Теорії символічного інтеракціонізму.

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 

Основні терміни: символ, соціальний акт, імпульс, сприйняття, маніпуляція, консумація, символічна і несимволічна взаємодія, жест, мова, експектація, натовп, картування, самість, повсякденне життя, соціальний порядок, стратегічна і нестратегічна взаємодія, соціальна подія

План:

Дж. Мід: поняття Self, Розум і Суспільство.

Г. Блумер: природа взаємодії (етапи визначення, інтерпретації, картування й оцінювання)

Уявлення про себе в повсякденному житті (Е. Гофман).

Девіантна поведінка в контексті символічного інтеракціонізму.

Методичні поради

Для розуміння сутності символічного інтеракціонізму необхідно звернути увагу на те, що засновник цього напрямку, американський соціолог Дж.Г. Мід вбачав вирішальну відмінність людського буття від існування тварин у мові, що додає соціальну специфіку людській взаємодії. Проаналізувавши соціодраматичне відгалуження символічного інтеракціонізму Э.Гофмана, який розглядає взаємодію між індивідами як своєрідну п'єсу, слід виділити основні складові цього процесу. Також необхідно розглянути позицію Дж.Г. Міда, що розвив концепцію узагальненого іншого, під яким розуміється визначена соціальна група, що впливає на свідомість кожного зі своїх членів.

Короткий конспект лекції

Засновником символічного інтеракціонізму є американський соціолог Джордж Герберт Мід (1863 - 1931). Він вважав, що людська мова відрізняється від голосових сигналів тварин тим, що використовує значимі символи, тобто такі знаки, що несуть для індивідів і їхніх груп, визначені змісти чи значення. Саме значимі символи, втілювані в мові, створюють у процесі взаємодії людей передумови до їх соціального розвитку.

Символізація, здійснювана за допомогою мови, вважав Дж. Г. Мід, уможливлює існування визначеної соціальної ситуації і конституює (тобто створює) сам соціальний об'єкт.

Взаємодіючи з іншими індивідами, визначена спільність яких виступає як "узагальнений інший" (тобто безліч інших), індивід розвиває в цьому процесі власну самість, чи індивідуальність. У формі узагальненого іншого співтовариство людей здійснює контроль над поведінкою своїх індивідуальних членів. Отже, індивід володіє самістю (індивідуальністю) лише у відношенні самості інших членів своєї соціальної групи.

Прихильники соціодраматичного відгалуження символічного інтеракціонізму К.Берк, Е.Гофман, Х.Даккен розглядають взаємодію між індивідами як своєрідні п'єси, у яких кожна людина одночасно є продюсером, що запрошує людей на визначені ролі; актором, що грає відведену йому роль, і режисером, що стежить за виконанням. Кожен індивід використовує предметне оточення як реквізит і ретельно охороняє місця своїх "приватних куліс", де він може розслабитися після вистави.

Взаємодія невідривна від інтерпретації, що виникає в процесі комунікації. Сама ж комунікація підрозділяється на зовнішнє і внутрішнє спілкування. Зовнішнє - це взаємодія індивідів один з одним за допомогою слів - символів, що несуть у собі визначені змісти і значення.

Внутрішнє - між частинами нашого "Я"  спілкування, що відбувається, у процесі якого і виникає інтерпретація, тобто тлумачення, роз'яснення змісту, значення визначеної події, об'єкта, жесту чи слова. Цей процес означає бачення себе очима інших людей, що виникає зі здатності мовних символів викликати в людині ту ж реакцію, що й в інших людях. Сутність цього процесу являє собою становлення соціальних якостей особистості, що відбуваються шляхом засвоєння кожним індивідом тих соціальних ролей, що культивуються в даній групі, наприклад, у гравців у бейсбол.

У рамках символічного інтеракціонізму досліджується поведінка не тільки окремих індивідів, але і великих мас людей (Р.Тернер), масових соціальних рухів (Г.Блумер). Групова активність, що приводить до формування колективної поведінки, означає, стверджує Г.Блумер, що індивіди діють разом певним чином, між ними існує розподіл праці і визначене взаємне пристосування різних ліній індивідуальної поведінки.

У блумерівській версії символічного інтеракціонізму затверджується, що ключ до розуміння природи колективної поведінки дає кругова реакція - такий тип взаємного порушення, у рамках якого реакція одного індивіда відтворює й одночасно підсилює порушення іншого індивіда. Внаслідок цього взаємне порушення здобуває кругову форму, при якій індивіди відбивають настрої один одного і, таким чином, інтенсифікують їх, наприклад, під час сварки в концертному залі чи під час їхнього виступу, що захоплює, популярного співака.

М.Блумер вважав, що колективна поведінка, пов’язана із взаємним порушенням індивідів, найчастіше  виникає в умовах  нестійкості чи порушення звичних форм існування людей, що приводить останніх у стан занепокоєння, що виражається в дискомфорті, фрустрації, непевності чи, навпаки, у почутті агресивності. Коли таке занепокоєння втягує в кругову реакцію, захоплюючи не одного, а безліч індивідів, виникає соціальне занепокоєння. Воно втілюється в трудових конфліктах, жіночих рухах, аграрних і релігійних хвилюваннях, революційних виступах.

Поборники символічного інтеракціонізму звертають увагу на подвійну роль соціального занепокоєння. Воно:

1) виступає симптомом розпаду чи катастрофи визначеного життєвого пристрою;

2) означає підготовку до нових форм колективної поведінки, що на хвилі загального порушення, що приймає круговий характер, з наростаючим ефектом  впливу, що підсилюється, на окремих індивідів, підштовхує багатьох з них до таких форм нового колективної поведінки, про яке вони ніколи і не замислювалися.

Література основна:

Громов И.А., Мацкевич А.Ю., Семенов В.А. Западная теоретическая социология. – СПб., 1996.

История социологии в Западной Европе и США. – М.: НОРМА-ИНФРА, 1999.

Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття: Навчальний посібник. – К. Либідь, 1996.

Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. – К.: Наукова думка, 1995.

Ручка А.А., Танчер В.В. Очерки истории социологической мысли. – К.: Наукова думка, 1992.

Тернер Дж. Структура социологической теории: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1985.

Література додаткова:

Мид Дж. От жеста к символу // Американская социологическая мысль. Тексты. М., 1996.

Мид Дж. Интернализованные  другие и самость // Там же.

Мид Дж. Азия // Там же.

Смелзер Н. Символический интеракционизм // Социология. М., 1994. Разд. 1, гл. 5, с. 136 – 139.

Теми рефератів

Тема 1. Г. Блумер і чиказька школа символічного інтеракціонізму.

Тема 2. Айовська школа в символічному інтеракціонізмі.

Список рекомендованої літератури:

Блумер Г. Коллективное поведение // Американская социологическая мысль: Тексты. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – С. 168-214.

Блумер Г. Общество как символическая интеракция. Современная зарубежная социальная психология. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – С. 173-189.

Ручка А.А., Танчер В.В. Очерки истории социологической мысли. – К.: Наукова думка, 1992.

Теми дискусій

Взаємозв’язок уявлення про себе, навичок програвання ролі та поведінки.

Поведінка людини на «передньому плані».

Управління враженням щодо себе.

Зміна рольової дистанції студента.

Питання для самоконтролю

Основні тези й поняття символічного інтеракціонізму.

Символічний інтеракціонізм Дж. Міда.

Концепція «редукованої взаємодії» Г. Блумера.

Теорія ролей Дж. Морено.

Р. Лінтон. Соціальна структура як мережа експектацій.

Концепція «дзеркального Я» Ч.Х. Кулі.

Г. Блумер: природа взаємодії (етапи визначення, інтерпретації, картування й оцінювання).

Г. Блумер про теорію і методологію соціології.

Е. Гофман. Уявлення про себе в повсякденному житті. Мистецтво «керування враженнями».

Е. Гофман. Теорія стигмації.