2.1. Витоки професійної туристської термінології

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 

Абрамов Валерій Володимирович ст. викладач кафедри туризмц і готельного господарства Харківської національної академії міського господарства

«З рекламною метою в XVIII ст. були організовані дві акції, які стали поштовхом відрахунку історії двох видів туризму - альпінізму і подорожей на повітряних кулях: у 1786 р. була організована перша масова екскурсія на гору Монблан в Альпах, а в 1783 р. в Парижі братами Монгольф'єр була сконструйована перша повітряна куля.»

Історія туризму: Навч. посібник. -До.: Альтерпрес, 2005. - 320 с.: іл. (від авт. Епіграф даний в українському перекладі).

Ми свідомо не згадуємо авторів цього навчального посібника для вузів культури і мистецтва з поваги до якісного матеріалу, який вони надали в ньому в області готельного і ресторанного бізнесу. Незважаючи на те, що цей посібник йде під рубрикою серії «Бібліотека професійного менеджера», хотілося, щоб питання, що стосуються розвитку національного і світового туризму, подавалися без спотворення історичних фактів.

Багато корифеїв в області теорії туризму вважають, що сучасна епоха туризму пов'язана з англійським пастором баптистської общини, колишнім червонодеревником, Томасом Куком (1808-1892 рр.), який організував 5 липня 1841 року масову залізничну прогулянкову поїздку протяжністю в 32 км. для 570 прихожан своєї общини, які також були членами товариства «Друзів тверезості». В цьому є частка правди, якщо розглядати це питання з погляду зародження планового, організованого, комерційного туристського

оперейтингу. Британець вперше застосував у своїй діяльності системний підхід. Але ради справедливості треба відзначити, що ще до Т. Кука велася епізодична туроператорська діяльність: так, у грудні 1777 р. ідею організації комплексної групової подорожі висунув власник благородного пансіону в Росії Веніамін Генш, який в додатку до газети «Московські відомості» опублікував «План допустимої подорожі в чужі краї», що передбачав знайомство молодих дворян з європейськими університетами і визначними пам'ятками відвідуваних країн. У 1815 р. мандрівник і письменник Дж. Галіньяні організував в Парижі першу колективну подорож.

Проте якщо розглядати туризм як масове соціально-економічне явище, то було б справедливо вести відлік сучасної епохи туризму з 1786 року. Як відомо, в 1741 році англійський дослідник і літератор Річард Покок і 24-річний професійний військовий Віндхам відвідали Шамоні (район французьких Альп), де звернули увагу на Монблан, що гордо здіймався. Інтерес до цієї вершини не пройшов непоміченим. Швейцарський природодослідник Орас Бенедикт де Соссюр (1740-1799 рр.), зачарований в 1760 р. гірським масивом Монблану, пообіцяв крупну винагороду тому, хто зможе відкрити шлях на вершину. Проте реалізувати мрію женевського натураліста Соссюра змогли тільки через 26 років. Суспільство зацікавлено спостерігало за численними спробами зійти на вершину, які довго закінчувалися невдачами, це ще більше підігрівало і інтригувало як любителів гірських сходжень, так і простих обивателів, внаслідок чого накопичувалася соціальна енергетика, яка згодом матеріалізувалася масовим захопленням відпочивати в гірських регіонах. І Тільки 8 серпня 1786 р. о 18 годині 23 хвилини дві людини - син селянина-мисливця, кришталевих справ майстер, який з дитинства мав талант провідника 24-річний Жак Бальма і 29-річний лікар з Шамоні Мішель-Габрієль Паккар благополучно досягли вершини Монблану, поклавши тим самим початок не тільки туризму, але і альпінізму. 3 серпня 1787 р. Соссюр разом з 18 провідниками досяг вершини

і провів на ній більш 4-х годин, зробивши наукові спостереження і вперше визначивши її висоту - 4807 м. Це сходження коментувалося в багатьох газетах Європи як незвично сміливий захід усіх часів. Ця слава першопрохідників багатьом не давала спокою.

До речі, гори підкорити неможливо. Історія альпінізму і гірського туризму знає безліч випадків, коли після успішного досягнення вершин Монблану (4807 м), Ельбрусу (С. 5621 м, З. 5642 м), Хан-Тенгрі (6995 м -нові вимірювання показали висоту 7010 м), Ушбі (Півн. - 4694 м, Півд. -4710 м), Аннапурні (8091 м), Конченджангі (8586 м), Евересту (Джомолонгма - 8848 м ) та багатьох інших вершин спуск вниз закінчувався загибеллю когось з учасників. Багато альпіністів перед сходженням на вершину звертаються до неї із словами: «Пусти і відпусти».

До 1802 р. в районі масиву Монблану мандрівників обслуговували 300 професійних провідників і 200 власників мулів. Людська пихатість, що підштовхується прагненням бути біля найвищої вершини Європи, спрацьовувала на руку підприємцям. У цей час Кавказ був ще слабко відвідуваний любителями гірського туризму, а про Ельбрус мало хто знав взагалі. Для облаштування і прийому мандрівниківи в межах Альп активно розпочали будуватися дороги, готелі, ресторани. І хоча генератором сучасного туризму був природодослідник, для якого пізнання було вище прибутку, багато авторів наукових праць з історії туризму пальму першості віддають спритному англійському пасторові-підприємцеві, який зробив немало на шляху людського прогресу.

Невичерпний потік мандрівників ще збільшився, коли в 1809 р. На вершині Монблан побувала перша жінка француженка з Шамоні Марі Парадіз, а ще через 30 років тріумф повторила Анрієтта д' Анжевиль, яка згодом була прозвана «нареченою Монблану».

У 1860 р. французьке містечко Шамоні відвідав імператор Наполеон ІІІ з

дружиною Євгенією, і це надалі суттєво вплинуло на подальший розвиток

даного регіону. Олімпійський комітет на знак пошани до батьківщини

сучасного гірського туризму, альпінізму і гірничо-лижного спорту провів перші сучасні зимові Олімпійські ігри саме в Шамоні.

Таке масове захоплення гірськими подорожами породило створення не тільки альпійської індустрії (у Південній Америці вона б, можливо, називалася андистською - за назвою гірської системи Анд), як комерційного напряму із супутніми системами (рятувальной, учбовою, дослідницькою в області розробки гірського, гірничо-лижного і спортивного інвентарю), але і створенням суспільних спортивно-спеціалізованих культурно-просвітницьких установ - альпійських клубів. У 1857 р. в Лондоні створюється перше в світі об'єднання любителів подорожей в горах -Англійський Альпійський клуб, 1862 рік - дата народження Австрійського альпійського клубу (Відень) і Італійського (Турін), 1863 р. - Швейцарського, 1869 р. - Німецького (Мюнхен), 1875 р. - Французького (Париж). У 1875 р. в Лозанні (Швейцарія) створюється перший альпіністський клуб.

Захоплення горами не обійшло і Російську імперію. У 1877 р. У Тіфлісе (Тбілісі) при Кавказькому відділенні Російського географічного товариства було створено «Товариство любителів природознавства і альпійського кавказького клубу».

Історично склалося так, що поняття мандрівник відносилося як до людей що «гуляють» біля підніжжя вершин, так і до тих, хто сходив на них.

Це тривало до середини XIX ст., доки комерційна діяльність і технічний прогрес не диференціювали любителів мандрів на мандрівників - людей, які переміщуються в часі й просторі, тобто не миюють ні яких обмежень з цих параметрів (в кінці XX ст. і на початку XXI ст. бути мандрівником стає професією, як, наприклад, у Федора Пилиповича Конюхова та ін.) і на туристів - як представників окремого випадку від мандрівки, обмежених за часом від 24 годин до 12 місяців, що задовольняють цілі свої подорожі за межами регіону свого постійного місця проживання і не отримують при цьому грошову винагороду з джерел відвідуваних місць.

Одним з перших, хто вніс відмінності в поняття «мандрівник» і «турист»

на думку фахівців був французький письменник Проспер Меріме

 (1803-1870 рр.), який в 1840 р. написав твір «Коломбо». Можна висловити припущення, що поява терміну «турист» в літературному творі пов'язана з створенням в середині XIX ст. судновласниками трансатлантичних ліній і круїзів по Середземному морю. У цей час під «туристом» мався на увазі «англієць, подорожуючий навколо світу». Як стверджує Черних П. Я., батьківщиною слова tourist є Англія, і воно означає «здійснювати кругосвітню подорож, турне, об'їзд і т. п.». Само ж це англійське слово запозичене із старофранцузької мови. І це не дивно, якщо пригадати історію, а саме битву при Гастінгсе 14 жовтня в 1066 р. між військами герцога Нормандського Вільгельма і англосаксонського короля Гарольда II, після якої Вільгельм I Завойовник (приблизно 1028-1087 рр.) прийняв у Вестмінстері корону. З історичних джерел відомо, що всі монархи Англії, у тому числі і Генріх II Платагенет (1133-1189 рр.), аж до XIV ст. не знали англійської мови і говорили лише французькою.

У результаті остаточного злиття місцевого населення туманного Альбіону з «французькими» норманами до XIV ст. сформувалася англійська нація, в якої мова стала дивною сумішшю англосаксонських діалектів з французькою мовою.

Автор Етимологічного словника російської мови Г. П. Циганенко пише: «Франц. tour є спорідненим дієслову tourner «вертіти, обходити довкруги, повертати», висхідному до латинського tournare «круглить, обточувати». Від французького tour «рух з поверненням на місце відправлення», «прогулянка, поїздка» утворений з суфіксом -ism іменник tourisme > туризм «подорож, що поєднує відпочинок з пізнавальними завданнями», а з суфіксом -ist-e іменник tourist > турист «той, хто займається туризмом», запозичені російською мовою в XIX ст.»

Визначившись з поняттями «мандрівник» і «турист», звернемося ще раз до епіграфа, в якому фігурують терміни «альпінізм» і «екскурсія».

На загальну думку фахівців, альпінізм є різновидом гірського туризму і

відноситься до екстремальних форм відпочинку, як і спортивний туризм.

Відмітимо, що якщо швидко підніматися в гори (тобто різко набирати висоту) без правил акліматизації, то вже на висоті 2500 м. може наступити гірська хвороба, а при 3500 м. -набряк легенів. Альпінізм як вид спорту вимагає від гірськосхідників гарної фізичної і моральної підготовки, а також наявність технічної і тактичної підготовки для подолання льодових тріщин, льодоходів і скельних стенів. Отже називати сходження на Монблан (4807 м.) екскурсією принаймні нонсенс, а тим більше масовою.

Відзначаючи науково-історичні пассажі деяких авторів учбової літератури в області історії туризму, хотілося б відзначити, що зародження спортивного туризму жодною мірою не можна порівнювати з гладіаторськими боями в Стародавньому Римі, як і твердження, що передвісником релігійного туризму були хрестові походи, які за своєю суттю були грабіжницькими. Це, м'яко кажучи, аморально хоча б тому, що в першому випадку люди отримували задоволення від вбивства людини, а в другому випадку - самі учасники походів були вбивцями, що, по суті, суперечить поняттю «туризм». Хоча у наш час знаходяться ділки від туризму, які вважають, що політ над 4-м блоком Чорнобильський АЕС за 500-650 доларів США можна назвати екстремальним туризмом. У цьому випадку вони далеко не пішли від глядачів гладіаторських боїв або учасників хрестових походів.

А що ж тоді екскурсія з погляду професіоналів туристсько-екскурсійної діяльності. Корифей теорії сучасної екскурсійної справи і основоположник радянського екскурсознавства Емельянов Б. К. (1918-2001 рр.) нарахував до 10 визначень цього слова, даних словниками і підручниками за період з 1923 по 1978 рр. Тут ми не беремо в розрахунок визначення В. Даля в 1882 р.: «Екскурсія - прогулянка, вихід на пошук чогось, для збирання трав та ін.» і визначення з IV тому Тлумачного словника російської мови, виданої в 1940 р. під керівництвом Ушакова Д. Н., де мовиться, що екскурсія - «це колективна поїздка або прогулянка куди-небудь з науково-освітньою або розважальною метою».

Щоб не застрявати в численних визначеннях екскурсії в енциклопедіях, словниках-довідниках, виберемо визначення, дане в Туристському термінологічному словнику авторитетними авторами-укладачами Н. В. Зоріним і В. А. Квартальновим: «Екскурсія - колективні відвідини під керівництвом екскурсовода визначних місць, музеїв та ін. з учбовими або культурно-просвітницькими цілями». До речі, ніхто з авторів-фахівців, починаючи з 20-х років до наших днів, не згадав, що екскурсія робиться з рекламною метою.

Історія знає багато випадків, коли в період всесвітніх потрясінь народжувалися нові терміни і словосполуки. Так було в період Англійської буржуазної революції (1640-1660 рр.), і в період Великої французької революції (1789-1794 рр.), і в період Великої жовтневої соціалістичної революції 7-8 листопада 1917 р. за новим стилем (до 1927 р. тієї, що іменувалася Жовтневим переворотом).

Розпад СРСР у грудні 1991 р. також з'явився віхою в словесно -творчому процесі народних мас, хоча перший дзвінок прозвучав ще в період передвісника розпаду - «перебудови», ініційованої «великим реформатором російської мови» Горбачевим М. С.

Поява таких понять, як «ближнє» і «дальнє» зарубіжжя більше влаштовує політиків, ніж географів. Одночасно йде і процес спрощення понять.

Так замість словосполуки «країн-учасників СНД» багато публіцистів і журналісти вживають «країн СНД» або замість Великої Вітчизняної Війни 1941-1945 г.г. використовують ВВВ.

Наша багатостраждальна інтелігенція пішла далі, взявшись за реформацію професійної термінології. Ця священна дія не обійшла українських чиновників від туризму. Авторський колектив, що складається з 10 чоловік: Скринник В. І., Вихрістенко Б.І., Веліканов В. Д., Бурчак Ф.Г., Евінтов В.І., Денісов В.Н., Юзьков Л.П., Артамонова Л.С., Олексійко М.М.,

Гречанников А.Н. - провів на світло проект першого в історії України

Закону «Про туризм». Сам факт його появи - факт історичний, епохальний, оскільки за часів Радянського Союзу такий законодавчий акт був відсутній. Термін «туризм» функціонував лише в Конституції СРСР у ст. 41 «Громадяни СРСР мають право на відпочинок», і говорив про те, що передбачається «розширення мережі культурно-освітніх і оздоровчих установ, розвитком масового спорту, фізичної культури і туризму... » (редакція 1977 р.)

Проте бочка меду була зіпсована ложкою дьогтю, оскільки в проекті Закону України з'явився чужий для професіоналів термін - «туристичний».

Якщо розглядати питання про застосування термінів «туристський» і «туристичний» у правовому полі, то звернемося до історії.

Після розпаду СРСР виникло питання про формування єдиного туристського простору в рамках країн-учасників Співдружності Незалежних держав. 23 грудня 1993 р. в м. Ашхабаді було прийнято міжурядову угоду «Про співпрацю в області туризму». Враховуючи той факт, що в Радянському Союзі не було закону про туризм, Постійна комісія Міжпарламентської Асамблеї з питань культури, науки, освіти і інформації розробила проект рекомендаційного законодавчого акту «Про основні принципи співпраці держав-учасників СНД в області туризму», який повинен був сприяти узгодженому підходу в питаннях формування загального туристського простору і зближенню нормативно-правових документів при розробці національного законодавства державами-учасниками СНД в області туризму.

25 квітня 1995 р. Міждержавна рада із стандартизації, метрології і сертифікації прийняла (протокол №7 - 95) міждержавні стандарти з туристсько-екскурсійного обслуговування (ГОСТ 28681.1. - 95 «Проектування туристських маршрутів», ГОСТ 28681.2. - 95 «Туристськи послуги», ГОСТ 28681.3. - 95 «Вимоги з забезпечення безпеки туристів і екскурсантів», ГОСТ 28681.4. - 95 «Класифікація готелів»). Стандарти були

видані на підставі «Угоди про проведення узгодженої політики в області

стандартизації, метрології і сертифікації» від 12 березня 1992 р. За ухвалення цих стандартів проголосували Азербайджанська Республіка, Республіки Вірменія, Білорусь, Казахстан, Молдова, Таджикистан, Киргизька Республіка, Російська Федерація, Туркменістан, Україна.

Як державний стандарт України вони були введені в дію наказом Держстандарту України від 4 березня 1996 р. № 99 з 1 січня 1997 року. Слід відзначити, що ні в одному з вищезгаданих документів і стандартів термін «туристичне» не використовується. Здавалося б, навіщо ламати списи навколо цього сурогатного «туристичного» слівця?

10 листопада 1992 року Кабінет Міністрів України своєю постановою за

№ 616 створює нову державну туристську структуру в особі Державного

комітету України з туризму. А 12 серпня 1993 р. той же Кабмін України

своєю постановою № 625 затверджує «Положення про Державний комітет

України з туризму», одночасно анулювавши постанову Радміну УРСР № 161

від 5 квітня 1984 р. «Про затвердження Положення про Головне управління

Українською РСР по іноземному туризму», і тим самим узявши на себе

повну монополію над розвитком внутрішнього і міжнародного туризму. Із

створенням Держкомтура «Укрпрофтур» був усунений від державного

керівництва туристською галуззю. Слід відзначити, що з 1991 р. Українське

акціонерне товариство по туризму і екскурсіям «Укрпрофтур» було

правонаступником Української республіканської ради з туризму і екскурсій,

яка була монополістом соціального туризму і відповідала перед державою за

розвиток туризму в Радянській Україні. Помінявши свій статус, цей

представник Української ради профспілок не міг вже суттєво впливати на

законотворчий процес. Отже, вперше з післявоєнних років у 1992 р. в

офіційному документі, тобто в Статуті Держкомтуру України (слід відмітити

не для загального огляду), з'явилася спрощена «туристична» говірка, яка

потім вилилася в потужний галас в тексті Закону України «Про туризм»,

прийнятого 15 вересня 1995 р. Услід за Україною 24 листопада 1995 року

ухвалюється Закон Туркменістану «Про туризм». Схід - справа тонка і його сприйняття «туристичного розвитку» залишимо на совісті Державного комітету Туркменістану з туризму і спорту і Главгосінспекциї цієї держави.

Законотворчий процес - справа складна і багато в чому залежить від того, ким підбирається склад авторського колективу і хто в нього входить при підготовці проекту закону. Тут одних високих юридичних і філологічних регалії не досить. При ухваленні Федерального закону «Об основах туристской деятельности Российской Федерации» (від 24 листопада 1996 р. № 132 - ФЗ) перемогли професіонали, що віддали туризму багато років життя і що розуміють сенс в термінології туризму. Своїх російських колег підтримали професіонали з Республіки Білорусь, прийнявши 25 листопада 1999 р. Закон Республіки Білорусь «Про туризм».

Різночитання в експлуатації професійного терміну в законодавчій базі України і Російської Федерації привело до думки провести соціологічний опит серед працівників туризму нової хвилі, „вчених" економістів, що пописували наукові статті з проблем сучасного туризму, і журналістів, які відносять себе до демократичної братії, що пише. Опитування проводилось протягом двох років (1996-1997 рр.). Центральне питання в ньому звучало так: «Чому треба писати «туристичний», а не «туристський»? Відповіді вразили своєю «інтелектуальною різноманітністю», а саме:

1.         «Туристський» - це совдепівська вимова, а «туристичне» - це «наше,
незалежне, самостійне». Саме використання терміну «совдепівське» в
розмовній мові показує інтелектуальну імпотенцію деяких наших громадян.

2.         «Туристський» - це по-москальски, а «туристичне» - це по-
українськи. Хоча по-українськи це звучить так - «туристський».

«Туристський» - так говорять спортсмени туристи, а «туристичний» більше підходить до бізнесу.

«Туристський» - це все те, що пов'язане з внутрішнім туризмом, а «туристичний» - це термін, який більше всього застосовують працівники, пов'язані з іноземним туризмом.

5.         «Туристське» - це коли говорять про предмет в однині (туристськийрюкзак або вогнище), а «туристичне» - це коли мають на увазі фірму, де працює багато людей, коли питання стосується галузі. Або якщо говоримо про туриста, то застосовуємо термін «туристський», а якщо говоримо про туризм, то «туристичний».

«Туристське» - це якось важко вимовне, язик заплітається, а «туристичне» - це таке ласкаве, лагідне, співуче, спрощене.

Одиничні три відповіді: а) не знаю, так в законі написано; б) яка різниця, аби зеленуваті були; в) вам що робити немає чого?

Найвищий рейтинг був у першої відповіді. Це й зрозуміло, адже до грудня 1991 року термін «туристичний» не застосовувався ні в постановах ЦК КПРС, Радміну СРСР, ВЦСПС, ЦК ВЛКСМ, Міноборони, Міністерства освіти, ні в наукових і учбових виданнях, ні в пресі, ні в директивних матеріалах Центрального радого з туризму і екскурсій, а тим більше в спеціальних видавництвах «Профіздат», «Фізкультура і спорт», «Освіта», «Медицина», а також в журналі «Турист», і в спеціалізованих газетах «Україна туристська» (1988 - 1991 г.г.) і «Туристські новини» (1990-1991 г.г.) і ін. Бажання багатьох експлуататорів «туристичного» бізнесу відмежуватися від минулого (але щоб було красиво, «по-науковому») є видимим в основному, в третій і п'ятій позиціях. З цього приводу один з респондентів пожартував так: «Якщо турист здійснює морську подорож на круїзному лайнері, то це туристична подорож, а якщо турист здійснює водний похід на байдарці, то це туристська подорож.» Досвідчений турист, стоячи на причалі, визначатиме сторони світла за компасом, але варто тільки йому піднятися по трапу на борт бойового корабля або будь-якого морського судна і зайти в рульову рубку, він, як культурна людина, з поваги до морських традицій, компас називатиме з наголосом на другому складі - компасом.

Нове покоління практиків-бізнесменів, які прийшли в туризм після

1995 р. і використовують, як вони вважають, більш демократичну лексику,

типу «туристичний», часто посилаються на словники, які підносять значення

професійних термінів у фривольному трактуванні. Виникає резонне

запитання: чому ми повинні використовувати спеціальний термін не так, як його використовують професіонали, а так, як нам радять автори словників, які посилаються на публіцистів і творців епістолярного жанру, вільних у створенні художніх образів, але не спеціальної термінології?

Пояснення до четвертої позиції можна зрозуміти, виходячи з того, що на третій сесії Генеральної Асамблеї Всесвітньої Туристської Організації (ВТО), яка проходила у вересні 1979 р. у м. Торремоліносе (Іспанія), було прийнято постанову заснувати, починаючи з 1980 р., Всесвітній день туризму, який повинен проголошуватися щорічно 27 вересня шляхом проведення належних заходів щодо тем, відібраних Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Виконавчої ради. У СРСР цю дату, в основному, активно відзначали співробітники ВАО «Інтурист», БММТ «Супутник» (необхідно відзначити, що самі співробітники «Інтуриста» і «Супутника» термін «туристичний» до

1992    р. не використали. У системі ЦСТЕ цей день відзначали працівники, які
були пов'язані з міжнародним туризмом, хоча директива була спущена у всі
підрозділи.

Вибране число збігається з важливою віхою в історії світового туризму, а саме з річницею прийняття в м. Мехіко (Мексика) 27 вересня 1970 р. Статуту ВТО.

Тепер кілька слів про шосту позицію, що стосується легкої вимови. У літературознавців є термін «класицистський», утворений від класицизму, і, не звертаючи уваги на архіскладність його вимови, жоден літературознавець не дозволить собі піти шляхом його спрощення.

По шляху спрощення професійної термінології часто йдуть саме непрофесіонали, заробляючи собі імідж на перекладі іноземних праць. Наприклад, зародження синдрому «туристичної» мімікрії можна віднести до

1993    року, коли колектив фахівців економічного факультету МДУ

ім. М. Ломоносова здійснив переклад книги «Академія ринку: маркетинг»,

написаний групою французьких авторів, де вперше в науковій економічній

літературі з'явився прикметник «туристичний». Природно, що автори

перекладу не проконсультувалися з провідними фахівцями в області туризму, такими як Квартальнов В.А., Зорін І.В., Сенін В.Г., Гуляєв В.Г., Азар В.І., Абуков А.Х. і переклали це слово як їм здавалося зручнішим, тобто «туристичний». Автори не потрудилися навіть продивитися вже наявну основоположну вітчизняну літературу: довідник «Международные туристские организации» (В.Д.Уваров и К.Г.Борисов - М.: Международные отношения, 1990 г.), і «Международный туризм: вчера, сегодня, завтра» (М.Е Немоляева, Л.Ф. Ходорков - М.: Международные отношения, 1985 г.), «Туризм социальный: ыстория и современность» (В. А Квартальнов, В.К. Федорченко - К.: Віща школа, 1989 г.), «Экономика и организация туризма» (В.И. Азар - М.: «Экономика», 1972 г.) і «Международный туризм» (М.А. Ананьев - М.: Международные отношения, 1968 г.).

Аналізуючи підсумки опитування можна констатувати той факт, що термін «туристичний» має більше політичне, ніж лексикологічне трактування. Для тих, хто посилається на мовознавців Ушакова Д. М. (1873 - 1942 рр.) і Ожегова С.І. (1900-1964 рр.), як це часто роблять деякі журналісти, треба, перш за все, звернуться до історії написання ними чудових праць («Толковый словарь русского языка», 1935-1940 рр. і «Словарь русского языка», 1949-1960 рр.), яка тісно пов'язана як з історією нашої держави, так і з історією розвитку вітчизняного туризму.

Непорозуміння появи в словниках терміну «туристичний» пояснюється

фатальним збігом обставин. Ушаков Д.М. писав свою 4-х томну класичну

працю в період з 1935 по 1940 рр., тобто в той час, коли було репресовано все

керівництво і актив Всесоюзного добровільного товариства пролетарського

туризму і екскурсій (ОПТЕ з 1930 по 1936 рр.) на чолі з його головою

Криленко М. В. (1885-1938 рр.) - «Заслуженим майстром альпінізму» з 1934

р., Нарком юстиції СРСР. Тут слід відмітити, що в багатьох партійних

працівників високого рангу альпінізм був другим покликанням. Наприклад,

Горбунов н.П. (1892-1937 рр.) - управделами СНК СССР і СТО, постійний

секретар АН СРСР; Киров с.М. (1886-1934 рр.) - секретар і член Оргбюро ЦК

ВКП(б), член Президії ЦВК СРСР; Семеновський в.Л. (1884-1944 рр.) -дипломатичний працівник і ін.

Можна висловити припущення, що Ушаков Д. Н. при створенні четвертого тому (1940) орієнтувався на статтю одного з провідних московських теоретиків російської екскурсійної справи першої чверті XX ст. Гейнике Н.А., яку той написав для Енциклопедичного словника Російського Бібліографічного інституту в 1933 р. (Том 51). Як свідчить література 30-х років, у екскурсознавців, на відміну від працівників ОПТЕ, не був вироблений чіткий підхід до професійної термінології в області туризму, а тим більше гірського. Вони деколи домовлялися до того, що сходження на двоголовий Ельбрус у них вважалося за альпійську екскурсію, а гірський туризм і альпінізм - типами екскурсії. На той час основоположник теорії радянського туризму і альпінізму Криленко М. В. був мертвий. Послідовник Ушакова Д.Н. Ожегов С.І. створював свій словник (1-ше, 2-ге, 3-тє видання) в період післявоєнних репресій, так що говорити про які-небудь новації не доводилося, а значить термін «туристичний» спокійно перекочував у післявоєнні видання, хоча і розмістився поряд з професійним терміном «туристський».

Але пробачимо великим їх сумніви і коливання - такий був час і не нам

їх судити. Біда в іншому. 20 липня 1962 р. Президія ВЦСПС реорганізувала

систему управління туризмом. Замість туристсько-екскурсійного управління

(ТЕУ) була створена Центральна рада з туризму (ЦРТ), згодом

(30.05.1969 р.) реорганізована в Центральну раду з туризму і екскурсій

(ЦРТЕ). Автор цих рядків прийшов в спортивний туризм в 1965 р., а в

систему ради з туризму і екскурсій в 1971 г. і, пропрацювавши в ній 25 років,

може засвідчити, що у той час термін «туристичний» ніде ні на яких рівнях

не згадувався, оскільки до цього часу остаточно сформувалося професійне

туристське арго. У 1969 р. були створені Центральні туристські курси,

реорганізовані 30 листопада 1981 р. в Інститут підвищення кваліфікації

працівників туристсько-екскурсійних організацій профспілок ЦРТЕ ВЦСПС

 (в даний час Російська міжнародна академія туризму, яка виховала корифеїв теорії туризму: Ільїну Е.Н., Козирєва В.М., Віноградова П. А. та ін.). Думається, що ті панове, які були відповідальні за редагування стереотипних видань, навіть якщо вони мали вчені ступені і звання, аж до член-кореспондента АН СРСР, могли б проконсультуватися у професіоналів з даного питання, наприклад, у Біржакова М. Б., Усиськина Г. С., Константинова Ю.С. Адже в листі, направленому у видавництво «Радянська Енциклопедія» в березні 1964 р., С.І.Ожегов писав: «Я припускаю внести ряд удосконалень до словника, включити нову лексику, що ввійшла останніми роками до російської мови, розширити фразеологію, переглянути визначення слів, що отримали нові відтінки значення, переглянути визначення термінів для приведення їх у відповідність з сучасними поняттями науки і техніки, переглянути стилістичну характеристику слів, підсилити нормативну сторону словника». Цей задум Ожегова С.І. залишився нездійснненим.

Коли створювали Закон України «Про туризм» один з досвідчених працівників колишнього апарату Української республіканської ради з туризму і екскурсій висловився про чужеродність терміну «туристичний», на що високопоставлений чиновник з керівництва Держкомтура заявив: «Я сказав, що це буде так, i так воно буде!» При читанні закону у Верховній Раді України депутат від Харківської області В. Алексєєв кілька разів звертав увагу на зауваження Харківського обласного туристсько-спортивної спілки щодо термінології, але депутати більше довіряли клеркам. До речі, в Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» від 18 листопада 2003 р. (№ 1282-IV) термін «туристичний» залишився на своєму місці.

Ось і виходить, що окрик чиновника і небажання сучасних редакторів словників і видавництв вищі за професіоналізм, який у наш час і так не дуже цінується. А що народ! Народ це влаштовує - адже слово-то яке - лагідне, без нагромадження приголосних. Так навіщо ж списи ламати? Навіщо шуміти?

ЛІТЕРАТУРА

Абрамов В.В., Тонкошкур М.В. История туризма: Уч. пособие. Х.: ХНАГХ, 2005.-312 с.: ил.

Азар В.И., Акишин В.Н., Биржаков М.Б., Маринин М.М., Путрик Ю.С. Туристические дефиниции. «Туристические фирмы». Адресный справочник. - СПб: ТОО «ОЛБИС».- 1996, Вып.11.-С. 9-35.

Акишин В.Н., Байназаров Ю. К., Биржаков М. Б., Курбатов К.К., Путрик Ю.С., Терещенко А.А. К вопросов употребления терминов «туристский» и «туристический» в практике туристской деятельности. «Туристические фирмы». Адресный справочник. - СПб: ТОО «ОЛБИС».- 1998, Вып.15.-С. 215-221

Биржаков М.Б. Введение в туризм. Учебник, СПБ: ИД «Герда». -2004.-448 с.

Маринин М. М. Как мы будем писать и говорить - «туристический» или «туристский», а может быть «туризмический»? «туристские фирмы». Адресный справочник. - СПб: «Невский фонд».- 2002, Вып.26.-С. 217-219.

Соколова М. В. История туризма. Уч. Пособие для студентов высш. Учеб. Заведений. - 2-е изд. Перераб. -М.: Издательский центр «Академик», 2004.-352 с.

«Туристический»? «Туристский»! Турист, № 12.-М: ЦРИБ «Турист».-1987.- С.33

Туризм. БСЭ. Издание 3-е. М: «Советская Энциклопедия». -1977, Т.

26.- С.332-335.

Туристские - Туристский. БСЭ. Изд. 3-е. М: «Советская Энциклопедия», 1977, Т. 26.- С. 336-338.

10.       Эппель Д. Правильно - «Туристский» или «туристический». Газета
«Туристские новости», № 19-20, 14-27.05.1991.