РОЗМЕЖУВАННЯ ПОРУШЕННЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ ВІД ІНШИХ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 

В. Гулкевич1

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна,

E-mail: hulkevych@ukr.net

Досліджено проблемні аспекти розмежування порушення авторського права і

суміжних прав та інших злочинів проти інтелектуальної власності. Вказано на причини,

що спричиняють труднощі у застосуванні кримінально-правових норм у частині

розмежування злочину, передбаченого ст. 176 КК України, та інших деліктів проти

інтелектуальної власності.

Ключові слова: критерії розмежування злочинів, суміжні злочини.

Необхідність забезпечення ефективної охорони авторського права і суміжних прав

для України зумовлена обраним нашою державою шляхом побудови цивілізованих

ринкових відносин, її прагненням до інтеграції у європейське та світове

співтовариство. Від вирішення проблеми подолання злочинності проти авторського

права і суміжних прав значною мірою залежить збереження та примноження

інтелектуального капіталу країни, підвищення її міжнародного авторитету.

Найефективнішим засобом охорони авторського права і суміжних прав має стати

кримінальна відповідальність за його порушення, яка встановлена ст. 176

Кримінального кодексу України (далі – КК України) [20]. Однією з основних причин

все ще високого рівня поширення контрафактних примірників творів, комп’ютерних

програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення є недостатнє

використання державою засобів кримінально-правового впливу до осіб, які скоюють

злочини у сфері авторського права і суміжних прав.

Окремі проблемні аспекти кримінально-правової охорони авторського права і

суміжних прав досліджували у наукових працях вітчизняних спеціалістів у галузі

кримінального права П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, П.С. Берзіна, А.М. Коваля,

Л.М. Кривоченко, С.Я. Лихової, П.С. Матишевського, М.І. Мельника,

В.О. Навроцького, М.І. Хавронюка, Б.В. Харченка, Є.В. Шевченка. Водночас питання

розмежування злочину, передбаченого ст. 176 КК України, від інших деліктів проти

інтелектуальної власності не були вивчені.

Особлива частина КК України містить значну кількість суміжних злочинів,

близьких один до одного за змістом кримінально-правової заборони. Як свідчить

аналіз кримінального законодавства, сукупність норм його Особливої частини про

відповідальність за окремі конкретні види злочинів є складною та специфічно

взаємопов’язаною системою, яку пронизує та стрижнем котрої є суміжність складів

злочинів, передбачених зазначеними нормами [8, с. 316].

Саме тому завдання розмежування злочинів у сфері авторського права і суміжних

прав від інших злочинів проти інтелектуальної власності є важливим як з погляду

доктрини кримінального права, так і для слушного застосування правових норм на

практиці.

В.М. Кудрявцев визнає суміжними склади злочинів, які мають всі загальні

ознаки, крім однієї, та пропонує розмежовувати ці делікти за окремими елементами

злочину: об’єктом, об’єктивною стороною, суб’єктивною стороною та суб’єктом

[21, с. 126–127]. Л. Брич вважає, що суміжні склади – це склади злочинів, кожен з

яких має одну або кілька збіжних (спільних ознак) і водночас містить одну або кілька

відмінних за змістом ознак, що унеможливлюють однойменні ознаки іншого складу

злочину (розмежувальні) [5, с. 109].

Видається слушною запропонована В.О. Навроцьким послідовність дій щодо

розмежування будь-яких явищ, процесів, предметів, у тому числі й злочинів:

1) знаходження спільного – того, що об’єднує порівнювані об’єкти;

2) виведення ознак, за якими порівнювані об’єкти відрізняються між собою;

3) визначення, відмінності у виявлених розмежувальних ознаках [25, с. 477–478;

24, с. 277–278].

Згідно зі ст. 420 Цивільного кодексу України [32] (далі – ЦК України), крім

об’єктів авторського права і суміжних прав, до об’єктів права інтелектуальної

власності віднесено наукові відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки,

компонування (топографії) інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції,

сорти рослин, породи тварин, комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки

(знаки для товарів і послуг), географічні зазначення, комерційні таємниці.

Крім ЦК України відносини у сфері права інтелектуальної власності регулюються

також Законами України “Про охорону прав на сорти рослин” [16] від 21 квітня 1993 р.

в редакції від 17 січня 2002 р., “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” [12]

від 15 грудня 1993 р. в редакції від 1 червня 2000 р., “Про охорону прав на промислові

зразки” [15] від 15 грудня 1993 р., “Про племінну справу у тваринництві” [18] від

15 грудня 1993 р. в редакції від 21 грудня 1999 р., “Про охорону прав на топографії

інтегральних мікросхем” [15] від 5 листопада 1997 р., “Про охорону прав на знаки для

товарів і послуг” [14] від 15 грудня 1993 р., “Про охорону прав на зазначення

походження товарів” [13] від 16 червня 1999 р.

Відповідно, законодавцем передбачено кілька кримінально-правових норм, які

забезпечують охорону прав на перелічені об’єкти інтелектуальної творчості.

Зазначимо, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочинів проти права

інтелектуальної власності є заподіяння певної шкоди:

– істотної матеріальної шкоди – для деліктів, передбачених ст. 176, 177, 229 та

2321 КК України;

– істотної шкоди – для кримінально-караних діянь, передбачених ст. 231 та 232

КК України.

Зокрема, ст. 177 КК України встановлює кримінальну відповідальність за

незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії

інтегральної мікросхеми, сорту рослин, раціоналізаторської пропозиції,

привласнення авторства на них, або інше умисне порушення права на ці об’єкти,

якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі. Оскільки суб’єктивні ознаки

злочинів, передбачених ст.ст. 176, 177 та 229 КК України збігаються [1, с. 30; 3, с. 47;

5, с. 255, 269], розмежовувати ці делікти потрібно за допомогою порівняння їх

об’єктивних ознак.

На відміну від кримінально-караного порушення авторського права і суміжних прав,

предметом якого є твори науки, літератури і мистецтва, комп’ютерні програми, бази

даних, виконання, фонограми, відеограми та програми мовлення, предметом злочину,

передбаченого ст. 177 КК України, є винахід, корисна модель, промисловий зразок,

топографія інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторська пропозиція. У науці

цивільного права об’єкти права інтелектуальної власності, які охороняються ст. 177

КК України, об’єднані поняттям об’єкти права промислової власності [28, с. 9].

Насамперед, потрібно зазначити, що такі об’єкти права промислової власності, як

топографія інтегральної мікросхеми, сорт рослин і раціоналізаторська пропозиція, не

мають жодних схожих ознак з об’єктами авторського права і суміжних прав, а тому

проблем з розмежуванням злочинів проти прав на ці об’єкти не має виникати.

Основною ознакою, яка відрізняє об’єкти права промислової власності від

об’єктів авторського права і суміжних прав, є їх промислова (технологічна,

економічна) придатність. Більшість об’єктів права промислової власності визнаються

такими за умови їх попереднього патентування.

Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону України “Про охорону прав на винаходи і

корисні моделі” винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він новий, має

винахідницький рівень і є промислово придатним. Ті ж вимоги ставлять і перед

корисною моделлю, за винятком винахідницького рівня.

У ст. 28 цього Закону визначено, що після дати публікації відомостей про видачу

патенту його власник отримує виключне право використовувати винахід (корисну

модель) на свій розсуд, якщо таке використання не порушує прав інших власників

патентів. Використанням винаходу (корисної моделі) визнають:

– виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної

моделі);

– застосування такого продукту;

– пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт

(ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого

продукту в зазначених цілях;

– застосування процесу, що охороняється патентом, або пропонування його для

застосування в Україні, якщо особа, яка пропонує цей процес, знає про те, що

його застосування заборонене без згоди власника патенту або, керуючись

обставинами.

Неважко помітити, що виключне право власника патенту на використання

винаходу або корисної моделі за своїм змістом подібне до майнових прав автора.

Зважаючи на цю обставину, найбільш важливим для розмежування злочинів проти

авторського права та деліктів проти прав суб’єктів права промислової власності на ці

об’єкти, є правильне визначення предметів злочинів, передбачених ст.ст. 176 і 177

КК України.

У цьому контексті потрібно мати на увазі, що комп’ютерна програма, яка є одним з

об’єктів авторського права, може бути визнана, за певних обставин, винаходом. Саме

тому, низка вітчизняних спеціалістів у галузі цивільного права вважають за можливе

захист комп’ютерної програми як об’єкта права промислової власності [4, с. 9; 7, с. 25–

27; 22, с. 12–16; 26, с. 108–111; 27, с. 62–65; 29, с. 15; 30, с. 9–11; 31, с. 53–56].

О. Ваянова взагалі висловила новаторську думку про необхідність правової охорони як

винаходу, не лише комп’ютерної програми, але й алгоритму, який на сьогодні взагалі

не є окремим об’єктом права інтелектуальної власності [8, с. 279–280].

На нашу думку, порушення майнових прав автора комп’ютерної програми слід

кваліфікувати за ст. 176 КК України. Водночас, у випадку визнання комп’ютерної

програми винаходом та видачі відповідного патенту порушник виключного права на

використання винаходу може бути притягнутий до відповідальності за ст. 177

КК України.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”,

промисловий зразок – результат творчої діяльності людини у галузі художнього

конструювання. Промисловий зразок може бути виражений у вигляді форми, малюнка

чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового

виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

За способом вираження та своєю зовнішньою формою промисловий зразок є

близьким до такого об’єкта авторського права, як твір образотворчого мистецтва.

Проте, на відміну від твору образотворчого мистецтва, промисловий зразок лише

відображає зовнішній вигляд вже існуючого або такого, що конструюється,

промислового виробу. Потрібно мати на увазі, що промисловий зразок повинен

відтворювати промисловий виріб максимально точно.

Практичне значення промислового зразка підкреслюють необхідністю одержання

його автором відповідного патенту. Використанням промислового зразка визнають

виготовлення виробу із застосуванням запатентованого промислового зразка,

застосування такого виробу, пропозиція для продажу, в тому числі через Інтернет,

продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання

такого виробу в зазначених цілях.

Отже, розмежовувати порушення прав автора твору образотворчого мистецтва та

прав автора промислового зразка потрібно через вірне визначення вказаних об’єктів

права інтелектуальної власності (предметів злочинів) у кожному конкретному

випадку.

Короткий аналіз об’єктивних ознак злочину проти права промислової власності

свідчить про пріоритет у визначенні предмета злочинного посягання для правильного

розмежування деліктів, передбаченого ст.ст. 176 та 177 КК України. Оскільки, на

нашу думку, предмет злочину є елементом об’єкта злочину, розмежовують делікти

також і за безпосередніми об’єктами зазначених кримінально-караних

правопорушень. Для порушення авторського права і суміжних прав безпосереднім

об’єктом є майнові права автора, виконавця, виробника фонограми, відеограми,

організації мовлення, їх правонаступниками, для злочину, передбаченого ст. 177

КК України – виключне право на використання суб’єктами права промислової

власності об’єктів цього права.

Іншими об’єктами права інтелектуальної власності, яким законодавець забезпечив

кримінально-правову охорону, є об’єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного

обороту, товарів і послуг. В Особливій частині КК України ст. 229 “Незаконне

використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого

зазначення походження товару” поміщена у розділ VII “Злочини у сфері господарської

діяльності”. Відповідно до ч. 1 зазначеної норми кримінального закону визнається

злочином незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування,

кваліфікованого зазначення походження товару, або інше умисне порушення права на

ці об’єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі.

Оскільки за своєю суттю фірмове найменування й кваліфіковане зазначення

походження товару зовсім не є подібними до жодного з об’єктів авторського права і

суміжних прав будь-яких проблем у розмежуванні кримінально-караних діянь проти

прав авторів цих продуктів не має виникати.

Потрібно мати на увазі, що торговельна марка, про _____яку йдеться у главі 44 ЦК

України, та знаки для товарів, правовий режим охорони яких регулює Закон України

“Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, очевидно є тотожними поняттями

 [3, с. 81; 5, с. 82–83]. У нашій праці ми будемо вживати термін “знаки для товарів і

послуг”, оскільки ст. 229 КК України, передбачає кримінальну відповідальність за

порушення прав саме на ці продукти творчості.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і

послуг” таким знаком може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація

позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні

імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а

також будь-яка комбінація цих позначень.

Право власності на знак для товарів і послуг виникає після видачі компетентним

державним органом відповідного свідоцтва. Згідно зі ст. 16 цього закону свідоцтво

надає його власнику право використовувати знак шляхом:

– нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку_____, в

якій міститься такий товар, вивіску, пов’язану з ним, етикетку, нашивку, ярлик

чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із

зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування

його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

– застосування його під час пропозиції та надання будь-якої послуги, для якої

знак зареєстровано;

– застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у

тому числі в доменних іменах.

Отже, хоча знак для товарів і послуг суттєво відрізняється від об’єктів

авторського права, у деяких випадках ним у цілому або його складовою частиною

може бути твір образотворчого мистецтва. Тому, для правильного розмежування

предмета злочинного посягання необхідно з’ясувати факт видачі свідоцтва на знак

для товарів і послуг. Після видачі такого свідоцтва порушення права на знак для

товарів і послуг має кваліфікуватись за ст. 229 КК України.

Водночас може виникнути ситуація коли автор знака для товару і послуг

розробив кілька варіантів знака для певного товару чи послуги у вигляді малюнка чи

іншого твору образотворчого мистецтва, з яких лише на один було видано відповідне

свідоцтво. У цьому випадку інші варіанти знака у вигляді твору образотворчого

мистецтва залишатимуться об’єктами авторського права. О. Кашинцева цілком

слушно вважає, що немає ніяких юридичних підстав заборонити авторові

використовувати всі зазначені примірники на власний розсуд [19, с. 11–13]. За таких

обставин порушення майнових прав автора знака для товару і послуг у вигляді твору

образотворчого мистецтва, на який не було видано відповідне свідоцтво, має бути

визнано злочином, передбаченим ст. 176 КК України, тобто порушенням авторського

права.

Отже, злочини, передбачені ст. 176 та 229 КК України, також розмежовуються за

їх предметом.

На перший погляд, може скластися думка про відсутність будь-яких схожих

ознак між кримінально-караними порушеннями авторського права та злочинами,

передбаченими ст. 231 “Незаконне збирання з метою використання або використання

відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю” та ст. 232

КК України “Розголошення комерційної або банківської таємниці”.

Однак такий об’єкт авторського права, як база даних, одночасно є й інформацією,

а отже може бути визнаний комерційною таємницею. Опублікування бази даних без

дозволу її автора чи його правонаступників є порушенням майнового права суб’єкта

авторського права, передбаченого п. 9 ч. 3 ст. 15 ЗАПСП, а отже – злочином,

передбаченим ст. 176 КК України. Ці ж дії за змістом можна вважати розголошенням

комерційної таємниці, тобто злочином, передбаченим ст. 232 КК України, у разі їх

вчинення з корисливих чи інших особистих мотивів без згоди її власника особою,

якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю.

Отже, у цьому випадку ми маємо справу з конкуренцією кримінально-правових

норм, тобто зумовленою наявністю у кримінальному законодавстві принаймні двох

кримінально-правових норм, спрямованих на врегулювання одного питання,

нетиповою ситуацією в правозастосуванні, коли у разі кримінально-правової оцінки

одного суспільно-небезпечного діяння на застосування претендують дві (або більше)

функціонально пов’язані чинні кримінально-правові норми [23, с. 8].

На нашу думку, у цьому випадку вчинені діяння можуть бути розмежовані за

суб’єктивною стороною, оскільки для злочину, передбаченого ст. 232 КК України, її

обов’язковою ознакою є наявність певного мотиву.

Останнім часом виникла нагальна потреба у вирішенні проблеми розмежування

порушення авторського права і суміжних прав та злочину, передбаченого ст. 2031

КК України “Незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць,

обладнання та сировини для їх виробництва”. Відповідно до ч. 1 ст. 2031 КК України

кримінально-караними визнано незаконне виробництво, експорт, імпорт, зберігання,

реалізацію та переміщення дисків для лазерних систем зчитування, матриць,

обладнання та сировини для їх виробництва, якщо ці дії вчинені у значних розмірах.

Поверхневий порівняльний аналіз диспозицій ст. 176 та 2031 КК України

свідчить про суттєву різницю предметів злочинів та наявність деяких спільних для

обох деліктів об’єктивних ознак (імпорт, розповсюдження/реалізація). Зважаючи на

відмінності у предметах злочинів, будь-яких труднощів у розмежуванні вказаних

злочинів не мало б виникати, проте судова практика свідчить про інше.

Для кваліфікації дій винної особи за ст. 2031 КК України необхідно, щоб вартість

дисків для лазерних систем зчитування, стосовно яких вчинялись діяння, визначені у

частині 1 цієї норми, становила більше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян. Очевидно, що законодавець мав на увазі лише вартість самих дисків, [2, с. 35],

а не примірників об’єктів авторського права і суміжних прав, зафіксованих на цих носіях.

Органи досудового слідства та суду не завжди правильно визначають різницю між

контрафактними примірниками об’єктів авторського права і суміжних прав та дисками

для лазерних систем зчитування, які є матеріальними носіями цих продуктів творчості.

Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 1 березня 2006 р. В.

засуджено за ч. 1 ст. 2031 КК України за зберігання у серпні 2005 р. у торговому

павільйоні на ринку “Краківський” 322 дисків для лазерних систем зчитування з

ознаками контрафактності на загальну суму 5074 грн, що, на думку суду, є значним

розміром. З матеріалів справи видно, що суд, постановляючи вирок, взяв до уваги

вартість контрафактного примірника твору, зафіксованого на диску для лазерних

систем зчитування, а не самого диска [33].

Нововолинський міський суд Волинської області 29 серпня 2006 р. визнав

винним П. у вчиненні злочинів, передбачених _____ч. 1 ст. 176 та ч. 1 ст. 2031 КК України.

Суд дійшов висновку, що П., зберігаючи 580 дисків для лазерних систем зчитування,

на яких відтворено аудіовізуальні твори, вартістю 13 920 грн, вчинив злочин,

передбачений ч. 1 ст. 2031 КК України [34].

На нашу думку, підміна вартості самого диска для лазерних систем зчитування

вартістю примірника об’єкта авторського права і суміжних прав, який зафіксований

на цьому диску, може призвести до прийняття хибного рішення судом. Лише

правильне встановлення предмета та його вартості дасть змогу відмежувати злочини,

передбачені ст.ст. 176 та 2031 КК України, один від одного.

Юридичний аналіз складів злочинів проти інтелектуальної власності свідчить

про наявність певних труднощів у їх розмежуванні, яке має полягати у правильному

визначенні, насамперед, об’єктивних ознак кримінально-караних діянь.

1. Андрушко П.П. Злочини, що посягають на право інтелектуальної власності (статті

176, 177, 229, 231 та 232 КК України) // Законодавство України. Науково-практичні

коментарі. – 2003. – № 9. – С. 17-67.

2. Андрушко П.П. Коментар до статті 2031 Кримінального кодексу України //

Кримінальне право України. – 2006. – № 1. – С. 24-38.

3. Андрушко П.П. Кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності в

Україні. – К.: Форум, 2004. – 160 с.

4. Березанська В. Розробка проекту спеціального закону щодо охорони прав на

комп’ютерну програму // Інтелектуальна власність. – 2004. – № 6. – С. 6-9.

5. Берзін П.С. Незаконне використання засобів індивідуалізації учасників

господарського обороту, товарів та послуг: аналіз складів злочину, передбаченого

ст. 229 КК України: Монографія. – К.: Атіка, 2005. – 316 с.

6. Брич Л. Суміжні склади злочинів: поняття та ознаки // Підприємництво, господарство

і право. – 2006. – № 6. – с. 109.

7. Буров О., Петренко С. Світові тенденції патентування та ліцензування комп’ютерних

програм // Інтелектуальна власність. – 2006. – № 7. – С. 25-27.

8. Ваянова О. Проблеми авторсько-правової охорони алгоритму // Проблеми

державотворення і захисту прав людини. Матеріали Х регіональної науково-

практичної конференції: 5–6 лютого 2004 р. – Львів: Юридичний факультет

Львівського національного університету імені Івана Франка, 2004. – С. 279-280.

9. Гаухман Л.Д. Квалификация преступлений: закон, теория, практика. 2-е изд., перераб.

и дополн. – М.: АО “Центр ЮрИнфоР”, 2003. – 448 с.

10. Закон України “Про авторське право і суміжні права” // Відомості Верховної Ради

України. – 1994. – № 13. – ст. 64; 2001. – № 43. – Ст. 214.

11. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” // ВВРУ. – 1994. –

№ 7. – ст. 32; 2000. – № 37. – Ст. 307.

12. Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” // ВВРУ. –

1999. – № 32. – Ст. 267.

13. Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” // ВВРУ. – 1994. –

№ 7. – Ст. 36.

14. Закон України “Про охорону прав на промислові зразки” // ВВРУ. – 1994. – № 7. – Ст. 34.

15. Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” // ВВРУ. – 1993. – № 21. –

Ст. 218; 2000. – № 23. – Ст. 163.

16. Закон України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” // ВВРУ. –

1998. – № 8. – Ст. 28.

17. Закон України “Про племінну справу у тваринництві” // ВВРУ. – 1994. – № 2. – Ст. 7;

2000. – № 6-7. – Ст. 37.

18. Закон України “Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм,

відеограм, комп’ютерних програм, баз даних” // ВВРУ. – 2000. – № 24. – Ст. 183;

2004. – № 7. – Ст. 46.

19. Кашинцева О. Можливість визнання авторського права на знаки для товарів і послуг

не слід відкидати // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 4. – С. 11-13.

20. Кримінальний кодекс України // ВВРУ. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.

21. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. 2-е изд., перераб. и доп. –

М.: Юристъ, 2006. – 304 с.

22. Ландик В. Доцільність і можливість охорони комп’ютерних програм нормами

патентного права // Інтелектуальна власність. – 2002. – № 9. – С. 12-16.

23. Марін О.К. Конкуренція кримінально-правових норм: Автореф. дис... канд. юрид.

наук. – К.: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2002. – 14 с.

24. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. – К.:

Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.

25. Навроцький В.О. Теоретичні поняття кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка,

1999. – 418 с.

26. Петренко С. Правовий захист комп’ютерних програм // Право України. – 2003. – № 3.

– С. 108-111.

27. Петренко С. Правовий захист програмного забезпечення // Право України. – 2003. –

№ 6. – С. 62-65.

28. Право інтелектуальної власності: Академічний курс: Підручник для студентів вищих

навчальних закладів. За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. 2-ге вид.,

переробл. та допов. – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. – 672 с.

29. Скляров І. Комп’ютерна програма і авторське право // Інтелектуальна власність. –

2003. – № 7. – С. 11-15.

30. Смирнова Н. Програмний продукт: твір, винахід або унікальний кумулятивний об’єкт

// Інтелектуальна власність. – 2003. – № 5. – С. 9-11.

31. Тимофеенко Л. О правовой охране компьютерных программ и баз данных //

Підприємництво, господарство і право. – 1997. – № 9. – С. 53-56.

32. Цивільний кодекс України // ВВРУ. – 2003. – № 43-44. – ст. 356.

33. Архів Шевченківського районного суду м. Львова за 2006 рік. Справа № 1-131.

34. Архів Нововолинського міського суду Волинської області за 2006 рік. Справа

№ 1-324.