2.1. Засади формування санаторно-курортного комплексу

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 

Нохрина Лариса Анатолївна, к.е.н, професор кафедри туризмц і готельного господарства, Харківської національної академії міського господарства

Рекреаційна система як основа санаторно-курортного комплексу Рекреаційна система - поєднання циклів і типів рекреаційної діяльності на

певній території. Рекреаційна система та її складові є основним елементом

формування територіальної організації рекреаційно-туристського обслуговування. До складових рекреаційної системи відносять рекреантів, рекреаційні

ресурси, матеріально-технічну базу, обслуговуючий персонал та управлінські

системи [11].

Рекреанти є центральною підсистемою територіальної рекреаційної системи, яка визначає вимоги і характеризується обсягом і структурою рекреаційних потреб, вибірковістю і розміщенням туристсько-рекреаційного попиту, сезонністю і різноманітністю рекреаційних потоків.

Рекреаційні ресурси є історичною категорією, і це поняття не тотожне поняттю природних умов та соціально-економічним чинникам рекреації. Схема переходу природних та антропогенних об'єктів в рекреаційні ресурси зображена на рис. 1.

Із схеми, зображеної на рис. 2.1.1, чітко зрозуміло, що організація рекреаційної діяльності можлива лише при наявності рекреаційних ресурсів, а природні умови сприяють або обмежують їх використання, але ні в якому разі не компенсують їх.

Рекреаційні ресурси - це природні та антропогенні елементи, об'єкти, явища, які використовуються або можуть бути використані для задоволення рекреаційних

потреб суспільства й організації виробництва рекреаційно-туристських послуг. Рекреаційні ресурси є базисною основою рекреації [11].

Суспільні рекреаційні потреби та затрати праці та засобів

Природні та антропогенні комплекси

Вивчення, оцінка, підготовка до експлуатації

(можливо епізодичне та

самостійне використання)

Рекреаційні ресурси

Експлуатація рекреаційних

ресурсів суспільством

Рис. 2.1.1 - Схема переходу природних та антропогенних об'єктів

в рекреаційні ресурси [11]

Найважливішими характеристиками рекреаційних ресурсів є:

Обсяг та величина запасів та площа розповсюдження, що визначають рівень освоєння, ємкість комплексу, кордони санітарної охорони.

Період  можливої  експлуатації  викликає   сезонність   використання і ритмічності рекреаційних потоків.

Територіальна сталість та локалізованість зумовлює тяжіння рекреаційної інфраструктури та потоків до місць концентрації рекреаційних ресурсів.

Порівняно низька капіталоємкість дає можливість швидко отримувати соціально-економічний ефект.

Можливість  багаторазового   і  комплексного  використання зумовлює формування територіально-рекреаційного комплексу.

У науковій літературі звичайно виділяють наступні види природних ресурсів: кліматичні, гідромінеральні, гідрографічні, орографічні, флористичні,

бальнеогрязьові, фітолікувальні, пляжні, ландшафтні, лікувальні, лісні, спеліоресурси, водоспади, скали, заповідники, гори, річки, моря (рис. 2.1.2).

У даній роботі будуть досліджуватись дані види природних рекреаційних ресурсів у наступному тлумаченні (табл. 2.1.1) [13]: кліматичні ресурси -кліматичні умови, сприятливі для організації лікування і відпочинку людей: комфортні умови температури, вологості, сонячного випромінювання; гідрографічні ресурси - поверхневі водойми, річні, озерні акваторії, підземні води, водоспади; бальнеологічні (гідромінеральні) ресурси - мінеральні води, що розрізняються за хімічним складом; бальнеогрязьові ресурси - лікувальні грязі; орографічні ресурси - гірські, рівнинні та перехресні місцевості; флористичні ресурси (фітолікувальні) - рослинний покрив; лісні ресурси -лісові насадження; спеліоресурси - печери; заповідники (ландшафтні ресурси); гори (у т. ч. скали) та моря.

Матеріально-технічна база та інфраструктура рекреації - це заклади розміщення, харчування, транспорту, лікування, оздоровлення, екскурсійного, культурно-побутового обслуговування, які забезпечують життєдіяльність рекреантів. Їм притаманні місткість, різноманітність, надійність, комфортність, завантаженість, екологічність, рівень експлуатаційної (технологічної) та інженерно-будівельної підготовки.

Обслуговуючий персонал - це трудові ресурси, які забезпечують функціонування рекреаційних підприємств і закладів. Вони характеризуються чисельністю рекреаційного персоналу спеціалізованих і суміжних підприємств, рівень кваліфікації і професіоналізму, забезпеченість робочою силою.

Управлінські системи - відділи при органах влади національного, обласного, районного і місцевого рівня, дирекції туристських баз підприємств, санаторіїв, а також керівники самодіяльних рекреаційно-туристських груп, які забезпечують оптимальні умови ефективної діяльності всіх елементів територіальної рекреаційної системи. Це розробка прогнозів рекреаційних потреб, балансів ресурсів, здійснення інформаційного, нормативно-законодавчого забезпечення та координація рекреаційної діяльності.

Виділяють наступні етапи формування територіальних рекреаційних комплексів:

Локалізований - поодиночне розміщення закладів, об'єктів і територій рекреаційного призначення.

Концентраційний - зростання чисельності рекреантів та кількості рекреаційних закладів і об'єктів, збільшення числа супутніх підприємств, формування рекреаційної спеціалізації.

Комплексоутворюючий (системний) - виділення рекреації в провідну функцію зайнятості населення, всі інші галузі як допоміжні й супутні

[11].

Рекреаційно-туристській послузі властиві ті самі стадії життєвого циклу, що і звичайному товару: освоєння, розвиток, закріплення, стагнація, спаду.Санаторно-курортним послугам, як і будь яким послугам, характерні такі особливості, як невідчутність, невідокремлюваність, непостійність та недовготривалість. Невідчутність послуги означає, що її неможливо продемонструвати, тому споживачі шукають сигнали про якість послуги. Вони роблять висновки виходячи з персоналу, який реалізовує послуги, ціни, обладнання і засобів надання послуг. Невідокремлюваність означає, що послуги одночасно надються та виробляються. Непостійність - якість послуги змінюється в залежності від того, хто і як її надає. Недовготривалість означає, що послугу неможливо зберігати для подальшого продажу або використання.

Таким чином, санаторно-курортні послуги є специфічним товаром, що підкоряється законам розвитку звичайних товарів. Їм також властиві ті самі особливості, що і звичайним послугам. Санаторно-курортні послуги існують у рамках рекреаційних ресурсів, характерних для певної території, що входять до складу територіально-рекреаційного комплексу, але це поняття не є тотожнім до поняття природних умов рекреації, що формуються без участі соціально-економічної інфраструктури.

Специфіка санаторно-курортної інфраструктури України За даними Департаменту комунікацій влади та громадськості Секретаріату Кабінету Міністрів України наша країна посідає одне з провідних місць в Європі щодо забезпеченості курортними лікувальними ресурсами. У тому числі такими унікальними, як кліматичні зони морського узбережжя і Карпат, мінеральні води та лікувальні грязі практично всіх відомих бальнеологічних типів [14].

Багатство природи України, переваги гірськолижних та водних курортів, краса історичних та археологічних споруд - це те, що, за наявності належної реклами, інфраструктури та фахівців з туристичного бізнесу, може привабити туристів з усього світу. Туризм в Україні може змінити уявлення про відпочинок.

Згідно з Концепцією розвитку санаторно-курортної галузі реалізація державної політики у сфері діяльності курортів повинна стати одним з пріоритетних напрямів національної соціальної політики та економіки, одним із важливих і ефективних заходів організації відпочинку, профілактики, запобігання і зниження захворюваності та рівня інвалідності, зміцнення здоров'я населення всіх вікових груп, насамперед дітей та жінок репродуктивного віку. Стратегічною метою державної політики у сфері діяльності курортів є створення умов для поліпшення стану здоров'я, продовження тривалості життя та періоду активного довголіття населення, упровадження здорового способу життя шляхом формування та розвитку ефективного, прибуткового й конкурентоспроможного на світовому ринку курортного комплексу [5].

Згідно із ст. 16 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров'я» безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров' я. Заклади охорони здоров' я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності

необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців, при чому держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності [2].

Кабінет Міністрів України постановою від 11 липня 2001 р. № 805 затвердив Загальне положення про санаторно-курортний заклад, в якому останній визначено як заклад охорони здоров' я, що забезпечує надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів курортів та із застосуванням фізіотерапевтичних методів, дієтотерапії, лікувальної фізкультури та інших методів санаторно-курортного лікування [4].

Відповідно до положень ст. 22 Закону України «Про курорти» санаторно-курортні заклади — це заклади охорони здоров'я, що розташовані на територіях курортів і забезпечують надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів. Виходячи з даного контексту є необхідним дати визначення поняттю курорт [3]. Курорт - це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об' єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.

Концепцією розвитку санаторно-курортної галузі від 23 квітня 2003 р. № 231-р було визначено основні причини стагнації у санаторно-курортній галузі України, серед яких названо відсутність досконалого економічного механізму її діяльності, незабезпечення комплексного розвитку курортних територій, зношеність основних фондів, практична відсутність інвестицій, неефективний маркетинг, низький рівень менеджменту, неналежне обслуговування у санаторно-курортних закладах [5]. Все це має місце і на даний момент часу, що підтверджується відгуками споживачів про перебування у даних закладах.

З точки зору туризму санаторно-курортні заклади - це готельно-туристські комплекси, що спеціалізуються на використанні природних рекреаційних ресурсів з метою лікування і профілактики певних класів

захворювань згідно з Міжнародною статистичною класифікацією захворювань і проблем, пов'язаних із здоров'ям. Таким чином до даних закладів відносять спеціалізовані санаторії, санаторії-профілакторії, пансіонати та будинки відпочинку, бази та інші заклади відпочинку (рис. 2.1.3).


Рис. 2.1.3 - Класифікація санаторно-курортних закладів. Розроблено на основі [6-9]


За даними Департаменту комунікацій влади та громадськості Секретаріату КМУ санаторно-курортний комплекс України налічує близько 3,3 тис. закладів. У приватній власності знаходяться 68% закладів, у державній -23%, у комунальній - 9% (рис 2.1.4) [14].

Рис. 2.1.4 - Співвідношення форм власності у санаторно-курортному комплексі

України [14]

У період максимального розгортання санаторно-курортні заклади налічують 482 тис. місць. Постійно протягом року функціонує 142 тис. місць. 72% усіх санаторно-курортних закладів становлять пансіонати, бази відпочинку, які забезпечують розміщення і харчування, але не надають послуг лікування.

Концепцією розвитку санаторно-курортної галузі від 23 квітня 2003 р. № 231-р було поставлено завдання забезпечити поступову прозору приватизацію оздоровчих та санаторно-курортних закладів (крім спеціалізованих санаторіїв) [5], у першу чергу нерентабельних та тих, що перебувають в оренді.

Але, крім спеціалізованих санаторіїв, наведених у наказі МОЗ України від 1 жовтня 1998 р. № 289, яким надаються державні пільги, існує ряд санаторно-курортних закладів, що мають стратегічне значення для розвитку санаторно-курортної галузі. Тому є необхідність провести моніторинг даних закладів на предмет перспектив реорганізації і подальшого розвитку. Особливо це стосується санаторно-курортних закладів, що перебувають у стадії стагнації.

Стратегічне значення для України мають саме спеціалізовані санаторії, які складають лише 28% від загальної кількості санаторно-курортних закладів (рис. 2.1.5). Спеціалізовані санаторії є унікальними об'єктами інфраструктури туризму, притаманні лише для території колишнього СРСР. Дані заклади не мають аналогів у всьому світі. Близькими за змістом до вітчизняних санаторіїв є готельно-туристські комплекси, що надають широкий спектр медичних послуг. На території України до таких можна віднести Діагностичний лікувально-профілактичний курортний комплекс «Ріксос-Прикарпаття» (5 зірок), заснований на іноземному капіталі. Дані заклади орієнтуються переважно на комплексне лікування, тобто на загальне оздоровлення.

Загалом серед спеціалізованих санаторіїв спостерігається тенденція поступового зменшення їх кількості, починаючи з 2001 р. (рис. 2.1.6).

Санаторно-курортні заклади - це передусім готельно-туристські комплекси, які підкоряються світовим тенденціям розвитку готельної індустрії,

до яких відносяться поглиблення спеціалізації готельної пропозиції, виникнення міжнародних готельних мереж, розвиток малих готельних підприємств та запровадження нових комп' ютерних технологій в індустрію гостинності [10].

Відповідність даним тенденціям визначає успішність підприємства на ринку туристських послуг. Тобто для забезпечення конкурентоспроможності санаторно-курортного  закладу необхідна чітка його  спеціалізація,  а не

загальнооздоровчий профіль, об' єднання у мережі, що сприятиме підвищенню якості послуг, що надаються, покращенню у сфері просування санаторно-курортних послуг та передусім орієнтації на задоволення конкретних потреб споживачів. При цьому при створенні мережі санаторно-курортних закладів головним атрибутом кожного з підприємств буде саме диференціація санаторно-курортних послуг, а не уніфікація послуги як у випадку з готельними підприємствами.

При дослідженні санаторно-курортної інфраструктури України було виявлено, що у різних видах засобів масової інформації відсутня довідкова інформація щодо значної частини санаторно-курортних закладів. Це стосується державних закладів, які є дочірніми підприємствами державних підприємств. Очевидним є те, що просування послуг даних закладів відбувається лише у межах головного підприємства. Санаторно-курортні послуги таких підприємств є недоступними для широкого кола потенційних споживачів.

У засобах масової інформації основна увага фокусується саме на ЗАТ «Укрпрофоздоровниця». ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» за класифікацією Міжнародної готельної асоціації є своєрідною готельною мережею незалежних підприємств, які об' єднуються для використання спільної системи бронювання, концепції маркетингової реклами та інших послуг, що потребують значних затрат для окремного підприємства [10]. Дана категорія є найбільш оптимальною для вітчизняної санаторно-курортної справи, що пояснюється складністю інфраструктури, що створювалася в радянські часи.

Інформація про заклади, що належать до ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», є загальнодоступною, як і можливість замовлення путівок. Дана організація має власну центральну систему бронювання, яка працює в режимі «он-лайн».

У процесі дослідження було виявлено, що санаторно-курортні заклади класифікуються у відповідності до Міжнародної статистичної класифікації захворювань та проблем, пов'язаних із здоров'ям. Було також встановлено, що у санаторно-курортних закладах України лікуванню підлягають практично усі класи захворювань згідно з вищевказаною класифікацією. Виняток становлять

деякі інфекційні та паразитарні хвороби (майже весь клас I), новоутворення (клас II), вроджені аномалії (клас XVII).

Таким чином, для України характерний сформований санаторно-курортний комплекс, що існує ще з радянських часів. Більшість санаторно-курортних закладів на даний момент реконструюються та реорганізовуються. В основному переважає приватна власність. Потенціал для України становлять саме спеціалізовані санаторії, які пропонують широкий спектр санаторно-курортних послуг. Досить сильним, конкурентоспроможним та потенціальним масивом надання санаторно-курортних послуг є ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», яка становить перспективу розвитку галузі та відповідає сучасним тенденціям розвитку туризму та готельного господарства. Концентрувати увагу та просувати необхідно саме послуги даних закладів.

ЛІТЕРАТУРА

Закон України «Про природно-заповідний фонд України», прийнятий Постановою Верховної Ради України № 2456-XII 16.06.1992 р.

Закон України «Основи законодавства про охорону здоров'я», прийнятий Постановою Верховної Ради України № 2802-XII 19.06.1992 р.

Закон України «Про курорти», прийнятий Постановою Верховної Ради України № 2026-III від 05.10.2000 р.

Загальне положення про санаторно-курортний заклад, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України № 805 від 11.07.2001 р.

Концепція розвитку санаторно-курортної галузі, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України № 231-р. від 23.04.2003 р.

Статистичний бюлетень Головного управління статистики у Харківській області «Санаторно-курортне лікування. Організований відпочинок та туризм в Харківській області у 2003/04 році».

Статистичний бюлетень Головного управління статистики у Харківській області «Санаторно-курортне лікування. Організований відпочинок та туризм в Харківській області у 2004/05 році».

Статистичний бюлетень Головного управління статистики у Харківській області «Санаторно-курортне лікування. Організований відпочинок та туризм в Харківській області у 2005/06 році».

Статистичний бюлетень Головного управління статистики у Харківській області «Санаторно-курортне лікування. Організований відпочинок та туризм в Харківській області у 2006/07 році».

Кабушкин Н.И. Менеджмент гостиниц и ресторанов: Учебник / Н.И.Кабушкин, Г.А.Бондаренко. - 3-е изд., перераб. и доп. - Мн.: Новое знание, 2002. - с. 11-19.

Рекреаційні комплекси світу: Навчально-методичне видання / Укл. Н.П. Ващенко -К.: Київський національний торговельно-економічний університет, 2004. - 205 с.

Степанов Е.Г. Основы курортологии и санаторно-курортное лечение: Учеб. пособие. - Харьков: изд-во «Кроссроуд», 2007. - 584 с.

Щорічний науковий журнал Донецького Інституту Туристичного Бізнесу «Вісник ДІТБ». Серія «Економіка, організація і управління підприємствами» (в туристичній сфері) 10'2006. - С. 149. (О. С. Гуржий. Стаття «Уточнення поняття «Рекреаційні ресурси»).

http://www.kmu.gov.ua - сайт Кабінету Міністрів України.

http://www.ukrstat.gov.ua - Державний комітет статистики України.