самостійно визначати зручніший для них спосіб виконання зобов’язань за договором

транспортного експедирування і максимально повно враховувати інтереси кожної

сторони. Можливість експедитора діяти від власного імені та від імені клієнта є

оптимальним варіантом в тому випадку, коли договір передбачає повне транспортно-

експедиторське обслуговування, тобто організацію експедитором доставки вантажу

“від дверей до дверей.” Саме таку модель втілено в новому цивільному законодавстві

України (ст. 929 Цивільного кодексу України, ст. 316 Господарського кодексу

України, ст. 9 Закону).

Отже, договір транспортного експедирування може передбачати обов’язок

експедитора укласти договір перевезення від власного імені або від імені клієнта.

Основна відмінність між цими двома способами укладення договорів полягає в тому,

що своїми діями щодо перевізника експедитор створює права та обов’язки або для

себе, або для клієнта. Експедитор, який укладає договір з перевізником від свого

імені, набуває всіх прав та обов’язків за цим договором, і, відповідно, несе

самостійну відповідальність за порушення умов договору, зберігаючи при цьому

право регресу до клієнта. У випадку укладення експедитором договору з

перевізником від імені клієнта, стороною договору перевезення є клієнт, який

набуває обов’язків щодо сплати вартості перевезення і всі питання щодо сплати

штрафних санкцій вирішує безпосередньо з перевізником, хоча _____експедитор також

може брати в цьому участь як представник клієнта. Статус експедитора за договором

з перевізником впливає також на регулювання відносин між клієнтом і експедитором

за договором транспортного експедирування. Наприклад, у першому випадку

відповідальність перед перевізником за ненадання необхідної інформації про вантаж

несе клієнт, а відповідальність перед клієнтом за прострочення доставки несе

перевізник. В другому випадку відповідальність за ненадання необхідної інформації

про вантаж несе клієнт перед експедитором і експедитор перед перевізником, а

відповідальність за прострочення доставки несе перевізник перед експедитором і

експедитор перед клієнтом.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону транспортно-експедиторську діяльність можуть

здійснювати спеціалізовані підприємства (організації) та інші суб’єкти

господарювання. Законодавство України не передбачає якихось спеціальних вимог

до осіб, які мають намір надавати транспортно-експедиторські послуги, крім того, що

вони повинні мати статус суб’єкта господарювання. ЗУ “Про ліцензування певних

видів господарської діяльності” від 01.06.2000 р., [14] який закріплює вичерпний

перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, не містить в цьому переліку

транспортно-експедиторських послуг. Ліцензія потрібна експедитору тільки в

окремих випадках. Зокрема, якщо експедитор за дорученням клієнта здійснює

декларування товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний

кордон України, він, відповідно до п. 61 ст. 9 ЗУ “Про ліцензування окремих видів

господарської діяльності”, ст. 176 Митного кодексу України, повинен отримати

ліцензію митного брокера.

Така ситуація суттєво впливає на якість послуг, що їх надають експедитори. Тому

з метою захисту інтересів клієнтів, враховуючи нерозривний зв’язок транспортно-

експедиторських послуг з перевезенням вантажу, численні майнові ризики, які

виникають під час організації перевезень, ми вважаємо за необхідне запровадити в

Україні ліцензування транспортно-експедиторської діяльності. Такий публічно-

правовий механізм доповнюватиме приватноправові механізми регулювання

відносин між експедиторами та їх клієнтами і слугуватиме гарантією якості

транспортно-експедиторських послуг. Для цього пропонуємо внести зміни до ст. 9

ЗУ “Про ліцензування окремих видів господарської діяльності”, доповнивши її п. 75

такого змісту: “надання транспортно-експедиторських послуг”. Крім того, важливо

розробити і прийняти Ліцензійні умови транспортно-експедиторської діяльності, що

дасть змогу створити дієву систему контролю за діяльністю експедиторів і

попередити можливі порушення ними прав клієнтів.

Законодавство України, що визначає правовий статус сторін договору

транспортного експедирування, потребує вдосконалення. З метою внесення чіткості у

відносини між експедиторами та їхніми клієнтами потрібно внести зміни у

законодавчі визначення понять “експедитор” і “клієнт”. Для стабілізації ситуації на

ринку транспортно-експедиторських послуг і припинення діяльності

недобросовісних фірм потрібно запровадити ліцензування транспортно-

експедиторської діяльності, що слугуватиме додатковою гарантією прав власників

вантажу і допоможе зменшити кількість ризиків, що можуть виникати в процесі

перевезення вантажу. Щоб усунути прогалини в регулюванні відносин між двома

експедиторами, потрібно закріпити на законодавчому рівні норми про договір

транспортного субекспедирування, що дасть змогу чітко визначити осіб, які

виконують ті чи інші транспортно-експедиторські послуги на кожному етапі

перевезення і несуть відповідальність за їх невиконання чи неналежне виконання.

Важливим напрямом подальших наукових розробок у цій сфері може бути аналіз

відповідальності експедитора і клієнта за договором і вплив правового статусу

експедитора на обсяги і підстави відповідальності.

1. Закон України „Про транспортно-експедиторську діяльність” від 01.07.2004 р.

№ 1955-IV // Голос України вiд 30.07.2004. – № 140.

2. Витрянский В.В. Договоры о транспортной экспедиции и иных услугах в сфере

транспорта. – М.: Статут, 2003.

3. Гражданское право: Учеб.: В 3 т. Т.2. – 4-е изд., перераб. и доп. / Е.Ю. Валявина,

И.В. Елисеев и др.; Отв. ред. А.П. Сергеев, Ю.К. Толстой. – М.: ТК Велби, Изд-во

Проспект, 2004.

4. “Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні”, затверджені

Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 р. // Офіційний

вісник України вiд 12.03.1998 – 1998 р., № 8, с. 283.

5. Цивільний кодекс України. – К., 2003.

6. Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. – М.: Статут, 2003.

7. «Общие правила союза экспедиторов Северных стран» //

www.nordicfreight.org/nsabry.pdf

8. «Fiata Model Rules For Freight Forwarding Services» //

www.forwarderlaw.com/library/view.php?article_id=180

9. Плужников К.И. Транспортное экспедирование. – М.: Росконсульт, 1999.

10. Сурженко О. Юридическая природа договора на транспортно-экспедиционное

обслуживание // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2002. – № 7.

11. Риженкова Н.Г. Правовая природа отношений, вытекающих из договора экспедиции.

Автореф. канд. дис. – М., 1970.

12. Шварц Х.И. Правовое регулирование перевозок на автомобильном транспорте. – М.:

Юр. лит., 1966.

13. Иоффе О.С. Обязательственное право. – М.: Юр. лит., 1975.

14. Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” –

№ 1775-III // Офіційний вісник України вiд 21.07.2000 – 2000 р., № 27, с. 1, ст. 1109.