1.5. Особливості організації і просування екологічного туризму

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 

Андренко Ірина Борисівна к.е.н, доцент кафедри туризму і готельного господарства Харківської національної академії міського господарства

Науковці приділяють особливу увагу виявленню перспективних напрямків розвитку туризму в Україні, одним з яких є екологічний туризм.

У літературі зустрічається кілька термінів, що відносяться до сфери екотуризму.

Біотуризм (wndHfe tourism - у перекладі з англійської мови) - туризм, об'єктами якого є будь-які прояви живої природи, будь то окремі види або біоценози.

Природний туризм (nature tourism - у перекладі з англійської мови) -туризм, об'єктом якого є будь-яка природа, як живаючи, так і нежива (наприклад, печери, гори, водойми та ін.). Природний туризм містить у собі біотуризм як один з тематичних напрямків.

Всесвітня туристська організація використовує термін пригодницький туризм (adventure tourism - у перекладі з англійської мови) як більше широке поняття, що включає в себе екотуризм.

Однак екотуризм, хоча й має пригодницький елемент, не завжди має на увазі пригоди в чистому вигляді. Тому справедливо вважати, що поняття "пригодницький туризм" й "екотуризм" багато в чому перетинаються, але перше не поглинає другого.

Все більше поширення одержує агротуризм, або агроекотуризм (agroeco-tourism - у перекладі з англійської мови). Це туризм у сільській місцевості, при якому туристи під час свого відпочинку ведуть сільський спосіб життя на фермах і хуторах. Розвиток такого виду туризму найбільш актуальний для країн Західної Європи (і почасти США) з невеликим

відсотком природних ландшафтів і високим рівнем сільськогосподарського освоєння території.

У широкому побуті перебувають також синонімічні терміни: стійкий, або підтримуючий туризм (sustamable tourism - у перекладі з англійської мови), "зелений" туризм (green tourism - у перекладі з англійської мови). Вони мають на увазі туризм із застосуванням технологій, що роблять мінімальний вплив на навколишнє середовище. Але не всякий стійкий туризм можна вважати екологічним, тому що екологічні технології можуть бути використані й в організації пляжного туризму, і в готельній справі у великих містах, і навіть в авіаперевезеннях.

Екотуризм має багато визначень. Зокрема, Ільїна О.В. дає таке визначення екологічної туризму - це складова рекреаційної діяльності, за якої негативний вплив на природне середовище, його компоненти є мінімальним. Туризм екологічний передбачає гармонійне єднання людини, засобів рекреації, природного середовища й рекреаційної інфраструктури.

Це форма туризму, що передбачає відвідування природоохоронних територій (національних природних парків, заповідників, заповідних урочищ, пам'яток природи, дендрологічних, ботанічних, зоологічних садів, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва тощо) з метою ознайомлення з природою даного краю, методами й формами охорони природи, пропаганди цих методів і боротьби з негативним впливом діяльності людини природу [4].

За визначенням Смаля Й.В., екологічний туризм - це вид активного відпочинку в межах відносно недоторканих і природоохоронних територіях, де поряд із науково-пізнавальними, культурно-виховними й спортивно-оздоровчими функціями акцентується увага на зв'язках між природним і соціальним середовищем, на наслідках антропогенного тиску, набуваються навички гармонійних стосунків між людиною і природою, формується ресурсозберігаючий стереотип поведінки на рівні особистості [5].

Екотуризм - "будь-які види туризму й рекреації в природі, які не

наносять збитку природним комплексам, сприяють охороні природи й поліпшенню добробуту місцевого населення" (за визначенням екотуризму, прийнятим суспільством екотуризма США, Міжнародною спілкою охорони природи, Всесвітнім фондом дикої природи).

Отже екотуризм - це тимчасове переміщення населення з місця постійного проживання в оздоровчих, естетичних або пізнавальних цілях, яке передбачає злиття людини з довкіллям, отримання задоволення від краси ландшафтів, спостерігання за природою, ознайомлення з місцевими звичаями, культурою та мінімізацію навантаження на довкілля. Іншими словами - це подорож з метою пізнання природних та культурних ландшафтів за для збереження ландшафтного різноманіття.

Головна мета екотуриста - естетична насолода природою в контексті здорової цікавості: пізнати даний куточок Землі, порівнюючи його з іншими, які вже бачив учора й може побачиш завтра.

Концептуальні положення екологічного туризму:

мінімізація негативного впливу туристів на природне та соціально-культурне середовище;

гармонійне поєднання людини, природного середовища та рекреаційної інфраструктури;

науково-пізнавальне освоєння природного різноманіття територій, естетична насолода від перебування на природі;

підвищення екологічної свідомості й розуміння як туристами, так і місцевим населенням необхідності охорони й захисту природних та культурних цінностей;

дотримання звичаїв і традицій місцевого населення;

гарантія довготривалого збереження природних та історико-культурних ресурсів.

Основні ознаки екологічного туризму - це:

спрямованість до природи (природна спадщина у формі природних ландшафтів і їхніх компонентів - головне в екологічних подорожах);

екологічна безпека (екологічні подорожі не повинні завдавати збитку природному середовищу);

освітній компонент (туристи не тільки спостерігають природні феномени, але й здобувають сучасні наукові знання про них);

культурний аспект ( взаємозв'язок між природними особливостями районів подорожей і культурою їхнього населення);

соціалізація (забезпечення привабливості екологічних подорожей для місцевого населення, з урахуванням його економічних інтересів).

Основними функціями екологічного туризму є:

релаксаційна (найбільш повноцінний й ефективний відпочинок на лоні природи, у постійному спілкуванні з нею);

оздоровча (постійне активне спілкування із природою є традиційною й найбільш ефективною формою профілактики захворювань, посилення захисних функцій організму людини);

освітня (спілкування з природою під керівництвом кваліфікованого гіда це один з ефективних способів отримання життєво важливих екологічних знань);

-           виховна (прищеплення екологічної культури як органічної і незамінної частини загальної культури сучасної людини).

Розрізняють два типи екотуризму:

екотуризм у кордонах особливо охороняюваних природних територій (акваторій);

екотуризм поза кордонами особливо охороняюваних природних територій й акваторій (широкий спектр видів екологічно орієнтованого туризму, починаючи від агротуризма й аж до круїзу на комфортабельному лайнері).

Виділяють такі форми екотуризму: активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний, збиральництво, рибальство, мисливство), фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, фотополювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.

Географія екологічного туризму своєрідна. Якщо основні міжнародні

потоки традиційних туристів спрямовані у розвинені країни, серед яких лідирують Франція, США, Іспанія, Італія, то екотуристи направляються головним чином у країни, що розташовані переважно в тропіках, з екзотичною природою привабливою для мешканців помірних широт. Серед лідерів - Кенія, Танзанія, Еквадор, Коста-Рика, Непал, а також Австралія, Нова Зеландія й ПАР.

Екологічний туризм - це перспективний напрямок внутрішнього і в'їзного туризму і в Україні, яка має значну базу для його розвитку.

До проблем розвитку екологічного туризму в Україні відносять: відсутність відповідної законодавчої бази, яка б регулювала відносини в цій сфері; відсутність необхідної інформації та низька розрекламованість; страх інвесторів вкладати гроші в цю нову для нас галузь. До основних завдань розвитку екологічного туризму в Україні належать:

законодавче і нормативно-правове оформлення екотуристської діяльності;

впровадження економічного механізму надання платних туристських послуг, створення на засадах самозабезпечення, самофінансування та самоокупності госпрозрахункових рекреаційних структур України;

фінансове та організаційне забезпечення рекреаційно-туристичною інфраструктурою відповідно до міжнародних стандартів (умови проживання туристів, транспортні засоби тощо);

формування у відпочиваючих інтелектуально-гуманістичного світобачення та патріотичного ставлення до природної і культурної спадщини країни;

розробка й облаштування науково-пізнавальних туристських маршрутів та еколого-освітніх екскурсійних стежок відповідно до параметрів внутрішнього й зовнішнього пейзажного різноманіття природних ландшафтів;

-           обґрунтування і механізм визначення допустимих величин рекреаційних навантажень на ландшафтні комплекси природно-заповідних територій, які використовуються з метою відпочинку, туризму і лікування;

-           інвентаризація та кількісно-якісна оцінка наявних на природно-заповідних

територіях рекреаційних природних (бальнеологічні, кліматичні, лісові, пейзажні) та

історико-культурних (музеї, пам'ятки архітектури, фортифікаційні споруди) ресурсів.