2.2. Господарське богослов’я західноєвропейського середньовіччя

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 

У Середні віки господарська думка розвивалася дуже повільно. Господарській діяльності відводилося другорядне місце. Духовне життя західноєвропейського суспільства в основному визначалося християнською релігією: учені прагнули не стільки вивчати реальний світ, скільки зрозуміти, яким він має бути відповідно до Божественого задуму і Священного Писання.

Бог визнається Творцем, а значить, суб’єктом господарювання - він створив світ і людину. Людина є вищим творінням Бога. Люди мають господарювати «по-божески», з любов’ю і мудрістю, бо любов – Бог. Любов дає особливе відчуття людині, її душі, її свідомості.

Паралельно з богословським напрямком господарське знання розвивалося в рамках камералістики (сукупність різних знань – географії, економіки, агрономії і навіть меценатства). Метою камералістики було навчання управлінню великими феодальними господарствами.

Богослов і філософ Фома Аквінський, або Аквінат (1225 або 1226- 1274) цікавився економічними питаннями у зв'язку з проблемами моралі. Церква в той час засуджувала торгівлю, будь-яке прагнення до багатства й одержання прибутку, а ідеалами поведінки вважалися добродійність і добровільне жебрацтво (бідність). Разом з тим у своїй головній праці «Сума теології» він навів випадки, коли комерційний підхід, прагнення до багатства є припустимим, а саме:

необхідність забезпечити себе засобами існування;

бажання здобути кошти для благодійних цілей;

прагнення служити на користь суспільству, але тільки якщо матеріальна вигода буде помірною;

«поліпшення характеристик речі, що продається»;

відмінність ціни на товар у різних місцях і в різний час;

ризик.

Неважко помітити, що перераховані випадки майже повністю охоплюють ринкову економіку. Адже будь-яке виробництво припускає «поліпшення» купленої сировини, перетворюваної в готовий продукт. Що ж стосується розходження цін у різних місцях й у різні моменти часу, то воно здатне виправдати й те, що сьогодні звикли називати спекуляцією. Нарешті, з ризиком пов'язана фактично вся господарська діяльність за межами звичаїв і наказів, зокрема все, що сьогодні визначається як підприємництво.

Приватну власність Фома Аквінський виправдував на тій підставі, що люди охоче працюють на себе, ніж на інших. Таким чином, в особі Аквіната ринкова економіка, що ледь зароджувалася, знайшла свого першого захисника. Фома Аквінський розвинув думку Аристотеля про справедливу ціну, під якою, мабуть, розумів ціну, встановлену в результаті конкуренції.

Ціна – грошовий вираз обмінної вартості товару. Ціна справедлива – проголошувана в добу Середньовіччя концепція, згідно з якою справедливою є ціна, пропорційна праці, що затрачена на виробництво товару, і витратам на нього.

З погляду Аквіната, справедливою є ціна, що дає продавцеві доход, звичайний для його соціального статусу. На перший погляд економічного в цій тезі майже нічого немає. Епітет «справедлива» взятий із сфери моралі й навряд чи може бути застосований до цін. Але за терміном «справедлива ціна» (пізніше частіше вживалося слово „природна”) прихована думка про те, що існує за певними закономірностями центр, навколо якого відбуваються короткочасні коливання ринкових цін.

Фома Аквінський, як і Арістотель, висловлювався проти того, щоб кредитори стягували відсоток з боржників. Брати плату за користування грішми, говорив він, однаково що вимагати особливу плату за користування вином додатково до його ціни: адже гроші, подібно вину, зникають у процесі споживання. Інша справа, коли людина користується будинком і платить за це.

Отже Фома Аквінський за часів схоластики (розквіту „церкви знання”) розробляв учення про економіку як частину філософської моралі. У центрі його економічних досліджень були роздуми про справедливу ціну, справедливий прибуток, виправдання приватної власності тощо.