3.3. Епістемологія економіки та постмодерністський дискурс

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 

Іншим сучасним дослідником, який робить величезний вплив на епістемологію економіки, став Д.МакКлоскі. Його робота «Риторика економіки» викликали широкий відгук тим, що торкнулася підвалин «професійної віри» економістів – віри в те, що економічна наука спрямована на пізнання істини про економіку як науку. Згідно з Д.МакКлоскі, економічна наука - це насамперед риторика, тобто мистецтво переконувати. Що ж стосується аргументів, які прийнято вважати науковими, то їх варто трактувати як один із способів переконання, аж ніяк не єдиний і далеко не завжди вирішальний. Свою основну тезу Д.МакКлоскі проілюстрував на прикладі ряду відомих робіт впливових сучасних економістів, виділивши в їхній аргументації риторичну складову, тобто прийоми, що покликані підкріпити позицію авторів за рахунок літературної форми її представлення читачеві.

Резонанс навколо робіт Д.МакКлоскі відкрив шлях цілому спектру нових підходів до аналізу економічної науки. Зокрема, епістемологічному аналізу була піддана мова економічного опису. Мова - неодмінний посередник у будь-якої наукової діяльності. Але всупереч поширеній думці, це зовсім не нейтральний посередник, що повно і без перекручувань виражає і передає думку. Мова-посередник має досить складну структуру – можна виділити, щонайменше, три якісно різнорідних шари мовного опосередкування в економічному пізнанні й пов'язані з ними епістемологічні «фільтри»:

природний (загальнокультурний) – мова як засіб опису економічних явищ у повсякденному житті – йому відповідає власне мовний фільтр;

термінологія економічної науки як інструмент наукового опису економічної реальності – їй відповідає онтологічний фільтр;

зовнішнє, насамперед літературне, оформлення економічних текстів і, відповідно, риторичний фільтр.

Мовний фільтр як такий, або фільтр природної мови, – чинник загальнокультурний, а значить – зовнішній для економічної науки і від неї незалежний. Одна з головних функцій термінології – послаблення залежності науки від багатозначності природної мови. Для економіста-методолога мова може бути тільки об'єктом вивчення. Так, безсумнівний інтерес представляє порівняльний аналіз національних мов у частині, що описує економічні явища. Такий аналіз здатний виявляти розходження в економічній культурі різних епох і народів.

Два інших фільтри діють усередині самої науки. Вони не тільки опосередковують діяльність ученого, але і формуються в цій діяльності. Мова тут інструментальна, притому що самі мовні засоби і їхня функціональна роль можуть істотно розрізнятися. Одна справа – наукова термінологія як інструмент у процесі одержання нового знання, інша справа – мова як засіб представити вже отриманий результат. У першому випадку мова виступає посередником між вченим і об'єктом пізнання, і на цій основі формується онтологічний фільтр, що визначає, як дослідник «бачить» свою предметну сферу. У другому випадку мова йде про відносини між вченим і користувачем наукового знання (у самій науці чи поза нею) - тут діє риторичний фільтр.

Д.МакКлоскі відзначив, що наукові тексти багаті на метафори. Стало ясно, що метафори - стандартний прийом мовної практики і сам по собі факт його використання в науковому тексті нічого не говорить про його наукові переваги. Разом з тим деякі види метафор, незважаючи на свою розпливчастість, а можливо, і завдяки їй мають важливу пізнавальну функцію і в науковий лексикон потрапили не випадково. Так, запропонована наступна типологія наукових метафор:

педагогічні метафори (покликані проясняти складні наукові ідеї шляхом створення відповідних візуальних образів). При науковому обґрунтуванні самих ідей такі метафори можуть бути вилучені із аргументації, бо зображують те, що добре відомо;

евристичні метафори – образи, найчастіше аналогії, що допомагають вченому осмислити проблему, яка його цікавить. Наприклад: «людський капітал», «народне надбання», «багатство нації». У більш широкому сенсі будь-яка теоретична модель, у тому числі формалізована, будучи за своєю природою аналогією, також є евристичною метафорою;

конститутивні метафори – цілісні концептуальні схеми «картини світу», за допомогою якої людина осягає навколишній світ. Такі метафори стоять коло витоків цілих наукових шкіл і дослідницьких програм, визначаючи загальну спрямованість наукової думки. Саме на їхній основі формуються онтології або в нашому випадку - онтологія господарства. У свою чергу, ці базові метафори слугують фоном чи контекстом при народженні евристичних метафор.

Для риторичного підходу в широкому сенсі слова мова - не самоціль. Це спосіб фіксації думок автора, що і підлягають розшифровці. Передбачається, що наукове знання емпірично існує не інакше, як викладене засобами мови, тобто як сукупність текстів, чи дискурс. При цьому, однак, акцент ставиться на відношенні між носієм знання і його користувачем, на відміну від акценту на відношенні між суб'єктом і об'єктом пізнання. Саме цим розходженням двох підходів обумовлене наше розмежування онтологічного і риторичного фільтрів.

Інтерес до наукової риторики - це насамперед інтерес до того, як учені використовують наявну в них свободу самовираження. Зрозуміло, ця свобода не безмежна: учений утратить свій статус, якщо допустить фальсифікацію наукових результатів чи замість наукових даних почне викладати власні фантазії. Проте риторика вченого - це не тільки і не стільки питання його літературного стилю.

Наука в постмодерністському сприйнятті наскрізь є соціальною: її головними персонажами, поряд з авторами наукових текстів, виступають редактори і рецензенти, академічні керівники і ті, хто надає гранти. Передбачається, що саме це соціальне середовище, а не безкорисливе служіння абстрактній істині, найбільшою мірою впливає на мотивації науковців, що, у свою чергy, диктують поведінку на всіх етапах наукового процесу: вибір дисертаційних тем і модних методик дослідження, прагнення до належного рівня математизації при обґрунтуванні результатів, презентації роботи на престижних конференціях, забезпечення необхідної кількості публікацій, переважно в журналах з високим рейтингом цитування і т.ін.

Сукупний вплив усього комплексу чинників наукової діяльності в кінцевому рахунку відбивається в науковому дискурсі. Риторичний аналіз змісту і стилістики наукових текстів, структура наукових публікацій єднаються тут з інституціонально-соціологічним вивченням науки, що дозволяє критично оцінювати стан справ у професійному цеху, виявляти розбіжності між номінальними і реальними нормами наукового життя, декларативними і фактичними критеріями, що направляють наукову працю.

Наукове пізнання озброєне методом, тобто спеціально розробленою і свідомо застосованою технологією вивчення відповідного предмета. Для економічної науки питання про метод традиційно було питанням про її відповідність визначеному методологічному стандарту. Якщо стандарт сумнівів не викликав, то увага фокусувалася на особливостях його застосування; коли ж у прийнятого стандарту з'являвся конкурент, дискусія про метод переростала в боротьбу за затвердження одного з конкуруючих стандартів.

Самі методологічні стандарти відбивають досвід наук-лідерів, а методологія служить головним каналом поширення загальнонаукових тенденцій. З тієї ж причини фактор методу зберігає відому автономність по відношенню до внутрішньої логіки розвитку конкретних наук у різні епохи і для різних шкіл економічної думки методологічними орієнтирами служили механіка, біологія, історія, філософія, математика. Визнання принципу методологічного плюралізму, що залишає за вченим право самому визначати метод досліджень, привів до радикального перегляду відносин між об'єктом і суб'єктом пізнання. Якщо мотивація суб'єкта визначається сформованими в науці «правилами гри» і якщо ці «правила гри» залишають за ним волю інтерпретації предмета і свободу вибору методу дослідження, то говорити про об'єктивність пізнання стає складно. Звідси випливають таке висновки:

по-перше, наукове знання взагалі й економічне зокрема - це соціальний конструктор, тобто продукт свідомої діяльності, що протікає у певних соціальних рамках;

по-друге, соціальним конструктором є не тільки приватні знання, але й будь-яка загальна картина економічної реальності, причому таких соціально сконструйованих «реальностей» може бути скільки завгодно багато;

по-третє, не існує економіки як єдиної наукової дисципліни, є тільки «мінливе поле фундаментально різних і часто конфліктуючих дискурсів»;

по-четверте, наукове знання, будучи соціальним конструктором, не дає підстави судити про які би то не було об'єктивні сутності; наукове знання - це не більш ніж інтерпретація об'єкта з визначеною (однією з можливих) точкою зору.

Економічна методологія як складова частина епістемології була і залишається полем гострих дискусій і об'єктом критики, насамперед з боку дослідників-практиків.

Таким чином, основними тенденціями розвитку економічної епістемології є наступні:

1. У реальній науковій практиці чітко дотримуватися фактів і тільки фактів. Однак спроба відмовитися від філософії, загальних теорій і пошуку прихованих від спостереження сутностей виявилася просто нереальною. Установка на суворість і емпіричну однозначність наукових тверджень привела до подрібнення тематики, відходу від фундаментальних проблем.

2. В академічному співтоваристві створюються передумови для активізації і посилення впливу альтернативних течій економічної думки, пожвавлення контактів і дискусій між представниками різних наукових шкіл.

3. Повернувши в сферу економічної науки питання наукових онтологій (картин економічної реальності), економісти-методологи не тільки показали активну епістемологічну й ідеологічну роль цього компонента наукового знання, але і включилися в конкретну дослідницьку роботу з реконструкції, критичного аналізу і навіть почасти проектування таких онтологій. Найбільшу увагу стали приділяти реконструкції й осмисленню онтологічних (насамперед поведінкових, етичних, інститyціональних, правових) передумов сучасної економічної теорії.

Таким чином, інтерес до філософії господарства – не простий дослідницький інтерес до маловивченої сфери реальності; такий інтерес з'являється як відповідь на драму взагалі людського пізнання, на кризу наукового пізнання, на нерозв'язність глобальних економічних проблем на основі й у межах економічної науки. Філософія господарства є спробою заглянути в інші значимі сфери, чого не може зробити наука; відповісти на такі питання, на які наука взагалі, економічна наука й політична економія навіть не прагнуть відповісти, а власне кажучи й не можуть. І серед цих питань – які цілі й наслідки має людське господарство, до якого загального результату воно може привести? Зрозуміло, філософія господарства не обмежується цими та їм подібними питаннями, але головне полягає у тому, що вона здатна ставити такі питання й пропонувати на відповіді.

Питання для самостійної робити

1. Визначить основні методологічні зміни у сприйнятті об'єкта економічної науки.

2. Чим обумовлений кардинальний поворот у 1980-х роках економічної методології до філософії науки?

3. Яке місце посідає наукова риторика у сучасних економічних дослідженнях?

4. Охарактеризуйте сучасні тенденції розвитку економічної епістемології.