ГЕНЕЗА КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДОВОГО НАГЛЯДУ В США: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 

О. Ригіна1

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна,

E-mail: elena_rygina@ukr.net

В статті здійснено спробу дослідити розвиток конституційного судового нагляду

США як надзвичайного повноваження судової влади, спрямованого на перевірку

законності нормативних актів органів виконавчої та законодавчої влад.

Ключові слова: Верховний суд США, конституційний нагляд, “політичні питання”.

Конституція як основний закон визначає політику держави у сфері захисту прав

людини і громадянина. Досягнення стану, коли закони і підзаконні правові акти

повною мірою відповідають конституції, є однією з цілей правотворчої діяльності

державних органів. Проте деколи норми права повністю чи частково можуть

суперечити конституції і тоді виникає необхідність в їхньому виправленні.

Коректування такого роду правових помилок є завданням конституційного нагляду,

який здійснюють вищі судові інстанції в державі. У державах романо-германської

правової системи функцію судового нагляду виконують спеціально створені органи

конституційної юрисдикції, наприклад, в нашій державі – Конституційний суд

України. Натомість у державах англо-саксонської правової системи для здійснення

конституційного нагляду не створюється спеціальний орган, а, як правило, його

виконують вищі судові інстанції країн, тобто верховні суди. У статті ми спробуємо

дослідити історію становлення конституційного судового нагляду в США, який,

здебільшого, здійснюють Верховний суд як вищий судовий орган держави.

Варто зазначити, що ґрунтовних комплексних наукових розробок, у яких

досліджували ґенезу конституційного судового нагляду в США, в українській

правовій літературі ще не опубліковано. Такі російські науковці, як К.Ф. Гуценко [2],

О.А. Жидков [3], В.И. Борисюк, Т.З. Джапарідзе та Н.Г. Зяблюк [4] досліджували

історію формування судової системи США загалом та Верховного суду США

зокрема. Звичайно, кожен з авторів у своїй праці зупинявся на проблемі дослідження

конституційного нагляду, але внаслідок ідеологічного перенасичення матеріалу,

повною мірою не розкрито історико-правових особливостей цього інституту. В

актуальній праці В.В. Согріна “Политическая история США ХVII–XX вв.” [5]

окремий розділ висвітлює історію Верховного суду США. У цій праці автор

зосереджується не стільки на ідеологічних функціях конституційного нагляду, а

більше – на історико-правових.

Метою нашого дослідження є визначення історико-правових передумов появи

конституційного судового нагляду, подальший його розвиток та значення цього

інституту в політичній та правовій історії США.

Отже, створення Верховного суду США як вищої судової інстанції держави

безпосередньо було передбачено в Конституції 1787 р. Питання його складу та

компетенції були деталізовані у законі “Про судоустрій” 1789 р., який, фактично, був

правовою основою започаткування судової системи США. Зокрема, у 1789 р.

кількісний склад Верховного суду США становив п’ятеро осіб, а саме, четверо

асоційованих суддів і голову суду [13]. Сьогодні вища судова інстанція США

складається з дев’яти суддів, але в історії відомі періоди, коли його кількісний склад

коливався з п’яти до десяти суддів. Відповідно до цього закону Верховний суд діяв

як перша та апеляційна інстанції. Як перша інстанція Верховний суд США розглядав

лише вузьку категорію цивільних справ, зокрема справи про спори, в яких зачіпали

інтереси вищих посадових осіб, та ті, в яких стороною виступав штат, щоправда, не у

всіх випадках [13]. Як перша інстанція суд розглядав не більше двох справ на рік, а

переважну більшість справ він слухав як апеляційна інстанція [2, с. 13].

Проте визначальним напрямом юрисдикції Верховного суду США був

конституційний перегляд правових актів органів виконавчої та законодавчої влади всіх

рівнів. Тобто федеральний закон чи закон окремого штату Верховний суд міг

переглянути на предмет відповідності його до Основного закону держави. Все ж

залишалось нез’ясованим питання про те, що становить собою конституційний

судовий нагляд – це право чи обов’язок вищої судової інстанції. Труднощі у з’ясуванні

цього питання полягали в тому, що в положеннях Конституції за Верховним судом

США цей інститут не був закріплений так як механізм та межі його здійснення. Коли

створювали Основний Закон США, прихильники та противники ідеї конституційного

судового нагляду тривалий час не були спроможними ухвалити єдине правильне для

всіх рішення. Зокрема один із розробників проекту Конституції 1787 р. Річард Спейт

назвав конституційний нагляд “узурпацією” влади, поділивши цю думку з іншим

відомим американським ідеологом того часу Джеймсом Медисоном. Не менш відомий

державознавець США Л. Леві, обґрунтовуючи право судової влади здійснювати

конституційний нагляд, спирався на те, що через це її повноваження взаємодіють усі

існуючі гілки влад і : “... правомірність судового нагляду випливає з історії, а не з

Конституції чи висловлювань її творців. Історично він породжений конституційною

доктриною періоду американської революції” [1, с. 263]. Відповідні дебати навколо

питання конституційного нагляду завершились тим, що творці Конституції не

закріпили це повноваження за судами та, зрештою, ні за ким.

Лише в 1803 р. у справі У. Мербюрі проти Дж. Медисона (Marbury v. Madison)

Верховний суд США вперше закріпив за собою повноваження тлумачити Конституцію

та здійснювати конституційний судовий нагляд [9]. Обставини справи полягали в тому,

що У. Мербюрі звернувся до Верховного суду, оспорюючи бездіяльність тодішнього

державного секретаря Дж. Медисона через те, що той відмовив йому у видачі

суддівського свідоцтва. Позивач незадовго до закінчення повноважень президента

Т. Адамса був призначений ним на посаду мирового судді. Через деякий час, за

президентства Т. Джеферсона, У. Мербюрі звернувся до державного секретаря з

клопотанням видати йому відповідне свідоцтво [2, с. 50]. Як зазначили В.І. Борисюк і

Т.З. Джапарідзе, на посаду мирового судді У. Мербюрі був призначений президентом-

федералістом, партія якого зазнала поразки на виборах [4, с. 126].

Отже, у своїй позовній заяві У. Мербюрі просив суд визнати за ним право

здійснювати судочинство в окрузі Колумбія і зобов’язати державного секретаря

Дж. Медисона видати йому, відповідно до закону “Про судоустрій” 1789 р.,

необхідне для цього свідоцтво.

Беручи до уваги політичну ситуацію, Верховний суд США прийняв у цій ситуації

політично і юридично вигідне рішення. Проект рішення за справою був

підготовлений тодішнім головним суддею Дж. Маршалом. Його аргументи на

користь перетворення конституційного судового нагляду в самостійний невід’ємний

інститут системи права США були досить переконливі: “...Слід наголосити на тому,

що тільки судова влада має вправо та зобов’язана вказувати на те, що є законом.

Особи, що застосовують норму права до конкретної справи, зобов’язані пояснити і

витлумачити її. Якщо два закони суперечать один одному, лише суд повинен

вирішити, який з них необхідно застосувати.

Отож, якщо закон суперечить Конституції, а вирішуючи конкретне питання

необхідно застосувати закон і Конституцію, то суд повинен розглянути справу

відповідно до закону, при цьому оминаючи положення Конституції, або згідно з

Основним Законом, не враховуючи федеральний закон чи закон штату. Суд має

визначити, яка з правових норм, які суперечать одна одній, повинна застосовуватись в

конкретній ситуації та яка буде керівною в цій справі. У цьому полягає обов’язок суду.

Якщо судам необхідно керуватись Конституцією – а вона має вищу юридичну

силу по відношенню до інших юридичних актів органів законодавчої влади, тоді

тільки Конституція, а не жоден інший правовий акт, повинна бути визначальною в

справі, в якій вони разом застосовуються” [8].

Створений Дж. Маршалом прецедент став правовою основою для утвердження

судового нагляду в конституційній практиці США і в подальшому розширенні сфер

його застосування судами [4, с. 127].

Отже, у практичному розумінні закон, прийнятий Конгресом США чи

легістратурою штату, акція чи акт органів виконавчої влад усіх рівнів могли бути

визнані Верховним судом такими, що суперечать Конституції та позбавлялися

юридичної сили. Науковці В.І. Борисюк, Т.З. Джапарідзе підкреслювали те, що

Верховний суд США здійснював не тотальний нагляд, а лише у випадках, коли у

визначеному законом порядку зверталися особи, інтереси яких були зачіплені

правовим актом. Лише реальні обставини справи, а не здогадки чи гіпотези осіб

могли бути прийняті Верховним судом до уваги та на їхній підставі було ухвалено

рішення про відповідність правового акта до Конституції [4, с. 126].

Однак сутність конституційного нагляду не була обмежена правом переглядати

правові акти виконавчої та законодавчої влади на предмет відповідності їх до

Основного Закону. Конституційний нагляд поширився на перевірку діяльності (дій

чи бездіяльності) посадових осіб держави щодо того, чи не суперечить вона

Основному Законові. Наприклад, саме цей вид конституційного судового нагляду

фігурував у справі США проти Р. Ніксона 1974 р. (United States v. Nixon) [13], відому

нам як “уолтергейтська справа”. Верховний суд, розглянувши юридичний спір про

допустимість видачі слідству магнітофонних записів конфіденційних розмов

президента, прийняв рішення, яке змусило Р. Ніксона піти у відставку. Президент

Р. Ніксон, відмовляючись видати слідству необхідні в справі докази, пояснював, що

він діє в інтересах “національної безпеки” та наголошував на тому, що він

користується “привілеями виконавчої влади”. Він стверджував, що питання, яке

виникло – політичного характеру, а тому не підлягає розглядові у Верховному суді.

Втім, Верховний суд не взяв його пояснень до уваги і не визнав наявність

“політичного питання”. Щодо питання про “привілеї”, на які посилався Р. Ніксон, суд

визнав їх такими, що належать до “категорій, підвідомчих судові”. Розглянувши

справу, Верховний суд прийняв одноголосне рішення проти глави “політичного

відомства” [4, с. 125].

Крім перевірки конституційності правових актів і діяльності органів виконавчої

та законодавчої влади, а також їхніх посадових осіб деякі вчені до категорії цього

політико-правого інституту зачислюють нагляд за законністю рішень судів низових

інстанцій. Однак, погоджуючись з проф. О. Жидковим, перевірка законності рішень

судів штатів здійснюється в межах традиційної апеляційної юрисдикції Верховного

суду, а тому це не є конституційний нагляд [3, с. 80].

Багато американських вчених негативно ставились до закріплення за судовою

гілкою влади повноваження здійснювати конституційний судовий нагляд. Серед

таких науковців – вищезазначений Р. Спейт та Дж. Медисон, хоча, на користь

останнього Верховний суд прийняв у 1803 р. рішення у справі Marbury v. Madison. Ці

науковці у своїх обґрунтуваннях посилалися на так зване “політичне питання”. До

категорії “політичних”, згідно з Конституцією, належали тільки ті питання, які

повинні розглядати “політичні відомства”, тобто органи виконавчої та законодавчої

влади, а не суди. Зокрема “політичними питаннями” визнавали зовнішню політику,

призначення на державні посади, створення нових підрозділів влади, прийняття

поправок до Конституції та ін. [5, с. 348]. Однак, як свідчать фактичні дані,

Верховний суд часто втручався до сфери “політичних питань”. Наприклад, серед

таких – вже згадане рішення по “уолтергейтській” справі. Серед інших питань –

рішення в справі Бейкер проти Карра 1962 р. (Baker v. Carr) [6] про переділ території

виборчих округів та рішення у справі Павел проти Маккормека 1969 р. (Powell v.

McCormack) [10] про оскарження рішення Палати представників.

Зокрема в справі Бейкер проти Карра 1962 р. (Baker v. Carr) [6] Верховний суд

США відверто втрутився у сферу, яка підвідомча виконавчій та законодавчій владі. В

обґрунтуванні позовних вимог позивачі посилалися на те, що в графствах штату

Теннессі система виборчих округів сформована так, що позбавляє громадян рівності

в реалізації їхніх виборчих прав. Так, округи у відповідній місцевості були створені в

1901 р. і на час виникнення спору їхня організація жодного разу не змінювалася,

незважаючи на те, що зросла кількість населення, а надто в містах. Виникла ситуація,

за якої представництво виборців у законодавчих зборах було непропорційним

відповідно до кількості населення в округах. Голос виборця з малонаселеного округу

деколи “важив” більше, ніж голос виборця-міщанина. Оскільки це питання мало

політичний відтінок, його повинно було розглянути одне із “політичних відомств”,

але протягом тривалого часу Конгрес відмовлявся прийняти його на розгляд.

Позивачі у справі вважали, що за такої організації виборчих округів порушується

їхнє право на “рівний захист законів”, який гарантує федеральна конституція

(ХІV поправка). За п’ятнадцять років до справи Бейкера виник схожий спір, але

стосувався він організації виборчих округів у штаті Іллінойс. Верховний суд

відмовився розглядати цю справу, покликаючись на те, що відповідний спір зачіпає

“політичні питання” і тому його вирішувати повинен Конгрес чи президент [7].

Однак справу Бейкера проти Карра Верховний суд прийняв до розгляду і визнав

вимоги позивачів правомірними та такими, які підлягають до задоволення. У рішенні

суд звузив коло питань, які належать до категорії “політичних” та визнав

неконституційність організації системи виборчих округів і встановив правило “одна

людина – один голос”.

Рішенням у справі Бейкера Верховний суд започаткував серію подальших

рішень, які закріпили принцип формального рівного представництва в органах влади

та поставили юридичні перепони відвертим махінаціям під час організації виборчих

округів. Крім того, був визначений прецедент, за яким суди мали право приймати до

свого провадження справи про спори, які колись були підвідомчі органам виконавчої

та законодавчої влади [4, с. 123].

За цією справою Верховний суд США, переглянувши питання політичного

характеру, обмежив їх. Зокрема, спір належав до категорії політичних, якщо:

1) відповідно до Конституції проблема, яка постає у спорі віднесена до компетенції

одного з “політичних відомств”; 2) судові недоступні методи його вирішення;

3) рішення у справі неможливо прийняти, не започаткувавши новий напрямок

державної політики, який є поза компетенцією суду; 4) самостійне рішення суду

міститиме положення з явною перевагою судової влади над виконавчою і

законодавчою; 5) необхідність у наслідуванні попереднього рішення “політичного

відомства”; 6) стосовно проблеми були прийняті різні рішення різних державних

органів і рішення суду вноситиме ще більшу незрозумілість в її вирішенні [6].

У кінці 60-х років виник спір у зв’язку з відмовою Палати представників

затвердити на посаді новообраного конгресмена Адама Павела, оскільки він, на їхню

думку, поводив себе аморально. Палата представників, позбавляючи А. Павела

мандата керувалася конституційним положенням про те, що “кожна палата сама є

суддею правомірності виборів, їхніх результатів і кваліфікації її власних учасників”

(розділ 5 ст. 1). Однак суд, мотивуючи своє рішення, зазначив, що Конституція

містить вичерпний перелік вимог (“кваліфікацій”), які пред’являються до кандидата в

члени Палати представників: вік, громадянство США, ценз осілості, і Палата не має

права оцінювати законність обрання депутата, обґрунтовуючи це тим, що кандидат

не відповідає якимось іншим вимогам [11].

Отже, починаючи з часу перебування на посаді головного судді Дж. Маршала,

Верховний суд США активно впливав на формування внутрішньої політики держави

шляхом прийняття важливих рішень у справах, які за своєю природою були

підвідомчі органам виконавчої та законодавчої влади. Пояснюючи активну участь

Верховного суду у вирішенні питань політичного характеру, Р. Макклоскі [9, с. 20] та

А.Р. Грант [7, с. 139] вказували на те, що вища судова інстанція США поєднала

повноваження судової та політичної влад, впливаючи на творення політичної

системи і політичного процесу в державі.

Отже, противники визнання повноваження судової влади здійснювати

конституційний контроль, обґрунтовуючи свої переконання, стверджували, що так

Верховний суд США та інші суди втручаються у сферу “політичних питань”. Однак,

як зазначив В. Согрін, головну функцію нагляду над іншими гілками влади

Верховний суд зосереджував на перевірці конституційності нормативно-правових

актів органів виконавчої та законодавчої влад штатів, рідше, федеральної влади.

Зокрема, у період з 1789 по 1990 рр., Верховний суд США визнав такими, що

суперечать Основному Законові повністю або частково 1151 законів штатів і

місцевих законів, а федеральних – лише 126 [5, c. 350].

Перетворення конституційного судового нагляду в державно-політичному

механізмі США більшість дослідників пояснюють не стільки міркуваннями

Дж. Маршала, скільки об’єктивними реальними чинниками – економічними,

політичними, правовими. Розвиток конституційного судового нагляду та його

укорінення в правовій системі як невід’ємного елементу дотримання Основного

Закону не може бути пояснений одним чи двома чинниками. Як пояснюють

В.І. Борисюк і Т.З. Джапарідзе, політико-філософські ідеї американської революції та

116 О. Ригіна

війни за незалежність, англійська правова спадщина, принцип розмежування влад,

формально-правові гарантії прав громадян і “ворожа” установка на судовий захист

цих прав, концепція “верховенства права”, “правління законів, а не людей”,

природно-правові вчення, економічні інтереси правлячої верхівки суспільства та

застосування всіх засобів для охорони приватної власності і, звичайно, логічні

конструкції суддів створювали сукупність чинників, які зумовлювали виникнення

цього надзвичайного повноваження судової влади [4, с. 127–128].

Судовий нагляд з часом набував значення важливого засобу, за допомогою якого

здійснювали спроби пристосовувати Конституцію, не змінюючи її положень, до

мінливих політичних і соціально-економічним умов суспільного життя дієвим

інструментом формування “живої” Конституції та реальної державно-політичної

системи. “Намагатися зрозуміти реальну Конституцію і не бути обізнаним з текстом

найважливіших судових рішень, – пише американський автор Дж. Гаереті, –

рівнозначно спробам зрозуміти християнство без звернення до Біблії” [12, c. 128].

Отже, виникнення конституційного нагляду було зумовлене низкою обставин.

По-перше, потребою юридичного характеру, оскільки часто виникала необхідність у

перевірці правових актів органів законодавчої та виконавчої влад Конституції. З

іншого боку, шляхом здійснення цього повноваження Верховний суд США

перешкоджав проявам сваволі парламенту, президента та місцевих органів влади.

Через повноваження здійснювати конституційний нагляд відбувалась взаємодія

виконавчої, законодавчої та судової влад. Отже, суд не лише застосовував закони та

підзаконні правові акти, вирішуючи спори, а перевіряв відповідність положень

юридичних актів до норм Конституції. Оскільки поняття конституційного судового

нагляду, його межі та механізм здійснення не були передбачені в Конституції і

законах, Верховний суд США в 1803 р. у справі У. Мербюрі проти Дж. Медисона

закріпив за собою це право. Кожне подальше рішення, прийняте Верховним судом,

вкорінювало це особливе повноваження у правовій системі та доктрині

конституціоналізму США.

1. Государственный строй США / За ред. А. С. Никифоров. – М.: Юрид. Лит. 1979. –

207 с.

2. Гуценко К.Ф. Судебная система США и ее классовая сущность. – М.: Госюриздат.

1961. – 152 с__________.

3. Жидков О.А. Верховный суд США: право и политика / Отв. ред. А.А. Мишин. – М.:

Наука. 1985. – 221 с.

4. Политические институты США: история и современность / Ред. В.И. Борисюк,

Т.З. Джапаридзе, Н.Г. Зяблюк и др. – М.: Наука. 1988. – 272 с.

5. Согрин В.В. Политическая история США. ХVII–XX вв. – М.: Весь мир. 2001. – 400 с.

6. Baker v. Carr 369 US 186, 217 (1962).

7. Colegrove v. Green, 328 US 549 (1946).

8. Grant A.R. The American Political Process. L., 1979 – P. 139.

9. Marbury v. Madison, Cr. (5 US) 137, 177 – 179 (1803).

10. McCloskey R. The American Supreme Court. Chicago, 1960. – P. 20.

11. Powell v. McCormack, 395 US 486 (1969).

12. Quarrels that have shaped the constitution. N. Y., 1975. P. 8.

13. The Judiciary Act of 1789. http://www. constitution.org/uslaw/judiciary 1789.txt.

14. United States v. Nixon, 418 US 683, 697 (1974).