2.3. Міжнародний досвід організації зеленого туризму

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 

Андренко Ірина Борисівна к.е.н, доцент кафедри туризму і готельного господарства Харківської національної академії міського господарства

2.3.1. Зелений туризм як складова екологічного туризму

Сільський туризм має можливість, беручи до уваги особливості оточуючого середовища і місцевої культури, та при далекоглядній державній політиці, досягти екологічного, культурного і соціального балансу між містом і селом. Для цтого треба враховувати потенційні результати туристичного розвитку села, які, в залежності від того, чи бере цей розвиток до уваги: природні, культурні і соціальні ознаки, можуть вести або до замаху на стабільність оточуючого середовища або сприяти його розвитку.

Іншими словами зараз важливим стає те, що туристичні проекти та програми розвитку мають віддавати пріоритет інтересам місцевого населення.

Чітко визнано, що підвищення якості і розвиток місцевого туризму, що відповідав би очікуванням туристів, не може відбуватися:

проти волі чи без залучення місцевого населення;

без забезпечення балансу між зберіганням природної і культурної спадщини місцевості і її розвитком для економічних цілей.

Тому три суттєвих елементи туристичного розвитку: простір-люди-продукти - повинні складати фундамент програм і проектів розвитку, забезпечуючи потрійну мету:

поліпшення умов життя, особливо в селах;

захист оточуючого середовища і охорона культурного спадку;

задоволення бажань туристів або відвідувачів.

Залишається питання - як залучити місцеве населення до справи їх власного розвитку і виживання, використовуючи діяльність в сфері сільського туризму.

Для того щоб сприяти інтегрованому та збалансованому розвитку відповідних територій, існує потреба не тільки зробити більш доступним для місцевого населення усвідомлення своїх природних, культурних і соціальних ресурсів та масштаб їх розвитку, але також інформувати про можливості безпосередньої участі їх в забезпеченні туристичних засобів обслуговування, даючи інформацію, необхідну для відповідного навчання населення:

традиційна спонтанна гостинність повинна йти бік у бік з навчанням з питань змісту туристичних засобів обслуговування;

особисті ініціативи повинні бути інтегровані у загальну політику розвитку цього виду діяльності;

індивідуальні внески повинні допомагати забезпеченню туристичними продуктами, що дають можливість відвідувачам (споживачам) задовольняти свої потреби в житлі, харчуванні, переміщенні і дослідженні місцевості, культурному відпочинку.

Таким чином туризм допоможе соціально поєднати села, які будуть намагатися розвивати туристичні послуги, згадувати своє минуле, бачити власне коріння, відчуваючи, що вони належать до спільності.

На науковій і практичній ниві ще досі тривають дискусії про зміст і

направленість таких понять і явищ, як "сільський туризм" і "агротуризм".

Звернемось з цим питанням до поважного словника з подорожей, туризму та

гостинності британця С.Медліка (1993). Згідно з цим словником, сільський

туризм (rural tourism) - відпочинковий вид туризму, сконцентрований на

сільських територіях. Він передбачає розвиток туристичних шляхів, місць

для відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з

обслуговування туристів з провідниками та екскурсоводами. Поняття

"сільський туризм" часто ототожнюють з "агротуризмом", але "сільський

туризм" значно ширше. Агротуризм (farm tourism) - відпочинковий туризм,

що передбачає використання сільського (фермерського) господарства. Агротуризм може проявлятись у різних формах, але завжди включає винаймання помешкання. Розрізняють дві базові форми агротуризму: винаймання помешкання з обслуговуванням безпосередньо в межах дворогосподарства або розміщення на нічліг з самообслуговуванням на землях, що належать до дворогосподарства, наприклад в кемпінгах та наметах. Агротуризм таким чином виступає однією з форм сільського туризму. У агротуризмі дворогосподарство (фермерське господарство) становить одночасно нічліжну базу та головний предмет інтересу для туриста.

Екотуризм - це форма подорожі, сприятлива для навколишнього середовища. Вона відбувається на територіях, що мають природничу цінність (національні та ландшафтні парки). Екотуризм спрямований на охорону природного й культурного середовища регіонів, які відвідуються туристами. Він передбачає, що учасниками цих подорожей є люди з високою екологічною свідомістю. Синонімом поняття "екотуризм" є зелений туризм (green tourism), природничий туризм (nature tourism). Виділяються такі форми екотуризму - активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний, рибальство), фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, полювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.

Сільський туризм і його різновидність агротуризм мають багато

спільного з екотуризмом і часто відповідають багатьом його пріоритетам,

зокрема: збереження природничого та культурного середовища, підтримка

добробуту місцевої громади, постачання туристам харчів з місцевих

продуктів. Деякі власники агротуристичних господарств, розташованих

поблизу природоохоронних територій, підтримують серед туристів

проекологічні вимоги. У сільських місцевостях організовують відвідувачам

багато додаткових послуг, що включають екотуристичні програми: кінні та

велосипедні прогулянки, маршрути по знакованих стежках у національних і

ландшафтних парках, природничі подорожі, збирання ягід та грибів. Але

сільський туризм (агротуризм) і екотуризм відрізняються основними цілями використання вільного часу. Їхня головна різниця полягає у базових мотивах подорожування. Сільський туризм - це форма проведення вільного часу у вигляді стаціонарного відпочинку, тоді як базовою метою екотуризму виступає активне відкриття дикої природи, традицій і культури, їх глибоке пізнання й сприйняття. Сільські оселі можуть використовуватись як база для ночівлі та харчування екотуристів. У спеціальній літературі з'явилось нове поняття екоагротуризм, що передбачає відпочинок у селян, які вирощують сільськогосподарську продукцію із застосуванням екологічних методів. Тут агротуризм поєднується з екологічним сільським господарством.

Наведені вище поняття, пов'язані з сільським туризмом і екотуризмом, знайшли своє використання для визначення форм туристичного руху в Україні. Зокрема, відпочинок в українських селах було визначено як "сільський зелений туризм". Він охопив широкий спектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного відпочинку у сільській місцевості (власне сільський туризм), відпочинку у туристичних центрах і курортах, що розташовані у селищах і малих містах, до відпочинку у сільських дворогосподарствах агротуризм). Визначення сільського руху як "зелений" підкреслює його проекологічну орієнтацію.

В сучасній літературі ми зустрічаємось з досить широкою

класифікацією різновидів туризму: активний і пасивний; історичний,

культурно-етнічний, пізнавальний, екологічний, розважальний,

екстремальний і т.д. Але рідко хто зможе відрізнити аграрний туризм від

сільського зеленого, а сільський зелений від екологічного. Можливо, для

більш чіткого розуміння різниці між ними необхідно звернути увагу на

професійний рівень власників об'єктів розміщення. Ми вводимо нову

класифікацію за кадровим складом. В основу цієї класифікації покладено

професійний рівень осіб, які надають туристичні послуги. До виникнення

поняття "сільський зелений туризм" туризмом в загальноприйнятому

розумінні займались особи, що мали відповідну освіту та стаж роботи в

туристичних фірмах. Основна відмінність сільського зеленого туризму від туризму, так би мовити, звичайного - це те, що туристичні послуги надають особи, які мають інший фах (сільськогосподарські робітники, працівники сфери обслуговування, вчителі) та надають ці послуги в сільський місцевості. Селянин-фермер в межах сільського туризму може організувати:

активний туризм (збудувати на своїй території спортивний майданчик, підйомник, розробити маршрути для велотуристів, кінні прогулянки);

екотуризм (відпочинок в екологічно чистій місцевості, вживання чистих продуктів);

мисливський туризм;

культурно-етнічний (екскурсії, розповіді про історію краю, національні обряди, побут) і т. д.

Основою сільського туризму є власне сам селянин та його побут. Селянин запрошує до своєї оселі:

людину з міста подивитись на сільськогосподарське виробництво (як робиться сир, масло, ковбаса тощо, як вирощуються ці свині, корови, коні);

людину творчої, розумової праці подивитись на майстерність ремісника (як робиться дерев'яний посуд, як плететься ліжник)

іноземців подивитись на особливості національних традицій, культури.

Поряд з традиційними й поширеними у практиці формами культурного, пізнавального туризму на базі історико-архітектурної спадщини та оздоровчого туризму у курортно-рекреаційних районах України велика увага в останні роки приділяється новим видам туризму і зокрема сільському зеленому , або екологічному туризму, у якому поєднуються елементи оздоровчої діяльності, екологічної освіти, підвищення ролі краєзнавства та захисту довкілля. Розвиток сільського та екологічного туризму надає можливість для спілкування з природою широких , кіл

населення, стимулює діяльність суспільства та управлінських установ у напрямку розвитку місцевої економіки.

Сьогодні існує два напрямки вирішення цієї проблеми: перший - це використання приватного житлового фонду існуючих сільських поселень для прийому туристів та відпочиваючих поблизу національних природних та регіональних ландшафтних парків, у сільській місцевості гірських та приморських районів, другий — це створення в таких же місцях нових поселень або груп чи окремих приватних житлових будинків пансіонатів, міні-готелів, підприємств малого бізнесу для обслуговування сімейного, молодіжного, дитячого туризму тощо.

Перший напрямок пов'язаний безпосередньо з активною діяльністю Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, яка здійснює широкі організаційні заходи — підтримує створення місцевих осередків, проводить просвітню роботу стосовно необхідної якості житлового фонду та рівня обслуговування в селах , де є зацікавлені господарі, приймає участь у міжнародних заходах для обміну досвідом у цій важливій ділянці загальної системи туризму. Ця діяльність вкрай необхідна і може розглядатись як першочергова щодо становлення сільського зеленого туризму в Україні.

Другий напрямок - це формування нової інфраструктури сільського

зеленого туризму, що вимагає здійснення науково-проектних розробок,

будівництва за прийнятими світовими стандартами приватного житла для

прийому туристів, визначення унікальних природних комплексів та

реконструкції визначних пам'яток історико-культурної спадщини, які

розташовані у сільських районах. Це перспективний напрямок, який створює

передумови для професійного вирішення всіх питань спільними зусиллями

вищезгаданої Спілки та інших організацій (науково-проектних, управлінських,

природоохоронних тощо). Слід підкреслити, що саме перспектива розвитку

регіонального туризму, в тому числі і сільського зеленого, або екологічного

туризму, є предметом зацікавлення багатьох місцевих організацій. Виникали

ідеї і пропозиції щодо створення екологічного комплексу на землях трьох

колективних господарств Комінтернівського району та нових мікрорайонів приватного житла для прийому туристів у с. Приморське Килійського району Одеської області.

У Карпатах пропонувалось створення туристсько-етнографічного центру в районі Турки, селищ малих приватних котеджів для туристів у Путилі, на кордоні Львівської області з Польщею тощо. Модель нового типу малих поселень для прийому туристів передбачає формування в їх межах таких функціональних зон, як "туристсько-рекреаційна" (переважно для приватних мініготелей), "біфункціонального житла" (для господарів і туристів) та "садибної забудови" (для сільських жителів, обслуговуючого персоналу).

У зонах "біфункціонального житла", як свідчить зарубіжний досвід, доцільно здійснювати будівництво одно-двоповерхових житлових будинків на дві-три сім'ї відпочиваючих, будинків з присадибними ділянками (без тваринницького господарства), блокованих будинків, які об'єднуються у групи з трьох-п'яти будівель, мають спільне подвір'я та "мікросередовище для відпочинку з належним благоустроєм. Туристсько-рекреаційна зона такого селища формується дво-чотириповерховими будинками з " апартаментами" (квартирами) для туристів, міні-готелями й закладами обслуговування (кав'ярні, спортивні споруди тощо).

Можна навести приклад проектних пропозицій створення таких селищ у приморському регіоні України. Це ідея зведення міжнародного комплексу екотуризму в селищі Приморське на Одещині на узбережжі Жебріянської затоки Чорного моря. Міжнародний комплекс екотуризму пропонується створити на базі унікальних і різноманітних природних ресурсів для регульованого спеціальними туристськими маршрутами перебування людей і огляду ними екологічних об'єктів і пам'яток історії.

Розробка і здійснення проекту просторово-планувальної організації

міжнародного комплексу екотуризму з урахуванням екологічної цінності

природних факторів (дельта Дунаю, Жебріянська затока, лиман Сасик) та

історичної цінності міста Вилкове і перетворення звичайного сільського поселення Приморське на селище з відповідною інфраструктурою для туризму, може мати позитивний вплив на екологію та економіку розвитку Килійського району, що визначається такими можливими перевагами: економічні переваги використання фінансових ресурсів місцевого населення для створення власного житла з приміщеннями для прийому туристів з належним рівнем комфорту і створення нових робочих місць для сільських жителів; соціальні переваги — підвищення інженерно-технічного і культурно-побутового рівня обладнання "біфункціонального" селища, розширення можливостей працевлаштування населення; екологічні переваги — створення життєвого й рекреаційного середовища, наближеного до природи, збереження унікальних природних комплексів за рахунок зниження антропогенного пресу порівняно з містами-курортами. зонами короткочасного відпочинку містами-центрами туризму, тощо)

Для організації системи сільського зеленого або екологічного туризму необхідно в сільських адміністративних районах здійснити певну роботу: вибрати атрактивні природні й архітектурні об'єкти для відвідування та огляду; розробити сезонні туристичні маршрути, освітні екологічні та краєзнавчі програми, провести аналіз та сертифікацію приватного житлового фонду населення з метою спроможності його використання для прийому туристів, створити спеціальний банк даних; визначити контингент потенційних туристів (школярі, члени зелених рухів, любителі рибальства й мисливства, зарубіжні гості тощо); провести розрахунки прибутковості розвитку сільського туризму та його впливу на поліпшення і пожвавлення місцевої економіки.

Подібним проблемам були присвячені міжнародні конференції

"Сільський туризм у Центральній та Східній Європі" (м.Ново Мєсто, Словенія,

квітень 1997 року), "Зелений агро-еко-біо-сільський туризм у XXI столітті"

(с.Монок, Угорщина, серпень 1997 року), "Архітектура і туризм" (м.Синая,

Румунія, вересень 1997 року), які проводились під егідою міжнародних

організацій: Європейської Ради селищ та малих міст (ЄКОУАЗТ), Центрально-Східноєвропейської федерації по прийому туристів у сільській місцевості, Міжнародною спілкою архітекторів (ИІА). Метою цих конференцій було допомога розвитку та відродження сільського зеленого туризму у Східній Європі; поширення через державні і недержавні органи, засоби масової інформації, фермерські асоціації принципів організації сільського туризму; впровадження проектів сільського туризму в європейських країнах. Про це також йшлося на останній конференції у Румунії, де був оголошений спеціальний конкурс Ради Європи щодо створення комплексів сільського туризму у Центральній та Східній Європі.

Представники Ізраїлю Польщі. Росії, Угорщини, України і Франції зустрілися із представниками національної спілки сільського туризму Румунії.

Ця зустріч засвідчила активний розвиток нового напрямку туризму і необхідність належної уваги архітекторів до переобладнання існуючих сільських поселень і створення нового типу селищ з функціями проживання місцевого населення і туристів в умовах, наближених до природи на противагу великим урбанізованим центрам туризму.

2.3.2. Агротуристична діяльність в Польщі

Як назва цієї форми діяльності у Польщі традиційно використовується словосполучення „господарська гостинність"

У Польщі селяни, які бажають розпочати діяльність у сфері сільського туризму та ті, що вже надають такі послуги відпочиваючим на базі своїх господарств мають підтримку в тому, що на них не поширюється закон, що регулює господарську (підприємницьку) діяльність та визначення понять підприємця та підприємства. Тобто вони мають право вести повноцінне господарювання, але при цьому не бути обтяженими зобов'язаннями, які покладаються законодавством на решту підприємців. Таке господарювання має чітке визначення:

- до послуг сільського туризму слід відносити надання господарям

відпочиваючим в оренду кімнат, окремих будинків, місць під розбивки наметів; продажу домашніх страв; а також можуть надаватись інші послуги, які пов' язані з перебуванням у даному господарстві, тобто пов' язаних з господарською діяльністю;

селянина, який має право надавати послуги по сільському туризму, слід вважати господарем, який займається сільськогосподарською діяльністю самостійно, за власний рахунок і є власником сільського господарства;

надання послуг у сільському господарстві означає використання з цією метою земель, будівель, та інших засобів цього господарства без зміни їх характеру та порушення їх основної функції - здійснення сільськогосподарського виробництва.

Таким чином, конкретне визначення у законодавстві Польщі понять „агротуристичні послуги", „селянин (господар)", „сільське (селянське) господарство" чітко відмежовує діяльність у сфері сільського туризму від інших видів туристичних послуг, які надаються у сільській місцевості і які законодавством віднесені до сфери підприємницької діяльності.

Як це було зазначено вище, діяльність у сфері сільського туризму не належить до підприємницької діяльності. Тому грошові винагороди за такі послуги не підлягають обкладанню податком на додану вартість. Законодавство також передбачає при певних умовах звільнення отриманих доходів і від податку на доходи фізичних осіб. Звільнення від оподаткування доходів, які отримані від здачі кімнат, передбачається при наступних умовах:

житловий будинок, в якому здаються кімнати належить до сільського господарства;

житлові кімнати здаються відпочиваючим, тобто не сезонним робітникам, або іншим особам на тривалий термін;

кімнати, які здаються, знаходяться у житлову будинку, а не в іншій спеціально пристосованій будівлі;

житловий будинок знаходиться на сільській території;

число кімнат, які здаються не перевищує 5.

Особа, яка отримує доход від здачі кімнат відпочиваючим та відповідає вищенаведеним критеріям звільняється від оплати податку з таких доходів незалежно від величини доходу, отриманого з інших джерел.

Інші умови виконання діяльності у сфері сільського туризму.

Дозвіл на виконання діяльності.

Господарі, на відміну від підприємців, звільнені від обов'язку реєстрації своєї діяльності в органах місцевої влади. Тобто законодавство не передбачає для виконання цієї діяльності сільськими господарями (селянами) отримання будь-яких дозволів від органів влади.

Санітарні умови.

Нормативні акти, якими регулюються санітарно-гігієнічні умови при прийомі гостей у готелях, пансіонатах та подібних закладах, до об' єктів сільського туризму не застосовуються. Санітарні умови проживання та харчування відпочиваючих повинні відповідати мінімальним умовам, які передбачені нормативними актами для помешкань та умов проживання у будинках садибного типу.

Приміщення.

Господарства, які надають послуги у сфері сільського туризму повинні відповідати таким вимогам:

наявність одного санітарного вузла з проточною водою на 15 відпочиваючих;

спальна кімната для гостей на 1-2 особи повинна мати площу не менше 2 кв. м.;

мінімальний перелік меблів;

кімнати повинні мати електричне освітлення;

приміщення, крім тих, які використовуються виключно в літній період, повинні бути обладнані опалювальними пристроями.

Вимоги до обслуговуючого персоналу.

Законодавство не передбачає спеціальних санітарних вимог до

персоналу, який залучається до діяльності по сільському туризму. Але

відпочиваючі мають право вимагати від осіб, які виконують роботи по заміні постільної білизни та приготуванню страв, медичну довідку про стан здоров' я.

Вимоги до умов харчування.

Вимоги нормативних документів, які регулюють умови громадського харчування до умов сільського туризму не застосовуються. Вони не стосуються продуктів споживання, які виготовляються, зберігаються і споживаються виключно у власному домашньому господарстві для задоволення власних потреб. В зв'язку з тим, що ці продукти споживаються не тільки господарями, у стадії підготовки знаходиться спеціальний нормативний акт стосовно встановлення мінімальних правил харчування відпочиваючих в агросадибах.

Протипожежні умови.

До будівництва та експлуатації будинків та інших споруд, які використовуються для прийому відпочиваючих застосовуються загальні протипожежні правила, які стосуються пожежної безпеки житлових будинків та інших відповідних споруд.

Реєстрація відпочиваючих.

Законодавство Польщі передбачає реєстрацію фізичних осіб у місцях їх постійного, а також тимчасового проживання. У зв'язку з цим, господар повинен вести спеціальний журнал реєстрації, в який має заносити особисті дані громадянина та ознаки документа, що засвідчує особу, а також час прибуття та вибуття відпочиваючих з господарства. Встановлений спеціальний порядок реєстрації іноземців.

Цивільна відповідальність господарів.

Причиною виникнення цивільної відповідальності може бути

невиконання або неналежне виконання умов домовленостей між сторонами, а

також нанесення шкоди. Така відповідальність реалізується шляхом

відшкодування вартості нанесених збитків. Взаємні права та обов'язки сторін

визначаються договором, укладеним між сторонами (договір може бути

укладений як в письмовій, так і в усній формі). Тобто спеціальними нормативними актами відповідальність сторін при здійсненні діяльності у сфері сільського туризму не регулюється.

Страхування майна та відповідальності.

Страхування майна, що використовується у процесі діяльності у сфері сільського туризму та страхування ризиків та відповідальності здійснюється відповідно до чинного законодавства, яке не передбачає жодних особливостей, пов'язаних з цією діяльністю.

2.3.3. Сільський туризм в Угорській республіці

Законодавство Угорщини також не містить спеціального визначення сільського (зеленого, аграрного) туризму. В Угорщині традиційно вживаються словосполучення: „сільська хутірська гостинність", „сільський туризм", „сільський аграрний туризм" тощо. Причина у тому, що ця діяльність вважається різновидом робіт і послуг, які традиційно виконуються (надаються) сільськими господарями у процесі ґаздування у своїх сімейних господарствах на базі садиб. Тому загальні правила, які стосуються діяльності у сфері сільського туризму, визначені у нормативних актах щодо ведення сімейних господарств, без встановлення будь-яких додаткових обов' язків або обмежень у господарській діяльності для тих, хто займається і цією діяльністю. В Угорському законодавстві регулювання відносин, що виникають при здійсненні господарювання у сімейних агрогосподарствах, не підпадає під дію нормативних актів, якими регулюються відносини у сфері підприємництва. Відповідно не підлягають оподаткуванню і особисті доходи, отримані від використання для відпочинку власного житла.

При цьому мають бути дотримані такі умови:

для туристів надається не більше 10 (десяти) ліжко-місць;

річний дохід від цієї діяльності не перевищує 300 тисяч форинтів (10 мінімальних місячних зарплат);

місце постійного помешкання особи - нерухомість, яка

використовується;

- житло розташоване в сільській та в хутірській місцевості, яка не віднесена до санітарно-курортних зон.

Винятком є спеціальні пільги та переваги для сімейних господарств, які займаються, або виявили бажання зайнятися діяльністю у сфері сільського туризму, у випадку їх розташування на території сільських поселень у економічно слаборозвинутих, визнаних економічно депресивними, регіонах. Отримання таких пільг та переваг відбувається на конкурсних засадах, наприклад, допомога для розвитку агротуризму, сільської гостинності, спрямована на реконструкцію та ремонт житлових будинків. Такі проекти можуть отримати матеріальну підтримку у формі кредиту у розмірі до 2-х мільйонів форинтів (орієнтовно 8 тис. дол. США), які в разі успішної реалізації проекту поверненню не підлягають.

Державні стандарти спеціально для цієї діяльності відсутні. Будинки і споруди, на базі яких проводиться діяльність, повинні відповідати державним стандартам, які стосуються житлових та інших приміщень та споруд.

Не має потреби в отриманні будь-якого дозволу чи реєстрації, якщо діяльність виконується власником садиби (членами його сім' ї), зайнятого цілком або частково у сфері сільського господарства у сільському населеному пункті.

В Угорщині сільський туризм розвивався нелегко, як, власне, і весь аграрний сектор. Після війни була страшенна розруха, не було коштів, кожна сім'я отримала в середньому 3-4 га землі. У 1946 р. була перша земельна реформа, але ні у кого не було навіть коня, ще й засуха завдала чимало бід. 1949 року прийшли до влади комуністи, вони підвищили податки на землю, це був страшний період.

З 1953 року було пом'якшення політики щодо сільських жителів, вже з

1956 р. зросло енергозабезпечення села, почалося технічне переозброєння,

люди відчули полегшення. В 1965 році почався другий етап колективізації, в

140

кожному селі було по 1-2 кооперативи, держава видавала чималі гроші на розвиток сільського господарства До 1970-х років Угорщина стала однією з перших в Європі по виробництву сільськогосподарської продукції. Сьогодні першочергова політика держави - дати якомога більше дотацій сільському господарству, бо Угорщина все ж залишається аграрною державою.

У країні проводиться також державна політика підтримки сільського туризму, оскільки він сприяє збереженню села і його традицій

2.3.4. Сільський туризм у Швеції

Однією з відмінних особливостей шведської моделі є розвиненість та досконалість професійного самоврядування у сфері сільського туризму.

Прийом відпочиваючих у сільській місцевості господарями сільських садиб здійснюється у рамках спеціальної Програми „Сільське населення". Це свого роду об'єднання, компанія - організація з ознаками громадських об' єднань та традиційних професійних цехів.

Участь у програмі „Сільське поселення" господарів є обов' язковою умовою для набуття права виконувати діяльність у сфері сільського туризму. Участь у програмі є добровільною та платною.

Вимоги до садиби та до господарів.

Для вступу до організації - Програми „Сільське поселення", садиба та господарі повинні відповідати наступним вимогам:

господарство повинно демонструвати гарне навколишнє середовище, у тому числі добротні умови утримання тварин й відповідати вимогам безпеки;

господарство повинно бути розташоване в сільській місцевості і використовуватись як діюче сільськогосподарське виробництво, це може бути рослинництво, тваринництво або невелике лісогосподарське виробництво;

господарство повинно бути платником податку, як сільськогосподарське підприємство;

господар повинен бути обізнаний з питаннями харчування;

господар повинен повністю або частково бути зайнятий у цьому господарстві. При наявності реально діючого сільськогосподарського виробництва вимоги до господаря по зайнятості не висуваються;

господар або його родина повинні проживати у садибі, що здається відпочиваючим або в безпосередній близості до неї.

Дозвіл на прийом відпочиваючих надається після проведення інспекцій компетентними особами Програми, відповідно до власних правил інспектування. Програмою встановлені власні правила - внутрішні мінімальні стандарти, якими передбачені необхідні умови надання послуг відпочиваючим. Такі дозволи в межах Програми надаються господарям при наявності у них більше 8 ліжок або більше 4 кімнат. При умові надання послуг в обсягах менших, ніж вказано вище, спеціальний дозвіл не потрібен. Відповідно до внутрішніх правил Програми, на запит господаря може бути проведено також спеціальне інспектування з метою „кваліфікація за якістю".

Господар зобов'язаний запропонувати гостеві заповнити гостьову анкету, яка передається до центральної канцелярії або до регіональної структури Програми. Крім того господар зобов'язаний надсилати до Програми статистичні дані про кількість людино-днів, проведених у його садибі гостями. Дані, надіслані господарем до програми, є конфіденційними і поширенню не підлягають.

Марка сільського поселення і його логотип видається сільському підприємству (двору). Це підтверджує те, що підприємство (двір) пройшло перевірку якості, і те, що запрошеній особі буде надано гостинний і якісний прийом. При змаганні за право членства в Програмі „Сільського поселення" повинно бути перевірено наявність наступних умов:

„Сільське поселення" (тобто документ, який надає дозвіл) є справжнім і більше ніде не повторюється.

він є персональним (виданий конкретній фізичній особі).

поселення повинно бути пристосованим до життя.

господар повинен надавати якісний і гостинний прийом.

садиба повинна бути розташована в сільській місцевості.

марка „Сільського поселення" і логотип повинні завжди використовуватись господарем у ділових документах при веденні балансу.

Господар повинен здійснювати облік і реєстрацію для того, щоб гості могли швидко отримати інформацію про те, де є вільні місця. Якщо гість побажає, він повинен мати можливість отримати письмове підтвердження існування такого місця і опис шляху до нього.

Кожна садиба має свої характерні риси і привабливість. Садиби, які беруть участь у Програмі „Сільського поселення" повинні продемонструвати гарне навколишнє середовище і порядок. Йдеться, наприклад, про гарні умови утримання тварин, а також про запровадження в садибі системи безпеки, що є необхідним для людей, які прибувають у садибу. Як саме житло, так і дворові будівлі повинні утримуватись у справному і доглянутому стані.

Повинна існувати певна форма страхування, яка покривала б ризики виникнення нещасних випадків з гостями під час їхнього перебування в садибі як ненавмисно, так і з власної вини.

Обов' язковими видами страхування при роботі з компанією „Сільське поселення" є страхування майна та нещасного випадку з клієнтом.

Будівлі мають бути добре доглянуті і побудовані у старому чи сучасному стилі, характерному для сільської місцевості. Приміщення, меблі та текстильні матеріали - чисті.

Опалення у помешканні повинно організуватись завчасно до приїзду гостей так, щоб від стін внутрішнього меблювання не відчувався холод.

Якщо у господарів вхід до будинку загальний, не можна забувати про те, що він має бути завжди доступним для гостей, а також дотримуватись гігієни і проводити належне і своєчасне прибирання.

Вільна площа підлоги спальної кімнати повинна складати не менше

2,5 кв.м на одну людину і не менше 5 кв. м від загальної площі кімнати.

Висота стелі повинна бути 2,10 м. Об'єм приміщення спальної кімнати повинен бути як мінімум 6 куб. м на людину.

Якщо у дворі є колодязь, вода з нього повинна пройти хімічний і бактеріологічний контроль. Вода повинна бути визнана придатною для пиття. Кожний наступний аналіз треба робити не рідше одного разу кожні п' ять років і його результати за першою вимогою надавати для ознайомлення.

Якщо в домі є проведена всередину вода і (або) туалет, установлений безпосередньо в житловому приміщенні дому, то, відповідно до положень про охорону навколишнього середовища, потрібно більш глибоке очищення стоків, ніж просто їхнє видалення. Як альтернатива приймається відвід стоків у відповідний закритий резервуар.

Якщо в будинок не проведена вода і нею користуються зовні, то ніяких особливих вимог до господаря не існує, оскільки в такому випадку стічні води виникають в незначних кількостях. Але при цьому потрібно мати очисний пристрій - такий самий, як і у власників проведеної у середину води, але без туалетів.

Сніданок (типу обслуговування „нічліг та сніданок") готується в тому місці та в той час, коли про це домовляється господар з гостем. Сніданок може бути в кімнаті гостя або в буфеті. До нього повинні входити такі страви: кава/чай, молоко, вода, сік, м'який або підсмажений хліб, масло, бутерброди, сир, огірки/помідори/червоний перець, кисляк, йогурт, пластівці, мармелад, яйця або зелень за бажанням. Ягоди і фрукти повинні відповідати сезону.

Обід готує господар. У випадку, коли запрошено більше 8 гостей, діють спеціальні положення про готування їжі.

У випадку, коли господарі надають гостям такий вид послуг, як

харчування, а також у випадку спільного прийому їжі, необхідно стежити за

чистотою одягу. Одяг змінюють перед споживанням їжі, якщо до цього

людина спілкувалася з тваринами, особливо з такими, що можуть викликати

алергію, а також після робіт у стайнях

Кішки, собаки та інші домашні тварини не повинні знаходитися в приміщенні під час приготування або прийому їжі.

У випадку обслуговування гостей не потрібно ніякого дозволу на готування і продаж харчових виробів, якщо вищевказана діяльність не набуває таких обсягів, при яких на неї потрібно одержувати дозвіл відповідно до Закону про готельну і пансіонатну діяльності. Іншими словами, коли таке господарство має не більше чотирьох кімнат для гостей і розраховане на прийом не більше восьми людей одночасно.

Дозвіл також не потрібен у виразі невеликих обсягів випічки і продажу хлібобулочних виробів.

Якщо особа займається визначеною діяльністю на професійній основі й у такий спосіб зареєстрована як платник ПДВ, то особливе значення мають ті випадки, коли вона вже є платником податків у зв'язку з іншою (мова йде про приватну) діяльністю, наприклад, сільськогосподарським виробництвом.

Доходи від здачі житла обкладаються 12%-вим податком, тоді як значна частина витрат обкладається податком у розмірі 25%.

Якщо підприємство має більше, ніж 4 кімнати і може прийняти більше 8 гостей, то діє закон про готельну і пансіонатну діяльність.

Наявність більше 8 гостей одночасно розглядається як таке незалежно від того, чи ведуть проживаючи власне господарство, чи живуть на умовах забезпечення їм нічлігу й сніданку.

При наявності більше 8 гостей має бути затверджена інспекцією кухня для готування їжі. Підприємство таких розмірів повинно отримати дозвіл від органів поліції за місцем проживання. Електроустаткування потрібно щорічно перевіряти компетентним фахівцем. У будинку повинні бути спеціально призначені аварійні виходи на випадок пожежі.