2.2. Проблеми безпеки в спортивному туризмі

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 

Абрамов Валерій Володимирович ст. викладач кафедри туризмц і готельного господарства Харківської національної академії міського господарства

На жаль, небезпеки здоров'ю і життю підстерігають людину не тільки під час війн, природних катаклізмів і стихійних лих. Травму можна одержати не тільки при контакті з виробничими шкідливостями, але й у побуті, віддаючись різним способам відпочинку й розвагам. І жертви при цьому можуть бути досить числені.

Травень 1964 р. Національний стадіон у Лімі (Перу). Через безладдя серед футбольних уболівальників загинуло 320 чоловік. Червень 1968 р. Стадіон «Рівер Платі» у Буенос-Айресі (Аргентина) - 80 загиблих. Січень 1971 р. «Айброкс-Парк» у Глазго (Великобританія) - 66 потерпілих. Лютий 1974 р. Каїр (Єгипет) - 48 потерпілих. Жовтень 1982 р., стадіон «Лужники» в Москві (СРСР) - 99 потерпілих. Травень 1985 р. Стадіон «Хейзел» у Брюсселі (Бельгія) - 39 потерпілих. Квітень 1989 р. Стадіон «Хіллсборо» у Шеффілді -94 загиблих перед початком півфінального матчу на кубок Англії. Жертвами стали чоловіки, жінки й діти з Ліверпульського футбольного клубу в Енфілді, що приїхали на цей матч. 9 лютого 1991 р. в Німеччині неподалік від Кельна зазнав катастрофи пасажирський поїзд, що прямував з Амстердама (Нідерланди) у Базель. У поїзді перебувало близько 300 чоловік, більша частина яких туристи, яуі їхали в Альпи. У результаті аварії загинуло 7 осіб, постраждало близько 100 пасажирів.

14 лютого 1991 р. у Приельбрус'ї в Кабардіно-Балкарії (Російська Федерація) у результаті сходу сніжної лавини загинуло 7 альпіністів, у тому числі троє громадян Великобританії, що робили сходження на вершину Ушба.

В 2005 р. при масовому сходженні на вершину Говерла (2061 м) на честь річниці Декларації про суверенітет України 2 чоловік загинули (один

випадок - інфаркт; другий - невчасно виключена рація в розпал грози - удар блискавки) і 2 чоловік госпіталізовано.

Будь-які спортивні заходи, що проводяться як колективами фізичної культури (КФК), так і Олімпійським комітетом, проходять з обов'язковою участю медичних працівників. Обов'язковими співучасниками спортивних дій є також вболівальники, судді й технічний персонал. Спортивний туризм, як і альпінізм, не є винятком в частині проведення змагань по техніці цих видів любительського спорту. Однак, туризм, як і альпінізм, має свою специфіку, яка полягає в тому, що основою цих видів спорту є походи і сходження на вершини, що проходять в автономних умовах.

У 30-х роках ХХ ст. відмінності між гірським туризмом і альпінізмом, що входили у Всесоюзне добровільне товариство пролетарського туризму і екскурсій (ТПТЕ), практично не було. Багато керівних постів у цій організації займали видні партійні і державні діячі, що захоплювалися альпінізмом. Питання про те, що це екстремальні види спорту, не розглядалося, оскільки у той час вважали, що даний пролетарський військово-патріотичний рух направлений на пропаганду соціалістичних ідей і не повинен мати яких-небудь обмежень в досягненні поставленої мети. Після розпуску ТПТЕ в 1936 р. туризм був переданий профспілкам (ВЦСПС), а альпінізм - Всесоюзній раді з фізичної культури. Таким чином, альпінізм по волі чиновників виділився в самостійний вид спорту, а туризм став галуззю відпочинку, яка регулювалася державою, хоча коріння його було цілком самодіяльні, суспільні.

Те що заняття альпінізмом небезпечні для життя (сходження на вершини

понад 4 тис. метрів, скельні стінки, складні льодопади), цілком зрозуміло,

усвідомлювали всі, і тим більше було почесно отримати звання «Майстер

альпінізму СРСР» і «Заслужений майстер альпінізму СРСР». Альпіністи для

зниження кількості нещасних випадків створили школу інструкторів з

базовими альпіністськими таборами на Кавказі, Тянь-Шані, Памірі, де

новачки, що успішно пройшли курс навчання і зробили залікове сходження,

отримували номерний заповітний значок «Альпініст СРСР» із зображенням льодорубу на фоні двоголового Ельбрусу. З 1938 р. альпіністи були піонерами в створенні гірсько контрольно-рятувальної служби і спеціального спортивного спорядження, а також альпіністської і туристської термінології.

Йдучи на сходження, альпіністи обов'язково включали в групу лікаря. Але все ж не всі поверталися після сходження, про що свідчить хоч би кладовище в Приельбрус'ї в міжгір'ї Адил-су, меморіальні дошки біля підніжжя Ельбрусу. Кожна надзвичайна подія розглядалася технічними комісіями, що сприяло поліпшенню техніко-тактичної освіти альпіністів.

Особливо зросло значення альпінізму як військово-прикладного виду спорту під час Великої Вітчизняної війни, враховуючи суворий досвід жорстоких боїв за Кавказ. Після війни за особистою ініціативою І.В. Сталіна для популяризації альпінізму Урядом був виданий Наказ про надання альпіністам-інструкторам тримісячної відпустки, включаючи тарифну.

У післявоєнні роки в багатьох КФК і СК існували туристко-альпіністські секції і клуби (ТАК), де альпіністи допомагали гірським туристам спорядженням, путівками в альпіністські табори, не говорячи вже про теоретичну і практичну (технічною) підготовку. У Харкові такими прикладами можуть служити туристсько-альпіністська секція ХТЗ ім. С. Ордженикідзе, ТАК СК ХПІ ім. В.І.Леніна, туристсько-альпіністська секція облради ДСО «Спартак» та ін. Об'єднані секції і клуби сприяли появі двічі майстрів спорту: по туризму і по альпінізму. Наприклад, першим головою Харківського міського туристського клубу був майстер спорту з туризму і альпінізму, «Сніжний барс» Ю. І. Григоренко-Пригода(1935-2002 рр.). Двічі майстрами спорту були член СК ХПІ Л.Е.Іванов (1940-2007 рр.) і вихованець харківської школи інструкторів В. С.Шуміхин.

А як же склалася доля самодіяльного туризму? Після розпуску єдиної

організації управління туризмом і альпінізмом туризм штучно розділили на

два напрями: на путівочний під егідою туристсько-екскурсійного управління

(ТЕУ ВЦСПС) і на самодіяльний під егідою Всесоюзної ради з фізичної

культури. ТЕУ, яке відповідало за екскурсійну справу і маршрути з пасивним

і активним способом пересування, свою роботу будувало на плановій основі,

у зв'язку з чим цю форму туризму називали плановим. За зрив планових

показників керівники відомств і їх підрозділів могли отримати партійне

стягнення аж до зняття з роботи. Плановий туризм (профспілковий) за своєю

суттю ставав соціальним (тобто розвивався за рахунок дотацій держави і

профспілок), а значить, будучи однією з форм відпочинку (рекреації) для

народу, ні про які надзвичайні події не могло бути і мови. В той же час якість

впорядкування і обладнання маршрутів з активним способом пересування в

50-і роки ХХ століття багато в чому залишали бажати кращого, не говорячи

вже про те, що в групах не передбачалася наявність штатного медпрацівника,

що не могло не відбитися на стані групи у разі аварійної ситуації. Проте,

туристській громадськості ці факти були не відомі (а точніше - не доступні).

Зовсім інакше йшла справа з самодіяльним туризмом. Ставши з 1 квітня

1949 р. де-юре спортивним (він був включений в Єдину Всесоюзну

спортивну класифікацію), самодіяльний туризм був приписаний, як вже

писалося вище, до Всесоюзного комітету у справах фізичної культури і

спорту, який ніколи раніше питаннями організації туризму не займався. Але

при цьому від туризму відокремили альпінізм. Бурхливий розвиток

спортивного туризму закономірно привів до створення 23 жовтня 1959 р.

Всесоюзної федерації туризму. Але із-за високої аварійності в гірському

туризмі, а також із-за загибелі в Карпатах туристів-лижників з Молдавії і

москвичів на Кольському півострові, профспілкові функціонери вирішили,

що задля свого спокою і зменшення неспокою в партійних органах необхідно

розпустити Федерацію, що і було благополучно реалізовано 17 березня

1961 р. постановою Секретаріату ВЦСПС. 30 березня 1961 р. постановою

Центральної ради Союзу спортивних товариств і організацій були розпущені

всі секції туризму, а в грудні цього ж року туризм був виведений із

спортивної класифікації. Зокрема цією постановою маршрути підвищеної

складності пропонувалося використовувати тільки для господарської і

наукової цілей, тобто для широких мас вони були практично заборонені. До постанови додавалося 5 додатків: «Правила організації самодіяльних туристських подорожей на території СРСР»; «Положення про громадських інструкторів туризму»; «Положення про класифікаційні нормативи по туризму»; «Програма і учбовий план підготовки керівників походів вихідного дня» - тобто ваша доля, туристи, ходити в легкі походи по своїх адміністративних областях.

Дані постанови ставили під сумнів само існування спортивного туризму, що прийняв на той час в СРСР масовий характер і що не має аналогів в світовій спортивній практиці. Заборона проведення туристських походів не могла стати виходом з становища, що склалося, оскільки самодіяльний туризм почав набувати неофіційного характеру, що лише збільшувало вірогідність подальшого травматизму на маршрутах. Такий стан справ викликав бурю обурення серед туристської громадськості. Листи в ЦК КПРС писали робочі і студенти, лауреати Державних премій, професори, академіки, військовослужбовці - все ті, кому була небайдужа доля спортивного туризму. Такий натиск індивідуальних і колективних листів набув дію. У зв'язку з ситуацією, що склалася, ВЦСПС вирішив провести реорганізацію системи управління туризмом. 20 липня 1962 р. Президія ВЦСПС прийняла постанову «Про подальший розвиток туризму». Система ТЕУ була реорганізована в систему Центральної ради по туризму з республіканським і обласним підпорядкуванням.

Знов створеній організації було передано розвиток спортивного туризму нарівні з плановим. Була введена нова класифікація нормативів по туризму із затвердженням почесного звання «Майстер туризму СРСР». Це звання проіснувало до 19 березня 1965 р., коли зусиллями громадськості і учених спортивний туризм знов був включений в Єдину Всесоюзну спортивну класифікацію (ЄВСК).

Повернення спортивного туризму в ЄВСК висунуло на перший план

питання про безпеку проведення спортивних походів. В значній мірі

зниження кількості надзвичайних подій було досягнуте введенням з 29 жовтня 1966 р. «Положення про громадські туристські кадри» і введенням системи навчання, чого не було ні в одному виді спорту, окрім альпінізму.

Унікальність спортивного туризму в СРСР полягала в тому, що теоретична і практична підготовка проводилася для всіх категорій складності: від походів вихідного дня (ПВД) і отримання значка «Турист СРСР» до походів вищих категорій (5-ї і 6-ї) складності. У той час проводилася триступенева підготовка: початкова туристська підготовка -ПТП, середня туристська підготовка - СТП і вища туристська підготовка -ВТП. Цю підготовку проходили як учасники, так і керівники походів по всіх видах туризму.

Особливе місце займала підготовка інструкторів туризму трьох рівнів -молодший інструктор, інструктор, старший інструктор. Ці інструктора по своїй туристській кваліфікації мали право працювати інструкторами на планових маршрутах турбаз. Великий внесок до розвитку інституту інструкторів туризму внесли С.Н.Болдирев (1910-1978 р.р.), І.В.Васильєв (1903-1977 р.р.), Е.А.Косарев (1919 р.), П.И.Лукоянов (1919-2007 р.р.), Ю.А. Штюрмер (1930-2003 р.р.) і багато інших.

Для з'ясування готовності спортивних груп до походів проводилися змагання по техніці туризму. Для їх проведення готувалися суддівські кадри по всіх видах туризму.

У цей час велике значення в боротьбі за скорочення травматизму в походах відводилося також маршрутно-кваліфікаційній комісії (МКК), положення про яку було затверджене 20 липня 1962 р. На МКК покладалися наступні функції:

надання допомоги туристським групам по вибору маршрутів і підготовці до проведення походу;

перевірка підготовленості тургруп до подорожей (тобто випуск на маршрут, перевірка групи на місцевості);

розгляд звітів про походи і видача довідок про здійснені подорожі;

-           розбір нестандартних ситуацій і випадків порушення «Правил організації туристських подорожей на території СРСР»;

-           розгляд матеріалів для надання спортивних звань і розрядів з туризму. Питання безпеки торкнулися не тільки спортивного туризму, але і

планового. Тут неоціниму допомогу надав родоначальник всієї рятувальної служби в горах СРСР, творець (1958 р.) перших контрольно-рятувальних пунктів (КСП), автор настільної книги рятувальників «Рятувальні роботи в горах», Майстер спорту СРСР, заслужений тренер СРСР і Російської Федерації Кропф Фердинанд Алоїзовіч. Саме йому належить ідея маркіровки планових стежок і маршрутів. Разом з Шимановським В.Ф. (1925-2004 р.р.) і Штюрмером Ю.А. він провів велику роботу зі створення в 1972 р. єдиної туристської рятувальної служби на території СРСР, яка надалі увійшла до підпорядкування відділу безпеки туристських походів і подорожей Управління самодіяльного туризму ЦСТЕ ВЦСПС. До речі, завдяки Кропфу Ф.А., який приділяв особливу увагу підготовці кадрів рятувальників, Всесоюзна рада ДСО профспілок затверджує в 1963 р. жетон «Рятувальний загін», а в 1968 році - «Почесний знак рятувального загону». Володарями жетона «Рятувальний загін» за період понад 40 років було нагороджено близько 10 тис. людей, які сходили на гори. Посильну допомогу в роботі штатної КСС надавали громадські контрольно-рятувальні загони (КСО).

Піонерами в створенні тимчасово-діючих громадських КСО в СРСР у 1982 р. були харківські туристи. Їх високий рівень спортивної майстерності дозволив контролювати не тільки групи КФК, але і учбові групи Школи туризму, яка проводила свої учбово-тренувальні походи (УТП) у період міжсезоння (квітень-травень) в районах Західного і Центрального Кавказу. Особливою популярністю у харків'ян користувався район Приельбрус'я з гордим двоголовим Ельбрусом (С. 5621 м, З. 5642 м), де неодноразово працювали громадські КСО. Наскільки небезпечний цей гірський район навіть для підготовлених туристів свідчать дані статистики, які були надані начальником Ельбруської територіальної КСС Тіловим Б.О. (табл. № 2.2.1 і 2.2.2).



1

2

3

4

5

11

Відхилення від маршруту із-за поганої погоди

 

2

2

12

Падіння

1

 

13

Зірвавши в річку при переході

1

 

14

Схід лавини

1

 

15

Обмороження

1

 

16

Сніжна сліпота

1

 

17

Одиночне ходіння

1

 

РАЗОМ:

58

90

148


Для того, щоб мати загальне враження про положення справ з летальним результатом у спортивному туризмі, наведемо загальні статистичні дані, опубліковані в книзі Лукоянова П.І. «Безпека в лижних походах і надзвичайних ситуаціях зимових умов». Відомості про туристів, загиблих у спортивних походах за 1975 -1990 рр., подані в табл. 2.2.3.


1

2

3

4

5

6

7

1986

31

11

20

1

1

64

1987

32

20

8

2

62

1988

9

17

7

19

4

56

1989

44

16

10

2

4

76

1990

35

24

11

6

1

77

1991

17

5

2

1

1

26

Всього

350

253

127

83

41

854

 

З наведених даних видно, що більше всього втрат в гірських походах — 41% від загального числа загиблих. На другому місці водний туризм — 29,6 %, потім йдуть пішохідний — 14,9 %, лижний — 9,7 % і спелеологічний туризм — 4,8 %.


Якщо аналізувати надзвичайні ситуації (НС), що відбулися в спортивному туризмі за період з 1987 по 1991 рр., то, згідно інформації відділу безпеки туристських походів і подорожей Управління самодіяльного туризму , цей аналіз виглядає таким чином (див. табл. 2.2.4).

Не обійшли НВ і харківські групи. З 1960 по 1991 рр. (тобто за 31 рік) у харків'ян загинуло в походах 8 осіб: 7 гірських туристів, 1 лижник (6 чоловіків, 2 жінки), а з 1992 по 2007 рр. (тобто за 15 років) — 4 гірських туристи (2 чоловіки, 2 жінки).

Проаналізувавши дані туристської літератури і нещасні випадки з харківськими групами за 25 років роботи автора цих рядків в Обласній раді з туризму і екскурсій, а також на планових і спортивних маршрутах, які свого часу розглядалися під час проведення республіканських і всесоюзних семінарів голів МКК, кадрових і видових комісій, працівників К можна констатувати, що причинами їх був ряд порушень, що допускалися при проходженні маршруту. Основними з них були наступні:

грубі порушення графіка руху (швидкісне проходження маршруту з максимальним денним і загальним кілометражем, без днювання і днів відсидки (запасних) за несприятливих метеорологічних умов; неправильна тактика при подоланні локальних перешкод; не дотримання належних термінів акліматизації; порушення контрольних термінів — 20 %;

навмисна самовільна зміна затвердженого маршруту, як правило, у бік ускладнення — 15 %;

істотні медичні помилки через елементарний непрофесіоналізм (неправильний діагноз, неправильне транспортування постраждалого і т. п.) — 15 %;

порушення вимог безпеки при русі по закритому льодовику, каміннянебезпечним і лавинонебезпечним схилам, сніжних карнизах, сніжних мостах; неправильне облаштування нічлігів і привалів — 35 %;

брак фізичної підготовки — 15 %.

Практика роботи МКК говорить про те, що більшість помилок, здійснених туристськими групами при проходженні маршруту, полягають в тактиці, а саме в розробці плану походу, графіка руху, у виборі правильної (оптимальною) лінії руху на місцевості. Детальніше вони полягають в наступному:

відсутність оптимального під'їзду на початку маршруту або від'їзду при його закінченні;

різкий набір висоти на початку маршруту;

тривалі переходи в перші дні походу;

завищення часу денних переходів;

включення складних перевалів або технічно складних локальних перешкод на початку маршруту;

відсутність врахування фізико-географічних і природно-кліматичних особливостей району здійснення походу;

неправильний розподіл похідно-господарських обов'язків (тобто без урахування можливостей і інтересів учасників групи);

відсутність запасних і аварійних варіантів на випадок об'єктивних і

суб'єктивних обставин, що склалися під час походу. Вказані тактичні

помилки можуть бути чреваті наслідками, які так чи інакше призводять до

аварійних ситуацій, внаслідок чого в кращому разі група сходить з маршруту

або, що ще гірше, в групі з'являється серйозно травмований учасник, а

деколи і трагічно загиблий турист. Чим обертаються тактичні помилки на

маршруті, можна судити по нижче наведеній табл. 2.2.5.

Таблиця 2.2.5 — Тактичні помилки, допущені при підготовці до походу та їх наслідки

 

п/п 1

Помилки, допущені при підготовці до походу

2

Наслідки помилок під час здійснення походу

3

і

1

Z

Недостатнє вивчення фізико-географічних і природно - кліматичних особливостей району здійснення походу.

Э

Проходження по запасному варіанту або схід з маршруту через: незнання місцевого магнітного схилення, внаслідок чого може бути вихід за краї карти; втрату орієнтування; попадання в характерні для даного району погодні умови (циклони); різке зниження температури, велика кількість опадів; мала вода та ін.

2

Неправильна тактична побудова маршруту.

Проходження по запасному варіанту або схід з маршруту.

3

Недооцінка технічної складності локальних природних перешкод.

Аварійна ситуація при проходженні локальних природних перешкод.

4

Неправильний підбір учасників групи: слабка фізична і морально-психологічна підготовка учасників; слабка теоретична і технічна підготовка учасників в даному виді туризму; недостатній туристський досвід *

Можливе створення конфліктної ситуації в групі за екстремальних умов.


5

Неправильний підбір продуктів по калорійності, ваговим показникам і різноманітності

Розвиток дистрофії у учасників групи з тяжкими наслідками

6

Неправильний вибір загального і спеціального спорядження

Виникнення аварійної ситуації при проходженні локальних перешкод

7

Недостатній набір картографічного матеріалу і неточне копіювання карт

Вихід на невраховані перешкоди, проходження яких може привести до загибелі окремих учасників і всієї групи

 

У практиці проведення Всесоюзних семінарів з пішохідного туризму спостерігалися випадки, коли претенденти на участь у поході 4-ї категорії складності в гірсько-тайговій місцевості не мали достатнього досвіду подолання локальних перешкод, що характерні для подібних регіонів. Наприклад, на зборах у хідних аянах претендент мав досвід походів 2-ї категорії складності по Криму і 3 к.с. — по Карпатах. А бажано було б мати хоч би досвід участі в поході 3-ї категорії складності по гірсько-тайговому ландшафту Приполярного Уралу. На думку автора, в питаннях підбору учасників на маршрут не повинно бути формального підходу, так як Карпатська «трійка» за складністю перешкод не адекватна «трійці» в районах Східних й Західних Саян, Хамар-Дабана, а тим більше Гірського Алтаю.

Окрім вказаних тактичних помилок при підготовці маршруту, в процесі походу керівник групи може допустити і таку помилку, як неправильна розстановка учасників «на стежці», що також може привести до аварійної ситуації. Найбільш поширеними з цих помилок є: відсутність того, хто замикає групу, розміщення слабких в кінці групи, нерівномірне комплектування екіпажів, неправильна розстановка людей на каміннянебезпечних і лавинонебезпечних схилах.

Особливу роль в профілактиці нещасних випадків має навчально-методична література, видаваною ЦРІБ «Турист» ЦСТЕ. Багатьом туристам відомі такі автори, як Аппенянський А.І., Варламов В.Г., Веретенников Є.І., Дрогов І.А., Каценельсон М.Д., Котов Г.Г., Луговьєр Д.А., Севастьянов Р.І., Сергєєв В.І., Соколов В.А., Тихомиров В.Д., Федотов Ю.Н.,

Шимановський В. Д., Штюрмер Ю.А. та багато інших досвідчених туристів. Окрім відомчого видання ЦРІБ «Турист» питання безпеки освітлювали такі видання, як «Профіздат», «Фізкультура і спорт», «Здоров'я», «Радянський спорт», «Освіта», «Медицина», в яких друкувалися Абалаков В.М., Байковський Ю.В., Берман А. Е., Власов А. А., Востоков І. С., Ганопольський В.І., Давидов М.Ф., Дрогов І. А., Дублянський В. І., Ільюхин В. В., Кодиш Е.М., Константинов Ю.С., Коструб А. А., Лінчевський Е. Е., Лукоянов П. Н., Марінов Б. І., Федотов Ю. Н., Шальков Ю.Л.,Шимановський В.Д., Штюрмер Ю.А.

У даний час особливу цінність для туристів і інструкторського корпусу представляють підручник «Спортивний туризм», навчальний посібник «Спортивно-оздоровчий туризм», автором яких є професор Харківської державної академії фізичної культури, Голова Харківської обласної федерації спортивного туризму О.Я. Булашев.

Після розпаду Радянського Союзу була порушена єдина система КСС. Кожній незалежній державі цю проблему довелося вирішувати самостійно. У Російській Федерації в 1990 р. був створений Російський корпус рятувальників, який надалі був перетворений в Комітет з надзвичайних ситуацій, а потім — в Міністерство з надзвичайних ситуацій (МНС). Проте пошуково-рятувальна служба (ПСС) Росії влилася в нову структуру тільки влітку 1992 р.

В Україні КСС спочатку ввійшла до складу Туристсько-спортивного союзу України (ТССУ), але фінансування її діяльності здійснювалося Кабміном України за цільовим призначенням. У 1996 р. Держкомітет України по туризму своїм наказом від 10 червня за № 33 затвердили «Положення про пошуково-рятувальну службу суб'єктів туристської діяльності, які спеціалізуються на організації туристських подорожей з використанням активних форм пересування туристів». З назви цього положення бачимо, що ця ПСС займається проблемами тільки тієї фірми або

організації, при якій вона створена, і ніякого відношення до спортивних груп не має.


Сьогодні порятунком туристів займається Державна спеціалізована аварійно-рятувальна служба пошуку і порятунку туристів Міністерства по надзвичайних ситуаціях України (ДСАРСПП МНС України). Аналізуючи надзвичайні випадки, події з туристами в Карпатському і Кримському регіонах за останні роки (табл. 2.2.6), можна прийти до висновку, що назріла ситуація, коли при ДАРСПП МНС України необхідно створити спеціалізовану туристсько-альпіністську пошуково-рятувальну службу.

Для обслуговування комерційних туристів і альпіністів як в Криму, так і в інших гірських районах країн світу необхідно почати підготовку корпусу гідів-провідників. Було б також доцільно вивчити досвід роботи Центру дитячо-юнацького туризму Російської Федерації по підготовці юних рятувальників, Загальноросійської Асоціації гірських гідів , рятувальників і промислових альпіністів (ОАГГРПА), а також гільдії гірських гідів.

Непрямою причиною аварійних ситуацій може служити завищення категорії складності в тих туристських районах, які за природно-географічними і кліматичними показниками, а також урбанізованості ніяк не можуть бути адекватними до тих районів, які володіють всіма технічними параметрами для походів 3 - 5 категорій складності. Наприклад, пройшовши кримський похід 3 категорії складності (згідно з класифікацією Федерації спортивного туризму України - ФСТУ), навряд чи група пройде без надзвичайної випадку похід такої ж категорії в районах Хамар-Дабана або Західних Саян, не говори вже про спробу пройти у вказаних районах похід 4-ї категорії складності, хоча формально вони мають на це право. Свідоме завищення ФСТУ категорийности маршрутів на території Криму і Карпат (див. табл. 2.2.7) для отримання масових розрядів може тільки привести до зростання нещасних випадків в районах Західного Сибіру, Алтаю, Кавказу, Забайкалля та інших технічно складних районах. Крім того, це може призвести до дискредитації спортивних звань і розрядів і тим самим поставити під сумнів участь українських команд у чемпіонатах країн -учасників СНД.



 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

4.

ВОДНИЙ

Карпати

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

1

1

1

1

 

 

 

 

 

 

Крим

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.

ВЕЛОСИПЕДНИЙ

Карпати

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

 

 

 

 

 

Крим

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

 

1

1

1

 

 

1

1

1

 

6.

АВТО-МОТО

Карпати

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

 

X

X

X

X

S

а.

X

X

X

X

X

X

X

X

X

X

 

1

1

1

1

 

1

1

1

1

 

 

 

 

 

7.

СПЕЛЕОЛОГІЧНИЙ

Поділля Буковина

1

1

X

X

X

1

1

X

X

X

1

1

X

X

X

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Крим

1

1

X

X

X

1

1

X

X

X

1

1

X

X

X

1

1

X

X

X

 

 

 

 

 

8.

ПАРУСНИЙ

Азовське море

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

 

1

1

1

1

 

 

1

1

1

 

Чорне море

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

1

 

1

1

1

1

 

 

1

1

1

 

На закінчення додаємо ряд рекомендацій до туристських груп, які

готується до спортивного походу:

1. Строго дотримувати Правила здійснення спортивних походів

(«Правила змагань туристських спортивних походів»).

Строго дотримувати правила заповнення туристської документації. Не допускати скорочень, писати розбірливо. Пам'ятати, що маршрутна книжка спортивного туристського походу при особливих обставинах може стати головним документом для слідчих органів і прокуратури.

При оформленні картографічного матеріалу окрім нанесення нитки основного маршруту обов'язково потрібно показувати запасні й аварійні нитки, місця ночівлі і дньовок з їх порядковою нумерацією і датою.

Мати мужність відступити і зійти з маршруту, якщо цього вимагають обставини. Група завжди повинна повертатися у повному складі - це святий борг керівника групи.

Керівник, як і учасники групи, повинні мати знання і навики по загальній і спеціальній підготовці в тому виді туризму, в якому здійснюється похід.

Керівник! Пам'ятай, що категорія складності походу не самоціль! Не думай, що ти розумніший за тих, хто допустив помилку - вчися на їх помилках, вони дуже дорого можуть обійтися учасникам.

Туристські групи повинні в свій склад включати медичних працівників. Од них часто залежить благополучний результат походу.

ЛІТЕРАТУРА

Болдырев С.Н., Жмуров В.Н., Косарев ЕА. Сложные туристские походы. - М: «Физкультура и спорт», 1959.- 200 с.

Булашев А.Я. Спортивный туризм: Учебник.- Х.: ХГАФК, 2004.- 388 с.

Лукоянов П.И. Безопасность в лыжных походах и чрезвычайных ситуациях зимних условий.- М: ЦДЮТур РФ, 1998. - 140 с.

Маринов Б. Проблемы безопасности в горах (Сокр. перевод с болгарского).- М: «Физкультура и спорт», 19.- 208 с.

Штюрмер Ю А. Профилактика туристского травматизма: Методические рекомендации. - М: РИБ «Турист», 1992.- 96 с.

Франсуа Тебо. Красная карточка футболу («Курьер Юнеско», 2-1993, (Азартный мир спорта), стр. 12-14