ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ДОПИТУ ПОТЕРПІЛИХ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У БЕЗПОРАДНОМУ СТАНІ

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 

Т. Лідовець1

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

Розглянено особливості проведення допиту безпомічних потерпілих з урахуванням

положень чинного законодавства та практики його застосування. Автор акцентує увагу

на обов’язковій участі спеціалістів та представника (адвоката) потерпілого, які

сприятимуть забезпеченню якісного і повного визначення обставин справи, а також

розглядає питання використання аудіо- та відеозапису під час допиту безпомічного

потерпілого.

Ключові слова: потерпілі особи, які перебувають у безпорадному стані,

представник потерпілого, спеціаліст.

Визначення обставин злочину, вчиненого з використанням безпорадного стану

потерпілого, потребує проведення низки слідчих дій.

Регламентований в законі порядок і підстави проведення процесуальних дій

носить загальний характер, у переважній своїй більшості не враховуючи

особливостей окремих категорій справ та особи потерпілого. З огляду на це

необхідність проведення тієї чи іншої слідчої дії, вибір її тактики та методики,

визначення кола обставин, що підлягають дослідженню, вирішується слідчим

самостійно з урахуванням індивідуальних особливостей жертви злочину. Тому

цілком очевидно, що повнота та якість слідчих дій залежать не лише від виконання

вимоги закону щодо встановлення конкретних обставин справи, але й від

професійної підготовки слідчого та його досвіду роботи.

Діяльність органів досудового розслідування в усіх кримінальних справах, у тому

числі й у справах, де потерпілими виступають безпомічні особи, спрямована на

встановлення обставин предмета доказування (ст. 64 КПК України). Втім,

закономірно, що проведення слідчих дій для встановлення обставин предмета

доказування у таких справах, мають низку особливостей. Вони зумовлені насамперед

необхідністю встановлення обставин, які свідчать про безпорадний стан потерпілого

у момент злочинного посягання; момент його виникнення та тривалість у часі,

причини, що зумовили виникнення такого стану; психічний та фізичний стан

потерпілого в ході здійснення слідства; і головне, здатність потерпілого самостійно

здійснювати свої процесуальні функції.

У більшості випадків вищезазначені обставини встановлюються під час

проведення такої слідчої дії як допит.

Загалом, допит як слідча дія була і є предметом численних наукових досліджень.

Тактиці та методиці проведення допиту присвячені праці Л.М. Карнєєвої,

С.С. Ординського, Н.І. Порубова, В.С. Комаркова, В.О. Коновалової, В.П. Бахіна,

В.К. Весельського, В.Ю. Шепітька та ін. Процесуальні, психологічні, моральні

аспекти проведення допиту неповнолітньої потерпілої особи розглядали

В.Я. Рибальська, М.М. Коченова_____, Н.Р. Осипова, Е.Б. Мельникова, Е. Лук’янчиков,

О.Ю. Скичко та ін. Особливості проведення допиту осіб з фізичними та психічними

вадами стали предметом дисертаційного дослідження С.П. Щерби [1]. І хоча шляхи

розв’язання значної кількості проблемних питань як теоретичні, так і практичні у цій

сфері було окреслено в працях перелічених та ряду інших вчених, деякі з них все ж

залишаються недостатньо дослідженими і до сьогодні. Зокрема, актуальними є

питання проведення допиту осіб похилого віку, безпомічних осіб, стан яких

зумовлений соматичними хворобами; процесуальні гарантії захисту їхніх прав та

інтересів в ході проведення допиту. Пошук відповідей на зазначені питання і буде

завданням цієї статті.

Ефективність проведення допиту можлива за умови його належної організації, а

саме – через визначення мети та конкретних завдань для її досягнення, врахування

наявної доказової інформації, визначення додаткових засобів отримання доказів,

створення сприятливих умов для проведення цієї слідчої дії, вирішення питання про

місце і час її проведення, обрання методів і способів її здійснення, а також вирішення

питання про процесуальний порядок фіксації результатів допиту [2, с. 62].

Специфіку організаційного процесу проведення слідчої дії за участю

безпомічного привносить сам факт перебування особи у безпорадному стані. Тут

потрібно брати до уваги як матеріально-правовий зміст такого стану, так і

процесуально-правовий.

Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі

обставини, які належать до справи (ст. 68 КПК). Допит про обставини, які підлягають

встановленню у справі, може бути проведений щодо свідка без будь-яких вікових

обмежень. Процесуальний закон не містить жодних норм-заборон з цього приводу.

Водночас серед дитячих лікарів, педагогів, психологів існує думка, що діти до семи

років взагалі не здатні давати правильні показання [4, с. 7]. Проте, як свідчить

практика, діти, щодо яких були вчинені злочини, володіють достатнім словниковим

запасом, здатні описувати конкретні дії, різні предмети, об’єкти та явища,

відтворювати почуті слова та їх емоційне забарвлення, вказувати на стать злочинця,

його одяг тощо. Зокрема, у справі про обвинувачення Н. у насильницькому

задоволенні статевої пристрасті неприродним способом щодо 5-річного В.,

потерпілий під час допиту зумів описати місце вчинення злочину, незважаючи на

пізній час його скоєння, одяг та взуття винного, його схильність до окремих

продуктів харчування, а також відтворив розмову, якою винний заманив його у

безлюдне місце на околиці міста. Щодо потерпілого В. проводилася амбулаторна

комплексна судова психолого-психіатрична експертиза, за результатами якої було

підтверджено його здатність з урахуванням індивідуально-психологічних та вікових

особливостей усвідомлювати дії та давати щодо них показання. Згодом, в ході

розслідування цієї справи слідчим було розкрито ще два злочини, вчинених тією ж

особою щодо 7-річного С. та 9-річного М., які у справі давали подібні свідчення [5].

Дещо іншою виглядає ситуація з потерпілими, які мають психічні чи фізичні

вади. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 69 КПК України щодо таких осіб обов’язково

вимагається проведення судово-психіатричної чи судово-психологічної експертиз з

метою визначення їх фізичного та психічного стану, коли виникають сумніви у їхній

здатності правильно давати показання. Проте слідчим не завжди доводиться швидко

оперувати даними, отриманими в результаті зробленої експертизи. Тому більшість з

них на початкових етапах розслідування справи з метою збереження доказів

користуються власними знаннями в галузі судової психіатрії, а також

використовують допомогу спеціалістів, яких залучають до справи, і якими, зазвичай,

стають лікарі, що лікують хворого потерпілого (ст. 1281 КПК).

Результати численних досліджень підтверджують у більшості випадків здатність

осіб з психічним вадами орієнтуватися у знайомій для них обстановці, місцевості,

серед знайомих. Вони здатні давати відповіді на прості запитання. Їх свідчення не

потребують глибокого аналізу і достатньо примітивні з погляду процесу мислення

[6, с. 91–92]. Зрештою, такі потерпілі можуть надати як звичайну інформацію, що

стосується місця, часу і способу вчинення злочину, так і відомості, що в подальшому

можуть бути використані для аргументування висунутих версій, чи їх спростування і

побудови нових версій. Процесуального значення отриманій таким способом

інформації можна надавати лише за умови підтвердження її іншими доказами у справі.

Самі ж по собі вони можуть в подальшому бути визнані як докази, за умови, що у

момент сприйняття події злочину потерпіла особа здатна була сприймати обставини і

адекватно передавати їх особі, яка допитує (що засвідчує судова експертиза). Як

видається, нехтування показаннями осіб з психічними вадами може призвести до

втрати важливих доказів, що нерідко стає причиною затягування розслідування.

Кримінально-процесуальний закон регламентує порядок виклику та проведення

допиту малолітніх потерпілих через їх законних представників (ст. 171

КПК України), акцентуючи на обов’язковій присутності під час допиту педагога, а за

умови необхідності – лікаря, батьків чи інших законних представників (ст. 168 КПК).

Проте закон не містить жодних вказівок щодо порядку виклику на допит та самого

допиту осіб з фізичними чи психічними розладами. Але з огляду на зазначені

причини потерпілий може бути обмеженим чи відчувати значні труднощі щодо

здійснення різних процесуально значущих дій під час допиту, зокрема, й у здатності

правильно орієнтуватися у поставлених слідчим запитаннях, особисто знайомитися з

протоколом допиту, підписувати цей документ тощо.

Схожа ситуація може скластися і з особами похилого віку, коли буде

встановлено, що вони страждають на старечий склероз, психоз чи наявні інші

психофізичні порушення, які не дають змоги їм правильно орієнтуватися у питаннях

судочинства. У зв’язку з цим вважаємо за доцільне закріпити у відповідній нормі

порядок виклику вищезазначених осіб через їх законних представників або

адміністрацію, представників установ, в яких вони перебувають на утриманні.

Гарантією ефективного, психологічно коректного проведення допиту безпомічних

потерпілих є залучення законних представників та спеціалістів. Участь законних

представників допомагає подолати обставини, що перешкоджають налагодженню

психологічного контакту слідчого з потерпілим (замкнутість, страх, сором,

невпевненість тощо), створюють передумови для послідовної і правдивої розповіді

потерпілим про обставини, що мають значення для справи. Що ж стосується педагога,

участь якого є обов’язковою з огляду на вимоги положень ст. 171 КПК України, мета

його участі в допитах та завдання законодавством не регламентовані. Їх визначають

процесуалісти-науковці доктринальним шляхом, трактуючи як сприяння встановленню

належного психологічного контакту між слідчим та потерпілим, забезпечення

оптимального емоційного стану дитини, надання допомоги слідчому у формулюванні

педагогічно коректних запитань, складання плану допиту, а також визначення

тривалості проведення такої слідчої дії. Проте, як засвідчує практика, слідчі формально

ставляться до участі педагогів, в результаті чого їх функції полягають лише у простій

присутності як пасивного учасника. Часто трапляються ситуації, коли самі педагоги, не

маючи спеціального досвіду участі у судочинстві, відповідного чіткого уявлення щодо

завдань такої участі, самі лише формально виконують свої обов’язки. У цьому зв’язку

слушним є зауваження Ю.П. Аленіна: “...формальне дотримання вимог процесуального

законодавства щодо запрошення зазначених осіб є недопустимим і навіть шкідливим”

[7, с. 125]. Тому вважаємо за доцільне забезпечити активність і результативність участі

такого спеціаліста нормативно закріпити його головні завдання.

З метою проведення допиту інших безпомічних осіб можуть залучатися також

законні представники та спеціалісти. Зокрема, психіатр – під час допиту особи з

психічними вадами; лікар-терапевт чи інший більш вузький спеціаліст – під час

допиту особи, яка страждає на соматичну хворобу, здоров’ю якого спричинена

фізична шкода; сурдопсихолог (сурдопедагог) – під час допиту глухих, німих,

глухонімих; тифлопсихолог (тифлопедагог) – під час допиту потерпілого з вадами

органу зору; психолог – під час допиту розумово відсталих осіб.

Вивчення слідчої і судової практики із зазначених питань дає підстави звернути

увагу ще на таке питання. Законні представники, яких запрошують для проведення

допиту щоб забезпечити права та інтереси потерпілої особи під час проведення

допиту, зазвичай не є спеціалістами у галузі права. Особливо це відчутно у випадку

участі в судочинстві потерпілого, який перебуває у безпорадному стані. Самостійно

реалізовувати свої права та захищати свої інтереси як повноцінний учасник процесу

ця особа позбавлена можливості. Компенсувати це можливо лише за умови

представлення прав та законних інтересів такої особи представником-професіоналом

– адвокатом. Запрошення і залучення представника (адвоката) (зокрема і під час

проведення допиту) за ініціативою самого потерпілого чи його законного

представника тільки активізує потерпілого, дасть змогу йому повноцінно

скористатися наданими йому процесуальними правами, тим більше, що у цьому

зацікавлена держава (ст. 2 КПК України). Користь тут очевидна також і з боку

психоемоційної орієнтованості представника-адвоката, зумовленої не родинними

почуттями, а його світоглядом, знаннями загальноприйнятих понять про добро і зло,

обізнаність у праві [9, с. 17]. І це має знайти своє нормативне відображення у

процесуальному законі. Більше того, за аналогією закону, вимоги обов’язкової участі

захисника обвинуваченого (ст. 45 КПК України) доцільно передбачити також і у

випадках участі такого представника під час захисту прав та законних інтересів

безпомічного потерпілого.

Закономірно виникає питання про оплату участі такого представника в процесі,

коли йдеться про його обов’язкову участь. Вважаємо, що ці процесуальні витрати не

повинні здійснюватися post factum, інакше за вдалим виразом С. Полякова: адвокат

_____буде виконувати “роль не більше ніж городнього опудала” [10, с. 15]. Тому оплату у

такому випадку варто здійснювати за рахунок державного чи місцевого бюджету.

Провадження допиту викликає необхідність обов’язкової фіксації його

результатів на матеріальних носіях (ч. 3 ст. 171 КПК України). Аудіо-, відеозапис під

час допиту, на жаль, слідчі застосовують дуже рідко. Очевидно це пов’язано з

відсутністю регламентації приводів і підстав застосування аудіо- та відеотехніки під

час провадження слідчих дій, хоча саму процедуру їх застосування викладено у

ст.ст. 851 та 852 КПК України. В юридичній літературі зазначено відносно вузький

перелік обставин, за яких потрібно застосовувати техніку, переважно лише у справах

за участю малолітніх потерпілих [11, с. 30]. Водночас, А.А. Леви та Ю.А. Горинов

пропонують розширити цей перелік за таких обставин:

– під час допиту осіб, які перебувають у небезпечному для життя стані;

– у справах, де залучають перекладача, що дасть змогу в подальшому

перевірити правильність його перекладу;

– у справах, в яких особи через фізичні вади чи неписьменність не можуть

прочитати протокол (прослуховування фонограми дасть змогу потерпілим

дізнатися про зміст протоколу допиту і за необхідності зробити виправлення

та доповнення);

– під час допиту осіб, психічна повноцінність яких викликає сумнів [12, с. 31–33].

Видається, що цей перелік варто, своєю чергою, доповнити переліком осіб, які

перебувають у безпорадному стані в процесі здійснення судочинства: особи похилого

віку, особи, які страждають на тяжкі соматичні хвороби, зумовлюючи їх безпомічність.

Ефективність використання аудіо- та відеозапису під час допиту безпомічних

потерпілих виявлятиметься у можливості фіксування емоційного та фізичного стану

потерпілої особи; реакції на поставлені запитання; особливості обмірковування

питання та відповідей на нього; рівень освіченості, моральний та інтелектуальний

рівень потерпілого, його поведінку, міміку, жести та ін. Це дасть змогу уникнути

потреби у додаткових запитаннях, а інколи і виклику потерпілого до суду за

відповідних обставин. Окрім того, застосування технічних засобів дозволить

зафіксувати зміст запитань, що ставили потерпілому, правильність _____перекладу показань

глухонімих потерпілих, правильність використання слідчим тактичних прийомів тощо.

Втім, доцільність використання зазначених засобів потребує врахування

індивідуальних психологічних особливостей безпомічного потерпілого. Така вимога

зумовлена відповідними причинами, що спричинили безпомічність потерпілого, а

також можливістю виникнення психологічного дискомфорту потерпілого, що

негативно в подальшому може відобразитися на психологічному контакті цієї особи

зі слідчим, а в кінцевому підсумку – на отриманій доказовій інформації.

Узагальнюючи вищевикладене, і з огляду на необхідність реформування

національного кримінального законодавства, вважаємо, що закріплення

процесуальних гарантій участі безпомічного потерпілого у судочинстві дасть змогу

реалізувати ним своє право на захист. Допит як слідча дія є процесуальною формою

визначення обставин предмета доказування у справі й водночас – один із засобів

захисту інтересів потерпілого. Залучення спеціалістів, представника-адвоката, а

також використання технічних засобів допоможуть безпомічному потерпілому

активно і повноцінно брати участь у судочинстві, а для слідчих – правильно обирати

відповідну тактику, яка забезпечить повне і якісне з’ясування обставин справи.

1. Щерба С.П. Теоретические основы и особенности уголовного судопроизводства по

делам лиц, страдающих физическими или психическими недостатками: Дис…канд.

юрид. наук. – М., 1990.

2. Васильєв А.Н., Карнеева Л.М. Тактика допроса. – М., 1970. – 207 с.

3. Щерба С.П. Психологические особенности допроса потерпевших, здоровью которых

причинен физический вред // Уголовная ответственность и организационные меры

борьбы с преступностью. – М., 1980. – С. 52.

4. Гесвайнер-Зайко Т. Специфика допроса несовершеннолетнего, ставшего жертвой

полового преступления // Сб. рефератов зарубежных публикаций. – М., 1984. – №4. – С. 7.

5. Архів місцевого суду м. Рівне. Кримінальна справа № 51/172-04.

6. Колмаков П.А. Права и обязанности лица, нуждающегося в применении принудительных

мер медицинского характера // Правоведение. – 1985. – № 3. – С. 91-92.

7. Химичева О.В., Данилова Р.В. Допустимость доказательств в уголовном процессе. –

М., 1998. – 134 с.

328 Т. Лідовець

8. Аленин Ю.П. Процессуальные особенности производства следственных действий. –

Одесса, 2002. – 264 с.

9. Круглов С.В. Адвокат потерпевшего: от декларации к реальности // Следователь. –

2006. – № 2. – С. 13-19.

10. Поляков С. Забесплатно адвокат выполнит лишь роль огородного пугала //

Российская юстиция. – 2002. – № 5. – 15 с.

11. Коченов М.М., Осипова Н.Р. Психология допроса малолетних свидетелей. – М., 1984.

– 35 с.

12. Леви А., Горинов А. Звукозапись та видеозапись в уголовном судопроизводстве. – М.,

1983. – 95 с.