ДО ПИТАННЯ ПРО ПОНЯТТЯ ТА ПРАВОВУ ПРИРОДУ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХОВОГО ВНЕСКУ

К оглавлению
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 
17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 
34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 
51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 
68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 
85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 

С. Синчук1

Львівський національний університет імені Івана Франка

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

тел. (0322) 96–47–97

У статті розглянуто поняття соціального страхового внеску як інституту права

соціального забезпечення. Автор обґрунтовує ознаки соціального страхового внеску:

обов’язковий характер, законодавче закріплення, цільовий та поворотний характер,

тісний зв’язок із трудовою діяльністю особи, взаємозв’язок приватних та публічних

інтересів.

Ключові слова: соціальний платіж, єдиний соціальний податок, соціальний

страховий внесок, обов’язковий платіж.

Одним зі способів комплексного розв’язання проблем розвитку системи

загальнообов’язкового державного соціального страхування науковці та практики

вважають запровадження цілісної системи звітності, фінансового обліку та контролю,

яка має забезпечити збирання страхових внесків у формі консолідованого платежу.

Щоправда, по сьогодні незрозумілою залишається природа соціального відрахування,

яке повинно сплачуватись суб’єктами у соціальні страхові фонди. Зокрема, Указом

Президента від 12.05.2005 № 779 передбачено запровадження єдиного соціального

внеску шляхом об’єднання фондів соціального страхування та уніфікації їх процедур

[1], а на Всесвітньому економічному форумі Президент проголосив, що починаючи з

2006 р. в Україні буде запроваджений єдиний соціальний податок, розмір якого

становитиме 20 %. У законопроектах, поданих до Верховної Ради України такий

платіж також не отримав єдиного загальноприйнятого означення. В одних випадках

його називають „єдиний соціальний податок”, в інших – „соціальний страховий

внесок”.

Чинне сьогодні законодавство у разі врегулювання відносин акумулювання

коштів на загальнообов’язкове державне соціальне страхування також використовує

поряд взаємовиключні терміни „податок”, „збір”, „страховий внесок”. Наприклад,

відповідно до Закону України „Про систему оподаткування”, збір на обов’язкове

пенсійне страхування належить до системи загальнодержавних податків і зборів [2].

Натомість Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне

страхування” страхові пенсійні внески не зараховуються до системи оподаткування,

що, очевидно, свідчить про колізію двох законодавчих актів, які мають різну

галузеву приналежність.

Іншим прикладом є законодавство про спрощену систему оподаткування

суб’єктів підприємницької діяльності. Зокрема, у складі єдиного податку, який

сплачує суб’єкт підприємницької діяльності – фізична (чи то юридична) особа є:

42 % – платежі у Пенсійний фонд; 15 % – на обов’язкове соціальне страхування для

відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв’язку з

тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та

похованням [3].

У Російській Федерації з 01.01.2001 р. страхові внески на соціальне страхування

сплачують у складі єдиного соціального податку (за винятком внесків на обов’язкове

соціальне страхування від професійних ризиків та платежів на обов’язкове медичне

страхування незайнятого населення) та є елементом її федеральної податкової

системи [4].

Відмінність у термінології – це не проста підміна одного поняття іншим.

Використання конкретного терміна відображає суттєві, якісні ознаки предмета чи

явища, який означує; розкриває його зміст, дає змогу виділити його родові

(притаманні низці споріднених предметів чи явищ) чи видові (характерні тільки для

певного конкретного поняття) ознаки. Не менш важливим аргументом доцільності

використання того чи іншого поняття є та обставина, що будь-якому інституту

властиві основні узагальнюючі риси тієї галузі права, сукупність норм якої він

узагальнює в собі.

Важливими критеріями, які дають змогу розмежувати між собою податки та

соціальні страхові внески, слугують їх призначення та роль у функціонуванні

інститутів соціального захисту, правовий характер, який вони задають для суб’єктів

взаємовідносин.

Правова природа податку чи збору дискусії не викликає; вони є інститутами

фінансового права. Податок – це фінансовий інститут, метою якого є утворення

фінансових ресурсів держави, а відносини, які з ним пов’язані виникають після

виплати заробітної плати та страхових відрахувань.

Що ж до природи страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне

страхування у науковій літературі єдності підходів немає, адже самі правовідносини

загальнообов’язкового державного соціального страхування досліджуються у працях

вчених, як представників фінансового права [5, 6, 7], так і дослідників проблем права

соціального забезпечення [8, 9, 10].

Усе це зумовлено різноманітністю та складністю відносин загальнообов’язкового

державного соціального страхування, а також метою дослідження, яку вчені ставлять

перед собою. Під час вивчення загальнообов’язкового державного соціального

страхування, а отже страхових внесків як одного з його інститутів в рамках предмета

фінансового права особливий наголос досліджень спрямований на ефективність

формування та використання страхових фондів з метою фінансового забезпечення

діяльності держави та його місця в системі публічних фінансів.

Соціально-страхова діяльність як інститут права соціального забезпечення

досліджується в аспекті реалізації конституційних прав громадян (права на

соціальний захист, на охорону здоров’я, на медичну допомогу). Правовим підґрунтям

методології такого дослідження є положення ст. 46 Конституції України: „Право на

соціальний захист гарантується загальнообов’язковим державним соціальним

страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ

організацій…”. Страхові внески роботодавців та застрахованих осіб закріплені

основним джерелом коштів загальнообов’язкового державного соціального

страхування Основами законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне

страхування (ст. 20).

Запровадження будь-яких змін щодо сплати соціальних страхових внесків

матиме наслідки не лише для загальнообов’язкового державного соціального

страхування громадян, а й позначиться на економічних відносинах: через систему

соціального страхування відбувається перерозподіл внутрішнього валового продукту.

Дослідження наслідків запровадження єдиного соціального платежу та його впливу

на відносини, пов’язані з економікою держави, потребує визначення правової

природи такого платежу, а також соціальних та організаційно-правових аспектів його

впровадження. Отож метою цієї статті є аналіз правової природи соціального

страхового внеску, його місця в системі обов’язкових платежів.

Почнемо з того, що саме страховий метод утворення фінансових ресурсів

державних соціальних страхових позабюджетних фондів визначив назву платежів у

ці фонди як страховий внесок. У матеріальному аспекті страховий внесок – сума, яку

періодично вносять у соціальні страхові фонди з метою майбутнього матеріального

забезпечення. Страхові внески у правовому аспекті – вид обов’язкових платежів, які

стягуються з юридичних та фізичних осіб за ставками в порядку та у терміни,

закріплені в нормативно-правових актах, з метою фінансового забезпечення

гарантованих державою прав громадян на соціальне забезпечення.

Аналіз законодавства та наукової літератури дає підстави виділити ознаки, які

характеризують поняття „соціальні страхові внески”.

Відповідно до п. 3 ст. 18 Основ законодавства про загальнообов’язкове державне

соціальне страхування, страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем,

який справляється на всій території України. У законодавчо закріпленому визначенні

страхового внеску в Російській Федерації названі аналогічні змістовні ознаки

страхових внесків (визначення законом, обов’язковий та цільовий характер), однак не

відображено їх соціально-правовий зміст. Страхові внески – це обов’язкові платежі

на державне пенсійне страхування, які платники сплачують у Пенсійний Фонд

відповідно до законодавства [11].

Законодавче визначення страхового внеску в Законі України „Про

загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” є лише спробою пояснити, що

саме законодавець розуміє під вживаним терміном, і не відображає зміст

досліджуваного поняття: „Страхові внески – кошти відрахувань на соціальне

страхування та збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із

законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов’язкове державне

пенсійне страхування”. Кращим, на нашу думку, є визначення страхових внесків,

запропоноване Конституційним Судом Російської Федерації. Страхові внески – це

встановлені в законі особливі обов’язкові платежі, які є формою відчуження

грошових засобів страхувальників та застрахованих осіб для забезпечення приватних

та публічних інтересів із державного соціального страхування [12].

На основі законодавства про соціальне забезпечення та узагальнення наукових

досліджень, спробуємо запропонувати ознаки, які характеризують інститут

соціального страхового внеску як інституту права соціального забезпечення.

Передусім, соціальні страхові внески є обов’язковими платежами. Обов’язковий

характер полягає у тому, що відносини загальнообов’язкового державного

соціального страхування виникають на підставі закону, тобто незалежно від волі

учасників. Зміст і характер норм про порядок реєстрації платників страхових внесків,

про порядок та терміни сплати страхових внесків, про засоби відповідальності за

своєчасність та повноту сплати страхових внесків достатньо зближують страхові

внески з податковими платежами. Однак, на відміну від податкових платежів,

соціальні страхові внески у випадках, прямо зазначених у законі, можуть бути

добровільними платежами. Наприклад, добровільними страхувальниками в системі

загальнообов’язкового державного соціального страхування є громадяни – суб’єкти

підприємницької діяльності, які виконують роботи згідно з цивільно-правовими

угодами. Перелік таких платників виключно передбачено в законі.

Наступною ознакою страхових внесків як обов’язкових платежів, подібних за

природою податковим є те, що при сплаті страхових внесків відбувається перехід від

права приватної власності до державної.

Грошові кошти соціальних страхових фондів є державною власністю, водночас вони

не включені до бюджету та мають лише цільове призначення, яке зумовлене завданнями

фондів та змістом розроблених та виконуваних за їх допомогою загальнодержавних

соціальних програм. Концепція цих програм ґрунтується на положеннях Конституції, які

закріплюють кожному громадянину гарантії прав на соціальне забезпечення. Саме

загальнодержавна значимість соціальних позабюджетних фондів дає змогу законодавцю

зачислити страхові внески до обов’язкових платежів.

З іншого боку, на відміну від інших видів державних обов’язкових платежів –

податків, які є універсальними, безвідплатними і стягуються на загальні потреби,

соціальні страхові внески слугують виключно цільовими соціальними платежами.

Цільовий характер як ознака соціальних страхових внесків отримав законодавче

закріплення: принцип цільового використання коштів загальнообов’язкового

державного соціального страхування легалізовано в Основах законодавства про

загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Соціальні страхові внески є категорією соціального страхування як

організаційно-правової форми соціального забезпечення в Україні та пов’язані із

способом акумуляції грошових засобів, за рахунок яких здійснюється соціальне

забезпечення. Вони конституційно та законодавчо закріплені матеріальною гарантією

соціального забезпечення громадян, у випадках, коли ті втрачають можливість

отримувати заробітну плату за обставин, визнаних соціально значимими. У галузевій

літературі такі обставини прийнято означати як соціальні ризики чи важкі життєві

обставини. З іншого боку, сплатою страхових внесків забезпечуються не лише

приватні інтереси застрахованих осіб, а й публічні, пов’язані із реалізацією принципу

соціальної солідарності поколінь.

Соціальні страхові внески є матеріальним забезпеченням застрахованих громадян

у разі настання страхових випадків та попередження соціально-ризикових випадків.

За рахунок коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування

фінансуються: страхові пенсії; страхові допомоги з безробіття, тимчасової

непрацездатності; сім’ям з дітьми; у зв’язку з нещасним випадком на виробництві;

різного роду страхові соціальні послуги (санаторно-курортне лікування, медична та

соціальна реабілітація тощо).

Соціальний страховий ризик можна попередньо обчислити, спрогнозувати,

тарифи страхових внесків повинні бути диференційованими і визначатись з

урахуванням ступеня вірогідності настання такого ризику, на підставі актуарних

розрахунків.

Соціально-страхові внески позбавлені персонально-цільового спрямування та

надаються безособово безоплатно Цільове використання коштів не передбачає, що

розмір чи загальна сума соціальної виплати, на які розраховує отримувач протягом

усього періоду життя відповідатиме сумі страхових внесків, сплачених конкретним

працівником та роботодавцем.

Соціальним страховим внескам характерні спеціальні суб’єкти: страхувальник,

страховик, застрахована особа. Страхувальниками є роботодавці та застраховані

особи, які сплачують внески на загальнообов’язкове державне соціальне

страхування. У певних випадках застраховані працівники не сплачують страхових

внесків. Зокрема, при страхуванні від нещасного випадку на виробництві та

професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності внески

сплачують лише роботодавці.

Факт сплати страхових внесків особи тісно пов’язаний із трудовою діяльністю

особи: чи то виконання роботи за трудовим договором (обов’язок сплати виникає

автоматично з боку роботодавця особи, а у випадках, передбачених законодавством, і

з боку самого працівника), чи виконання роботи за цивільно-правовими договорами.

Страхові внески в солідарній системи сплачуються із сум фактичних витрат на

оплату праці (грошового забезпечення), виплат за угодами цивільно-правового

характеру, а також із сум страхових виплат, які отримують окремі категорії

застрахованих осіб. Для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, а також

суб’єктів господарської діяльності без створення юридичної особи страхові внески

сплачуються із сум доходу, який відповідно до Закону України „Про податок з

доходів фізичних осіб” (від 22.05.2003) підлягає оподаткуванню. Особи, які беруть

добровільну участь у солідарній системі, сплачують внески у розмірі, передбаченому

договором із сум оподаткованого доходу, визначених договором.

Важливо зазначити, що законодавство обмежує максимальний розмір фактичних

витрат на оплату праці найманих працівників, оподаткованого доходу, сукупного

оподаткованого доходу, з яких справляють страхові внески до соціальних фондів.

Страхові внески нараховуються в межах максимальної величини, що встановлюється

законом про розмір страхових внесків, яку визначають щороку на рівні величини

семи середніх заробітних плат, що склалися в попередньому календарному році.

Страхові внески сплачують з метою набуття особою страхового стажу. Причому

в законодавстві передбачено, що сума сплачених за місяць страхових внесків не може

бути меншою від мінімального страхового внеску. Сума коштів, що визначається

розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового

внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати.

За своєю суттю соціальні страхові внески – це форма накопичення коштів, які

повернуться до індивіда в разі настання страхового випадку [13]. Вони мають

поворотний характер, оскільки держава, стягуючи соціальні платежі, зобов’язана

надати застрахованим особам соціально-страхове забезпечення у разі настання

страхового випадку, а застраховані особи мають право вимагати такого забезпечення.

Поворотність страхових внесків є дещо умовною та має особливий характер,

оскільки страхувальник і застрахована особа, яка набуває право на забезпечення із

соціального страхування, не завжди збігаються.

Поворотність страхових внесків не означає їх адекватності до сплачених

соціальних страхових внесків. Співвідносність сплачених та повернутих коштів може

бути досить різноманітною. Поворотність означає, що страхові внески не є

індивідуально безповоротними платежами, оскільки вони повертаються

застрахованим особам у випадку настання соціального ризику у вигляді пенсії,

допомоги тощо. І навіть у тому випадку, коли внески не повертаються зазначеній

застрахованій особі, вони залишаються в системі загальнообов’язкового державного

соціального страхування та слугують для фінансування соціального страхового

забезпечення інших застрахованих осіб. Саме в такий спосіб реалізовується принцип

солідарної відповідальності працездатних громадян щодо тих, у кого виник

соціальний ризик (від працездатних – до непрацездатних, від здорових – хворим

тощо).

І нарешті, значною відмінністю системи соціального страхування від податкової

системи є те, що інституту соціального страхування властива відповідність

(еквівалентність) індивідуального внеску застрахованої особи та його страхувальника

(роботодавця) до розміру соціальної виплати. Звичайно в системі соціального

страхування наявний і нестраховий перерозподіл (скажімо за програмою

загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття

право на соціальні допомоги мають і незастраховані особи), однак це, швидше

виняток, аніж правило. У податковій ж системі характерною є повна відсутність

взаємозв’язку в конструкції „внесок – виплата”, а приватні інтереси платників є

невеликими. Це, своєю чергою, спричинює намагання суб’єктів сплати податків

уникати такої виплати.

Підсумовуючи, зазначимо, що соціальні страхові внески – це законодавчо

встановлені, переважно обов’язкові платежі, які сплачуються страхувальниками на

користь застрахованих осіб з метою забезпечення індивідуальних та суспільних

інтересів матеріального забезпечення непрацездатних громадян у випадку настання

соціального ризику.

Видається, що запропонований законодавцями „єдиний соціальний податок”

призведе до змішування цілком різних за природою економічних і правових

категорій та фінансових механізмів: податок та соціальне страхування. Об’єднання

страхових внесків в єдиний соціальний податок підірве методологічну основу

становлення самого інституту соціального страхування.

1. Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку

підприємництва. – Указ Президента від 12.05.2005 № 779.

2. Про систему оподаткування. – Закон України від 25 червня 1991 р // Відомості

Верховної Ради України. – 1991. – № 39. – ст. 510.

3. Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого

підприємництва. – Указ Президента від 03.07.1998 р. № 727/98.

4. О введении в действие части второй Налогового кодекса Российской Федерации и

внесении изменений в некоторые законодательные акты Российской Федерации о

налогах и сборах. // Федеральный закон от 05.08.2000 № 118-ФЗ; Об основах

налоговой системы в Российской Федерации. – Закон РФ от 27.12.1991 № 2118–1.

5. Нечай А.А. Проблеми правового регулювання публічних фінансів та публічних

видатків: Монографія. – Чернівці: Рута, 2004. – 264 с.; Карасева М.В. Финансовое

правоотношение. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА. – М, 2001. – 288 с.

6. Нечай А.А. Актуальні питання фінансового права: правові основи публічних фондів:

Могорафія. – Чернівці: Рута, 2004. – 376 с.;

7. Финансовое право: Учебник / Под ред. О.Н. Горбуновой. – М.: Юристъ, 2002. – 495 с.

8. Синчук С.М., Бурак В.Я. Право соціального забезпечення: Навч. посібн. – К.: Знання,

КОО, 2003. – 306 с.

9. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні. – Знання,

2005. – 381 с.

10. Синчук С.М. Про поняття та особливості соціального страхування. – Вісник

Львівського університету. – Серія юрид. – Вип. 38. – Львів, 2003. – с. 375–381

11. Ст. 1 Федерального закона «Об индивидуальном (персонифицированном) учете в

системе государственного пенсионного страхования» от 01.04.1996 г.

12. По делу о проверке конституционности отдельных положений статей 1 и 5

Федерального закона от 5 февраля 1997 года «О тарифах страховых взносов в

Пенсионный фонд Российской Федерации, Фонд социального страховании

Российской Федерации, Государственный фонд занятости населения Российской

Федерации и в фонды обязательного медицинского страхования на 1997 год» в связи

с жалобами ряда граждан и запросами судов.

13. Рогачова Л., Котов Є., Прогнімак О. До питання запровадження єдиного внеску в

Україні // Україна: аспекти праці. – 2005. – № 6. – С. 13–18