МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ ПРАВАМИ НА РЕЗУЛЬТАТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 

С. Мазуренко, Р. Еннан1

Одеська національна юридична академія

вул. Піонерська, 2, 65009 Одеса, Україна

тел. (048) 777–34–60 E-mail: kraft5@mail.ru

У статті висвітлено проблеми правового регулювання торгівлі правами на

результати інтелектуальної діяльності у міжнародному контексті на сучасному етапі.

Наведено причини, які зумовили необхідність правового регулювання цієї сфери у

європейському та міжнародному контекстах. У статті також йдеться про форми

реалізації міжнародної торгівлі правами на результати інтелектуальної діяльності.

Ключові слова: інтелектуальна власність, міжнародна торгівля правами на

результати інтелектуальної діяльності, Світова Організація Торгівлі (СОТ), Угода

TRIPS, Європейський Союз (ЄС), Всесвітня організація інтелектуальної власності

(ВОІВ).

Однією з характерних рис сучасного міжнародного економічного життя є

інтернаціоналізація комерційного використання результатів інтелектуальної

діяльності. Це пов’язано і з глобальною взаємозалежністю національних економік,

зумовленою технологічними перетвореннями та появою нових інформаційних

технологій, і з високою роллю нових знань як чинників, що визначають значною

мірою прибутковість комерційної діяльності та конкурентоздатність товарів, робіт,

послуг.

Інтернаціоналізація комерційного використання результатів інтелектуальної

діяльності опосередкована комплексом заходів правового характеру, які

приймаються на міжнародному та регіональному рівнях. На міжнародному рівні

ключова роль у встановленні усіх основоположних аспектів у галузі охорони

інтелектуальної власності та торгівлі правами на результати інтелектуальної

діяльності належить Всесвітній організації інтелектуальної власності (ВОІВ) та

Світовій організації торгівлі (СОТ). На регіональному рівні головну роль відіграють

Європейський Союз (ЄС) та Північноамериканська асоціація вільної торгівлі.

Інтелектуальна власність стала важливим питанням у сфері торгівлі, завдяки

успішній пропагандистській діяльності промислово розвинених країн, які

стверджували, що творці інтелектуальної власності втрачають дуже багато коштів у

результаті порушення прав інтелектуальної власності, яке відбувається в багатьох

країнах. Порушення прав інтелектуальної власності має особливо деформуючий

економічний ефект, бо інформаційні товари дуже дорого розробляти, але дешево

відтворювати. На відміну від інших видів виробів, де величина затрат зберігається

більш-менш постійною протягом усього виробничого циклу, більшість коштів на

виробництво продуктів інтелектуальної власності вкладають на розробку першої

одиниці, тоді як граничні витрати на виробництво ще однієї є незначними [1, с. 218].

Недосконалий захист прав інтелектуальної власності створює конкуренцію, бо ті,

хто затратив час і ресурси, розробляючи продукт чи створюючи мистецький твір, або

ж утверджуючи репутацію торговельної марки, нездатні стримати інших (тобто тих,

хто не вклав жодних коштів) отримувати матеріальну чи будь-яку іншу вигоду.

Завдяки механізмові захисту прав інтелектуальної власності багато виробників

потрапляють на ринок, що було б неможливим за інших умов. Держава повинна

заохочувати інновації та конкуренцію, що зумовить у подальшому збільшення

асортименту товарів. Захист прав інтелектуальної власності спонукає виробників

товарів та послуг приділяти значну увагу покращенню якості своїх продуктів, що

працюють на користь споживача.

Ведення світової системи захисту прав інтелектуальної власності збільшує

прозорість та ефективність міжнародної торгівлі, зменшуючи водночас витрати на

дотримання прав інтелектуальної власності, які сьогодні покладено на плечах

споживачів. Приєднання сфери інтелектуальної власності до системи СОТ було

зроблено шляхом включення до Додатку І Марракеського заключного акту про

створення СОТ – Угоди про торгові аспекти прав на інтелектуальну діяльність

(TRIPS). Економічними причинами цього приєднання були такі: захист комерційних

інтересів країн, що виробляють інтелектуальний продукт, велика кількість у світовій

торгівлі товарів, ускладнених „інтелектуальним” компонентом та захищених

патентами та охоронними документами на засоби індивідуалізації виробленої

продукції, а також існування великого сектора контрафактної продукції, яка

дозволена або навіть її заохочують у різних країнах [2, с. 129].

Приєднання сфери інтелектуальної власності до системи СОТ завдяки укладенню

угоди TRIPS дає змогу говорити про існування спеціальної групи міжнародних

договорів, які пов’язані з торгівлею правами на результати інтелектуальної діяльності.

Потрібно підкреслити, що попередник СОТ – Генеральна угода з тарифів та

торгівлі 1947 р. (ГАТТ) охоплювала відносини у сфері міжнародної торгівлі лише

завдяки матеріальним об’єктам, не включаючи у сферу своєї дії права на продукти

інтелектуальної діяльності. Ця частина міжнародного співробітництва була в

компетенції інших міжнародних організацій або самих держав.

Незважаючи на те, що СОТ включила в сферу своєї компетенції міжнародну

торгівлю правами на об’єкти інтелектуальної діяльності, ВОІВ продовжує відігравати

головну роль у питаннях реалізації діючих та розробки нових угод в галузі правової

охорони та використання результатів інтелектуальної діяльності.

З огляду на це вважають, що сама інтелектуальна власність напряму не належить

до компетенції СОТ і стосується цієї організації лише в частині, пов’язаній з

міжнародною торгівлею. Ця обставина визначає важкий характер взаємозв’язку

основних принципів СОТ та норм відповідних міжнародних угод з питань співпраці в

галузі інтелектуальної власності [3, с. 349].

Як відомо, провідним принципом TRIPS є положення про те, що ця угода в

жодному випадку не звільняє державу від зобов’язань, які держави-члени можуть

мати згідно з міжнародними угодами, учасниками яких вони є.

Міжнародні угоди, прийняті в галузі правової охорони та використання результатів

інтелектуальної діяльності, становлять велику самостійну групу міжнародних

договорів. Угода TRIPS посилається далеко не на всі з них, однак держави-члени СОТ,

які не є учасниками різноманітних конвенцій та договорів у галузі інтелектуальної

власності, повинні дотримуватися критеріїв правової охорони результатів

інтелектуальної діяльності, визначених конвенціями згідно з правилами TRIPS.

Наслідком дотримання цього правила є правова ситуація в галузі захисту прав на

інтелектуальну власність, яка ставить в однакове положення всі держави – члени

СОТ незважаючи на їхню участь у міжнародних угодах, які діють у сфері охорони

результатів інтелектуальної діяльності [4, с. 10].

Країни, які входять до складу Європейського Союзу, проводять узгоджену

політику у галузі правової охорони та використання інтелектуальної власності.

Основою їх узгоджених дій є Договір про створення Європейського Співтовариства

від 25 березня 1957 р., Договір про Європейський Союз від 7 лютого 1992 р.,

Амстердамський договір від 2 жовтня 1997 р. та ін.

Керуючись принципом вільного руху товарів та послуг, країни-члени

Європейського Союзу спрямовують свої зусилля насамперед на уніфікацію та

гармонізацію законодавства про інтелектуальну власність та попередження

використання прав на інтелектуальну власність в умовах недобросовісної

конкуренції. Для досягнення цієї мети керівними органами Європейського Союзу

приймають низку заходів, таких як, наприклад, участь у роботі основних

міжнародних організацій, підготовка договорів приєднання для держав-членів

Європейського Союзу та прийняття регламентів та директив, які мають

загальнообов’язкову силу [5, с. 700].

Варто підкреслити, що на відміну від методів роботи ВОІВ, у рамках ЄС

склалася система директивного регулювання процесів уніфікації та гармонізації

законодавства про інтелектуальну власність. Це особливо характерно для сфери

авторського та суміжних прав.

Досить велику роль у питаннях уніфікації та гармонізації правового регулювання

відносин в галузі охорони та використання інтелектуальної власності відіграє Суд

Європейських Співтовариств. За відсутності відповідної гармонізації національних

законодавчих актів у галузі інтелектуальної власності з принципами вільного руху

товарів та послуг та свободи конкуренції, які були проголошені Європейським

співтовариством, значення практики Суду ЄС важко переоцінити.

Загалом, Комісія ЄС відводить Суду ЄС визначальну роль. Так, практика

свідчить, що початкові всебічної уніфікаційної діяльності у сфері охорони та

використання інтелектуальної власності передує етап практики правозастосування

прецедентного характеру, яка дає змогу виявити прогалини у правовому регулюванні

та вирішити відповідні проблеми.

Реалізація винаходів та інших технологічних новел на комерційній основі

виступає чи не найголовнішою сферою застосування результатів наукових

досліджень та розробок. Однією з провідних форм такої реалізації є міжнародна

торгівля ліцензіями.

Значний інтерес до такого роду торговельної діяльності зумовлений багатьма

чинниками, зокрема, рівнем сучасного науково-технічного розвитку, прагненням до

впровадження новітніх наукових технологій, посиленням конкурентної боротьби на

світовому ринку.

Економічні дослідження свідчать, що міжнародне ліцензування стало виступати

одним із найперспективніших та дієвіших засобів, які забезпечують завоювання

важкодоступних ринків. Це відбувається за допомогою продажу ліцензій з метою

збільшення інвестицій і взяття участі у створюваних чи вже діючих зарубіжних

підприємствах, особливо в країнах, де не може бути створена компанія з суто

зарубіжним капіталом. Беручи до уваги цю ситуацію, продавці ліцензій ставлять

обов’язковою умовою участь у капіталі зарубіжного підприємства, де вироблятимуть

товари згідно з ліцензією, що продається.

Окрім цього, міжнародне ліцензування дає змогу обмежувати конкуренцію на

світових ринках та досягати монопольного становища накладенням заборони на збут

ліцензійної продукції поза визначеною територією; переборювати торгово-політичні

бар’єри в іноземних державах; розширювати власні науково-технічні дослідження з

найважливіших напрямів та сприяти розширенню прямого товарного експорту фірм-

ліцензіарів.

Найбільшого поширення в практиці ліцензійної торгівлі зазнали виключні та

невиключні (прості) ліцензії. При виключній ліцензії ліцензіар передає ліцензіату

право на використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка в межах,

визначених договором, при цьому у ліцензіара залишається право на його

використання у частині, яку ліцензіату не передано. При невиключній (простій)

ліцензії ліцензіар, надаючи ліцензіату право на використання винаходу, корисної

моделі або промислового зразка, залишає за собою усі права, які підтверджуються

патентом, у тому числі й на надання ліцензії третім особам. Ці види ліцензій (тобто

виключні та невиключні) своєю чергою можуть бути патентними, змішаними та

безпатентними. Зокрема, патентні ліцензії характеризуються тим, що предметом

ліцензійної угоди є права, які підтверджуються патентом. Предметом змішаної

ліцензії є сукупність прав, які підтверджуються патентом з ноу-хау. Безпатентна

ліцензія являє собою договір на передачу ноу-хау.

Правове регулювання відносин у сфері міжнародної торгівлі ліцензіями не

відрізняється поки що належною чіткістю та простотою, що зумовлено, насамперед,

до сьогодні не вирішеними суперечностями між монопольним характером

інтелектуальної власності, принципами вільного руху товарів та послуг, правилами

про припинення недобросовісної конкуренції.

В угоді TRIPS є низка статей (наприклад 8; 39; 40), які спрямовані на

пом’якшення антиконкурентної практики за умови надання договірних ліцензій.

Наприклад, згідно з п. 2 ст. 8 цієї угоди, країни-члени мають вживати необхідних

заходів, які б не суперечили угоді, якщо вони необхідні для запобігання зловживання

правами інтелектуальної власності з боку правоволодільців, чи звернення до

практики, яка невиправдано обмежує торгівлю чи негативно впливає на міжнародну

передачу технології [6, с. 150].

Крім цього, у практиці світової торгівлі та підприємництва великого значення

набули договірні механізми, які допомагають створенню стійкої мережі збуту

завдяки використанню юридичної та господарської монополії у разі здійснення

діяльності на договірної території. Сутність цих механізмів, які мають назву

міжнародний франчайзинг, полягає в тому, що одна сторона – франчайзер надає

іншій стороні – франчайзі право на здійснення на певній території підприємницької

діяльності, такій як і діяльність франчайзера. Основу цієї діяльності становить

комплекс прав, які надає франчайзер, та дає змогу франчайзі виготовляти або

продавати товари чи надавати послуги відповідно до умов, оформленого між цими

сторонами договору франчайзингу.

Можна виділити певний комплекс прав, які надає франчайзер, до якого належать:

конфіденційна інформація технічного та комерційного характеру (так зване „ноу-хау”);

виключні права на використання фірмового найменування франчайзера, товарного знаку

чи знаку обслуговування; ділова репутація франчайзера, а також інші майнові права.

Міжнародний франчайзинг передбачає створення франчайзером франчайзингової

мережі за кордоном через укладання відповідних угод з іноземними франчайзі.

Створення франчайзингових мереж за кордоном іноді розглядають як альтернативу

до інвестиційних форм розширення підприємницької діяльності великих корпорацій.

Відносини між франчайзером та франчайзі оформлюють через договір франчайзингу,

в якому, крім традиційних умов, закріплюють вимоги стосовно використання

комплексу прав, що передається, застереження про обмеження конкуренції,

дотримання конфіденційності та ін. [7, с. 79].

Відповідно до класифікації, якої дотримується Комісія ЄС, виділяють три типи

франчайзингу: промисловий, з приводу збуту, сервісний. Промисловий франчайзинг

характеризується тим, що предметом угоди, яка укладається між франчайзером та

франчайзі, виступає комплекс виключних прав на використання товарного знаку,

винаходу, який доповнюється сировиною, технологією, матеріалами, що їх постачає

франчайзер. Франчайзинг зі _________збуту передбачає співробітництво сторін у торгівельній

сфері. Зокрема, відповідно до угоди, франчайзі отримує виключне право на

реалізацію під товарним знаком франчайзера продукції, яку він випускає. У цьому

випадку франчайзі виконує частину функцій постачальника, спеціалізуючись на

певному виді продукції. Сервісний франчайзинг реалізується у сфері надання послуг

та передбачає передачу франчайзером розробленої системи надання послуг під її

фірмовим найменуванням та знаком обслуговування.

Суспільні відносини, які складаються у зв’язку із здійсненням діяльності в галузі

міжнародного франчайзингу, регулюються в основному нормами законодавства про

конкуренцію. Це регулювання в рамках системи СОТ виглядає досить мозаїчно,

оскільки немає спеціальних правил, які б стосувались виключно франчайзингу.

Більшою упорядкованістю відрізняється законодавство ЄС, а також практика Суду ЄС.

1. Мальський О.М., Ягольник А.М. Міжнародне торговельне право: Навч. посібн. – К.:

Знання, 2005. – 595 с.

2. Тынель А., Функ Я., Хвалей В. Курс международного торгового права. – Минск:

«Амалфея», 2000. – 704 с.

3. Вельяминов Г.М. Международное __________экономическое право и процесс (Академический

курс): Учебник / М.: Волтерс Клувер, 2004. – 496 с.

4. Андрощук Г., Крайнев П., Кавасс М. Право интеллектуальной собственности:

торговые аспекты. Науч. – практ. изд. – К.: «Ін Юре», 2000. – 164 с.

5. Право Европейского Союза: Учебн. для вузов / Под ред. С.Ю. Кашкина. – М.:

Юристъ, 2004. – 925 с.

6. Зенкин И.В. Право Всемирной торговой организации (ВТО): Учебное пособие. – М.:

Международные отношения, 2003. – 248 с.

7. Барабаше А.Г., Бромберг Г.В. Интеллектуальная собственность и государство:

зарубежный опыт. – М.: ИНИЦ Роспатента, 2004. – 178 с.