Экономика интересует?

ahmerov.com
загрузка...

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА АНАЛОГІЧНИЙ ДО “ВИПУСКУ АБО РЕАЛІЗАЦІЇ НЕДОБРОЯКІСНОЇ ПРОДУКЦІЇ” КК УКРАЇНИ ЗЛОЧИН У КРИМІНАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ ДЕЯКИХ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 

А. Цюра1

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

Досліджено конструювання ознак злочину, аналогічного до “Випуску або реалізації

недоброякісної продукції” КК України за законодавством деяких зарубіжних держав.

Відтак з’ясовано спільні та відмінні тенденції у встановленні кримінальної

відповідальності за цей злочин у законодавстві деяких зарубіжних держав.

Ключові слова: кримінальна відповідальність, недоброякісна продукція.

Вивчення кримінального законодавства зарубіжних держав є одним із завдань

вітчизняної науки кримінального права. І, як стверджують науковці, це “дає

можливість краще зрозуміти власне кримінальне законодавство, переваги та недоліки

якого найрельєфніше виявляються саме при порівнянні його з іноземним

законодавством. Знання зарубіжного кримінального законодавства дозволяє, далі,

використати позитивний досвід інших держав і водночас уникнути помилок при

вирішенні відповідних питань у національному кримінальному праві” [1, с. 325].

Проблемі кримінальної відповідальності за випуск недоброякісної продукції у

вітчизняній науці кримінального права приділялось достатньо уваги, оскільки це

питання неодноразово було предметом самостійного наукового дослідження, а

зокрема таких науковців, як В.Я. Тація [2], Б.О. Кирися [3], О.М. Готіна [4] та ін. Тим

не менше проблема місця досліджуваного складу злочину в Особливій частині КК

України, а також конструювання його окремих ознак не може вважатися повністю

вирішеною. Видається, що погляд на досліджувану проблему через призму

зарубіжного кримінального законодавства досить ефективно сприяв би вирішенню

зазначених проблем. Тому науковий аналіз вирішення таких проблем щодо

кримінальної відповідальності за випуск недоброякісної продукції у кримінальному

законодавстві зарубіжних держав і є метою цієї статті.

Ознайомлення з кримінальним законодавством 22 зарубіжних держав дає

підстави стверджувати, що кримінальну відповідальність за аналогічний до “Випуску

або реалізації недоброякісної продукції” КК України злочин передбачено

спеціальною нормою кримінальним законодавством 19-ти держав. Не було виявлено

спеціальних норм, які визначали б кримінальну відповідальність за досліджуваний

злочин у КК таких держав, як Австрія, Франція та Австралія. Відповідно кримінальна

відповідальність за цей злочин у вищеперелічених державах передбачена або

загальною нормою КК, або окремим законом. Як пояснює цю ситуацію

І.А. Клепіцкій, норми про господарські злочини сформульовані не в КК, а в актах

господарського законодавства. Наприклад, у Франції основний масив господарського

кримінального законодавства кодифіковано в Торговому кодексі (Code de commerce)

та Кодексі споживання (Code de la consommation) [5, с. 35].

Законодавець по-різному назвав цей злочин у кримінальному законодавстві

зарубіжних держав. Зокрема, ст. 202 Кримінального закону Латвійської Республіки

називається “Незабезпечення якості товару і послуги”, ст. 238 КК Російської Федерації

– “Виробництво, зберігання, перевезення або збут товарів і продукції, виконання робіт

або надання послуг, які не відповідають вимогам безпеки”, ст. 337 КК Республіки

Білорусь – “Випуск або реалізація недоброякісної продукції”, ст. 338 цього ж КК –

“Виконання робіт або надання послуг, що не відповідають вимогам безпеки”, ст. 198

КК Грузії – “Виготовлення, ввіз або реалізація небезпечної для життя або здоров’я

людини продукції”, ст. 251 цього ж КК – “Випуск або продаж неякісних товарів або

неякісне виконання робіт, або неякісне надання послуг, що не відповідають вимогам

безпеки”, ст. 147 КК Естонської Республіки – “Випуск недоброякісної продукції”,

ст. 216 КК Республіки Молдова – “Виробництво (фальсифікація), транспортування,

зберігання або реалізація продуктів (товарів), небезпечних для життя або здоров’я

споживачів”, ст. 269 КК Республіки Казахстан – “Випуск або продаж товарів,

виконання робіт або надання послуг, які не відповідають вимогам безпеки”, ст. 200

КК Азербайджанської Республіки – “Обман споживачів або виробництво і збут

неякісної продукції”, ст. 258 КК Киргизької Республіки – “Виготовлення або продаж

товарів, виконання робіт або надання послуг, які не відповідають вимогам безпеки”,

ст. 186 КК Республіки Узбекистан – “Випуск або реалізація недоброякісної продукції”,

§ 314 КК ФРН – “Загальнонебезпечне отруєння”. Однак, зауважмо, що у

КК Республіки Болгарія, КК Туреччини, КК Іспанії, КК Швеції, КК Нідерландів,

КК Данії, КК Норвегії, КК Аргентини не вказано назви такого складу злочину. З метою

одноманітного позначення досліджуваного складу злочину у статті

використовуватиметься назва аналогічно до тієї, яка міститься у КК України, а саме –

“Випуск або реалізація недоброякісної продукції”.

Дослідження складу злочину “Випуск або реалізація недоброякісної продукції” у

кримінальному законодавстві зарубіжних держав проводитимемо у послідовності

розміщення елементів складу злочину (об’єкт злочину, об’єктивна сторона злочину,

суб’єкт злочину, суб’єктивна сторона злочину).

Питання об’єкта будь-якого злочину, розглядаємо відповідно до поділу об’єкта

злочину за ступенем узагальнення суспільних відносин (по вертикалі). Відповідно у

теорії кримінального права об’єкт злочину за ступенем узагальнення суспільних

відносин поділяють на: загальний, родовий та безпосередній [6, с. 198]. Очевидно,

проводити порівняльно-правовий аналіз досліджуваного складу злочину за загальним

об’єктом злочину немає потреби, оскільки нас у цій роботі цікавить дослідження не

усього обсягу суспільних відносин, що охороняються тим чи іншим КК зарубіжної

держави, а лише кримінально-правова охорона окремих суспільних відносин,

пов’язаних із виробництвом та споживанням продукції населенням.

У науці кримінального права родовий об’єкт злочину визначають як групу

тотожних або однорідних суспільних відносин, що охороняються єдиним

комплексом кримінально-правових норм [6, с. 200–201]. Питання родового об’єкта

досліджуваного злочину, цікавить нас в рамках визначення тієї групи охоронюваних

кримінальним законом однорідних (тотожних) суспільних відносин, у яку входять

суспільні відносини з приводу споживання доброякісної продукції.

Тому, аналіз об’єкта досліджуваного нами складу злочину традиційно

розпочнемо із з’ясування родового об’єкта злочину, тобто місця складу злочину

“Випуск або реалізація недоброякісної продукції” у відповідному Розділі КК

зарубіжної держави. Дослідження цього питання дало змогу визначити такі види

родового об’єкта складу злочину “Випуск або реалізація недоброякісної продукції” у

КК зарубіжних держав:

1. Громадська безпека: Розділ 7 КК Туреччини “Злочини проти громадської

безпеки”, Розділ 17 КК Іспанії “Злочини проти колективної безпеки”, Глава 13

КК Швеції “Про злочини, що являють громадську небезпеку”, Розділ 7

КК Нідерландів “Злочини, що ставлять під загрозу загальну безпеку людей або

власність”, Глава 20 КК Данії “Злочини, що викликають небезпеку для суспільства”,

Глава 14 КК Норвегії “Злочини проти громадської безпеки”, Розділ 7 КК Аргентини

“Злочини проти громадської безпеки”;

2. Громадська безпека та здоров’я населення: Розділ 10 КК Республіки Білорусь

“Злочини проти громадської безпеки та здоров’я населення”, Глава 8 КК Республіки

Молдова “Злочини проти громадського здоров’я та співжиття”;

3. Громадська безпека та громадський порядок: Розділ 9 КК Російської Федерації

“Злочини проти громадської безпеки та громадського порядку”, Розділ 9 КК Грузії

“Злочини проти громадської безпеки та громадського порядку”, Розділ 9

КК Киргизької Республіки “Злочини проти громадської безпеки та громадського

порядку”;

4. Здоров’я населення та моральність: Глава 10 КК Республіки Казахстан

“Злочини проти здоров’я населення та моральності”;

5. Загальна безпека: Глава 11 КК Республіки Болгарії “Загальнонебезпечні

злочини”, Розділ 28 Федеративної Республіки Німеччини “Загальнонебезпечні

злочинні діяння”;

6. Народне господарство: Глава 19 Кримінального закону Латвійської Республіки

“Злочинні діяння в народному господарстві”;

7. Господарська діяльність: Глава 7 КК Естонської республіки “Господарські

злочини”.

8. Економіка держави: Розділ 9 КК Грузії “Економічні злочини”, Глава 10

КК Молдови “Економічні злочини”, Розділ 9 Азербайджанської Республіки

“Злочини в сфері економіки”, Розділ 3 КК Республіки Узбекистан “Злочини в сфері

економіки”.

Отож, можемо дійти висновку, що питання родового об’єкта досліджуваного

складу злочину вирішується неоднозначно у КК зарубіжних держав. У одних

випадках законодавцеві байдуже якої якості продукція виготовляється. Важливо

лише те, щоб недоброякісна продукція не потрапила до споживача і цим не було

поставлено у небезпеку його життя та здоров’я. Тому у цьому випадку

досліджуваний склад злочину цілком закономірно розміщений у тому Розділі КК

зарубіжних держав, де родовим об’єктом злочинів є громадська безпека. Бо поняття

громадської безпеки, на думку вчених-криміналістів, складається із багатьох

елементів, одним з яких і є саме здоров’я населення [7, с. 77], яке й ставиться у

небезпеку або йому і заподіюється істотна шкода при випуску чи реалізації

недоброякісної продукції. Випадки, в яких досліджуваний склад злочину розміщений

у Розділах КК тих зарубіжних держав у яких родовим об’єктом є господарська

діяльність, народне господарство, економіка держави, визнається, що при вчиненні

цього злочину державі не байдуже, яка продукція виготовляється або випускається на

товарний ринок. Оскільки під час випуску недоброякісної продукції псується

затрачена сировина, на ринку може утворитись недостача відповідної кількості

доброякісних товарів, у споживачів виникає недовіра до господарського механізму

держави, а також порушуються права споживачів і тому у результаті таких діянь

насамперед істотна шкода заподіюється господарській системі держави.

Окремо звертаємо увагу на наявність одразу двох статей, які встановлюють

кримінальну відповідальність за “Випуск або реалізацію недоброякісної продукції”

та при цьому мають різні родові об’єкти у КК Грузії (родовими об’єктами цих

складів злочинів є громадська безпека та порядок і, відповідно, економіка держави)

та КК Молдови (родовими об’єктами відповідних складів злочинів є здоров’я

населення та співжиття й економіка держави). Можемо дійти висновку, що держава

так намагається за допомогою кримінально-правових заборон забезпечити охорону

як економіки держави, так і здоров’я населення від випуску або реалізації

недоброякісної продукції.

Під безпосереднім об’єктом злочину в кримінальному праві прийнято вважати те

конкретне суспільне відношення, яке входить у відповідний родовий об’єкт і якому

злочинним діянням заподіюється або може бути заподіяна істотна шкода [3, с. 22].

Визначаючи безпосередній об’єкт досліджуваного складу злочину, науковці

пропонують керуватися такими положеннями: 1) визначати безпосередній об’єкт

варто в межах родового об’єкта (тобто місце цього складу злочину у відповідному

Розділі КК); 2) та з урахуванням його законодавчої характеристики [3, с 23]. У низці

випадків унаслідок вчинення злочину істотна шкода може бути заподіяна не лише

одному, а декільком суспільним відношенням. Однак не будь-якому суспільному

відношенню, якому заподіюється в результаті вчинення злочину шкода буде

одночасно і його основним безпосереднім об’єктом. Таким є лише те суспільне

відношення, якому завжди заподіюється або може бути заподіяна істотна шкода в

результаті вчинення цього злочину. Тому при визначенні безпосереднього об’єкта

досліджуваного складу злочину необхідно буде з’ясувати те конкретне суспільне

відношення, якому завжди заподіюється або створюється небезпека заподіяння

істотної шкоди в результаті вчинення цього злочину.

Оскільки у КК зарубіжних держав родовий об’єкт злочину “Випуск або

реалізація недоброякісної продукції” визначено по-різному, то це зумовлює,

відповідно, неможливість однозначного визначення безпосереднього об’єкта

злочину. Тому, коли йдеться про КК тих зарубіжних держав, в яких законодавець

родовий об’єкт аналізованого злочину визначив як здоров’я населення – складову

громадської безпеки, то основним безпосереднім об’єктом злочину “Випуск або

реалізація недоброякісної продукції” потрібно називати безпеку населення при

споживанні продукції, товарів. Оскільки, створення небезпеки порушення або

порушення саме таких суспільних відносин під час випуску або реалізації

недоброякісної продукції, є необхідною та достатньою умовою для констатації факту

наявності в злочинних діях об’єкта злочину, передбаченого у ст. 238 КК Російської

Федерації, ст. 337 КК Республіки Білорусь, ст. 251 КК Грузії, ст. 216 КК Республіки

Молдова, ст. 258 КК Киргизької Республіки, ст. 269 Республіки Казахстан, ст. 350

КК Республіки Болгарії, ст. 394–400 КК Туреччини, § 314 КК ФРН, ст. 359–364, 367

КК Іспанії, ст. 7 КК Швеції, ст. 174–175 КК Нідерландів, § 187–190 КК Данії, § 152–

153 КК Норвегії, ст. 200–204/4, 208 КК Аргентини.

По-іншому визначено безпосередній об’єкт злочину у КК тих держав, у яких цей

склад злочину розміщено у тій групі злочинів, родовим об’єктом яких є народне

господарство, господарська діяльність, економіка держави. У зазначених злочинах

основним безпосереднім об’єктом слід визнати права споживачів. Цей висновок

підтверджується і тим, що у конструкції цих складів злочинів наявна вказівка на

злочинні наслідки у вигляді заподіяння істотної шкоди правам споживачів, покупців

(йдеться як про особисті немайнові, так і майнові права споживачів) або, принаймні,

створення небезпеки порушення цих прав. Таким саме чином це питання вирішено у

ст. 202–203 Кримінального закону Латвійської Республіки, ст. 147 КК Естонської

Республіки, ст. 198 КК Грузії, ст. 254 КК Республіки Молдова, ст. 200

КК Азербайджанської Республіки, ст. 186 КК Республіки Узбекистан.

Продукцію, випуск або реалізація якої за КК зарубіжних держав є кримінально-

караними, називають по-різному. Видається тому, що можна дослідити це питання,

якщо згрупувати усі досліджувані статті КК зарубіжних держав за такими

критеріями: 1) за переліком видів продукції, передбаченої у КК зарубіжних держав;

2) за переліком недоброякісних ознак, властивостей продукції, які утворюють

відповідну ознаку досліджуваних складів злочину.

1. У конструкціях складів злочину “Випуск або реалізація недоброякісної

продукції” КК зарубіжних держав виділяють такі види продукції, за наявності

недоброякісних ознак якої випуск або реалізація є кримінально-караним:

1) продукція (ст. 337 КК Республіки Білорусь, ст. 198 КК Грузії, ст. 147

КК Естонської Республіки, ст. 200 КК Азербайджанської Республіки, ст. 186

КК Республіки Узбекистан); 2) товар (ст. 202 Кримінального закону Латвійської

Республіки, ст. 251 КК Грузії, ст. 254 КК Республіки Молдова, ст. 269 КК Республіки

Казахстан, ст. 258 КК Киргизької Республіки, ст. 174 КК Нідерландів, ст. 201

КК Аргентини); 3) продукція і товар (ст. 238 КК Російської Федерації, ст. 216

КК Республіки Молдова); 4) продукти або хімічні продукти (ст. 359 КК Іспанії);

5) продукти харчування (ст. 350 КК Республіки Болгарії, ст. 394–396, 398–400

КК Туреччини, § 188 КК Данії); 6) продукти побутового призначення або продукти,

призначені для загального користування (§ 187 КК Данії, § 153 КК Норвегії);

7) хімічні продукти (ст. 359 КК Іспанії); 8) харчові продукти, що не мають або мають

порушені реквізити чи продукти, використання яких заборонено, товари, що йдуть на

знищення або дезінфекцію (ст. 363 КК Іспанії); 9) ліки (ст. 395, 397 КК Туреччини,

ст. 361, 362 КК Іспанії, § 189 КК Данії, ст. 201, 204 КК Аргентини); 10) товари,

призначені для дітей у віці до 6 років (п. в ч. 2 ст. 238 КК Російської Федерації);

11) товари, роботи або послуги, призначені для малолітніх (п. а ч. 2 ст. 269

КК Республіки Казахстан, п. 1 ч. 2 ст. 258 КК Киргизької Республіки).

2. Законодавець в КК зарубіжних держав виділяє такі недоброякісні ознаки,

властивості продукції, які утворюють відповідну ознаку досліджуваних складів

злочинів: 1) продукція, яка небезпечна для життя або здоров’я людини (споживача)

(ст. 201 КК Аргентини, ст. 174 КК Нідерландів, § 152 КК Норвегії, ст. 396

КК Туреччини, ст. 198 КК Грузії, ст. 216 КК Республіки Молдова); 2) продукти,

шкідливі для здоров’я або хімічні продукти, які можуть спричинити шкоду (ст. 359

КК Іспанії); 3) товари, товари і продукція, які не відповідають вимогам безпеки

(ст. 251 КК Грузії, ст. 238 КК Російської Федерації, ст. 269 КК Республіки Казахстан,

ст. 258 КК Киргизької Республіки); 4) продукція, яка є недоброякісною (ст. 147

КК Естонської Республіки, ст. 337 КК Республіки Білорусь, ст. 186 КК Республіки

Узбекистан); 5) недоброякісні товари або товари, які не відповідають стандартам

(ст. 254 КК Республіки Молдова); 6) товари, які не відповідають вимогам якості

(ст. 202 Кримінального закону Латвійської Республіки), або неякісна продукція

(ст. 200 КК Азербайджанської Республіки); 7) продукція, здатна спричинити

захворювання чи отруєння людей або забруднена радіонуклідами понад допустимі

норми (ст. 337 КК Республіки Білорусь); 8) продукт харчування, який є нешкідливим,

але і не натуральним (ст. 398 КК Іспанії).

Щодо виділення окремих категорій недоброякісних продуктів, товарів, за

недоброякісну реалізацію яких винних осіб притягають до кримінальної

відповідальності за КК зарубіжних держав, то при цьому очевидно враховують такі

положення: 1) необхідність та поширеність використання продукції у побуті (харчові

продукти); 2) категорія споживачів, для задоволення потреб якої слугує ця продукція

(товари для дітей віком до 9 років); 3) важливість функцій, що повинна виконувати

продукція та складність (специфіка) виготовлення такої продукції (ліки).

Потерпілого від злочину “Випуск або реалізація недоброякісної продукції” (як

ознаку досліджуваного складу злочину) в КК зарубіжних держав визначено

неоднозначно. В низці випадків в КК іноземних держав законодавцем вжито термін

“споживач” (ст. 202 КК Латвійської Республіки, ст. 238 КК РФ, ст. 337–338

КК Республіки Білорусь, ст. 251 КК Грузії, ст. 216 КК Республіка Молдова, ст. 269

КК Республіки Казахстан, ст. 258 КК Киргизької Республіки) або терміни

“покупець”, “замовник” (ст. 174 КК Нідерландів), “потерпілий” (ст. 200 КК

Азербайджанської Республіки). Проте, в інших випадках, йдеться про те, що істотна

шкода заподіюється населенню, людям (ст. 394 КК Туреччини, § 187 КК Данії,

ст. 200 КК Аргентини, ст. 254 КК Республіки Молдова, ст. 186 КК Республіки

Узбекистан), або реалізуються неякісні товари, що загрожують громадській безпеці

або інакше кажучи – безпеці колективу людей, громаді (ст. 350 КК Республіки

Болгарія, § 314 КК ФРН). Винятково у § 190 КК Данії передбачено кримінальну

відповідальність за реалізацію недоброякісної продукції, якою ставиться у небезпеку

життя або здоров’я домашніх тварин. Потерпілим у такому випадку визнаватимуть

власника домашньої тварини, оскільки буде заподіяно шкоду його майновим правам.

Закономірно, що у кримінальному законодавстві зарубіжних держав

законодавець використав різний ступінь конкретизації потерпілого. Очевидно це

пояснють складністю виявлення шкідливої дії продукції на певну групу людей. В

одних випадках шкода може бути заподіяна виключно особі, яка безпосередньо

споживає продукцію. Але використовуючи вищі рівні узагальнення та називаючи

потерпілим “населення” законодавець охоплює кримінально-правовою охороною і ті

випадки, коли _____істотна шкода може бути заподіяна недоброякісною продукцією не

тільки у момент її споживання.

Розпочинаючи дослідження об’єктивної сторони складу злочину “Випуск або

реалізація недоброякісної продукції” за КК зарубіжних держав потрібно зазначити, що

розгляд цього питання проводитимемо у послідовності: 1) аналізу ознак злочинного

діяння у разі випуску, реалізації недоброякісної продукції у КК зарубіжних держав;

2) встановлення видів злочинних наслідків; 3) дослідження інших (за наявності) ознак

об’єктивної сторони досліджуваного складу злочину у КК зарубіжних держав (час,

місце, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину, обстановка).

Зміст злочинного діяння, злочинного наслідку як ознак складу злочину,

передбачених КК тієї чи іншої іноземної держави, відображається відповідно до

об’єкта злочину, на який посягає особа вчиняючи відповідне злочинне діяння. Він,

залежить від форми та змісту суспільного відношення, охоронюваного кримінальним

законом. Особливість порушення суспільних відносин у разі випуску, реалізації

доброякісної продукції полягає у тому, що створюється можливість набуття

споживачем та подальшого використання ним саме недоброякісної продукції з

відповідними негативними ризиками або й негативними наслідками для його життя,

здоров’я, власності і безпеки загалом. Тому, щоб порушити суспільне відношення з

приводу випуску та реалізації доброякісної продукції, потрібно діяти активно.

Злочинне діяння виявляється у переважній більшості випадків у формі злочинної дії,

яка полягає в усвідомленому виробництві саме недоброякісної продукції та створення

можливості переходу такої продукції за різноманітними цивільно-правовими угодами у

власність інших осіб (споживачів) з метою їх подальшого цільового використання.

Аналізуючи способи опису законодавцем злочинної дії, як ознаки

досліджуваного складу злочину у КК зарубіжних держав, необхідно вказати на ту

особливість, що в низці КК зарубіжних держав вжито терміни, які не відображають і

не надають жодного кримінально-правового значення способу виготовлення

продукції. А тому маємо на увазі будь-який спосіб виготовлення того чи іншого

товару. Важливо лиш те, що виготовлено нову продукцію, яка є недоброякісною, і

створено можливість набуття такої продукції споживачем. Тому термінами, що у

найзагальніших рисах відображають вищезазначені процеси є: 1) випуск (ст. 337

КК Республіки Білорусь, ст. 147 КК Естонської Республіки, ст. 251 КК Грузії, ст. 186

КК Республіки Узбекистан), випуск або продаж (ст. 269 КК Республіки Казахстан),

випуск у продаж (ст. 200.3 КК Азербайджанської Республіки); 2) виготовлення

(ст. 238 КК Російської Федерації, ст. 198 КК Грузії, ст. 350 КК Республіки Болгарії,

ст. 359 КК Іспанії, ст. 202 Кримінального закону Латвійської Республіки);

3) виробництво (ст. 200.3 КК Азербайджанської Республіки), виробництво

(фальсифікація) (ст. 216 КК Республіки Молдова), виробництво або продаж (ст. 258

КК Киргизької Республіки); 4) ввезення (ст. 198 КК Грузії) або перевезення з метою

збуту (ст. 238 КК Російської Федерації), транспортування (ст. 216 КК Республіки

Молдова); 5) зберігання (ст. 238 КК Російської Федерації, ст. 216 КК Республіки

Молдова); 6) реалізація (ст. 337 КК Республіки Білорусь, ст. 198 КК Грузії, ст. 202

Кримінального закону Латвійської Республіки, ст. 216, 254 КК Республіки Молдова,

ст. 186 КК Республіки Узбекистан); 7) продаж (ст. 350 КК Республіки Болгарії,

ст. 359 КК Іспанії, ст. 174 КК Нідерландів, ст. 201 КК Аргентини, ст. 251 КК Грузії,

ст. 395 КК Туреччини, § 314 КК ФРН), або пропонування для продажу (§ 153

КК Норвегії, § 314 КК ФРН, § 187 КК Данії) або скерування у продаж (ст. 201

КК Аргентини); 8) збут (ст. 359 КК Іспанії, ст. 238 КК Російської Федерації, ст. 200.3

КК Азербайджанської Республіки); 9) поставка (ст. 359 КК Іспанії, ст. 174

КК Нідерландів, ст. 201 КК Аргентини); 10) безоплатна передача (ст. 174

КК Нідерландів); 11) переховування або викрадення (п. 5 ст. 363 КК Іспанії);

12) іншим чином поширення (ст. 350 КК Республіки Болгарії, § 153 КК Норвегії,

§ 314 КК ФРН, § 187 КК Данії); 13) поширення або передавання (ст. 7 КК Швеції).

У низці КК зарубіжних держав законодавець перерахував конкретні форми

створення того чи іншого продукту: 1) змішування (ст. 395 КК Туреччини);

2) додавання (§ 187 КК Данії, § 152 КК Норвегії); 3) підроблення (ст. 7 КК Швеції,

ст. 395 КК Туреччини, ст. 200 КК Аргентини); 4) отруєння (§ 314 КК ФРН, ст. 7

КК Швеції, ст. 394 КК Туреччини, ст. 200 КК Аргентини); 5) зараження (ст. 7

КК Швеції).

В деяких КК зарубіжних держав ознакою об’єктивної сторони досліджуваного

складу злочину є: 1) виконання робіт або надання послуг (ст. 238 КК Російської

Федерації, ст. 251 КК Грузії, ст. 338 КК Республіки Білорусь, ст. 269 КК Республіки

Казахстан); 2) надання платних послуг (ст. 202–203 Кримінального _____закону

Латвійської Республіки).

Аналіз об’єктивної сторони досліджуваного складу злочину у КК зарубіжних держав

дає підстави зробити висновок, що за своєю конструкцією частина з них є формальними

складами злочинів. Отож це питання вирішено у ч. 1 ст. 337 КК Республіки Білорусь

“Випуск або реалізація недоброякісної продукції”, ч. 1 ст. 338 КК Республіки Білорусь

“Виконання робіт або надання послуг, що не відповідають вимогам безпеки”, ч. 1 ст. 198

КК Грузії “Виготовлення, ввіз або реалізація небезпечної для життя або здоров’я людини

продукції”, ч. 1, п. а, б, в ч. 2 ст. 238 КК Російської Федерації “Виробництво, зберігання,

перевезення або збут товарів і продукції або надання послуг, що не відповідають вимогам

безпеки”, ч. 1 ст. 350 КК Республіки Болгарії, ст. 396, 397, 398 КК Туреччини, ч. 1 § 314

КК Федеративної Республіки Німеччина “Загально небезпечне отруєння”, ст. 359, 360,

364 КК Іспанії, ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 175 КК Нідерландів, ч. 1 § 188 КК Данії, ч. 1 § 152

КК Норвегії, ст. 201, 204, 208 КК Аргентини.

У деяких КК зарубіжних держав передбачено кримінальну відповідальність вже

лише за створення самої загрози, заподіяння істотної шкоди суспільним відносинам,

пов’язаним із випуском доброякісної продукції. Отже це питання вирішено у ч. 1

ст. 147 КК Естонської Республіки, ст. 394 КК Туреччини, ст. 361, п. 2 ч. 1 ст. 362

КК Іспанії, ч. 1 ст. 7 КК Швеції, § 187, 189 КК Данії, ч. 2 § 152 КК Норвегії. У

вищеназваних випадках наслідки, які виражаються у заподіянні істотної шкоди

життю чи здоров’ю особи, вказано як кваліфіковані види відповідного складу

злочину. Це, наприклад, закономірно випливає із положень ч. 2 ст. 147 КК Естонської

Республіки, ч. 2 ст. 362 КК Іспанії.

Що ж до інших видів злочинних наслідків як ознак досліджуваного складу злочину,

то вони у переважній більшості є особистими немайновими характер і полягають у

заподіянні істотної шкоди здоров’ю людини (тілесні ушкодження різного ступеня

тяжкості) або смерті людини. Наприклад, у ст. 202 Кримінального закону Латвійської

Республіки таким названо “істотну шкоду здоров’ю споживача”, у ч. 2 ст. 337

КК Республіки Білорусь – “тяжке або менш тяжке тілесне ушкодження” і ч. 3 цієї ж

статті – “смерть людини”, у п. г ч. 2 ст. 238 КК Російської Федерації “тяжка шкода

здоров’ю або смерть людини”, а також ч. 3 цієї ж статті – “смерть двох або більше осіб”,

у ч. 1 ст. 251 КК Грузії: – “шкода здоров’ю людини”, а ч. 2 цієї ж статті – “тяжка шкода

здоров’ю людини або здоров’ю двох і більше людей” і ч. 3 цієї статті – “смерть людини”,

у ч. 2 ст. 147 КК Естонської Республіки “тяжкі наслідки”, у ст. 216, 254 КК Республіки

Молдова “тяжкі захворювання або смерть людини”, у ч. 1 ст. 269 КК Республіки

Казахстан “шкода здоров’ю людини”, ч. 2 цієї ж статті “шкода здоров’ю двох або більше

осіб або смерть людини”, ч. 3 цієї ж статті “смерть двох або більше осіб”, у ч. 3 ст. 200

Азербайджанської Республіки “менш тяжку або тяжку шкоду здоров’ю потерпілого”, ч. 4

цієї ж статті “смерть потерпілого або інші тяжкі наслідки”, у ч. 1 ст. 258 КК Киргизької

Республіки “шкода здоров’ю людини”, ч. 2 цієї ж статті “шкода здоров’ю двох або

більше осіб або смерть людини” та ч. 3 цієї ж статті “смерть двох або більше осіб”, у ч. 1

ст. 186 КК Республіки Узбекистан “середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження”,

ч. 2 цієї ж статті “смерть людини” та ч. 3 “людські жертви або інші тяжкі наслідки”, у ч. 2

ст. 350 КК Республіки Болгарії “тілесне ушкодження середньої тяжкості, тяжке тілесне

ушкодження або смерть”, у ст. 395 КК Туреччини “менш тяжка або тяжка шкода

здоров’ю споживача”, у ч. 2 § 314 КК ФРН “тяжка шкода здоров’ю іншої людини або

шкода здоров’ю великої кількості людей” і ч. 3 цього ж § “смерть іншої людини”, у ч. 2

ст. 362 КК Іспанії “випадки найвищої тяжкості”, ч. 2 ст. 174 КК Нідерландів “смерть

людини”, у § 153 КК Норвегії “смерть, істотна шкода організму людини, отруєння”, у

ст. 203 КК Аргентини “хвороба або смерть людини”.

Як виняток з правила, у деяких КК зарубіжних держав передбачено й інші види

злочинних наслідків як ознаки складу злочину “Випуск або реалізація недоброякісної

продукції” у КК зарубіжних держав. Зокрема, у ст. 202 Кримінального закону

Латвійської Республіки йдеться про “істотну шкоду майну споживача або

природному середовищу”.

Отже, із проведеного дослідження за такою ознакою складу злочину, як злочинні

наслідки, можемо зробити висновок, що основним видом злочинних наслідків,

передбачених у диспозиції статті “Випуск або реалізація недоброякісної продукції”

КК зарубіжних держав, є створення загрози заподіяння істотної шкоди або

заподіяння істотної шкоди життю чи здоров’ю споживача. Додатковими наслідками в

окремих випадках названо істотну шкоду природному середовищу, громадській

безпеці. І саме у переважній більшості випадків критерієм виділення кваліфікованих

видів досліджуваного складу злочину у КК зарубіжних держав є: 1) ступінь загрози

або небезпечності відповідного наслідку для здоров’я або життя особи; 2) кількість

потерпілих від злочину.

Щодо інших ознак об’єктивної сторони аналізованого складу злочину в КК

зарубіжних держав, то законодавець у певних випадках надає кримінально-правове

значення такій ознаці об’єктивної сторони складу злочину, як місце вчинення

злочину. Зокрема, у ст. 147 КК Естонської Республіки йдеться про “виробниче

підприємство, підприємство побутового обслуговування, торгівлі або громадського

харчування”, у ст. 186 КК Республіки Узбекистан про “товарний ринок”, у ст. 395

КК Туреччини про “магазин, лоток”.

У більшості аналізованих складів злочинів КК зарубіжних держав не зазначено

жодних спеціальних ознак суб’єкта злочину, а тому це дає змогу стверджувати те, що

суб’єкт злочину – загальний. Проте в низці складів злочинів “Випуск або реалізація

недоброякісної продукції” КК зарубіжних держав законодавці визначили спеціальні

ознаки суб’єкта злочину. Ознаки спеціального суб’єкта злочину є у: 1) ст. 397

КК Туреччини: “особа, яка має дозвіл на продаж медичних препаратів”, ст. 400

КК Туреччини: “лікар, фармацевт, особа, що займається професійною діяльністю по

охороні здоров’я населення, на заняття якою вимагається отримання офіційної ліцензії”;

2) ст. 360 КК Іспанії “уповноважений по торгівлі речовинами або продуктами”, ч. 2

ст. 362 “фармацевт або технічний керівник легальної лабораторії”, ст. 363 КК Іспанії

“виробник, дистриб’ютор, продавець”, ч. 1 ст. 364 КК Іспанії “власник або

відповідальний за виробництво на фабриці харчових продуктів”; 3) ст. 204/3

КК Аргентини “особа, відповідальна за керівництво, адміністрацію, контроль або

охорону установ, призначених для продажу ліків”, п. 1 ст. 208 КК Аргентини: “особа, яка

не володіє званням або повноваженнями для зайняття лікарською практикою”, п. 2, 3

ст. 208 КК Аргентини: “особа, яка володіє званням або повноваженнями для зайняття

лікарською практикою”.

Тому з наведеного вище переліку можемо зробити висновок, що виділення

спеціального суб’єкта як ознаки досліджуваного складу злочину в КК зарубіжних

держав має кримінально-правове значення у випадках: 1) пов’язаних із випуском та

реалізацією продукції, яка виконує специфічні функції (лікар); 2) якщо особа є

відповідальна згідно з трудовим договором за якість продукції загально-побутового

призначення під час її випуску (у такому випадку враховується підвищений ступінь

суспільної небезпеки злочинного діяння такої особи в окремій статті чи частині

статті кримінального закону).

Аналіз ознак суб’єктивної сторони складу злочину “Випуск або реалізація

недоброякісної продукції” традиційно проводиться у послідовності: 1) аналізу форми

та видів вини складу злочину “Випуск або реалізація недоброякісної продукції” у КК

зарубіжних держав; 2) з’ясування та аналізу інших ознак суб’єктивної сторони

досліджуваного складу злочину у КК зарубіжних держав.

Питання форми та виду вини, що використовується при конструюванні

досліджуваного складу злочину у КК зарубіжних держав вирішено по-різному.

Залежно від того, чи законодавець вказав на форму та вид вини у досліджуваних

мною складах злочинів КК зарубіжних держав, можна виділити дві групи: 1) склади

злочинів у яких є вказівка на форму та вид вини; 2) склади злочинів, у яких немає

вказівки на форму та вид вини.

Щодо першої групи складів злочинів “Випуск _____або реалізація недоброякісної

продукції” КК зарубіжних держав, у яких є вказівка на форму та вид вини, можемо

вказати такі рішення даного питання у КК зарубіжних держав:

1. У низці досліджуваних складів злочинів КК зарубіжних держав форма вини є

умисною у вигляді прямого умислу, що підкреслюється вживанням терміна

“завідомо” у ч. 1 ст. 337 та ч. 1 ст. 338 КК Республіки Білорусь, ст. 254

КК Республіки Молдова, ч. 3 ст. 200 КК Азербайджанської Республіки або у зв’язку

із вказівкою на мету злочину у ч. 1 ст. 238 КК Російської Федерації, ст. 7 КК Швеції;

2. В низці КК зарубіжних держав існує декілька статей, у яких передбачено

кримінальну відповідальність за випуск або реалізацію недоброякісної продукції.

Наприклад, у ст. 359–363 КК Іспанії або не зазначено форми та видів вини, або

міститься вказівка на умисну форму вини. У п. 5 ст. 363 КК Іспанії є вказівка на мету

злочину, а тому злочин може бути вчинений лише з прямим умислом, а в ст. 364

КК Іспанії – вказівка на інтелектуальну ознаку умислу. І тільки в ст. 367 КК Іспанії

передбачено кримінальну відповідальність за злочинні діяння у ст. 359–366

КК Іспанії, що були вчинені з “грубої необережності”. З цього можемо зробити

висновок, що форма вини у складах злочинів “Випуск або реалізація недоброякісної

продукції”, передбачених у ст. 359–364 КК Іспанії може бути тільки умисною.

Аналогічною є ситуація у ст. 200–204/4, ст. 208 КК Аргентини, ст. 394–400

КК Туреччини, ст. 174–175 КК Нідерландів;

3. Законодавцем у низці КК зарубіжних держав вирішено у такий спосіб, що у ч. 1

досліджуваних статей немає вказівки на форму та вид вини (§ 152–152 КК Данії) або є

вказівка на умисну форму вини (§ 187–189 КК Данії), а в ч. 2 цих статей передбачено

кримінальну відповідальність за злочинні діяння, вчинені з необережності;

4. В інших випадках законодавець прямо вказав на форму вини з якою може бути

вчинений злочин “Випуск або реалізація недоброякісної продукції” (ст. 202

Кримінального закону Латвійської Республіки – “умисно”);

До другої групи складів злочинів КК зарубіжних держав, у яких немає вказівки

на форму та вид вини, належать ст. 198, 251 КК Грузії, ст. 216 КК Республіки

Молдова, ст. 186 КК Республіки Узбекистан, ст. 147 КК Естонської Республіки,

ст. 350 КК Республіки Болгарія. Тому злочини, передбачені у вищеперелічених

статтях КК зарубіжних держав можуть бути вчинені як умисно так і з необережності.

Щодо інших ознак суб’єктивної сторони складу злочину, то законодавцем у

деяких зарубіжних державах при конструюванні складу злочину “Випуск або

реалізація недоброякісної продукції” КК зарубіжних держав використано лише таку

ознаку суб’єктивної сторони складу злочину, як мета вчинення злочину.

Можемо вказати на такі випадки використання цієї ознаки складу злочину: ст. 7

КК Швеції “з наміром заподіяти шкоду життю або здоров’ю”, ч. 1 ст. 238

КК Російської Федерації “мета збуту”, ст. 362 КК Іспанії “мета продажу”.

Використання такої ознаки складу злочину, як мета при конструюванні

досліджуваного складу злочину у КК зарубіжних держав, зумовлене такими

обставинами: 1) кримінально-правову оцінку повинно отримати не будь-яке діяння,

пов’язане із виготовленням, зберіганням, транспортуванням недоброякісної продукції,

а лише те, яке мало вищезазначену мету злочину; 2) використанням такої ознаки

складу злочину, як мета, підкреслюється виключно умисний характер злочинних діянь

з випуску або реалізації недоброякісної продукції у КК зарубіжних держав.

Спроба наукового аналізу аналогічного “Випуску або реалізації недоброякісної

продукції” до злочину у кримінальному законодавстві зарубіжних держав

відобразила неоднорідність розуміння природи досліджуваного злочину у доктринах

кримінального права зарубіжних держав, що відповідно відобразилось у

конструюванні окремих ознак складу злочину у кримінальному законодавстві цих

держав. Як бачимо, рішення з багатьох питань часом були діаметрально

протилежними. Правильність таких рішень може бути підтверджена або ж навпаки

спростована ефективністю дії, застосуванням відповідної кримінально-правової

норми. У кожному разі такий плюралізм у вирішенні проблем кримінальної

відповідальності за випуск недоброякісної продукції у кримінальному законодавстві

зарубіжних держав має бути врахований під час проведення наукового дослідження,

а також конструювання складу злочину, передбаченого ст. 227 КК України “Випуск

або реалізація недоброякісної продукції”.

1. Кирись Б.О. Обмеження по військовій службі як вид покарання за кримінальним

законодавством зарубіжних держав // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. юрид. 2004. – Вип. 40. –

С. 325-333.

2. Таций В.Я. Уголовная ответственность за выпуск недоброкачественной

промышленной продукции. – Х.: Вища школа, 1981. – С. 81.

3. Б.А. Кирись, М.В. Костицкий, В.Т. Нор и др. Уголовно-правовые средства

обеспечения качества продукции. – Львов: Вища школа, 1987. – С. 208.

4. Готін О.М. Випуск або реалізація недоброякісної продукції в умовах ринкової

економіки: проблеми кримінальної відповідальності. – Луганськ: РВВ ЛАВС, 2004. –

С. 288.

5. Клепицкий И.А. Terra incognita: “Хозяйственное уголовное право” // Государство и

право. – 2005. – № 9. – С. 35-43.

6. Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления // Сборник

ученых трудов. – Вып. 10. – Свердловск, 1969. – С. 184-225.

7. Российское уголовное право. Особенная часть: Учебник / Под ред. М.П. Журавлева,

С.И. Никулина. – М.: ЩИТ-М, 2000. – С. 486.