СУБ’ЄКТ ПРОТИДІЇ ПОТЕНЦІЙНИМ ЗАГРОЗАМ ЯК ОСНОВА СТІЙКОСТІ ЗЛОЧИННОГО ОБ’ЄДНАННЯ

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 

І. Іваненко1

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

вул. Шевченка, 81, 18031, Черкаси, Україна,

тел. (0472) 37-55-57, Е-mail:v61kv121@yandex.ru

Висвітлено питання кримінально-правового аналізу структурно-якісної ознаки

стійкості організованого злочинного об’єднання щодо її сучасного розуміння як протидії

окремим внутрішнім і зовнішнім потенційним загрозам. Автор зосереджується на

дослідженні ролі та значимості суб’єкта цієї протидії як ключової фігури, що її

забезпечує.

Ключові слова: співучасть, злочинне об’єднання, стійкість

На сьогодні проблема чіткого визначення і розуміння такого поняття як стійкість

організованого злочинного об’єднання набуває дедалі більшого значення. Адже за

допомогою саме цієї детермінанти на сьогодні зроблено спроби не лише

розмежовувати окремі форми співучасті, види організованих злочинних об’єднань,

але й визначати їх. Дефініції власне самого поняття стійкості чинне законодавство не

містить, втім його визначення запропоноване у Постанові Пленуму Верховного суду

України від 23 грудня 2005 р. “Про практику розгляду судами кримінальних справ

про злочини, вчинені стійким злочинними об’єднаннями”. Зокрема у цій постанові

наголошено: стійкість організованої групи та злочинної організації полягає в їх

здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективно

протидіяти чинникам, що можуть їх дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад,

невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об’єднання

відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки

щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів у злочинному середовищі

тощо). Тобто в основу цього поняття Пленумом ВСУ покладено такий принцип:

стійким може вважатися тільки те злочинне об’єднання, яке бажає і здатне

забезпечити безпеку свого існування та вживає для цього певних заходів. Якщо таких

заходів вживають лише відносно потенційних внутрішніх загроз для цього

об’єднання, воно вважається внутрішньо стійким, якщо, окрім цього, ще й по

відношенню до зовнішніх загроз – то й зовнішньо стійким, адже внутрішня стійкість

є обов’язковою передумовою можливості існування зовнішньої стійкості певного

злочинного об’єднання, і саме від відсутності чи наявності такої стійкості залежить

визначення такого об’єднання як організованої групи або злочинної організації.

Отож, за основний принцип взято поняття перманентного антагонізму, боротьби між

суспільством і злочинністю. Тобто презюмується, що будь-яке злочинне об’єднання

від самого початку свого існування відчуває постійну потребу у самозахисті,

самостабілізації, унаслідок негативного, дестабілізуючого впливу на себе, адже по

суті є “чужорідним тілом” в організмі більшою чи меншою мірою цивілізованого

суспільства. Якби ж такого антагонізму не існувало, і суспільство індиферентно

ставилося б до суспільно небезпечних діянь інших осіб, то розуміти поняття стійкості

як здатності протидіяти негативним впливам на себе було б неможливо через

відсутність таких впливів на злочинне об’єднання з боку суспільства загалом. Втім на

сьогоднішній день подібних індиферентних до злочинності суспільств в масштабах

держави чи певного регіону не залишилось, до того ж процес всесвітньої глобалізації

призводить до глобалізації та уніфікації людських цінностей, що суттєво впливає на

розуміння поняття суспільної небезпечності певного діяння.

Однак, виникає логічне питання: за рахунок чого, за допомогою яких ресурсів

певне злочинне об’єднання набуває здатності протидіяти потенційним загрозам,

вживає заходів щодо цього? На нашу думку, основою цієї здатності є наявність і

відповідна якість суб’єкта цієї протидії, тобто особи, кількох осіб, усього складу

об’єднання, особи чи кількох осіб – не членів об’єднання, які реально опікуються

його збереженням, існуванням і розвитком чи допомагають у цьому різними

засобами. Інакше кажучи, – така здатність, ступінь її ефективності, своєчасність

прямопропорційно залежать від кондицій суб’єкта протидії, ініціюються цим

суб’єктом і впроваджуються. Звідси надзвичайно актуальним, вважаємо, є теоретико-

кримінологічний аналіз зазначеного суб’єкта протидії.

Аспектам вивчення особи-члена організованого злочинного об’єднання, лідера

такого об’єднання, керівника тощо, кримінологічним характеристикам цих осіб

присвячено чимало наукових розробок вітчизняних і зарубіжних науковців. Серед

них потрібно виділити О.О. Квашу [1], А. Грошева [2], Г.В. Головіну [3],

Г.П. Жаровську [4], Г.В. Новіцького [5], В.О. Навроцького [6], Е. Расюка [7],

К. Чаплинсього [8] та ін.

Однак питання щодо аналізу зазначених осіб як суб’єктів протидії потенційним

загрозам, як частини певного механізму безпеки злочинного об’єднання залишається

недостатньо дослідженим.

Звідси, основним завданням цієї статті ає спроба окреслити роль і значимість

такого суб’єкта протидії як основи детермінанти стійкості, визначити його

характеристики, дослідити принципи, способи, методи його можливих дій і впливів,

з’ясувати можливість практичної орієнтації працівників правоохоронних органів,

суддів на цей чинник у процесі доказування наявності ознаки внутрішньої чи

зовнішньої стійкості певного злочинного об’єднання.

Як ми вже зазначали вище, суб’єкта протидії потенційним для певного

організованого злочинного об’єднання загрозам можна класифікувати за

особистісною ознакою. Насамперед, ним може бути певна конкретна особа. Зазвичай,

ця особа є лідером та/або керівником цього об’єднання. Це зумовлене необхідністю

мати важелі впливу на внутрішню ситуацію в об’єднанні та на його діяльність в

цілому. Хоча, якщо заглибитись у це питання, то швидше можна констатувати

зворотну зумовленість: наявність у певному об’єднанні чітко вираженого лідера-

керівника спричинює необхідність виконання ним, крім багатьох інших, й

стабілізуючої, убезпечувальної функції, тобто створення стійкості. Ситуація, коли

такою важливою функцією фактично опікується у певному злочинному об’єднанні

лише одна особа-лідер (керівник) є і позитивною і негативною одночасно. Негатив

цієї ситуації полягає насамперед у такому. Для того, щоб ефективно одноосібно

забезпечувати принаймні внутрішню стійкість об’єднання, така особа сама має

відповідати досить високим організаторським критеріям, а, крім того, ще й ознаки

цього об’єднання, його членів повинні надавати можливість для такого одноосібного

забезпечення. З погляду особистих характеристик, така особа повинна мати

беззаперечний авторитет в об’єднанні, вміти своєчасно виявляти чинники, які

сприяють виникненню загроз, самі загрози; вміти обирати необхідні методи їх

нівелювання, впроваджувати їх, домагатися виконання, не створюючи при цьому

додаткових проблем. Для цього вона повинна мати тісний особистісний контакт з

членами об’єднання, мати високі організаторські здібності, впливати на інших, уміти

переконувати й примушувати тощо. З іншого боку, це свідчить про те, що така схема

забезпечення стійкості злочинного об’єднання підходить далеко не для будь-кого з

них. Зокрема, необхідність мати тісний зв’язок з усіма членами об’єднання для

своєчасного виявлення загроз і реагування на них, свідчить про те, що ця схема може

ефективно функціонувати лише у відносно невеликих за складом, не надто

структурованих злочинних об’єднаннях. Крім цього, зазначені тісні зв’язки

вимагають певного їх обумовлення. Як правило, це можливо тоді, коли існує

тотальна залежність інших члені злочинного об’єднання від керівника-стабілізатора,

наприклад, у випадку із сімейністю злочинного об’єднання, організації підлітків

навколо повнолітнього лідера, організації інших осіб навколо певної впливової за

фінансовою чи посадовою ознакою особи тощо. Ця схема передбачає також

необхідність і можливість здійснення відносно постійного контролю за діяльністю

усіх членів об’єднання. Як бачимо, складність завдання щодо забезпечення стійкості

злочинного об’єднання однією особою є підвищеною, потребує неабияких

здібностей, прийнятна не для будь-яких видів об’єднань. У цьому і вбачається

певний негатив, адже рідко може трапитися випадок, коли б у певного злочинного

об’єднання знайшовся б такий талановитий з кримінально-організаторського погляду

лідер. До того ж, коли певну функцію виконує одна особа, ніхто не може бути

застрахований від недоглядів і помилок. Позитивом такої одноосібності у реалізації

функції стійкості злочинного об’єднання, безумовно, варто визнати оперативність

реагування, концентрацію інформації й зусиль та всі інші позитивні моменти, які

загалом притаманні єдиноначальному принципу корпоративного управління людьми.

Утім, функція забезпечення стійкості певного злочинного об’єднання може не

завжди виконуватись однією особою, яка є керівником чи лідером цього об’єднання.

Досить вірогідною з теоретичного погляду є ситуація, коли цю функцію фактично

забезпечує своєю наявністю чи окремими діями певна особа, яка не є лідером чи

керівником цього об’єднання. Така ситуація можлива і на практиці, проте з меншим

ступенем імовірності. Зокрема, може трапитися ситуація, коли певна особа-член

об’єднання, не здійснюючи поточного керування самим об’єднанням, не беручи

участі у плануванні злочинної діяльності і окремих злочинів, тим не менше є

фактором стійкості цього об’єднання, згуртовуючим і стабілізуючим елементом.

Наприклад, певна особа була одним із засновників цього об’єднання, має високий,

широко визнаний злочинний авторитет тощо. Втім, саме це й визначає її як певного

лідера, хоча й не керівника. Також можна теоретично змоделювати ситуацію, коли

таким стабілізуючим фактором стійкості злочинного об’єднання буде певна особа,

яка не є членом цього об’єднання, не брала участі у його створенні, безпосередньо не

бере участі у злочинній діяльності, проте, керуючись певним інтересом і маючи

відповідні можливості, створює прикриття для такого об’єднання, по суті

забезпечуючи йому певну зовнішню стійкість.

Однак ситуація, коли питанням забезпечення стійкості організованого

злочинного об’єднання займається виключно одна особа (або одна особа-член

об’єднання і одна стороння особа), намагаючись своїм впливом убезпечити інших

членів об’єднання і саме об’єднання від певних загроз, при індиферентному

ставленні до цього питання власне самих інших членів цього об’єднання, видається

нам нетиповою з практичного погляду. Адже неможливо цілодобово контролювати

інших осіб, до дрібниць керувати ними, неможливо вкласти у їх свідомість власний

рівень розуміння актуальності системної протидії потенційним загрозам. Якщо в

інших членів об’єднання це питання, його нагальність не знаходить відповідного

відгуку, намагання однієї особи у переважній більшості випадків будуть марні. Такі

намагання в принципі можуть бути ефективними лише ситуативно, короткостроково

відносно певної конкретної ситуації. Системно ж реалізовувати їх буде можливо

лише тоді, коли декілька (основа) чи більшість членів певного злочинного

об’єднання (в ідеалі – усі) будуть реально перейматися питанням стійкості цього

об’єднання, реалізовуватимуть це завдання командно. Загалом сам факт створення

такого злочинного об’єднання, яке здатне командно діяти, в якому існує єдність без

будь-яких “але” і “якщо”, вже є серйозною запорукою, базисом його внутрішньої

стійкості. Хоча, це є лише потенціал, який потрібно спрямувати у відповідне русло.

Якщо ж цей потенціал вдасться правильно зорганізувати щодо забезпечення власної

стійкості, ліквідувати таке злочинне об’єднання буде вкрай важко.

Отож, ми переходимо до аналізу принципово іншої, не одноосібної, а

колегіальної і тотальної схем забезпечення стійкості. Як бачимо, життєздатність

кожної з них складається з трьох головних умов: а) наявність відповідних

потенційних кондицій самого злочинного об’єднання щодо здатності дбати про

власну стійкість; б) наявність відповідної високої організації системної протидії

негативним впливам на злочинне об’єднання, а також організації його розвитку;

в) прийнятне співвідношення реалій об’єктивної дійсності навколо цього об’єднання

(у разі, якщо таке об’єднання не має власних можливостей впливати на ситуацію

навколо себе, тобто змінювати обставини, вибудовувати їх під свої потреби).

Так звана колегіальна схема забезпечення стійкості організованого злочинного

об’єднання передбачає, що суб’єктом, джерелом його стійкості є певна група осіб (дві

або більше), які становлять основу, кістяк цього об’єднання, і, координуючи свої

зусилля між собою, убезпечують від можливих внутрішніх і зовнішніх негараздів не

лише себе і об’єднання як таке, але й інших, так би мовити – не основних, членів цього

об’єднання. Також ця схема, так само як і будь-які інші, не унеможливлює залучення

до цього процесу ззовні осіб, які не є членами цього злочинного об’єднання, а лише

допомагають йому існувати й діяти. Розглянемо цю схему забезпечення стійкості

злочинного об’єднання з погляду наведених вище трьох головних умов її

життєздатності. По-перше, яким критеріям повинне відповідати певне злочинне

об’єднання, у рамках якого потенційно найефективнішим є застосування саме

колегіальної схеми забезпечення певного необхідного ступеня стійкості? Зокрема, це

може бути достатньо чисельне за складом злочинне об’єднання, структуроване на

окремі підгрупи з чітким розмежуванням функцій. Питаннями планування злочинної

діяльності самого об’єднання, окремих злочинів, принципів керування, розподілу сфер

впливу і прибутків буде займатися певна рада лідерів цього об’єднання, тоді як рядові

члени можуть і не бути поінформованими про деталі їхніх рішень. Більше того, вони

можуть не знати одне одного, проте усвідомлювати, що діють в рамках певного

злочинного співтовариства. У цьому випадку важливим питанням є збереження

паритетності впливу між лідерами об’єднання, інформаційна безпека, надійність членів

об’єднання та їхня керованість тощо. Втім, ще раз нагадаємо, що, розглядаючи цю

схему, варто чітко відмежовувати функцію керівництва злочинним об’єднанням від

функції забезпечення стійкості. Адже цілком можливою є ситуація, коли певна особа

керує самостійно, проте у вирішенні питань стійкості вдається до послуг інших членів

об’єднання, використовує _____їхні можливості. По-друге, щодо організації системи

забезпечення стійкості певного об’єднання, то її побудова завжди має бути

індивідуальною залежно від потреб самого об’єднання і реалій поточної ситуації. До

того ж ця система має постійно вдосконалюватись, реагуючи на зміни у внутрішніх та

зовнішніх обставинах. Можна навести кілька основних типових організаційних заходів,

які мають бути враховані цією системою. Зокрема, розподіл сфер відповідальності за

окремі аспекти внутрішньої й зовнішньої стійкості об’єднання, ретельний підбір і

перевірка нових членів, постійний взаємоконтроль, відпрацьовані правила поведінки у

нештатних ситуаціях тощо. Втім, стосовно третьої з ознак, усе це (навіть ідеально

утворене) може й не допомогти в питанні наявності стійкості окремого об’єднання,

якщо його діяльність значно залежить від потенційно нестабільних обставин

зовнішньої дійсності, на які це об’єднання вплинути не в змозі. Наприклад, ідеально

вибудуване злочинне об’єднання з ідеально організованою системою забезпечення

внутрішньої і зовнішньої стійкості, яке займається, скажімо, незаконним видобутком

корисних копалин, буде безсиле проти ситуації щодо виснаження усіх доступних

родовищ. Цю ситуацію можна передбачити, до неї можна підготуватися, її тільки

неможливо уникнути. Тому такому злочинному об’єднанню доведеться або серйозно

переорієнтовуватись (а разом з тим буде трансформуватись і його система

забезпечення стійкості), або розформовуватись взагалі. Отож, передбачаючи подібну

ситуацію і бажаючи зберегти себе, злочинне об’єднання повинне відшукувати нові

шляхи злочинного промислу, які співвідносилися б з колишнім видом злочинної

діяльності, диверсифікувати їх надалі. Тобто потрібно усвідомлювати, що, незважаючи

на будь-які зусилля самого злочинного об’єднання, існують певні обставини, певні

насамперед зовнішні та й внутрішні загрози (наприклад, смерть лідера), яким

неможливо протидіяти. Навіть якщо це злочинне об’єднання через значний економіко-

політичний вплив набуло змоги формувати певні обставини зовнішньої дійсності під

себе, фактично ставши злочинним кланом, все одно неможливо зупинити смерть,

неможливо вплинути на глобальні світові процеси тощо. Отже, говорячи про стійкість

як протидію потенційним загрозам, ми фактично маємо на увазі певний досяжний

ступінь відносної стійкості об’єднання, коли воно максимально успішно протидіє тим

загрозам, яким в принципі можна протидіяти з його боку.

Аналізуючи гіпотетичну тотальну схему забезпечення стійкості злочинного

об’єднання, ми керуємося тим, що ця схема передбачає однаково широке залучення

усіх без винятку наявних членів такого об’єднання до процесу забезпечення його

стійкості. Функція кожної особи у реалізації цього завдання універсалізується. Кожна

особа-член об’єднання є рівнозначною ланкою у загальному ланцюгу, несе однаково

високу відповідальність, є рівно обізнаною у всіх процесах і питаннях, є одночасно і

організатором, і виконавцем окремих завдань, є повністю взаємозамінною, має

рівновисокий ступінь колективної свідомості, однаково сумлінно виконує загальні

правила поведінки тощо. Звичайно, з практичного погляду існування такого об’єднання

є майже утопією, хоча з організаційної точки зору зорганізувати таке однорідне,

монолітне злочинне об’єднання на виконання чогось не є складним: головне, щоб сам

процес організації був правильним, відповідним, обґрунтованим, своєчасним,

структурованим тощо. Однак це є темою для окремого наукового дослідження.

Отже, з теоретичного погляду основою стійкості як детермінанти певного

злочинного об’єднання, на нашу думку, є насамперед суб’єкт її забезпечення. Це

може бути одна особа (член або не член об’єднання), кілька осіб чи усі без винятку

члени об’єднання з можливістю залучення до реалізації цієї мети й сторонніх осіб.

Для можливості успішного забезпечення відносної стійкості цього об’єднання

зусиллями суб’єкта необхідними є відповідний структурно-якісний склад самого

об’єднання; адекватний до завдань, способу і меті злочинної діяльності

організаційний вплив з боку суб’єкта, а також мінімізація залежності існування і

розвитку такого злочинного об’єднання від тих зовнішніх і внутрішніх негативних

чинників реальної дійсності, на які суб’єкт забезпечення стійкості взагалі вплинути

не може. Природним є те, що викладені у цьому дослідженні теоретичні гіпотези

потребують своєї апробації на основі практичного матеріалу. Необхідно

_____акумулювати достатній масив емпіричної інформації щодо діяльності організованих

злочинних об’єднань, щоб детальніше з’ясувати, які саме структурно-якісні ознаки

певного об’єднання зумовлюють найбільш ефективне використання тієї чи іншої

схеми забезпечення стійкості; якими саме мають бути організаційні заходи з боку

суб’єкта забезпечення за тієї чи іншої схеми; яким небезпечним загрозам певне

об’єднання може і буде протидіяти, а які є для нього непереборними з усіма

відповідними наслідками. Тільки так можна достеменно з’ясувати природу стійкості

як ознаки, що дасть змогу більш ефективно визначати і відокремлювати різні

злочинні об’єднання, кваліфікувати вчиненні ними злочини, а отже – протидіяти їм і

боротися з ними.

1. Кваша О.О. Лідерство в кримінальній групі // Право України. – 2001. – № 8. – С. 92-

95. Див. також: Кваша О.О. Організатор злочину: Кримінально-правове та

кримінологічне дослідження / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН

України. – К., 2003. – 213 с.

2. Грошев А. Ответственность за организацию преступного сообщества (преступной

организации): вопросы криминализации и правоприменения // Уголовное право. –

2004. – № 3. – С. 26-28.

3. Головина Г.В. Личность участника организованной преступной деятельности //

Следователь. – 2004. – № 1. – С. 40-42.

4. Жаровська Г.П. Співучасть у злочині за кримінальним правом України: Автореф.

дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / НАН України; Інститут держави і права

ім. В.М. Корецького. – К., 2004. – 19 с.

5. Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом

України: Наук.-практ. посібн. – К.: Вища школа, 2001. – 94 с.

6. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навчальний посібник. –

К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с. – С. 213.

7. Е. Расюк. Кримінологічна характеристика лідера організованої групи, яка здійснює

злочинну діяльність у сфері наркобізнесу // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. –

№ 4. – С. 58-64.

8. Чаплинський К. Поняття лідера організованого злочинного угруповання // Право

України. – 2002. – № 7. – С. 50-54.