ПРОБЛЕМА РОЗМЕЖУВАННЯ ПОВТОРНОСТІ ЗЛОЧИНІВ ТА ПРОДОВЖУВАНОГО ЗЛОЧИНУ

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 

Н. Устрицька1

Львівський державний університет внутрішніх справ

вул. Городоцька, 26, 79007, Львів, Україна

Розглянено співвідношення повторності злочинів та продовжуваного злочину.

Проаналізовано об’єктивні ознаки (об’єкт, предмет, спосіб, місце, аналогічність

злочинних діянь, суспільну небезпеку) та суб’єктивні ознаки (умисел, мету) цих

складних кримінально-правових понять.

Ключові слова: повторність злочинів, продовжуваний злочин, кваліфікація

злочинів.

Кваліфікація злочинів потребує врахування конкретних обставин вчинення

суспільно небезпечного діяння, досконалого знання законодавства, що передбачає

відповідальність за його вчинення, а також слідчо-прокурорської і судової практики.

Саме у правозастосувальній діяльності припускають велику кількість помилок. Серед

помилок, що призводять до неправильної кримінально-правової оцінки злочинів, слід

віднести і проблему розмежування повторності злочинів та продовжуваного злочину.

З’ясування змісту цього питання пов’язане з вирішенням важливого соціального і

правового завдання – забезпечення правильного застосування кримінального закону

під час кримінально-правової оцінки злочину.

Для юридичної науки питання розмежування повторності злочинів та

продовжуваного злочину не є новим. Однак, у кримінально-правовій літературі цю

проблему вирішують неоднозначно. Окремі її аспекти розглядали такі вчені як:

Н.Б. Алієв, А.Ф. Зелінський, В.П. Малков, Т.Е. Караєв, Г.А. Крігер, П.К. Крівошеїн,

В.М. Кудрявцев, та ін. Зазначені автори зробили вагомий внесок в теоретичне

обґрунтування цієї проблеми, розробку наукових основ її вирішення, проте питання

розмежування понять повторності злочинів та продовжуваного злочину потребує

подальшого удосконалення задля усунення помилок при кваліфікації суспільно

небезпечних діянь.

Отже, метою цієї статі є окреслення критеріїв розмежування повторності

злочинів та продовжуваного злочину.

Практичне значення цього питання полягає в тому, що за продовжуваного

злочину унеможливлюється повторність і діяння особи кваліфікують як одиничний

злочин, наприклад, за ч. 1 ст. 185 КК України. За повторності злочинів тієї ж

крадіжки, застосовується ч. 2 ст. 185 КК України, що тягне за собою обов’язок суду

призначити більш суворе покарання.

У теорії кримінального права проблема розмежування повторності злочинів та

продовжуваного злочину не має єдиного вирішення. Одні вчені вважають, що для

розмежування повторності злочинів та продовжуваного злочину немає ніяких

підстав. Продовжуваний злочин одночасно розглядають як повторний злочин.

Проблема розмежування зводиться до того, чи передбачена повторність злочинів у

статтях Особливої частини Кримінального кодексу. Якщо в законі щодо конкретного

злочину не передбачено повторності як кваліфікуючої ознаки, то потрібно говорити

про продовжуваний злочин, а якщо вказано на повторність злочинів, то

продовжуваним злочин не визнається [7, с. 217].

Продовжуваний злочин унеможливлює повторність злочинів, а повторність –

виключає продовжуваний злочин. Тому не можна визнати обґрунтованим

твердження про те, що продовжуване викрадення може і повинно розглядатися

водночас як повторне. Як зазначив А.Ф. Зелінський, одиничне не може бути

множиною, а множина не може бути водночас і одниною [3, с. 28]. Крім того, тут

важливе значення надано формальній ознаці, що може призвести до штучного

розширення поняття повторності злочинів і водночас до суттєвого звуження самого

поняття продовжуваного злочину.

Поняття продовжуваного злочину – це не просто формально-юридична

конструкція, а реальне соціальне явище, різновид одиничного злочинного діяння.

Продовжуваний злочин починається вчиненням першого і закінчується вчиненням

останнього із тотожних злочинних діянь, які становлять цей злочин.

У теорії кримінального права є різні визначення продовжуваного злочину.

А.А. Піонтковський сформулював поняття продовжуваного злочину так:

“Продовжуваним злочином є той злочин, який складається із двох чи декількох тотожних

діянь, кожне з яких містить ознаки одного і того ж складу злочину, але розглядається як

єдиний злочин завдяки загальному злочинному результату” [15, с. 200].

На думку В.М. Кудрявцева, продовжуваний злочин характеризується глибоким

внутрішнім зв’язком і єдністю всіх епізодів, що об’єднані відносно невеликим

проміжком часу, єдиним чи схожим способом вчинення злочину за наявності однієї

форми вини, однакових мотивів та загальної мети [8, с. 264]. Тут вчений висунув такі

ознаки продовжуваного злочину, як єдність протиправних актів, їх тісний зв’язок,

єдину форму вини, мотив та мету. Як видно, головну роль він відводить

суб’єктивному моменту.

Щоб вирішити питання відмежування повторності злочинів від продовжуваного

злочину певною мірою допомагає аналіз змісту слів “продовжити”, “продовження” і

“повторити”, “повторювати”, оскільки значення цих слів – основа юридичних понять

“продовжуваний злочин” і “повторний злочин”.

Як відомо, продовжити можна що-небудь почате, але не закінчене, наприклад,

перервану роботу на обід. Однак, не можна продовжити закінчену лекцію, її можна

лише повторити. Отже, звертаючись до слів “повторити”, “повторяти”,

“повторність”, потрібно розуміти вчинення діяння знову, вдруге. Вживаючи слова

“продовження”, “продовжити”, треба мати на увазі діяння, що не закінчене через

мету, яку ставили на початку його вчинення.

В. Чернов вважає, що продовжуваний злочин з матеріально-правового змісту

може бути передбачений самою конструкцією тої чи іншої кримінально-правової

норми, чи стає таким в результаті оцінки всіх фактичних обставин вчиненого

злочину [18, с. 5]. Як приклад, у першому випадку можна віднести розбещення

неповнолітніх (ст. 156 КК України). Сам термін “розпусні дії” вже припускають

множинність таких дій протягом певного часу. До другого випадку можна зачислити

хуліганство, коли між окремими епізодами хуліганських дій є невеликий проміжок

часу і об’єднані вони єдиним умислом.

З об’єктивної сторони продовжуваний злочин складається з неодноразово

вчинених суспільно небезпечних діянь, кожне з яких містить ознаки одного і того ж

складу злочину. Аналогічність складу одного злочину з іншим свідчить про їх

внутрішню взаємозумовленість, глибокий внутрішній зв’язок. Якщо в ланцюжок

юридично тотожних діянь вставити одне різнорідне, то воно порушить внутрішню

єдність, підвищить ступінь суспільної небезпеки. Під продовжуваним злочином можна

розуміти систему злочинної поведінки, а система, як відомо, є сукупністю

взаємозв’язаних та аналогічних елементів, частин. А.М. Магомедов вважає, що у разі

продовжуваного злочині потрібно говорити про юридично однакові (тотожні) діяння,

тобто такі, які збігаються за своїми юридичними ознаками, хоча фактично можуть і

різнитись [10, с. 31].

У теорії кримінального права є думка, що продовжуваний злочин може

складатися з однорідних, а не тільки тотожних діянь [4, с. 79]. В. Чернов зазначає, що

про тотожність злочинних діянь можна говорити в тому значенні, що ці діяння мають

бути юридично тотожними навіть за їх фактичної неоднорідності [18, с. 5].

В. Владіміров, Г. Криволапов вважають, що продовжуваний злочин складається з

неодноразових послідовно вчинених протягом певного часу тотожних, однорідних

злочинних актів, які іноді за своїми фактичними ознаками не збігаються [2, с. 9].

Для правильного розуміння юридичних властивостей продовжуваного злочину

необхідно визначити внутрішній зв’язок між окремими діяннями, які складають один

злочин. Цей зв’язок виявляється в тому, що діяння є лише необхідним епізодом

одного цілого. Взаємозв’язок і внутрішня єдність між окремими діяннями, з яких

складається продовжуваний злочин, проявляється у спрямованості кожного з них на

один і той самий об’єкт посягання, у подібності способів вчинення, а також в

однаковості суспільно небезпечного наслідку, що настав. У певних випадках може

збігатися предмет посягання та місце вчинення злочину. Наприклад, до числа ознак,

що розмежовують повторність злочинів та продовжуваний злочин П.К. Кривошеїн

зачислює предмет і місце вчинення злочину [6, с. 46]. С.А. Тарарухін вважає, що ці

ознаки можуть бути необов’язкові. Наприклад, продовжуваний злочин, що

складається з низки епізодів при єдиному умислі спрямований на вчинення злочину в

значному чи у великому розмірі, можливо _____з різних джерел одночасно [17, с. 59].

Т.Е. Караєв вважає, що неодноразове розкрадання власності одним і тим самим

способом, вчинене з одним умислом і з однією метою, хоча з різних місць одного і

того ж підприємства, установи чи організації, необхідно розглядати як

продовжуваний злочин [4, с. 83].

Окремі епізоди продовжуваного злочину не мають самостійного юридичного

значення і можуть отримати правову оцінку лише разом з іншими злочинними

епізодами. У теорії кримінального права було висловлено думку, що кожний з епізодів,

що входить у продовжуваний злочин, є повноцінним злочином, а не його частиною і

продовжуваним злочином може бути будь-який злочин, передбачений Кримінальним

кодексом, якщо там не зазначено ознаки повторності [19, с. 32]. Однак така думка

зазнала критики. Як зазначив В.П. Малков, злочинні діяння, що становлять

продовжуваний злочин, не самостійні, а є лише етапом в продовженні вже початого

злочину [12, с. 36]. Такої думки дотримується Б.А. Курінов та інші вчені [9, с. 166].

Вони вважають, що продовжуваний злочин може складатись як із суспільно

небезпечних діянь, так і з інших правопорушень, зокрема адміністративних,

дисциплінарних_____.

П.С. Матишевський вважає, що продовжуваний злочин – це складний одиничний

злочин, який складається з дворазових чи багаторазових діянь, кожне з яких взяте

окремо утворюють самостійний склад злочину. Однак різницю продовжуваного

злочину та повторності злочинів вчений вбачає у ступені суспільної небезпеки. На

його думку, особа, яка багаторазовими діяннями реалізувала один умисел

(продовжуваний злочин) становить меншу суспільну небезпеку порівняно з особою,

яка вчинила кожен злочин з новим умислом [13, с. 96].

Потрібно підкреслити, що більш чітко розмежувати повторність злочинів та

продовжуваний злочин дають змогу суб’єктивні ознаки. У ч. 2 ст. 32 КК України

зазначено, що повторності, передбаченої ч. 1 цієї статті, немає у разі вчинення

продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь,

об’єднаних єдиним злочинним наміром. Єдиний злочинний намір, як особливий вид

умисної форми вини, має місце тоді, коли винний, за наявності загальних ознак

умислу, реалізовує свій задум, розраховуючи вчинити у різний час не одне, а

декілька тотожних за своїми ознаками злочинних діянь, спрямованих на досягнення

загального результату. Єдиний злочинний намір на вчинення продовжуваного

злочину, зазвичай, виникає у винного ще до вчинення першого із діянь, які

складають продовжуваний злочин.

Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що продовжуваним злочином

визнають неодноразове вчинення тотожних злочинних дій, які мають спільну мету,

охоплюються одним єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один

злочин [16]. Тобто головною ознакою продовжуваного злочину є єдність умислу для

всіх вчинених дій. Повторне вчинення злочину, навпаки, характеризується тим, що

кожний епізод (дія) вчиняється з новим умислом.

Оскільки продовжуваний злочин має єдиний умисел, єдину мету для всіх діянь,

що його утворюють, то він є одиничним злочином і кваліфікується за однією статтею

Кримінального кодексу, не утворюючи повторності злочинів.

В.О. Навроцький виділив такі ознаки продовжуваного злочину як:

– посягання, спрямоване на один об’єкт;

– вчиняється кілька дій;

– дії тотожні, причому вимагається не фактична, а юридична тотожність – їх

передбачено однією і тією ж статтею чи частиною статті Особливої частини

КК;

– між окремими епізодами, які в сукупності утворюють продовжуваний

злочин, немає значного розриву в часі

– умислом винного охоплюється заподіяння шкоди в певному розмірі. Звідси

робимо висновок, що продовжуваний злочин може бути вчинено лише з

прямим умислом [14, с. 45].

Т.Е. Караєв вважає, що немає достатніх причин виключати продовжуваний

злочин із числа необережних суспільно небезпечних діянь. Необережний

продовжуваний злочин складається із тотожних діянь, що охоплюються однією

формою вини – необережністю і спричиняють шкоду чи створюють загрозу

спричинення шкоди. У формі продовжуваного злочину може проявлятися,

наприклад, забруднення моря й атмосферного повітря тощо [4, с. 82].

Низку цікавих суджень на проблему розмежування повторності злочинів та

продовжуваного злочину висловив І. Клівер. На підставі судової практики у справах

про повторні та продовжувані злочини він дійшов висновку, що між епізодами

розкрадання майна у разі вчинення продовжуваного злочину можуть бути і короткі, і

довгі перерви. Вона завжди залежить від об’єктивних _____та суб’єктивних чинників, які

сприяють чи перешкоджають реалізації умислу винного. Для продовжуваного

злочину та повторності злочинів важливо, щоб ці інтервали не виходили за межі

строків давності.

І. Клівер висловив думку, що особа, яка вчиняє продовжуваний злочин, не

завжди конкретизує свій злочинний задум і нерідко діє з “неконкретизованим

умислом”, вчиняючи злочин доти, доки це можливо [5, с. 53]. П.К. Кривошеїн додав,

що неконкретизований умисел наявний не лише у продовжуваному, а й у повторному

злочині [6, с. 34].

Щодо ознак, які покладені в основу розмежування повторності злочинів та

продовжуваного злочину позиція І. Клівера не є новою. Він вважає, що головна

відмінність цих понять – у суб’єктивній стороні складу злочину, а саме – в єдиному

умислі та меті винної особи [5, с. 52].

В.П. Малков зазначив, що складність відмежування повторності злочинів від

продовжуваного злочину полягає у тому, що за зовнішніми ознаками вони можуть

збігатися. Проте при продовжуваному злочині між окремими актами злочинної

поведінки є тісний зв’язок, який свідчить про те, що кожний новий злочинний епізод

є своєрідним етапом, продовженням початого злочину [11, с. 19–20].

Н.Б. Алієв вважає співвідношення повторності злочинів та продовжуваного

злочину у тому, що між суспільно небезпечними діяннями, що утворюють повторність

злочинів, немає такого глибокого внутрішнього зв’язку, як у разі вчинення

продовжуваного та триваючого злочину [1, с. 26]. Вчений проблему співвідношення

повторності злочинів та продовжуваного злочину пов’язує з триваючим злочином. Він

пояснює це так, що особливості елементів складу продовжуваного злочину присутні і

елементам складу триваючого злочину [1, с. 23]. Н.Б. Алієв має на увазі не об’єкт,

об’єктивну сторону, суб’єкт , суб’єктивну сторону, а ототожнення продовжуваного та

триваючого злочину. Якщо суспільно небезпечні діяння, які входять в складний

одиничний злочин, є тотожні чи однорідні, то тут буде триваючий злочин [1, с. 26].

Триваючий злочин – це одиничний злочин, розпочатий дією або бездіяльністю

суб’єкта, який і далі продовжується безперервно протягом певного часу. Триваючий

злочин не викликає ніяких сумнівів у разі відмежування його від повторності

злочинів. Прикладом триваючого злочину є ухилення від сплати аліментів на

утримання дітей, ухилення _____від призову на строкову військову службу та ін.

Триваючий злочин вчиняється безперервно і тим самим відрізняється від повторності

злочинів, для якої характерна перерва у часі між злочинами, що її утворюють.

На думку П.К. Кривошеїна, головна та принципова відмінність цих кримінально-

правових понять полягає у ступені суспільної небезпеки злочинних діянь [6, с. 43].

Якщо кожне вчинене правопорушення, що становлять продовжуваний злочин не

наділене відповідним ступенем суспільної небезпеки, то слід говорити про

продовжуваний злочин. І навпаки, якщо правопорушення, взяті окремо за ступенем

суспільної небезпеки та за іншими ознаками злочину, утворюють склад злочину, то

слід говорити про повторність злочинів. Як зазначає П.К. Кривошеїн, щоб віднести

злочин до продовжуваного цієї ознаки недостатньо. Потрібно визначити юридичну

тотожність діянь, що утворюють продовжуваний злочин. Для повторності злочинів

ця ознака не специфічна, оскільки повторність злочинів утворюють як тотожні, так і

однорідні та різнорідні злочини.

П.К. Кривошеїн також зазначає, що лише в сукупності ці ознаки дають змогу

встановити співвідношення повторності злочинів та продовжуваного злочину.

Відсутність хоча б однієї з них виключає продовжуваний злочин.

Проблема співвідношення та розмежування повторності злочинів та

продовжуваного злочину часто виникає у справах про хабарництво. Одним

продовжуваним злочином є отримання службовою особою за виконання чи

невиконання обумовлених дій. У таких випадках кваліфікувати суспільно небезпечне

діяння як повторне вчинення злочину немає підстав. У постанові Пленуму Верховного

Суду України “Про судову практику в справах про хабарництво” від 26 квітня 2002 р.

зазначено, що отримання службовою особою в декілька прийомів одного хабара за

виконання чи невиконання дій, зумовлених із тим, хто його дає, потрібно розглядати як

продовжуваний злочин. Кваліфікувати такі дії за ознакою повторності не можна.

Одночасне отримання посадовою особою хабара від кількох осіб прийнято

кваліфікувати як вчинене повторно, якщо хабар передається за вчинення різних дій в

інтересах кожної особи, яка дає хабар, а службова особа усвідомлює, що вона одержує

хабар від кількох осіб. Отже, повторність одержання хабара – це не об’єднане єдиним

умислом одержання кількох хабарів від однієї чи кількох осіб.

Цікавий приклад продовжуваного злочину навів В.П. Малков. Одна жінка

випадково побачила в магазині гарні жіночі туфлі, які їй дуже сподобались. Вона

вирішила їх викрасти Але продавці видавали для примірки лише одну туфлю.

Злодійка попросила для примірки туфлю на ліву ногу і викрала її. Наступного дня

вона знову прийшла до магазину і попросила туфлю на праву ногу, теж викравши її.

Районний суд засудив цю жінку за повторне дрібне викрадення державного майна.

В.П. Малков переконливо довів помилку суду, оскільки особа вчинила один

продовжуваний злочин, умисел якого у неї виник тоді, коли вона вперше побачила ці

туфлі та вирішила їх викрасти [12, с. 93].

Отже, наявність ознак продовжуваного злочину з огляду на кваліфікацію

суспільно небезпечного діяння означає, що воно розглядається як один злочин, а не

як повторність злочинів. Сутність продовжуваного злочину полягає у визнанні

юридичного значення за злочином загалом, а не за його окремими епізодами.

Як видно, повторність злочинів та продовжуваний злочин за зовнішніми

ознаками можуть збігатися. І тут, і там наявна сукупність протиправних актів, між

якими є певний проміжок часу, вони можуть посягати на один і той самий об’єкт,

вчинятися одним і тим самим способом, в одному і тому ж місці. Наприклад, з

одного і того ж місця (магазин), одним і тим самим способом (підбір ключів) може

бути вчинена як продовжувана, так і повторна крадіжка.

Більш чітко розмежувати повторність злочинів та продовжуваний злочин дають

змогу суб’єктивні ознаки, зокрема, спрямованість умислу, характер злочинних

намірів. У зв’язку з цим важливе значення має вирішення питання про те, чи були

об’єднані вчинені діяння єдиною метою. У разі повторності злочинів такої мети

немає, а для продовжуваного злочину вона властива. Ця мета зумовлена єдиним

умислом, який охоплює всі епізоди продовжуваного злочину. Інакше кажучи, умисел

у продовжуваному злочині є спільним щодо всіх злочинних діянь, а при повторності

злочинів особа вчиняє наступний злочин з новим умислом. Саме у встановленні

умислу проявляється складність: є він єдиним для всіх вчинених діянь чи кожне з них

вчинено із самостійним умислом. Відмежування повторності злочинів від одного

продовжуваного злочину вимагає ретельного дослідження та аналізу умислу винної

особи щодо кожного епізоду вчиненого злочину.

1. Алиев Н.Б. Повторность и рецедив преступлений по советскому уголовному праву. –

Махачкала: Даг. ун-т, 1978. –118 с.

2. Владимиров В. Криволапов Г. Соотношение продолжаемых и повторних

преступлений // Советская юстиция. – 1974. – № 9. – С. 9-11.

3. Зелинський А.Ф. Квалификация повторных преступлений. – Волгоград: ВСШ МВД

СРСР, 1976. – 54 с.

4. Караєв Т.Е. Повторность преступлений. – М.: Юрид. лит., 1983. – 104 с.

5. Кливер И. Разграничение продолжаемых и повторных преступлений //

Социалистическая законность. – 1979. – № 5 . – С. 52.

6. Кривошеин П.К. Повторность в советском уголовном праве: теоретические и

практические проблемы. – К.: Вища школа, 1990. – 159 с.

7. Кригер Г.А. Соотношение продолжаемого и повторного хищений социалистического

имущества // Советская юстиция. – 1964. – № 24.

8. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М.: Юристь, 2004. – 307 с.

9. Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений. – М.: МГУ, 1984. – 182 с.

10. Магомедов А.М. Вопросы квалификации продолжаемых преступлений // Вестник

Московского ун-та. – № 1. – 1978. – С. 31-37.

11. Малков В.П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному

праву. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1982. – 201 с.

12. Малков В.П. Повторность преступлений: понятие и уголовно-правовое значение. –

Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1970. – 174 с.

13. Матишевский П.С. Ответственность за преступление против социалистической

собственности. – К., 1983.

14. Навроцький В.О. Кримінально-правова кваліфікація: Конспект лекцій зі спеціального

курсу // Життя і право. – 2004. – № 11. – С. 42-46.

15. Пионтковский А.А. Уголовное право РСФСР. Часть общая. – М., 1924.

16. Постанова ПВСУ “Про практику застосування судами України законодавства у справах

про розкрадання державного та колективного майна” від 25 вересня 1981 р. № 7.

17. Тарарухін С.А. Вибрані твори. Частина 3: Кримінальне право. Теорія кваліфікації

злочинів. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2004. – 248 с.

18. Чернов В.К. определению понятия продолжаемого преступления // Советская

юстиция. – 1971. – № 23. – С. 5-6

19. Яковлев А.М. Совокупность преступлений по советскому уголовному праву. – М.:

Госюриздат, 1960. – 119 с.