ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПРИНЦИПІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 

Н. Пронюк1

Київський національний університет внутрішніх справ

пл. Солом'янська, 1, 03035 Київ, Україна

Принципи місцевого самоврядування становлять систему основоположних начал

та ідей. Вони закріплені чи випливають із законів, визначають організацію і діяльність

громади, органів, що сформовані громадянами, управляють місцевими справами в

інтересах населення. Загалом система таких принципів охоплює демократичні засади,

визначені Конституцією, Європейською хартією місцевого самоврядування й

конкретизовані в законі “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Ключові слова: принципи, місцеве самоврядування, народовладдя, засади,

громада, місцеві справи, конституція, хартія, закон.

Донедавна інститут місцевого самоврядування в науці конституційного права

розглядали як структурний елемент фундаментального інституту народовладдя.

Проте сучасні науковці М. Баймуратов, В. Борденюк, В. Кампо, М. Корнієнко,

В. Кравченко, О. Мурашин, М. Орзіх, М. Пухтинський, В. Погорілко, А. Селіванов і

законодавство розкривають правову природу місцевого самоврядування, межі

конституційно-правового регулювання, а принцип народовладдя є одним із

принципів місцевого самоврядування.

Аналіз тенденцій розвитку самоврядування дає змогу підвищити його

ефективність, здолати рецидиви бюрократичної моделі управління, яка ігнорувала

самоврядні начала та існувала за рахунок ієрархічної підпорядкованості, централізму.

Тому слушно зазначає А. Карлов, що характеристики принципів місцевого

самоврядування дозволяють глибше осягнути суперечності в управлінській

діяльності, розвиток влади [1, с. 45]. Закономірності та тенденції розвитку місцевої

влади відображені у процесах становлення громадянського суспільства,

парламентаризму, захисту прав людини.

У доктрині конституційного й муніципального права принципи місцевого

самоврядування тлумачать однобічно, переважно в інституційному аспекті. Наприклад,

російський учений В. Баранчиков розуміє їх як принципи організації та діяльності

місцевого самоврядування, якими виступають ідеї й концепції, матеріалізовані й

належно оформлені, що становлять у сукупності сутність і основу різних соціальних

установ [2, с. 44]. Він підходить до трактування місцевого самоврядування і його

принципів з макрорівня соціуму, основного суб’єкта локальної демократії –

територіального колективу, що утворюється й діє специфічними, властивими лише

йому методами і способами. Це видно з позиції, за якою місцеве самоврядування

опосередковує відносини між державою і суспільством.

К. Шеремет бачить основну проблему не у кількості принципів організації й

діяльності місцевого самоврядування, а у виявленні ступеня узагальненості

виражених у них ідей і правових механізмів їхньої реалізації законодавцем [3, с. 47].

На думку О. Кутафіна і В. Фадєєва, поняття принципів самоврядування

характеризується не лише повнотою, але й конструктивністю тому, що охоплює

визначення ролі населення у становленні й функціонуванні місцевого

самоврядування. Такі принципи варто трактувати як зумовлені природою місцевого

самоврядування основні засади й ідеї, що лежать в основі організації та діяльності

населення формованих ним муніципальних органів [4, с. 90–91].

О. Шугріна, розглядаючи принципи самоврядування, включає їх в основи

місцевого самоврядування, слугують з метою забезпечення самостійності населення

в управлінні місцевими справами, незалежність і невтручання органів державної

влади, створення умов для ефективного вирішення питань на місцевому рівні

[5, с. 83]. Як бачимо, розширюється сфера соціальної діяльності населення на

локальному рівні, на формування і функціонування якої спрямовані принципи

місцевого самоврядування.

Їх виникнення у вигляді правових принципів як загальносоціальних свідчить про

їхню актуальність для суспільства і потребу юридичного оформлення. Вони

пристосовані до політичного, економічного, ідеологічного, соціального розвитку

громад у межах певної території, а з часом і держав.

Практика текстуального закріплення в нормативних актах принципів права, як це

зроблено у законі про місцеве самоврядування, сприяє їх правильному застосуванню і

тлумаченню. Отже, в процесі становлення конституційні принципи місцевого

самоврядування після їх закріплення в законодавстві набули всіх властивостей і функцій

принципів права. По-перше – вони нормативно-регулятивні, загальні, обов’язкові,

об’єктивно обумовлені, історичні та ідейно-політичні категорії; по-друге, їх соціальною

функцією є регулювання суспільних відносин у сфері місцевого самоврядування

[6, с. 63]. Це дає змогу розглядати їх з позиції певних ідей, керівних основ.

Зазначимо, що в сучасній юридичній науці єдиної класифікації принципів права

ще не створено. Певний інтерес викликає класифікація принципів місцевого

самоврядування як принципів права саме з т. зв. системного підходу, яку

запропонував А.М. Колодій [7].

На думку А. Щиглика, самоврядуванню властиві такі принципи:

1) приналежність влади усьому колективові;

2) здійснення влади колективом безпосередньо або через виборні органи;

3) єдність, збіг володарюючого та підвладного суб’єктів;

4) саморегулювання за допомогою спільно прийнятих соціальних норм;

5) спільне ведення загальних справ, відстоювання і захист спільних інтересів на

основі самодіяльності [8, с. 8].

Основний міжнародний документ у цій сфері – Європейська хартія місцевого

самоврядування 1985 р. – містить стандарти організації управління на місцях на

засадах самоврядування, зобов’язує застосовувати норми, які гарантують політичну,

адміністративну і фінансову незалежність місцевих влад. У її преамбулі зазначено:

– місцеве самоврядування – одна з основ демократичного ладу;

– право громадян брати участь в управлінні суспільними справами;

– для забезпечення ефективного, наближеного до громадянина управління

створюють органи місцевого самоврядування, наділені реальною владою;

– збереження і закріплення місцевого самоврядування в країнах є внеском у

розбудову Європи на принципах демократії і децентралізації влади;

– місцеві органи влади, наділені правом прийняття владних рішень,

створюються демократичним шляхом з широкою компетенцією;

– права громад та органів самоврядування мають бути надійно захищені [9].

Принципи місцевої демократії в Хартії розглянено не щодо населення конкретної

території, а крізь призму органів місцевого самоврядування, їхньої компетенції,

порядку здійснення повноважень і використовуваних коштів [10, с. 17]. Отже, цей

документ загалом містить принципи представницької демократії, а принципи прямої

демократії опосередковано закріплюються. Це підтверджують і нормативні акти

зарубіжних держав, багато з яких закріплюють принцип самостійності місцевого

самоврядування, однак він тлумачиться переважно як автономія організаційних

структур місцевого самоврядування.

Ратифікована Україною Європейська хартія місцевого самоврядування

відповідно до ст. 9 Конституції України – частина національного законодавства [11],

усі її положення у повному обсязі мають обов’язкову юридичну силу.

Загалом в Україні основні засади організації та діяльності системи місцевого

самоврядування визначені в Конституції, законі “Про місцеве самоврядування в

Україні” 1997 р. Такі джерела як статути (хартії) місцевого самоврядування, прийняття

яких є правом територіальних громад (ст.19 Закону), також можуть містити принципи

місцевого самоврядування, що переважно стосуються особливостей його здійснення на

будь-якій території. Але через нечисленність таких актів, прийнятих невеликою

кількістю міських рад, і різні підходи до їх прийняття статути не можуть розглядати як

нормативний акт локального регулювання, що містить принципи місцевого

самоврядування, застосовані на визначеній території [12, с. 46]. Отож в Україні

закріплені лише основні принципи місцевого самоврядування.

Конституція України конкретизує частину принципів Хартії відповідно до

національних особливостей. Визнання самоврядування як засади організації

публічної влади на місцях втілено на вимогу ст. 2 Хартії. Зокрема у ст. 7

передбачено, що “в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування”,

відповідно до ст. 5 “народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної

влади, місцевого самоврядування”. Тобто важливе значення мають принципи, що

закріплюють визначальну роль громади у становленні й здійсненні самоврядування:

а) місцеве самоврядування є правом територіальної громади;

б) самостійність вирішення населенням питань місцевого значення;

в) різноманіття організаційних форм здійснення самоврядування громадою

безпосередньо, через органи місцевого самоврядування (ст. 140 Конституції);

г) у власності територіальних громад є рухоме й нерухоме майно, доходи

_____місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси як матеріально-фінансова

основа місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції);

д) територіальні громади й органи, що вони утворюють, мають власні

повноваження, у межах яких діють самостійно і несуть відповідальність (ст.ст. 142,

143 Конституції);

е) права місцевого самоврядування (отже і територіальної громади) захищають у

судовому порядку (ст. 145 Конституції).

Значний потенціал демократії конституційних положень не відображений у

законодавстві. Це пояснюють, зокрема, тим, що в Конституції України втілена

“громадська” теорія місцевого самоврядування, за якою воно діє ізольовано від

сфери державної діяльності, концентруючись на локальних інтересах, а в

профільному законодавстві реалізована “державна” теорія місцевого

самоврядування, за якою самоврядування ініційоване державою й нерозривно з нею

пов’язане. Тому простежують здійснення державних повноважень недержавними

органами або виборними посадовими особами, тобто місцева влада виконує

переважно функції, делеговані їй державною владою [13, с. 165-166].

Отже, у законі 1997 р. “розмиті” конституційні норми, що закріплювали

правовий статус територіальної громади як первинного суб’єкта місцевого

самоврядування і, отже, як основного носія безпосередньої демократії. Більшість

повноважень місцевого самоврядування закріплені не стільки за місцевими радами,

сформованими територіальними громадами, скільки за їх виконавчими органами.

Звідси самоврядна влада територіальної громади набуває не “вторинного”, а

“третинного” характеру, тобто нівелюється. При цьому закон визначає, що

“територіальна громада села, селища, міста є первинним суб’єктом місцевого

самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень” (ст. 6), а також

форми безпосередньої демократії, які втілені територіальною громадою.

Подібного висновку можна дійти і з аналізу основних принципів місцевого

самоврядування, зафіксованих ст. 4 Закону про місцеве самоврядування:

народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і

державних інтересів; виборності; правової, організаційної й матеріально-фінансової

самостійності місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених

законом; підзвітності й відповідальності перед територіальними громадами їхніх

органів і посадових осіб; державної підтримки та гарантій місцевого

самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

Загалом їх умовно можна поділити на дві групи:

а) загальні (універсальні) принципи організації та здійснення пyблiчнoї влади

(уcix її форм) в Україні;

б) принципи місцевого самоврядування як специфічної форми публічної влади,

властиві органам самоврядування, які відрізняються від інших органів влади.

Перша група визначає засади організації одночасно двох форм публічної влади в

Україні – державної влади i місцевого самоврядування. Вони закріплені в розділі І

Конституції як засади конституційного ладу, а деякі відтворені в законі про місцеве

самоврядування. Сюди належать принципи гуманізму, народовладдя, демократизму,

гласності, верховенства права, законності.

Другу групу становлять принципи, що характеризують організацію та

функціонування місцевого самоврядування як самостійної форми публічної влади.

Вони закріплені в Конституції та Законі України “Про місцеве самоврядування в

Україні” відповідно до Європейської xaртії місцевого самоврядування. Їх водночас

також можна поділити на основні та спеціальні принципи. Основні мають

визначальний вплив у вcix сферах місцевого самоврядування, тоді як спеціальні

притаманні лише окремо взятим сферам місцевого самоврядування [14, с. 16–18].

Конституція України та закон про місцеве самоврядування в Україні до основних

зачислюють такі принципи місцевого самоврядування:

– гласність, колегіальність, поєднання місцевих і загальнодержавних інтересів;

– виборність, визнання за місцевим самоврядуванням власної компетенції;

– правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність територіальних

громад та їхніх органів в межах повноважень, визначених законом;

– підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх органів

та посадових ociб, державну підтримку та гарантії місцевого самоврядування;

– судовий захист прав місцевого самоврядування;

– самостійне вирішення територіальною громадою питань місцевого значення.

Спеціальні принципи місцевого самоврядування маютъ розгалужену систему.

Зокрема, у сфері місцевих фінансів можна виокремити: збалансування доходів і

видатків місцевих бюджетів, фінансування державою витрат, пов’язаних із

здійсненням органами самоврядування наданих законом повноважень виконавчої

влади, самостійність місцевих бюджетів, фінансову підтримку місцевого

самоврядування державою тощо.

Кожен з них має самостійне значення і тісно взаємодіє з іншими. У сукупності

вони становлять єдину цілісну систему принципів, які визначають організацію та

функціонування місцевого самоврядування в Україні.

З переліку принципів до безпосередньої демократії належать принципи

народовладдя, гласності, виборності, підзвітності й відповідальності перед

громадами їхніх органів і посадових осіб, судового захисту прав місцевого

самоврядування. До виділеної групи можна зачислити принципи, закріплені у ст. 3

згаданого закону, що визначають право громадян на участь у місцевому

самоврядуванні: участі громадян відповідної територіальної громади у місцевому

самоврядуванні, недискримінації громадян у сфері самоврядування залежно від раси,

кольору шкіри, політичних, релігійних та ін. переконань, статі, етнічного й

соціального походження, майнового стану, місця проживання й строку проживання

на відповідній території, за мовними й іншими ознаками.

Зокрема, принцип народовладдя визнає народ єдиним джерелом влади в

Україні, який здійснює владу безпосередньо через органи державної влади і

місцевого самоврядування. Передбачає визначення місцевого самоврядування як

форми реалізації населенням території локальних інтересів за допомогою

самостійного вирішення питань місцевого значення.

Відповідно до принципу гуманізму людина, її життя i здоров’я, честь i гідність,

недоторканність i безпека є найвищою соціальною цінністю.

Принцип гласності в місцевому самоврядуванні дає змогу контролювати

діяльність органів самоврядування, їх виконавчих органів, а також на локальному

рівні державних органів влади й управління всіх рівнів, дає змогу населенню

території впливати на формування рішень, що порушують їхні інтереси, права і

свободи. Складовими цього принципу є такі положення: нормативні акти, у тім числі

акти локального регулювання мають опубліковуватися; органи й посадові особи

місцевого самоврядування зобов’язані забезпечувати членам територіальної громади

можливість ознайомлення з документами й матеріалами, що безпосередньо

стосуються прав і свобод людини, отримання достовірної інформації про діяльність

органів самоврядування. Їхні органи й посадові особи зобов’язані відповідати за

зверненнями мешканців у терміни, передбачені законом.

Принцип виборності органів місцевого самоврядування є основним

інституційним принципом місцевого самоврядування. Реалізуючи його шляхом

виборів, територіальна громада формує систему органів самоврядування. Можна

стверджувати, що місцеві вибори є однією з вищих форм реалізації територіальною

громадою публічної (самоврядної) влади, у них прямо виявляється безпосередня

демократія населення визначеної території.

Принцип підзвітності й відповідальності перед територіальними громадами

їхніх органів і посадових осіб синергує з попереднім принципом. Органи й посадові

особи місцевого самоврядування однозначно названі органами й посадовими

особами територіальних громад, їм підзвітні й несуть відповідальність перед ними.

Розуміючи вторинну природу органів і посадових осіб місцевого самоврядування,

законодавець закріпив інституційну роль територіальної громади в їх формуванні та

передбачив “зворотний” зв’язок між цими суб’єктами. Органи самоврядування та їхні

посадові особи відповідають перед населенням за прийняті рішення і за свої дії. Тому

за допомогою передбачених у законах форм безпосередньої демократії вони мають

звітувати про діяльність у сфері реалізації самоврядних повноважень перед

мешканцями території, нести за це відповідальність.

У системі принципів організації та здійснення влади потрібно підкреслити роль

принципу законності, звернути увагу на специфіку його застосування в системі

місцевого самоврядування. Органи державної влади і місцевого самоврядування, їxні

посадові особи зобов’язані діяти на підставі, у межах повноважень та cпociб,

передбачені законами. Місцеве самоврядування – це влада підзаконна, і всі елементи

системи самоврядування зобов’язані неухильно дотримуватися вимог закону та

інших нормативних актів. Відповідно всі акти, що приймаються в системі місцевого

самоврядування, мають відповідати вимогам закону.

Водночас Конституція України передбачає, що _____місцеве самоврядування має

власні повноваження i реалізує їx самостійно, незалежно від державної влади. Органи

самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення,

обов’язкові до виконання на відповідній території (ст. 144). Отже ці акти можуть

бути нормативно-правовими i в практичному плані важливим є питання про

співвідношення їx юридичної сили з юридичною силою актів opгaнів державної

влади, зокрема виконавчої. Аналіз конституційних положень щодо самостійності та

незалежності місцевого самоврядування дає змогу зробити висновок про пріоритет

актів самоврядування, що видаються в межах компетенції відповідного органу

місцевого самоврядування, над актами органів виконавчої влади. За Конституцією

рішення органів самоврядування зупиняються у встановленому законом порядку з

одночасним зверненням до суду лише з мотивів їх невідповідноcті до Конституції чи

законів України (ст. 144).

Згідно з принципом судового захисту прав місцевого самоврядування

мешканці – члени територіальної громади індивідуально чи колективно можуть

подавати в суди загальної юрисдикції позови про визнання недійсними дій, що

порушують права місцевого самоврядування, а також їхні права, свободи й законні

інтереси як членів територіальної громади, нормативно-правові акти органів

державної влади й управління, їх посадових осіб, органів і посадових осіб місцевого

самоврядування, установ і організацій, розташованих на території відповідної

територіальної громади, а також громадських об’єднань.

Принципи, що гарантують право на участь громадян у місцевому

самоврядуванні, можна тлумачити розширено як принципи дотримання прав людини

на рівні локальної демократії. Справді, права і свободи людини, закріплені в

розділі ІI Конституції (обирати й бути обраним в органи місцевого самоврядування,

направляти індивідуальні й колективні звернення в ці органи, знайомитися з

документами й матеріалами, що безпосередньо стосуються прав і свобод людини,

оскаржувати в суді рішення й дії органів самоврядування, реалізувати право на

освіту, медичну допомогу, житло тощо), здійснюються насамперед на локальному

рівні. Тому незначне порушення законності, недотримання прав і свобод людини й

громадянина в діяльності місцевого самоврядування розцінюють як зазіхання на

принципи демократії і громадянського суспільства. Тобто закріплені й гарантовані

Конституцією України права і свободи людини й громадянина обумовлюють та

визначають діяльність органів місцевого самоврядування.

І, незважаючи на наявний у законодавстві України значний “перекіс” убік

регламентації становлення й діяльності організаційних структур місцевого

самоврядування, багато його принципів мають значний потенціал прямої та

опосередкованої демократії, що надає змогу територіальним громадам впливати на

соціальні процеси, які відбуваються у сфері місцевого самоврядування, впливати на

його становлення і позитивне функціонування.

Розглядаючи принципи місцевого самоврядування, можна дійти висновку, що

хоч вони є принципами інституту права, частина з них, зокрема принципи

народовладдя, законності, гласності, колегіальності, виборності – загальносоціальні

принципи права. Вони набули властивостей принципів юридичного права, що

визначаються у системі права як загальноправові, а згодом відображені у законі про

місцеве самоврядування як принципи інституту права.

Аналізуючи місцеве самоврядування як інститут конституційного права, до

принципів інституту права зачислюють такі принципи самоврядування: поєднання

місцевих і державних інтересів; правової, організаційної та матеріально-фінансової

самостійності в межах повноважень, визначених законами України; підзвітності та

відповідальності перед територіальними громадами їх органів і посадових осіб;

державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав

місцевого самоврядування.

Безперечно, конституційні принципи місцевого самоврядування мають ознаки

публічного права, а інститут самоврядування належить до структури публічного

права. Їхня особливість як принципів регулятивного права полягає у встановленні

позитивних правил поведінки, правовій організації суспільних відносин і

забезпеченні координації суспільних зв’язків щодо місцевого самоврядування.

Регулятивне право юридично закріплює, врегульовує суспільні відносини, які є

основою стабільного існування суспільства, відповідають інтересам його більшості і

виражають загальну волю.

За наявними ознаками принципи місцевого самоврядування зачислюють до

принципів матеріального права – сукупності норм і принципів, за допомогою яких

здійснюється вплив на суспільні відносини шляхом закріплення форм власності,

визначення порядку утворення та структури органів влади, визначення статусу

суб’єктів тощо. Конституційним принципам місцевого самоврядування властиві

також ознаки принципів об’єктивного права – нормативного регулятора, який є

системою обов’язкових, формально визначених принципів і норм, що є критерієм

правомірності поведінки учасників правовідносин, існують незалежно від

індивідуальної свідомості, оскільки виникають і діють поза нею [15, с. 85].

Отже із системного підходу конституційні принципи місцевого самоврядування,

як і принципи права (правосвідомості; правоутворення; правотворчості; системи

права; загальноправові; міжгалузеві; галузеві; інститутів права, у т.ч.

самоврядування; структури права: загальносоціального, юридичного, публічного і

приватного, матеріального і процесуального, регулятивного і охоронного,

об’єктивного і суб’єктивного), взаємодіють між собою. Такий взаємозв’язок

загальноправових, міжгалузевих, галузевих та інститутів права принципів права є

співвідношення загального, особливого і конкретного [16, с. 26].

Це не дає змоги спрощено тлумачити зв’язок між загальноправовими

принципами і принципами інституту права – місцевого самоврядування. Перші

втілені в принципах інституту самоврядування, які є орієнтирами правотворчої та

правоохоронної діяльності суспільства, держави у цій сфері. Їх дотримання

сприятиме розвитку і функціонуванню місцевого самоврядування як елемента

правової системи. І навпаки, зневажливе до них ставлення, їх порушення з боку

державної влади унеможливлюють стабільність цього інституту права, здатні

зруйнувати наявну модель правової, демократичної держави.

Спроби України реалізувати принципи самоврядування спонукають до їх

удосконалення, узгодження і систематизації. Отже, поняття самоврядування набуває

адекватного вираження лише тоді, коли формується система його принципів, які

взаємодіють з іншими, а в сукупності є ефективними і значущими. Перетворити суму

принципів на їх функціональну систему – важливе завдання за умови створення в

Україні реально діючої системи місцевого самоврядування. Його вирішення

пов’язане з поглибленням і закріпленням трансформаційних процесів у суспільстві,

зміцненням політичних, законодавчих та економічних основ демократії.

Потрібно вжити низку заходів, насамперед законодавчих щодо закріплення

економічної та фінансової основи місцевого самоврядування, обов’язковості рішень

органів мicцeвoro самоврядування в межах їxньої компетенції, забезпечення

законності, встановлення порядку розгляду cпopiв мiж радами, переліку майна, яке

має бути об’єктом комунальної власності, чіткого розмежування повноважень

органів державної влади і місцевого самоврядування [17, с. 14].

Оскільки державна влада і місцеве самоврядування є способами реалізації

народом належної йому влади, то необхідно визначити принципи взаємодії цих форм

публічної влади, основних засад взаємовідносин держави і місцевого

самоврядування. На думку О. Бориславської, такими принципами є:

– самостійність органів місцевого самоврядування у вирішенні питань, що

належать до його компетенції;

– розмежування повноважень між місцевими органами державної влади та

органами місцевого самоврядування;

– взаємоповага і співпраця державних органів та органів місцевого

самоврядування у вирішенні питань, які належать до їх спільної компетенції;

– державна підтримка та гарантії місцевого самоврядування;

– забезпечення державою належної матеріальної і фінансової основи для

виконання самоврядними органами їхніх функцій;

– фінансування державою здійснення органами місцевого самоврядування

делегованих повноважень органів державної виконавчої влади [18, с. 121].

Місцеве самоврядування втілює корпоративні інтереси територіальних громад,

тоді як держава – загальнонаціональні, які інколи можуть не збігатися. Проте вони

тісно пов’язані: у них єдине джерело – народ. Правове регулювання має бути зведене

не до чіткої регламентації структури, процедурних питань діяльності місцевого

самоврядування, а до створення умов його вільного розвитку, державних гарантій.

Порядок створення і повноваження органів самоврядування визначаються актами

державної влади. Організаційно відокремлені від державної влади, вони пов’язані з

нею функціонально. Але контроль держави за виконанням тих державних функцій,

які за законом делеговані органам самоврядування, а також за дотриманням цими

органами законності, не може поширюватися за встановлені законом межі і не

повинен перетворюватися на втручання у їх діяльність.

Отже, відносини центральних і місцевих органів влади мають будуватися не на

основі жорсткої централізації чи так званого демократичного централізму,

властивого колишній радянській системі, а на принципах правової, організаційної,

матеріально-фінансової самостійності (автономії) самоврядування.

Можна зробити висновок, що місцеве самоврядування є важливою формою

народовладдя в Україні, створює необхідні умови наближення влади до населення,

гнучку систему територіального управління, пристосовану до місцевих

особливостей.

Систему основоположних витоків та ідей, зумовлену природою місцевого

самоврядування, які закріплені чи ґрунтуються на змісті Конституції та законах

України, визначають організацію та діяльність громади, органів, сформованих

громадянами, та самостійно управляють місцевими справами в інтересах населення,

становлять принципи місцевого самоврядування. Вони визначають властивості, риси,

ознаки місцевого самоврядування, визнані як принципи права. Загалом принципи

місцевого самоврядування в Україні охоплюють демократичні засади, встановлені

Конституцією, Європейською хартією місцевого самоврядування, а також

деталізовані та конкретизовані в законі “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Вони потребують свого подальшого вдосконалення та системного запровадження, як

і цінності свободи, прав людини, вплив громадської думки на прийняття

управлінських рішень.

Ігнорування природи принципів місцевого самоврядування становить загрозу

руйнування цілісності держави, громадянського суспільства, а їх реалізація слугує

для забезпечення належної організації та функціонування місцевого самоврядування,

розвитку ініціативи, самодіяльності громадян та місцевої демократії.

1. Карлов А.А. Формирование института местного самоуправления. – К., 1993. – С. 46.

2. Баранчиков В.А. Муниципальное право. – М.: ЮНИТИ, 2000. – С. 44

3. Шеремет К.Ф. Становление правовой базы местного самоуправления в Российской

Федерации // Местное самоуправление: современный российский опыт

законодательного регулирования. – М., 1998. – С. 47.

4. Кутафин О.Е., Фадеев В.И. Муниципальное право Российской Федерации. – М.,

1997. – С. 90-91.

5. Шугрина Е.С. Муниципальное право. – М.: Дело, 1999. – С. 83.

6. Калиновський Б.В. Конституційні принципи місцевого самоврядування в Україні

Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.(12.00.02). – К., 2004. – С. 63.

7. Колодій А.М. Конституція і розвиток принципів права України (методологічні

питання): Дис. … д-ра юрид. наук: 12.00.02. – К., 1998. – 391 с.

8. Щиглик А.И. Самоуправление в условиях развитого социализма. – М., 1985. – 64 с.

9. Європейська хартія місцевого самоврядування 1985 р.; Принципи Європейської хартії

місцевого самоврядування: Навч. посібник / М. Пітцик, В. Кравченко, Е. Моньйо,

В. Черніков. – К.: Клевер, 2000. – С.105.

10. Иванова Г.А. Муниципальное право: Конспект лекций – С.Пб.: Изд-во

Михайлова В.А., 2000. – С.17.

11. Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування: Закон України від

15 липня 1997р. // Відомості ВРУ. – 1997. – № 38. – Ст. 249; Конституція України //

Відомості ВРУ. – 1996. – № 30. – Ст.141; Про місцеве самоврядування в Україні:

Закон України від 21 травня 1997 р. // Відомості __________ВРУ. – 1997. – №24. – Ст. 170.

12. Прієшкіна О.В. Правове регулювання безпосередньої демократії в місцевому

самоврядуванні України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. (12.00.02). – Одеса, 2002.

– С. 46-53.

13. Пережняк Б.А. Місцеве самоврядування // Основи правознавства: Навч. посібн. – К.:

Знання, 2000. – С. 165-166.

14. Статус та організація роботи депутата сільської, селищної ради: Практичний посібник

/ За ред. В.В. Кравченка, М.В. Пітника, В.К. Терещенка. – К., 2005. – 48 с.

15. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит., 1975. – С. 85-260.

16. Калиновський Б.В. Конституційні принципи місцевого самоврядування в Україні

Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. (12.00.02). – К., 2004. – С. 26-29.

17. Головченко В., Корпань О. Конституційні принципи місцевого самоврядування //

Право України. – 1998. – № 3. – С. 14-17.

18. Бориславська О. Місцеве самоврядування як форма народовладдя: конституційно-

правові аспекти // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні.

Матеріали VIII регіональної науково-практичної конференції. 13-14 лютого 2002 р. –

Львів, 2002 – 312 с.