4.Форми планування. Види планів

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 

Теорія планування визначає зміст загальнодержавного планування соціально-економічного розвитку, реалізації технічної, економічної та соціальної політики, розміщення продуктивних сил по території країни, її зовнішньоекономічні зв'язки.

В плануванні виділяють три сторони:

1.      Соціально-економічна;

2.      Методологічна;                                                                             :

3.      Організаційна.    

    Соціально-економічна сторона планування основана на пізнанні  економічних  законів,  відображенні  економічної політики держави при плануванні економічного та соціального розвитку підприємства.

Методологічна сторона планування являє собою сукупність принципів та методів планування, є інструментом дослідження впливу на економічні та соціальні процеси.

Організаційна сторона планування відображає структуру планових органів, технологію розробки планів.

В період переходу економіки до ринкових відносин розвиваються наукові основи планування, вдосконалюються його форми і методи, змінюється склад і зміст планових документів.

На практиці використовують наступні системи планування:       

І. За змістом планування є:                                                            

•   директивне;                                                                                                   

•   індикативне.

Директивне планування - це процес розробки планів, які мають силу закону, є обов'язковими для їх виконання суб'єктами господарської діяльності, вміщують комплекс заходів щодо забезпечення їх виконання. Директивні плани носять адресний характер, посадові особи несуть відповідальність за виконання планових завдань. В колишньому СРСР директивне планування використовувалось з метою прямого впливу центральних органів на всі ланки народного господарства для досягнення визначених завдань та напрямків загальнодержавного розвитку.

Плани носили директивний характер, були досить деталізованими. Система планування не відрізнялася оперативністю та гнучкістю, обмежувала ініціативу підприємств у впровадженні інноваційних проектів, результатів науково-технічного прогресу, новітніх технологій, що негативно впливало на якість продукції та її конкурентноздатність на світовому ринку. Разом з тим, деякі елементи директивного планування можуть бути використані в ринкових умовах у певних випадках, які повинні чітко обумовлюватись та обмежуватись.

Індикативне планування являє собою поширену у всьому світі форму державного планування, є засобом реалізації соціально-економічної політики держави, основним методом її впливу на хід функціонування ринкової економіки. Індикативний план не має обов'язкового для виконання характеру. Основу індикативного плану складають обов'язкові завдання, але їх число обмежене і в цілому план носить рекомендаційний, спрямований характер.

Як інструмент управління, індикативне планування найчастіше використовується на макрорівні. Завдання індикативного плану називаються індикаторами. Індикатори - це параметри, які характеризують стан і напрямки розвитку економіки, розроблені органами державного управління в ході формування соціально-економічної політики. Індикатори відображають види та напрями державного впливу на господарські процеси з метою досягнення вказаних параметрів.

В якості індикаторів використовують показники, які характеризують структуру, динаміку, ефективність економіки, стан фінансів, грошовий обіг, зайнятість та якість життя населення. Основним завданням плану є виявлення тих параметрів економіки, які можуть бути уточнені, скориговані, якщо економічний розвиток країни буде йти не по визначеному сценарію.

 

Індикативне планування застосовують також для планування господарської діяльності підприємств, що дає можливість оперативно оцінювати вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на результати діяльності, своєчасно вносити певні зміни в роботі, залучати при необхідності для виконання індикативних завдань додаткові матеріально-технічні, трудові та фінансові ресурси.

 За змістом планових рішень та в залежності від термінів, на які розробляється план, ступеню деталізації розрізняють:

•   стратегічне планування;

•   поточне (тактичне) планування;

•   оперативно-календарне планування.

 

Стратегічне планування - це процес здійснення сукупності систематизованих і взаємопов'язаних робіт щодо визначення довгострокової мети, напрямків діяльності окремого підприємства чи галузі народного господарства. Суть стратегічного планування полягає у виборі головних пріоритетів розвитку виробництва, в установленні термінів досягнення довгострокової мети. Стратегічний план визначає шляхи розвитку тої чи іншої галузі виробничої діяльності, орієнтує підприємство на ринки, де можливі кращі результати по реалізації своєї продукції, яку техніку та технологію впроваджувати в першу чергу, на які суміжні галузі слід орієнтуватися для досягнення конкретних позитивних результатів.

Стратегічне планування здійснюється в процесі розробки довгострокових та середньострокових планів.

Перспективне планування охоплює період в 5, 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, його науково-технічний, економічний та соціальний розвиток.

Перспективний план розробляють на основі попереднього прогнозування. Прогнозування - це процес передбачення, побудований на ймовірнісних, науково обґрунтованих судженнях про перспективу розвитку підприємства чи певної галузі економіки в майбутньому. На етапі прогнозування виявляють альтернативні варіанти

 

розвитку певної соціально-економічної системи і обґрунтовують вибір найбільш оптимального. В такому розумінні прогнозування є одним з етапів перспективного планування.

В цілому ряді соціально-економічних процесів прогнозування може виступати як самостійна функція управління. Прикладом можуть бути прогнози соціально-економічного розвитку народного господарства на рівні держави чи регіону.

  Середньострокове планування проводиться на період від 1 до 5 років. На деяких підприємствах середньострокове планування об'єднують з поточним. В таких випадках розробляють п'ятирічний план, в якому перший рік деталізують до рівня поточного плану.

Поточне (тактичне) планування вважається процесом створення передумов для реалізації можливостей, що визначені на етапі стратегічного планування. В результаті поточного (тактичного) планування складають план економічного і соціального розвитку підприємства, який являє собою комплексну програму виробничої, господарської, економічної, соціальної діяльності на відповідний період. Поточний план дозволяє використати резерви підприємства для збільшення обсягів виробництва, зниження витрат, підвищення якості продукції тощо. На етапі поточного планування здійснюється обґрунтування плану роботи підприємства на рік, півріччя, квартал, місяць, забезпечується встановлення виробничих зв'язків між структурними підрозділами підприємства, методи їх взаємодії.

Оперативно-календарне планування є останнім етапом в плануванні оперативної господарської діяльності підприємства. Основним завданням оперативно-календарного планування є конкретизація показників поточного плану з метою організації планомірної, ритмічної роботи підприємства, усіх його структурних підрозділів.

В процесі оперативно-календарного планування виконуються такі функції: •      визначається час виконання всіх операцій щодо виготовлення

цехами чи підрозділами підприємства окремих деталей вузлів

та агрегатів, що виготовляються;

       •       відбувається оперативна підготовка виробництва шляхом забезпечення своєчасних замовлень та постачання на робочі місця необхідних матеріалів, заготовок та інструменту;

•       ведеться систематичний контроль і облік здійснення виробничого процесу.

Крім того, оперативно-календарне планування дозволяє об'єднати всі елементи підприємства в єдиний виробничий механізм, включаючи технічну підготовку виробництва, матеріально-технічне забезпечення всіх процесів, створення матеріальних запасів, забезпечення збуту готової продукції.

Інші види планування. В залежності від конкретних умов та обставин можуть застосовуватися види планування за ступенем охоплення певного виду діяльності, за визначенням об'єкта планування, за визначенням сфери планування, за встановленням черговості розробки планів тощо.

       За ступенем охоплення певного виду діяльності виділяють загальне планування, коли розглядаються всі сторони та аспекти діяльності підприємства, та часткове планування, яким охоплюється тільки окреме проблемне питання діяльності підприємства. За визначенням об'єкта планування виділяють цільове планування, коли обґрунтовують кінцеві стратегічні та поточні цілі діяльності підприємства, планування засобів досягнення визначеної мети (наявність та використання обладнання, трудових ресурсів, фінансових резервів, інформаційне забезпечення тощо), програмне планування, коли обґрунтовують окремі програми стосовно постачання, виробництва, збуту продукції. За сферами планування виділяють планування виробництва, збуту продукції, використання трудових ресурсів, потреби основних засобів, матеріальних, енергетичних та інших ресурсів, інвестиційної діяльності. За встановленням черговості розробка планів може застосовуватися: впорядковане планування, при якому при завершенні одного плану розробляється інший; плинне планування, при якому по закінченні певного терміну розробка плану продовжується на наступний період; позарчегове планування, при якому планування проводиться по мірі необхідності, наприклад, при реконструкції підприємства.

 

Конкретні завдання плану економічного і соціального розвитку подають у формі показників, які є важливим елементом планування.

Показник - конкретне значення кількісних або якісних параметрів явищ та процесів, що відбуваються в умовах конкретного місця протягом визначеного часу. В плануванні діяльності підприємства використовують показники, що характеризують кількісні та якісні параметри завдань, дають можливість оцінити результати досягнення певної мети діяльності підприємства.

Система показників - сукупність взаємопов'язаних між собою показників, що всебічно відображають процеси, що відбуваються на підприємстві або в галузі економічної діяльності в конкретних умовах протягом визначеного часу. Система показників використовується для оцінки рішень стосовно процесу виробництва, розподілу, реалізації, обліку руху продукції. Крім того, вона характеризує засоби та способи досягнення поставленої мети діяльності.

Усі показники плану економічного і соціального розвитку за своїм призначенням, змістом і формою можна розділити на натуральні та вартісні, кількісні та якісні, абсолютні та відносні, затверджені та розрахункові, норми і нормативи.

          Натуральні показники (виробництво продукції, виконані роботи, надані послуги) характеризують матеріальне виробництво, вимірюються в одиницях, які відображають основні фізичні властивості продукту та його призначення, які характеризують обсяги та особливості виконаних робіт, наданих послуг. Для більш детальної характеристики технічних характеристик товару та його споживчих властивостей встановлюють декілька одиниць виміру (наприклад, виробництво тканин - в погонних і квадратних метрах).

У тих випадках, коли планують випуск однакової за своїм призначенням продукції, використовують умовні одиниці виміру (наприклад, одиниці умовного палива, умовні банки тощо).

До вартісних показників належать такі, що відображають грошову оцінку результатів діяльності підприємства, виготовленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг. За їх допомогою визначають обсяг товарної, валової, реалізованої продукції, обсяг капітальних вкладень, результати економічної та соціальної діяльності підприємства.

Кількісні показники використовують для виміру кількісної сукупності певних об'єктів, визначають обсяг, розміри, масштаби виробництва, руху товарів, виконання робіт.

Якісні показники характеризують рівень розвитку явищ, процесів, їх якісні особливості, закономірності. Використовують для планування та оцінки ефективності функціонування окремих ланок виробництва підприємства та використання ресурсів.

Кількісні та якісні показники плану розробляються в натуральному і вартісному виразі.

Абсолютні показники характеризують число одиниць сукупності, її частин, груп. При плануванні з використанням абсолютних планових показників визначають планові завдання, які обчислюються як в натуральному, так і вартісному вимірі.

Відносні показники характеризують міру співвідношення двох показників і визначаються як результат від ділення однієї величини на іншу, яка використовується як базова, основна. Відносні показники показують динаміку, структуру відповідних величин, вимірюються у відсотках, питомій вазі.

Затверджені показники відрізняються своїм конкретно адресним характером і являють собою форму доведення планів розвитку підприємства до виконавців. Затверджені показники доводяться до всіх керівників підрозділів підприємства із зазначенням термінів їх виконання та необхідних для цього трудових, матеріальних та фінансових ресурсів.

Розрахункові показники носять інформаційний або аналітичний характер. В більшості випадків вони використовуються для

 

визначення, обґрунтування, аналізу та характеристики показників при їх затвердженні. Важливими розрахунковими показниками, які використовують при розробці планів роботи підприємства є: виробничі потужності, розрахунки валової продукції, рівень використання основних фондів, матеріальних ресурсів, обсяги перевезень тощо.

Зінь Е.А., Турченюк М.О., Планування діяльності підприємства